Експериментальна перевірка впливу ігрової діяльності на процес розвитку міжособистісних стосунків у дітей дошкільного віку

Дуже великі можливості гри в задоволенні  потреби в спілкуванні, що властива дитині. Граючись, діти вступають в  стосунки взаємного контролю і допомоги, вимогливості, підкори. Наявність таких  відносин говорить про те що граюча група дітей стає «граючим колективом».

В іграх різної складності дитина оволодіває компонентами, які властиві будь-якій діяльності: вчитися ставити мету, планувати, прагнути до результату. Потім вона переносить ці уміння в інші види діяльності, перш за все в трудову.

В свій час А. С. Макаренко висловив думку про  те, що хороша гра схожа на хорошу роботу, їх поєднує відповідальність за досягнення мети, радість творчості, культура діяльності. Крім того, за словами  Макаренка, гра готує дітей до тих нервово-психологічних затрат, яких потребує праця. В силу необхідності виконувати правила діти стають організованими, вчаться оцінювати себе і свої можливості, оволодівають спритністю та багато іншим, що допомагає формуванню міцних навиків трудової діяльності [5, с. 46].

Являючись основною діяльністю, гра в найбільшій мірі сприяє формуванню новоутворень дитини, її психічних процесів, в тому числі  уяви. Одним з перших, хто пов’язав розвиток гри з особливостями  дитячої уяви, був К. Д. Ушинський. Він звернув увагу на виховну цінність образів уяви: дитина щиро вірить в них, тому, граючись, переживає сильні не підроблені почуття.

Психологами і  педагогами встановлено, що перш за все  у грі розвивається вміння уявляти, образно мислити. Це відбувається завдяки  тому, що у грі дитина прагне відтворити широкі сфери навколишньої діяльності, що виходять за межі її власної практичної діяльності, а зробити це вона може лише за допомогою умовних дій. Спочатку - це дії з іграшками, які заміняють реальні речі. Розширення змісту гри і неможливість реалізувати його тільки через предметні дії з іграшками веде за собою перехід до використання образотворчих предметних та уявних дій, які здійснюються у внутрішньому плані.

Гра має значення не лише для розумового розвитку дитини, але й для розвитку її особистості в цілому.

Переймаючи  на себе у грі різноманітні ролі, відтворюючи вчинки людей, дитина проймається  їх почуттями і цілями, співпереживає  з ними, а це означає розвиток у неї людських, соціальних емоцій, моральності.

Упровадження  в сучасну практику роботи освітніх закладів особистісно-орієнтованої моделі навчання висуває потребу по-новому підходити до проектування навчального середовища, обирати не стандартні методи та форми залучення дошкільнят до різних видів діяльності, що в свою чергу передбачає глибоке і різнобічне вивчення пізнавальних та творчих здібностей дітей. Однак у дошкільній та початковій освітніх технологіях ще не відпрацьовано педагогічні засоби, які спрямовуються на розвиток уяви. Тому цей процес відбувається спонтанно, без акценту вміння уявляти, фантазувати; його формування, власне, є другорядною метою серед першорядних дидактичних та розвивальних цілей навчання.

Уява - це процес, коли дитина створює нові образи на основі раніше набутого досвіду оперування реальними та художніми образами. Уява тісно пов’язана з мотивами, позаяк її образи мають значення стимулу в досягненні певної мети, регулюють формування самооцінки, критичного ставлення до процесу та результатів діяльності, концепції власного «Я».

У шестирічному віці інтенсивно розвиваються всі види уяви, а в молодших школярів вона набуває ефектно-зв'язного характеру, тобто вільного фантазування на певну тему.

Завдання педагога - стимулювати й збагачувати різні  види творчої діяльності дітей: гру, малювання, ліплення, конструювання, які сприяли б максимальній об’єктивації нових образів, формуванню системи знань, умінь і навичок.

Гра та уява нерозривні, саме у грі й завдяки уяві дитина абсолютно мимоволі стає сильнішою, витривалішою, добрішою ніж у багатьох життєвих ситуаціях. У грі ніби відкривається джерело її фантазії. І саме уява цілком природно спрямовує дитину на узгодження власних бажань з бажаннями партнера по грі. Вона спочатку відчуває, підсвідомо уявляє, а лише згодом усвідомлює правило спільної гри, в разі порушення якого гра зникає [7].

Важко переоцінити  значення цього ігрового джерела  уяви для реалізації особистісного  потенціалу дитини. Це найдієвіше школа  розвитку всього комплексу комунікативно-мовленнєвих  здібностей, формування достатнього  рівня компетентності для реалізації створених власною уявою задумів.

Сповнена фантазії, творча гра є справжньою школою життя. Діти, які проходять таку школу, мають  справді багату фантазію, здатні до творчих вигадок, самі є ініціаторами та організаторами ігор, бажаними партнерами для однолітків. Як казав Л.С.Виготський, уява з’являється саме в грі, в ній вона й постійно вдосконалюється [14, с. 15].

Великий вплив  гра здійснює і на розвиток у дітей  можливостями взаємодіяти з іншими людьми. Крім того, що дитина в грі  засвоює правила, засоби взаємодії, у спільній грі з ровесниками вона набуває досвід взаєморозуміння, вчиться пояснювати свої дії і наміри, погоджувати їх з іншими дітьми.

У грі дитина отримує досвід підсвідомої поведінки - вчиться керувати собою, дотримуючись правил гри, стримуючи свої бажання заради підтримки спільної гри з ровесниками, уже без контролю зі сторони дорослих.

Не має потреби  пояснювати, наскільки всі ці якості необхідні дитині в подальшому житті, і в першу чергу в школі, де вона повинна входити у великий колектив ровесників, зосереджуватись на поясненнях вчителя в класі, контролювати свої вчинки та дії при виконанні домашнього завдання.

Психологічні  дослідження показують, що дитині, яка  не гралася в дитинстві буде тяжче  вчитися і налагоджувати контакти з іншими людьми, ніж діти, які мали багатий ігровий досвід, особливо досвід спільної гри з ровесниками.

З усього вище вказаного  стає зрозумілим, що гра має величезне  значення для загального розвитку і  виховання дитини. Але вона допомагає  вирішувати і більш вузькі педагогічні завдання. У грі може відбуватися засвоєння дитиною окремих знань, умінь і навичок. Однак це вже вимагає спеціальної педагогічної організації дитячої гри - включення в неї такого змісту, який вимагав би від дитини актуалізації окремих знань, виконання відповідних дій. Можна, наприклад, так побудувати гру в школу, що дитина буде з великим зацікавлення і бажанням засвоювати азбуку, спеціально організована гра в магазин може допомогти закріпленню елементарних математичних навиків лічби. Але ці задачі можуть бути вирішені тільки у спільній грі дітей з дорослими.

Іншими словами, дорослі повинні усвідомлювати, що гра зовсім не пусте заняття, вона не лише приносить дитині масу задоволення, але й являється потужним засобом  її розвитку, засобом формування повноцінної особистості.

Сутність, специфіка  та значення гри як фактора розвитку, виховання та навчання дітей різних вікових категорій теоретичним  та експериментальним шляхом досліджується  практично з того часу, коли започаткована  наука як окрема галузь людської діяльності. К.Д.Ушинський підкреслював, що суть гри у її впливі на духовний розвиток дитини. На думку видатного вітчизняного педагога цей вплив є важливішим за початкове навчання. У грі формуються всі сторони душі - розум, серце і воля дитини. Коли говорять, що ігри передрікають майбутній характер і майбутню долю дитини, то це правильно у двох етапах: у грі не тільки виявляються нахили дитини та сила її душі, а й сама гра має великий вплив на розвиток дитячих здібностей і нахилів, що й визначає їх м майбутню долю[7].

І.А.Сікорський пов'язує гру з розумовою роботою  дитини. Його щоденні систематичні спостереження за іграми продовжувалися декілька років. На думку вченого, динамічність гри має другорядну, підпорядковану роль, яка слугує лише знаряддям для виконання розумових задумів.

Можливо, перебільшуючи, І.А.Сікорський стверджує: «Ігри є  виключно розумовою, інтелектуальною  діяльністю. Навіть у тих випадках, коли здається, мова йде про речі, які діють на почуття і передбачають їх, - насправді одним тільки чистим мисленням. Наприклад, коли дитина примушує ляльку подати, плакати, умирати і т.д., то у всіх цих випадках її цікавить тільки абстрагування, чисте уявлення відповідних процедур. Таким чином, в іграх і забавах дітей ми зустрічаємо з чисто інтелектуальними задачами

Учені-педагоги в їх переважні більшості також  ставляться до гри, як до дитячої діяльності. М.Г.Стельмахович писав, що в народній українській педагогіці грі надається  велике значення, оскільки народ з  досвіду незчисленної кількості поколінь знає, що гра - один з основних видів діяльності дітей.

Відомий фахівець із дошкільної педагогіки Г.П.Усова  визначає гру «основний вид діяльності дитини дошкільного віку» [9].

Продуктивна ідея щодо розуміння сутності гри висловлена К. Д. Ушинським. Він радить вихователям організувати життя дітей так, щоб дитина була діяльною. При чому не слід забувати, що гра в якій самодіяльно працює дитяча душа, теж є діяльністю для дитини. Педагог наголошує: «Ніколи не слід забувати, гра втрачає все своє значення, коли вона перестає бути діяльністю і при тому вільною діяльністю дитини». На думку К.Д.Ушинського ставлення до гри як до вільної дитячої діяльності не позбавляє вихователя можливості впливати на гру дитини, навчаючи її іграм, добираючи їй для цього товаришів, пропонуючи ідеї для гри, які вже сама дитина переробляє за своєю уявою, забезпечуючи її засобами для реалізації її наївних фантазій, припиняючи гру, коли вона шкідливо впливає на дитину. Коли педагогічні впливи відповідають природі гри, створюються найкращі умови для саморозвитку дитини [7].

Гра, будучи з  перших кроків дитини способом вільного застосування нею здобутих у власному досвіді знань, їх осмислення та розуміння, є природною формою пізнання навколишнього  життя. «Дитяча гра - один з основних видів діяльності дітей, спрямований на пізнання навколишніх предметів і явищ через відтворення дій та взаємин дорослих», - пише М.Г.Стельмахович.

С.Л.Рубінштейн пов’язував гру з пізнавальними  потребами дитини, тобто з тим, що необхідно для нормального  психічного розвитку особистості. Гра є задоволенням потреб дитини в рамках її можливостей. Вона пов’язана з потребою в діяльності, в якій проявлялися її здібності, що формуються, тому ігрова діяльність є своєрідним тренуванням та вдосконаленням дитиною своїх пізнавальних сил і здібностей [9].

Гра - творча діяльність. С.Ф.Русова висловлювала думку про  те, що у своїх іграх дитина наче перевіряє свої переконання, враження, перетворює їх за своїм розумінням, кожну самостійно вигадану дитиною  гру можна вважати витвором її генія. Ці слова означають, що гра - це творчий процес дитини, який розкриває та зміцнює творчі сили, формулює її як унікальну особистість.

Ставлення вчених до гри як до активної пізнавальної діяльності творчого характеру є  істотним для визначення сутності ігрової діяльності й розуміння її ролі в навчанні та вихованні дітей. Ігрова діяльність як творчий процес сприяє активному розвитку мислення дитини: підвищує результативність усього навчально-виховного процесу [9, с. 63].

Гра й навчання - в житті дитини дошкільного віку нерозривно пов’язані і відокремлені одне від одного іноді буває складно. Напевно, для дитини це не важливо, бо вона сама вибудовує пріоритети для гри та навчання.

Питання про  взаємозв’язок дитячої гри і  навчання достатньо висвітлене у психолого-педагогічній літературі. У тім, його вирішення не можливо визнати вичерпним і остаточним. Попри розмаїтість теоретичних позицій авторів, легко переконатися, що у вітчизняній психології і педагогіці панує думка, згідно якої навчання і гра є абсолютно різними речами.

Такий розподіл гри і навчання в історії нашої  науки був зроблений ще до радянського  періоду. Як зазначає А.Усова, «…це питання  було поставлене свого часу К.Ушинським, коли він говорив про те, що серйозне, під яким він розумів для дітей навчання, слід відокремити від гри. Як відомо, К.Д.Ушинський і гру вважав для дітей серйозною діяльністю. І все ж таки він вважав за потрібне відокремити навчання від гри». Проте наголошував на необхідні їх розмежування [9, с. 70].

Основна відмінність гри від навчання вбачається в тому, що вона є власною, вільною і самостійною діяльністю дитини.

Навчання ж  характеризується тим, що:

-по-перше, ініціатором  і суб’єктом процесу є дорослий, котрий визначає мету і зміст  навчання, демонструє зразки дій,  спрямовує, контролює та оцінює цей процес;

-по-друге, навчання  відбувається у певних організаційних  рамках, наприклад, у формі навчальних  занять.

Однак найцікавіше  те, що виходячи з одного й того самого посилання, різні автори, доходять різних висновків.

Так, К.Д.Ушинський віддавав безумовно перевагу дитячій грі: «Гра є вільною діяльністю дитини, і якщо ми порівняємо інтерес гри, а так само кількість і різноманітність слідів, залишених нею в душі дитяти, з подібними ж впливами навчання протягом перших чотирьох - п’яти років, то, звісно, ця перевага буде на стороні гри». Варто зазначити, що повного заперечення гри, та її значення для розвитку дітей дошкільного віку не має у жодного із відомих вітчизняних науковців, проте істотне зменшення її ролі і висунення на перше місце цілеспрямованого навчання зустрічається часто[7].

Основним аргументом при цьому є міркування про  принципове обмеження ігровою сферою безпосереднього життєвого досвіду  дитини, тоді як насправді «є дві  категорії знань та умінь - вони здобуваються дітьми в індивідуальному досвіді або під час виховних заходів, інші даються дітям дорослими і прямо не стосуються безпосереднього дитячого досвіду». (А.Усова). Відповідно те, що становить сильні сторони гри - свобода та самостійність дитини, зацікавленість і глибина отриманих вражень, все це пов’язано з її істотним спадом, обумовленим обмеженістю власного досвіду дітей в цій діяльності.