Гра як засіб формування ціннісних орієнтацій дошкільників

1.Цінності як психолого - педагогічна категорія

Аналіз психолого - педагогічної літератури показав, що категорія «цінність» має різноманітні значення. Вперше це поняття було введене в філософську лексику в 60 рр. ХІХ ст. Німецький філософ і фізіолог Р. Лотце теоретично обумовив ціннісну сферу від явищ дійсності. В міжнародній енциклопедії соціальних наук відмічається, що концепція цінності вперше згадується в теорії праці, розробленій англійським економістом А.Смітом і Д. Ріккардо.

В Академічному тлумачному словнику дається таке визначення поняття «цінність» - те, що має певну матеріальну або духовну вартість. В психологічному словарі-довіднику під редакцією М. Кордуелла «цінність» - поняття, яке позначає обєкти, явища, їх властивості, а також абстрактні ідеї, які втілюють в собі громадські ідеали і виступають як еталони буття. В філософському енциклопедичному словарі за редакцією І. Блауберга, І. Пантіна «цінності» - явища як матеріального, так і духовного характеру, що володіють позитивною значущістю, здатні задовольнити потреби людини, суспільства, служити їх інтересам і цілям. В Російській педагогічній енциклопедії «цінність» - термін, широко використовуваний у філософській і соціологічній літературі для вказівки на людське, соціальне і культурне значення певних явищ дійсності.

У психолого-педагогічному словнику Е. Рапацевича поняття «цінності» використовується для тлумачення об'єктів, явищ, їх властивостей, і навіть абстрактних ідей, що втілюватимуть у собі громадські ідеали та виступаючих таким чином як еталон належного.

Розгляд поняття «цінність» вказує на те, що в ньому поєднані три основних значення: речовинно-предметні властивості явищ, в основі яких лежить практичне і емоційне ставлення людини до оцінюваних предметів і явищ; моральні категорії, які позначають психологічні характеристики людини; соціальні явища, що характеризують відносини між людьми.

В епоху античності визнавався ідеал гармонійно, всебічно розвиненої людини. Тоді ж виникла і почала розвиватися нова ціннісна категорія - краса (ідеал прекрасного), звернена до духу і тілу людини. Давньогрецький філософ Арістотель утворив від слова «етика» прикметник «етичний», щоб позначити групу чеснот, які відносяться до характеру людини: мужність, доброта, впевненість, милосердя, щедрість, любов.

В епоху Відродження віра в безмежні можливості людини, її волю, творчість, гідність стають в один ряд з істиною, добром, красою. З настанням епохи Просвітництва стають значущими ідеї про цінності свободи, справедливості, добра, істини, віри, розуму, моральності, Вітчизни (В. Віндельбанд, І. Кант, Н. Карамзін, Л. Магніцький, Й. Песталоцці, А. Радищев, Ж. Руссо, У. Томас).

У педагогічних поглядах Ж. Руссо ідея про вільне виховання в дитині передусім людини пройнята духом гуманізму і демократизму. Любов, повага, виховання «доброго серця», «доброї волі», «добрих суджень» стали головними цінностями французького педагога.

Ідеальною якістю дитини, на думку Й. Песталоцці, є любов до близьких. Виховання дітей без урахування моральних почуттів веде до «псування людського роду». Й. Песталоцці з любов'ю ставився до дітей, віддаючи їм усе, намагаючись зробити життя вихованців школою радості і творчої праці. Він відзначав особливу роль особистості вихователя, його любові до дітей, проголошував її в якості основного засобу виховання. «Я не знав ні порядку, ні методу, ні мистецтва виховання які б не являлись наслідком моєї глибокої любові до дітей».

В якості цінностей на Русі XIV - XVII ст. розглядалися правдолюбство, миролюбність, працьовитість, лагідність, чесність, доброта, повага до старших, а засуджувались наклеп, злодійство, пияцтво. Головними орієнтирами були визнані моральна досконалість особистості, ідея захисту рідної землі (А. Курбський, М. Ломоносов, А. Радіщев, В.Татіщев та ін.) .

В епоху Нового часу виділяють працю, колектив, індивідуальність, розумну свідомість, доброту як основу всієї людської культури і цивілізації (Р. Декарт, Г. Лейбніц, Б.Спіноза та ін.) .

Стимулом до розвитку аксіологічних якостей особистості в VIII-XIX ст. вважалося активне начало, висока духовність, естетичні цінності. Німецький філософ Г. Гегель вважає основою ціннісних орієнтацій любов як моральне почуття, як відносини між людьми і характеризує її вищою емоційно-духовної напруженістю, заснованою на відкритті максимальної цінності конкретної людини. Любов - одна з форм подолання відчуження людини від людини, і тому вона признана вершиною морального ставлення до людини. Загальне визначення «любов» в етиці - морально-естетичне почуття, що виражається в безкорисливому і самовідданої прагненні до свого об'єкту. Ці визначення стосуються всіх без винятку видів любові - до дітей, до батьків, Батьківщини, життя, істини.

