Експериментальна перевірка впливу ігрової діяльності на процес розвитку міжособистісних стосунків у дітей дошкільного віку

Водночас моменти  примусу в організованому навчанні, через які воно, на відміну від  гри, називається серйозною і  важкою справою, є необхідною справедливою платою за ті знання, які можуть здобуватися тільки в навчанні і ніде більше.

Систематизовані знання, фіксовані у програмі навчання, здобуваються дітьми згідно з цією думкою тільки в опосередкованому досвіді, тобто в такому досвіді, який вноситься дорослими і не набувається дітьми самостійно.

«Дехто вважає, що розвиток дітей в дошкільному  віці відбувається шляхом безпосереднього  досвіду. Тут є пряма переоцінка ролі дитячого досвіду. Якщо обстоювати цей погляд, тобто пов’язувати вміння лише з безпосереднім досвідом, який діти набувають в іграх, у праці, у спілкуванні з оточенням, то, звісно нічим не виправданим є вимога розвитку у дітей навчальної діяльності. За цих умов вона не має сенсу». (А.Усова).

Звісно, сама А.Усова  впевнена, що навчання дошкільників на спеціально-організованих заняттях цілком потрібне: «практика свідчить, що дітей в дошкільному віці слід навчати для того, щоб вони могли оволодівати відомостями і навиками, важливими для їх правильного розвитку підготування до школи. Навчання в житті дитини є особливою діяльністю, що формується під впливом організованих занять[6].

Досвід доводить, що якби гра не навчала дітей сама по собі якби ми не докладали зусиль до того, щоб у формах гри розв’язати низку важливих навчальних завдань, часто виникає суперечність між тим змістом, який потрібно дати дітям, і формою гри.

Ігрова діяльність закономірно посідає своє власне і не менш важливе місце у дошкільному навчанні.

1.2. Види ігор та їх характеристика

Гра як елемент  культури - явище соціальне. Це відносно самостійна діяльність дітей і дорослих, що забезпечує потребу людей у відпочинку, розвагах, пізнанні, в розвитку духовних і фізичних сил. Для гри характерне яскраве виявлення емоцій, творчих здібностей, ініціативи. Позитивні емоції можуть спонукати учасників до високого ступеня активності і до творчого підходу у розв’язанні тих чи інших ігрових завдань.

Гра - це відображення життя. Дії гравців реальні, і  їх почуття та переживання - справжні. Наслідування у грі пов’язане  з роботою уяви. Дитина не копіює дійсність, вона комбінує різні враження життя з особистим досвідом. Дитяча творчість проявляється у задумі гри і в пошукові засобів для його реалізації. Гра - завжди імпровізація, як би ретельно вона не була підготовлена [8; 9; 10].

Потрібно,щоб  ігрова діяльність включала в себе виховний потенціал, оскільки вміле  керівництво сприяє реалізації виховних завдань і формує ініціативність з боку дитячих лідерів.

Сьогодні чи не кожен педагог-організатор стикається з проблемою оптимального використання сучасних форм і методів роботи. Головна увага приділяється словесним пасивним формам впливу на душу дитини, а форми активні, динамічні використовуються менш інтенсивно. Педагоги забувають про те, що ефективним засобом формування особистості дитини є залучення її до ігрової діяльності. Адже гра є прикладом універсальної діяльності дітей, бо містить у собі багато можливостей інших видів діяльності -- навчальної, трудової, спілкування.

Гра за своєю  суттю багатофункціональна, вона сприяє вихованню гармонійно розвинутої особистості. Наприклад, ігри на місцевості виховують фізичні якості, розширюють кругозір дитини; є ігри, які допомагають розвивати допитливість дітей, тренують пам'ять, увагу, логічне мислення. Недарма їх називають гімнастикою розуму. Є багато ігор з технічним спрямуванням, вони допомагають оволодівати різноманітними трудовими навичками, умінням користуватися приладами та інструментами. Ігри-жарти, ігри-забави не тільки сприяють веселому і не вимушеному відпочинку, а й виховують почуття гумору, привчають до умілого спілкування з товаришами, тренують комунікабельність [5].

Гра дає можливість проявити творчу активність, спрямувати зусилля на досягнення мети, привчає  до погоджених дій, до відповідальності перед її учасниками. У грі виховується багато вольових якостей: самостійність, наполегливість, самовладання, витримка, воля до перемоги - усе те, без чого не може бути успіху. Адже наявність цих умов становить основу всякої плідної праці. Ігри, які проводяться на свіжому повітрі, сприяють зміцненню здоров'я дітей; пізнавальні ігри розширюють кругозір, розвивають дотепність, пробуджують інтерес до різних галузей науки, техніки, мистецтва.

