Антон Макаренко про роль колективу у формуванні особистості

Фахівцям у  галузі педагогіки, які роблять ті чи інші заяви щодо неможливості використання його досвіду у виховному процесі  загальноосвітньої школи, переконливо  відповідає сам А.С.Макаренко у  своїй праці «Методи виховання».

Надзвичайно цінним є те, що А.С.Макаренко розробив і перевірив на практиці систему методів виховного процесу та теоретично й методично її обґрунтував. Він радить – «якнайбільше вимог до особистості і якнайбільше поваги до неї». За таких умов особистість стає не об’єктом, а суб’єктом виховання, що так важливо й цінно для досягнення поставленої мети виховання.

А.С.Макаренко  впровадив у систему навчально-виховної роботи початкової школи принцип  перспективних ліній.

Так, у своїй  праці «Перспектива» А.С.Макаренко  стверджує, що «справжнім стимулом людського життя є зовнішня радість». Це істина, яка не потребує доказів, адже кожна людина живе очікуванням цієї радості і мобілізує свої зусилля на її досягнення як в особистому житті, так і в масштабах усієї країни.

А.С.Макаренко  зауважує, що перспектива, тобто завтрашня радість, один із найважливіших об’єктів педагогічної діяльності. Завдання вихователів полягає в тому, що спочатку требі організувати саму радість, «викликати її до життя і поставити як реальність», і поступово простіші види радості перетворюються у складніші, важливіші для людини. Значною мірою це стосується і будь-якого державного устрою, керівники якого спільно покликані накреслювати чіткі та зрозумілі перспективи поступального розвитку, пов’язуючи їх з перспективою кожного громадянина.

А.С.Макаренко  виокремлює три види перспектив: близька, середня і далека.

Близька перспектива  розрахована на незначний проміжок часу. Вчитель покликаний організувати таку близьку перспективу, щоб очікуваний завтрашній день був наповнений успіхом, радістю, життєвим задоволенням в усіх сферах дитячої діяльності. Працювати над цим слід регулярно і в різноманітних формах.

Середня перспектива  полягає у проекті колективних  справ, дещо віддалених у часі. Таких  подій у життєдіяльності не повинно  бути багато. Середня перспектива має певне значення лише тоді, коли до неї готуються заздалегідь, а до її реалізації залучаються усі, пропонуються різні варіанти та плани підготовки.

Далека перспектива  пов’язана з майбутнім школи, держави, вибору професії, вона характерна для дорослої людини. Досвід використання вчителями та вихователями перспектив у виховній роботі з дітьми свідчить, що ця робота легка, цікава й ніяких труднощів не становить, вона потребує тільки майстерності вчителя.

Досвід А.С.Макаренка  та практична діяльність учителів дає підстави стверджувати, що використання близької, середньої та далекої перспективи у життєдіяльності дітей має надзвичайно важливе виховне значення, адже у процесі досягнення поставленої у перспективі мети дитяче життя наповнюється цінним змістом, у них формується правила поведінки, згуртовується дитячий колектив, виробляються уміння і навички спільної діяльності, взаємодопомоги, з’являються мрії, фантазії, тобто відбувається підготовка до життя.

Досвід А.С.Макаренка  та практика роботи вчителів підтверджує життєдіяльність педагогічної спадщини А.С.Макаренка в сучасних умовах навчально-виховної діяльності освітніх закладів.

ВИСНОВОК

Минають роки, десятиліття. Український народ піднявся на вищі горизонти реалізації своїх громадянських потенцій, намітив нові орієнтири свого державотворення. Але, як і раніше технологічну суть справи будівництва нового життя за участю нових, вихованих відповідно до запитів нової епохи людей, залишає за своїми педагогами, педагогічною наукою та практикою.

Такий підхід максимально  збігається з педагогічним орієнтуванням  А.С.Макаренка щодо діалектичного  характеру основних цінностей освіти і виховання. Українські педагоги вже мають чітке й конкретне уявлення щодо їх суті і змісту, сприймаючи ці цінності як систему цілей виховного процесу. Продиктовується це насамперед духовним набутком нашого народу, морально-етичними якостями українського громадянина. А Також цивілізованими запитами суспільства та всебічно і гармонійно розвинену особистість, якій були б властиві національна свідомість, духовне багатство і соціальна активність.

Антон Макаренко  збагатив вітчизняну педагогіку новими ідеями, які практично реалізував у власній виховній роботі. Його педагогічна спадщина пронизана  почуттям відповідальності за майбутнє молодого покоління. Вона має принципове значення для розвитку теорії і практики світової та вітчизняної педагогіки.

Відкриття А.Макаренка  в педагогіці випередили свій час  Його ідеї та рекомендації в галузі виховання мали чималу цінність в  період становлення педагогіки як науки та розвитку практики суспільного виховання. Вони не втратили свого значення й нині. Ми повинні належно оцінити творчу спадщину А.С.Макаленка незалежно від політичних амбіцій і спрямувань. Він український педагог, людина сувора й вимоглива, ніжна й чуйна, відкрита і таємна, зі своїми перевагами й вадами, успіхами й невдачами. Його спадщину не можна протиставляти, а тільки спів ставляти з творчістю Г.ващенка, В.Сухомлинського, оцінювати його реальним внеском у вітчизняну й світову педагогічну науку.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Артемова Л.В. Історія педагогіки України. – К.: Либідь, 2006. – 419 с.
2. Козлов И.Ф. Педагогический опит А.С.Макаренка. – М.: Просвищение, 1987. – 158 с.
3. Макаренко А.С. О просвищении. – М.: Издательство политической літератури, 1990. – 405 с.
4. Макаренко А.С. Методика виховної роботи. – К.: Радянська школа, 1990. – 360 с.
5. Макаренко А.С. – український педагог // Шлях освіти. – 1998. - № 2. – С.37-39
6. Макаренко А.С. і сучасна українська діяльність // Початкова школа. – 1990. - №7. – С.58-60
7. Макаренко А.С. Вибрані педагогічні твори. – К.: Радянська школа, 1950. – 301 с.
8. Ніжинський М.П.  Життя та педагогічна діяльність А.С.Макаренка. – К.: Радянська школа. – 1967. – 247 с.
9. Мельничук С. Перспектива в системі навчально-виховної роботи // Початкова школа. – 2008. - №11. – С.55-57