Теоретичні досягнення в науці і заснований на них моральний досвід XIX ст. прийнято пов'язувати з іменами Л. Толстого, К. Ушинського та ін. Л. Толстой вважав свободу дитини провідним принципом навчання і виховання. Він закликав до відносин між вчителями та учнями, що виключає примус, відстоював ідею розвитку особистості як центральну в гуманістичній педагогіці. Л. Толстой надавав великого значення середовищу, навколишньому дитини, і тим засобам, за допомогою яких воно може виховувати його. На його думку, домашнє і громадське середовище відіграють велику роль у формуванні особистості.

В основі виховання, за К. Ушинським, лежать загальнолюдські цінності: доброта, любов, милосердя, віра в особисту свободу людини. Кожному народу притаманні характерні особливості, які позбавляють його безликості і наповнюють конкретним змістом: «... виховання, створене самим народом і засноване на народних початках, має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, заснованих на абстрактних ідеях або запозичених у іншого народу». Виховання, за К. Ушинським - особистісна цінність, яка створює "другу природу людини», формує, просвітлює свідомість людини, відкриваючи перед ним шлях до добра .

Проблемі вивчення цінностей приділяли увагу багато вчених ХХ ст. Цінність - це: моральна установка (У. Томас, Ф. Знанецький); людина, життя, краса, праця, спілкування, свобода, щастя, совість (Н. Щуркова); «піраміда потреб», елементи структури свідомості ( А.Маслоу, В.Оссовский, Я. Щепаньский);система мотивів поведінки особистості (А.Петровский, С.Рубінштейн); складова свідомості (інтереси, переконання, світогляд) (О. Леонтьєв); любов, повага, доброта (А. Макаренко, В. Сухомлинський).

Унікальне значення в організації морального виховання мають педагогічні погляди А. Макаренко. В якості пріоритетних цінностей він виділяв любов дорослого до дитини, вихователя до вихованця. Любов, милосердя, доброта вибудовують всю його виховну систему. Становлення моральних якостей, на його думку, - «надання можливості відчути дитині те, що його люблять, люблять безумовно і незалежно від його провини і зовнішніх якостей».

У 1960-1980 рр. розробляється педагогічна основа гуманістичного виховання (В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі, О. Газман, В. Сластенін та ін.) .

В. Сухомлинський базовими моральними цінностями визначав сьогодення і майбутнє Вітчизни, обовязок перед матір'ю, батьком, вчителем. Саме з цього, на його думку, повинно починатися пізнання дитиною світу, краси у всіх її багатогранних проявах, розвиток серцевої чуйності до природи. Гуманістичний підхід В. Сухомлинського, розвивав тонкість дитячих почуттів, доброту, вміння співчувати людям. Педагог використовував в роботі з дітьми різноманітні форми розвитку емпатії: метод співпереживання ситуації, прямого і непрямого навіювання, вміння бачити, чути, розуміти дітей. Він привчав дітей з дитинства здійснювати добрі справи для оточуючих, спочатку для самих близьких, а потім для оточуючих незнайомих людей і всіх живих істот. Дітей знайомили з складом навколишнього світу, зв'язком з живою природою і людьми, з поняттям любові, радості, взаємодопомоги, і вони сприймали це на рівні відчуттів і переживань. Гуманістична теорія виховання В. Сухомлинського залишається актуальною і є для нас провідною теоретико-методологічною основою формування ціннісних орієнтацій.

Проблему цінностей проаналізував Н. Нікандров, виділивши загальнолюдські (ідеал, правила, принципи) і національні (повага, любов, самобутність культурних традицій, мови) цінності. Вчений акцентує увагу на інтеріоризації цінностей навчання, поваги до себе, інших і відповідальності.

В. Сластенін виділяє загальнолюдські (людина, дитина, вчитель, творча індивідуальність), духовні (досвід, теорії, способи мислення) і особистісні (здібності, індивідуальні якості, ідеали) цінності.

За предметним змістом розрізняють соціальні, культурні, економічні, політичні, духовні, педагогічні цінності й т.д. Фахівці нараховують багато десятків, навіть сотні таких цінностей. Повязавши цінності з якостями особистості, Г. Олпорт нарахував 18000 таких рис. але найбільш загальних базових цінностей, що становлять фундамент ціннісної свідомості людей і підсвідомо впливають на їхні вчинки в різних галузях життя, не так багато. Їхня кількість виявляється мінімальною, якщо співвідносити цінності з потребами людей:3.Фрейд обмежився двома, А. Маслоу - пятьма потребами-цінностями, Г. Мюррей сформував список із 28 цінностей. А.В. Кірякова виділила 6 провідних цінностей: життя, людина, пізнання, краса, праця, батьківщина .

На думку Н. Щуркової, система цінностей являє собою піраміду від найвищих цінностей, що відображають саме широке узагальнення, до менш значущих. У класифікації вченої проглядаються найвищі цінності, що включають весь світ в його значущості для людини, і вибудовується в наступний ряд: людина, життя, краса, праця, пізнання, спілкування, гра, свобода, щастя, совість, рівність, справедливість, братерство.

Є. Бондаревська виділяє цінності, що сприяють вихованню вільної особистості (громадянськість, почуття власної гідності, самоповага, самодисципліна, чесність, орієнтування в духовних цінностях життя); вихованню гуманної особистості (милосердя, доброта, здатність до співчуття, співпереживання, альтруїзм, терпимість, доброзичливість, скромність, готовність надавати допомогу близьким і далеким, прагнення до миру, добросусідства, розуміння цінності людського життя).

На сьогодні існує декілька видів класифікації цінностей, які відрізняються між собою ведучою характеристикою. Серед найбільш розповсюджених класифікацій можна назвати наступні:

.За функціональним значенням  цінності поділяються на термінальні (цілі) та інструментальні (принципи та засоби досягнення мети) (М.Рокіч);

. Цінності буття (Б-цінності) - істина, добро, справедливість, краса  тощо; Дефіцієнтні цінності (Д-цінності) - мир, спокій, безпека тощо (А.Маслоу);

. За ступенем генералізації  та присвоєння цінностей: ситуативні, стійкі, особистісні (усвідомлені смисли  життя);

. Декларовані, реальні (Б.С.Братусь);

. Духовні (освіта, наука, мистецтво); суспільно-політичні (свобода, рівність, справедливість); матеріальні (матеріальні  блага) (В.П.Тугаринов);

. Цінності життя (природні) - здоровя, радість життя, спілкування  тощо; і цінності культури (суспільні) - матеріальні, соціально-політичні, духовні (О.Г.Дробницький);

. Вітальні (здоровя, безпека  тощо); соціальні (статус, професія, сімя); політичні (свобода слова, законність); моральні (добро, чесність, порядність); релігійні (віра); естетичні (краса, гармонія) (Б.Х.Ерасов);

. Ієрархічні рівні в  системі цінностей: цінності абстрактні, цінності-властивості і цінності - способи поведінки (С.С.Бубнова);

. Цінності творчості, цінності  переживання, цінності відношення (В.Франкл).

Сутність феномена цінності в психології полягає, як вважає А. Маслоу, в тому, щоб допомогти людині виявити закладені в ньому якості та створити сприятливі умови для самореалізації особистості через задоволення його потреб. А. Петровський, С. Рубінтейн відзначають, що в понятті «цінність» міститься елемент внутрішнього потягу і прагнення людини до того чи іншого виду діяльності. Цінність - невід'ємний компонент самої людини, що виконує в суспільстві якусь роль. У психіці людей цінність виникає разом з появою позитивної або негативної емоції, з'єднаної з конкретним знанням, яке дозволяє зробити вибір варіантів поведінки або діяльності.

На думку вітчизняного психолога А. Максимова, цінності реалізуються через потреби людини, завдяки саме ціннісному відношенню «річ у собі» стає «річчю для нас». А. Леонтьєв, Е. Кузьмін трактують цінності як елементи структури свідомості особистості: інтереси переконання. При цьому у визначеннях цінності присутня й інша сторона ціннісної орієнтації: якщо цінностями називають елементи соціального середовища. Цінності особистості - це не тільки виборче відображення матеріальних і духовних цінностей суспільства в свідомості індивіда, цінності можна розглядати як елементи або явища життя суспільства, аналізуючи їх з точки зору того соціального значення, яке їм надається суспільством в цілому або соціальною групою.

Ціннісні категорії добра, істини, милосердя, краси, любові вивчалися і філософами, оскільки вони сприяють формуванню моральних орієнтирів людини (В. Віндельбанд, О. Дробницкий, А. Здравомислов, І. Кант, Г. Ріккерт, В. Тугарінов, В. Франкл, В. Ядов та ін.) . Об'єктом спеціального аналізу з боку філософії та інших суспільних наук цінність стає лише з другої половини ХІХ ст. І. Кант відносив поняття «цінність» до моралі, а неокантіанці В. Віндельбальд і Г. Ріккерт застосовували його до явищ культури. В етику і естетику це поняття ввів Р. Лотце, в соціологію - М. Вебер. І. Канту належить розробка поняття «цінність» у зв'язку з уявленнями про суще та належне. Норми і цінності керують діями, але будь-яка цінність, на його думку, є і метою, до неї прагнуть заради неї самої, оскільки вона - ідеал, джерелом якого є критична свідомість як конструктор всяких норм. В. Франкл показав у своїх дослідженнях, що цінності відіграють роль сенсів людського життя і складають три основні класи смислових універсалій: цінності творчості (в тому числі і трудові), цінності переживання (передусім любові) і цінності відносин.