Таким чином, гра - це не лише розвага і забава, що заповнює дозвілля дитини, але й  один з найсерйозніших засобів педагогічного впливу на неї.

Педагогічний  ефект гри проявляється у таких  напрямках:

• гра моделює життєві ситуації боротьби і змагальності;
• створює умови для взаємодії і взаємодопомоги;
• створює, хоч і тимчасову, спільність.

Така спільність тяжіє до збереження навіть після закінчення гри. Спільні зусилля, взаємодопомога породжують позитивні емоції, зближують і спонукають до їх зберігання і відтворення.

Гра виявляє  особисті риси людини - винахідливість, наполегливість, комунікабельність  і навіть чесність. Яким би не було сильним бажання перемогти, людина не повинна грати не за правилами. Правила визначають не тільки зміст ситуації, обмеженою грою, а й формують поведінку людини. Порушення правил часто призводять до вилучення з гри. Діти оцінюють спробу зіграти не за правилами як недотримання добрих міжособистісних взаємовідносин.

Гра, хоч і  відбувається в межах правил, створює  простір для фантазії, імпровізації. У грі можна виявити й ті позитивні риси, що у повсякденному  житті непомітні. Гра вибирається організаторами на рівні можливостей дітей, і тому кожен може досягти майстерності й успіху, тоді як у навчальній діяльності успіх і визнання приходить не завжди.

Гру можна віднести до опосередкованих  методів виховного впливу. Тобто  дитина не відчуває себе об’єктом впливу педагога, а повноправним суб’єктом діяльності. Гра - це той засіб, де виховання переходить у самовиховання [4].

У грі всі її учасники постійно взаємодіють, спілкуються  між собою, що потребує дотримання певних правил і норм. Таким чином, у дитини нагромаджується соціальний досвід поведінки. Якщо ігрова діяльність займає багато часу в житті дитини, то це сприяє виробленню у неї звички поводитися культурно. З іншого боку, оптимістичний тон спілкування під час гри, позитивний емоційний настрій, а також знайома ігрова діяльність зумовлюють природність дій та вчинків дитини, що дає змогу вчителеві судити про рівень сформованості культури поведінки вихованця та бачити недоліки.

Можна виділити такі функції  гри в процесі формування культури поведінки: моделююча, інформуючи, формуюча, коригуючи, стимулююча.

Моделююча - полягає в ознайомленні дітей з різноманітними видами діяльності людей та стосунками, які виникають між ними. Це сприяє підготовці дітей до майбутнього соціального розвитку.

Інформуючи - передбачає ознайомлення дітей з правилами та нормами поведінки, формування знань, понять і уявлень про етичні норми, форми та способи поведінки, про суспільно визначені моральні якості особистості.

Формуюча - в процесі гри нагромаджується досвід культурної поведінки, а після багаторазового повторення формується звичка поводитися культурно. Значна емоційна напруга будь-якої цікавої, правильно організованої гри - запорука формування стійких знань про норми та вимоги суспільної моралі, що сприяє розвитку інтелектуального компонента культури поведінки.

Коригуюча - дає змогу виявити рівень сформованості культурної поведінки, виділити недоліки, що визначає вибір вихователям тем занять, форм і прийомів роботи, а також засобів виховного впливу для кожної окремої дитини.

Стимулююча - забезпечує оптимістичний  тон спілкування і позитивний емоційний настрій.

В педагогічній теорії гри  особлива увага приділяється грі, як засобу виховання. Основним положенням являється те, що в дошкільному  віці гра є тим видом діяльності, в якій формується особистість, збагачується її внутрішній зміст. Основне значення гри в тому, що у дитини розвиваються потреби в удосконаленні навколишньої дійсності, здібності до створення нового.

Різноманітність ігор у дитячому середовищі, складний і багатоаспектний вплив гри  на розвиток та виховання дитини зумовили неоднозначність розуміння вченими  сутності цього феномена.

Дослідження визначальних характеристик гри, на думку вчених, -- одне з найскладніших наукових завдань. Психологічне вивчення гри, як говорив С.Л.Рубінштейн, не проста справа. Причаровуючи та привертаючи до себе увагу як життєве явище, ігрова діяльність стала досить серйозною та складною проблемою для наукової думки. У відомій книзі «Игра. Творчество. Жизнь». Таке саме ставлення до гри в педагогічній діяльності висловили А.С.Макаренко, В.М.Терський: «Дехто вважає, що гра - це тільки забава, і не має чого тут думати - усе просто. А я впевнений у тому, що це одне з найскладніших педагогічних питань, від правильного розуміння якого залежить весь процес і виховання, і освіти» [4, с. 69].

Зазначення  наукового дослідження дитячих  ігор для педагогіки якнайточніше передає  висловлювання К.Д.Ушинського, в  якому ігри розглядаються як могутній виховний засіб, вироблений самим людством. У грі відображена істинна потреба людської натури: «Велику послугу справі виховання здійснив би той педагог, який би в подробицях дослідив якомога більше дитячих ігор і, випробувавши їх на практиці, проаналізував їх вплив на дитячі натури [7].

Своє ставлення  до гри вчені різних епох висловлювали по-різному. Платон пов’язував її з  правильним способом життя. Він стверджував, що: «В серйозних справах треба  бути серйозним. Але тільки Бог гідний найвищої серйозності. Людина ж створена іграшкою Бога, і це найкраща доля для неї. У відповідності з цим і мають жити люди: гратися в найшляхетніші ігри і ставитися інакше до життя, ніж вони ставляться нині. Життя насичене грою, робить людину здоровою, сильною, розумною».

Аристотель ставився до гри як до зовнішнього, фізичного вияву внутрішнього, психічного життя людини. Оскільки духовна й фізична сутність особистості складають єдине ціле, він у дитячій діяльності та рухах, які реалізуються в іграх, вбачав шлях до психічного здоров’я дитини, «заспокоєння душі» [34].

Ф.Шіллер у листах «про естетичне виховання людини»  писав, що людина грається лише тоді, коли вона в повному значенні людина, і вона буває людиною лише тоді, коли грається. Через гру людина стає досконалою. Гра є невід’ємним і необхідним компонентом людської сутності. Отже, з давніх часів у філософських ученнях гра розглядається як спосіб, через який дитина виявляє своє внутрішнє життя.

Нічого так  не потребує дитина, можливості вільно гратися, через що в кожному дитячому садку повинна бути досить велика кількість різноманітних іграшок, щоб кожна дитина могла бавитися, знаходячи те, що більше відповідає її нахилам та бажанням.

Дуже велике значення має гра для дітей, вона її стихія - в іграх набираються  силами, розвиваються фізично і духовно. Гра є важливим фактором виховання, бо в іграх суцільно виявляється природа дитини, і грою можна її або стримати від небажаних вчинків або спонукати до бажаних. Ось чому добре організовані ігри завжди приводять до добрих наслідків в процесі виховання. ( а тому треба ставитись до них з найбільшою увагою, й педагог повинен знати різноманітні ігри, беручи їх як із етнографічних джерел свого народу, так і з всесвітніх збірок) потрібно мати чимало збірників з рухливими іграми й використовувати їх на свій власний вибір,систематизувати їх залежно від того, які панують у дітей нахили в той або другий момент їх розвитку, -- це все в згоді з тим запальним курсом навчання, для якого гра є найкращим життєвим додатком, найкращою ілюстрацією.

Гра посідає чільне місце в системі фізичного, розумового, морального, трудового та естетичного виховання дошкільнят. Вона активізує дитину, сприяє підвищенню її життєвого тонусу, задовольняє особисті інтереси та соціальні потреби. Завдання та зміст ігрової діяльності визначається базовим компонентом дошкільної освіти в Україні (сфера «Культура», субсфера «Світ гри»), чинними програшами розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку «Малятко», «Дитина», «Українське дошкілля»,«Дитина в дошкільні роки», «Зернятко».

Базова програма розвитку дітей дошкільного віку спрямована на збалансований розвиток дитини, формування елементарних форм її життєвої компетентності, реалізацію природного потенціалу, індивідуалізацію особистісного становлення.

Проблема гри  широко висвітлена в науково-методичній літературі (у працях Д.В.Менджерицької, Л.П.Усової, А.І.Сорокіної, Р.І.Жуковської, В.Г.Нечаєвої та інших авторів класиків), у сучасних розробках, зокрема Л.В.Артемової, у багатьох статтях педагогів практиків і методистів, які друкуються у журналах «Дошкільне виховання», «Палітра педагога» та інших педагогічних виданнях [4, с. 81].

Класифікувати ігри за видами дуже складно. Ознаки однієї гри властиві іншій, вони переплітаються, перетинаються, розшивають межі.

Ігри дуже різноманітні за змістом, формами організації, правилами, впливом на дитину, за видами використання матеріалів, походженням тощо.

За кількісними  характеристиками ігри поділяються  на :

• Індивідуальні;
• Парні;
• Командні (групові).

За загальноприйнятою  класифікацією, ігри поділяються на: