Антон Макаренко про роль колективу у формуванні особистості

Первинний колектив А.С. Макаренко бачив різновіковим, у  радянській же школі ним вважався клас, тобто об'єднання однолітків. За твердженням А.С.Макаренка, первинний колектив об'єднує 10—12 осіб, а колектив учнів школи не повинен перевищувати тисячі. Приклади ігнорування поглядів педагога на організацію навчання і виховання учнівської молоді можна продовжувати. Сюди ж варто віднести і його бачення системи перспективних ліній, основних етапів розвитку колективу, його законів руху тощо.

Оригінально розв'язував педагог проблеми взаємодії вихованців і вихователів. У ті часи представники педагогічного Олімпу, до якого А.С.Макаренко зараховував працівників Наркомосу, вчених-педагогів, та значна частина вчительства стояли на позиціях традиційної педагогіки, яка фетишизувала педагогічні догми, вважаючи їх непідвладними часу, обставинам тощо. Вона ж (педагогіка) недооцінювала ролі виховання у становленні особистості, вважаючи його проблеми та завдання, які воно ставило та вирішувало другорядними порівняно з питаннями дидактики. Макаренко обстоює діалектичну педагогіку, педагогіку активного виховання, наполягає на тому що "людину треба не ліпити, а кувати" [11 c. 22].

Вчитель, вихователь, як і в цілому колектив вихователів, має виступати не керівником, диктатором шкільного буття, а спільником, до якого учні не готуються, а живуть повноцінним життям. У своїй роботі "Методика організації виховного процесу" А.С.Макаренко визначає педагога бойовим товаришем вихованців, який бореться разом з ними і попереду них за всі ідеали першокласного закладу.

А.С. Макаренко стоїть на тому, щоб спілкування педагогів  і учнів базувалося на дружніх  взаєминах, повазі вчителя до особистості учня, вірі в його сили і можливості. По суті він всебічно розробив і практично реалізував принцип співробітництва, який сьогодні приписується деяким сучасникам.

Товариська взаємодія  вчителя і учня має бути такою  органічною, такою цільною, що учні не повинні відчувати наявність у школі окремих учительських і учнівських інтересів. Серцевиною такої педагогіки Макаренко вважає товариську єдність і спільність інтересів учителів та учнів. І колектив учителів, і колектив учнів мають утворювати одне ціле — педагогічний колектив. Запорукою цього виступає колектив учителів, який здійснює не авторитарний, а виключно педагогічний вплив на учнів.

Педагога непокоїть  те, що колективи вчителів складаються  здебільшого стихійно, випадково, із тих людей, які пропонують свої послуги. У 20—30-х роках у педагогіці про колектив педагогів не було написано майже жодного слова. А.С. Макаренко вважає, що педагогічна наука має приділити значну увагу цій проблемі. Серед педагогічних праць, на думку педагога, має бути хоч один том, присвячений питанням становлення колективу педагогів.

Антон Макаренко виношував намір відкрити закони побудови педагогічного колективу. Антонові Семеновичу не вдалося цього здійснити, але аналіз його думок дає можливість сформулювати деякі правила, дотримання яких сприяє формуванню вчительського колективу. Зі сформульованих у працях А.С.Макаренка порад і рекомендацій щодо названої проблеми на перший план виступає правило, яким педагог неухильно керувався у своїх навчально-виховних закладах: правильне виховання можливе за наявності учительських колективів як колективів однодумців.

Успіх кожного навчально-виховного  закладу можливий за умови об'єднання  в колектив учителів, "запалених  однією думкою, одним принципом, одним стилем, які працюють єдино". Педагог вважає неспроможним виховувати такий колектив учителів, у якому його члени виявляють політичну обмеженість, низьку культуру, індивідуалізм, відбуваються чвари тощо. Це правило, проте, не означає одноманітності в діях учителів. У межах колективу учитель повинен уникати шаблону, діяти творчо, експериментувати, шукати кращі методи впливу на вихованців. Такі колективи добрати неможливо, вони формуються безпосередньо в діяльності під керівництвом директора, громадських організацій. Особливу роль у цій роботі Макаренко надає директору, який, на його думку, є найвідповідальнішою особою в школі, уповноваженим державою керівником.

А.С. Макаренко рішуче засуджує безсистемність, порційність  у виховній роботі, обстоюючи тривалість виховного впливу. Остання досягається тривалістю педагогічного колективу. За А.С. Макаренком, її можна досягти, коли середній час перебування педагога в колективі не може бути меншим, ніж перебування вихованців у школі.

Дотримання такого правила  забезпечує тривалість, стабільність колективу, що сприяє наступності та цілеспрямованості в роботі з вихованцями. У тривало діючому колективі, підкреслював А.С. Макаренко, накопичується досвід роботи, створюються цінні виховні традиції, зміцнюються почуття обов'язку, особиста відповідальність учителя за успіх справи. Такий колектив учителів "додержується єдиної методики і колективно відповідає не тільки за свій клас, а за школу в цілому" [11, с.23].

Важливим науково-педагогічним питанням А.С. Макаренко вважає співвідношення в колективі педагогів з різним досвідом учительської роботи. Він доходить висновку, що колектив учителів, сформований з учителів одного віку, чи то старих, чи молодих, завжди буде слабким колективом. Тому-то організатори освіти повинні подбати про те, щоб у кожній школі було декілька поколінь учителів, щоб у колі досвідчених була юнь, яка тільки-но приступає до роботи, до педагогічного життя: має бути певна кількість старих, досвідчених педагогів і неодмінно має бути одна дівчина, яка тільки що закінчила інститут, яка ще ступити не вміє. Саме тут, на думку педагога, відбувається містерія педагогіки: така дівчина вчитиметься і в старих педагогів, і в старих учнів, і те, що вона вчитиметься в старих педагогів, покладає й на них відповідальність за її нормальну роботу.

Сучасна теорія розвитку колективу є своєрідним дороговказом для класного керівника, який працює з учнями від четвертого - п’ятого класу до дванадцятого. А.С. Макаренко вважав, що, крім загальної мети, колектив повинен мати перспективи: ближню, середню та далеку.

Ближня перспектива розрахована на незначний проміжок часу. Вчитель чи керівник дитячого закладу покликані організовувати таку близьку перспективу, щоб очікуваний завтрашній день був наповнений успіхом, радістю, життєвим задоволенням в усіх сферах дитячої діяльності. Працювати над цим слід регулярно і в різноманітних формах: спільна прогулянка, похід, колективне відвідання театру, зібрання, вечір, причому не обов'язково розважальні. Обов'язково передбачена навіть невелика, але спільна діяльність. З розвитком колективу характер перспектив змінюється, вони стають більш віддаленими в часі та багатими за змістом.

Середня перспектива полягає у проекті найбільш важливих подій в житті класу, школи, запланованих на найближчий час. Таких подій у життєдіяльності не повинно бути багато. Середня перспектива має певне значення лише тоді, коли до неї готуються заздалегідь, а до її реалізації залучаються усі, пропонуються різні варіанти та плани підготовки.

Далека перспектива пов’язана з майбутнім школи, держави, вибору професії, вона характерна для дорослої людини, тобто це події, які очікуються тривалий час (наприклад, через рік).

Отже, організаторам народної освіти, керівникам шкіл треба взяти  за правило створення різновікових учительських колективів, що сприяє збагаченню кожного вчителя життєвим досвідом, педагогічною культурою, професійною майстерністю. 

Досвід використання вчителями та вихователями перспектив у виховній роботі з дітьми свідчить, що ця робота легка, цікава й ніяких труднощів не становить, вона потребує тільки майстерності вчителя.

При доборі колективу  варто піклуватися, на думку А.С. Макаренка, і про те, щоб у ньому були люди різної вдачі, різних темпераментів та характерів. Педагог наголошує на тому, що треба дбати про поєднання в колективі людей веселих і людей похмурих. Він не уявляє собі колективу, що складався б тільки з похмурих людей. Повинен бути хоч один веселун, хоч один дотепник. А з іншого боку, потрібна людина, що ніколи й не усміхнеться, дуже сувора людина, яка нікому не дарує і якої не послухати неможливо .

Колектив учителів повинен бути естетично виразним, носієм естетичної культури. Цю виразність А.С. Макаренко бачив у зовнішньому вигляді вчителя, його вчинках та поведінці. У лекції "Взаємини, стиль, тон у колективі" він стверджує, що жодного разу не вийшов у неочищених чоботях або без паска до вихованців. Не допускав у клас учителя, якщо він був неохайно одягнений.

Макаренко висловлювався  і за те, щоб усі педагоги були красивими, а якщо такого досягти не можна, то "хоч один гарний молодий педагог, одна гарна молода жінка в колективі неодмінно повинні бути . Треба, щоб дітей захопила ще естетика, краса в колективі".

Думка та поради педагога щодо побудови вчительського колективу не могли бути втіленими у шкільну практику внаслідок Дії директивної системи управління. Остання, по суті, лишала Директора школи всяких прав, залишивши йому одні обов'язки.

Його називають “яничаром”, носієм авторитарної, тоталітарної педагогіки. В умовах терору репресій проти української  інтелігенції А.С.Макаренко робив  усе, аби захистити знедолених дітей, повернути їх до повноцінного життя.

2.2. Етапи  розвитку колективу, його форми  та методи

Колектив стає дружним за наявності добре організованого та підготовленого активу - ядра. Створити здоровий, дружний колектив — справа складна, тому А.С. Макаренко виділив основні етапи розвитку колективу.

На першому  етапі розвитку колективу діти пасивні, ініціатор діяльності — педагог, у якості чинника згуртування виступають його вимоги до учнів. У групі його майже ніхто не підтримує. Немає чіткого розподілу обов'язків, діти несамостійні, найчастіше пасивні, особистість незахищена групою, не відчуває себе комфортно. Виховна ефективність такої групи дуже низька;

Виходячи  із ознак колективу на цій стадії й тактичної лінії діяльності вихователя, можна визначити такі напрями його роботи:

• вивчення членів колективу;
• забезпечення знайомства вихованців між собою;
• висунення конкретних завдань;
• організація спільної діяльності;
• сприяння формуванню активу.

На цій стадії розвитку колективу взаємини між педагогом і вихованцями будуються на засадах безпосереднього впливу як Ка колектив у цілому, так і на кожного члена зокрема.

Другий етап характеризується тим, що у групі формується офіційна структура, актив, який допомагає свідомо підтримувати дисципліну; з'являється дружня згуртованість, громадська думка. Загальна діяльність більш самостійна, успішна. Ефективність виховного впливу зростає;

Для колективу  на другій стадії властиві такі ознаки:

• сформувався актив — більшість підпорядковується меншості;
• члени колективу усвідомлюють завдання;
• актив починає виявляти ініціативу у визначенні завдань і організації колективної діяльності.

На третьому етапі розвитку колективу за А.С.Макаренком педагога підтримує вся група, але керівництво непомітне. Група самостійна, ініціативна, ролі всіх членів розподілені — дружна, згуртована і водночас самокритична, пред'являє вимоги до самого себе вже сам колектив, відбувається його саморозвиток. Вона стає сильним виховним та захисним чинником для всіх її членів.

Вихователь на цьому етапі реалізує таку тактичну лінію: керівництво колективом на розширених засадах демократизму та вирішення всіх питань життєдіяльності на загальних зборах.

 Останній етап формування шкільного колективу – це самовиховання. Завдяки міцно засвоєному колективному досвіду кожен учень сам проявляє до себе певні вимоги. Виконання моральних норм стає його потребою, процес виховання переходить у процес самовиховання. Педагог корегує самовиховання старшокласників: допомагає визначити найпотрібніші для самовдосконалення якості, скласти індивідуальний план самопізнання та самовдосконалення якостей інтелектуального, морального, естетичного саморозвитку, інструктує і консультує щодо прийомів та засобів самовдосконалення і самоаналізу, самонавіювання, самонаказу, самовідмови від негативного.

Заснувати колектив неможливо, а створення колективу, як ми бачимо, досить тривалий та складний процес, тому А.С. Макаренко винайшов закон руху колективу — "колектив має постійно рухатися вперед, домагатися все нових та нових успіхів".

Отже, заслуга  А.С. Макаренка полягає в розробці концепції згуртування та виховання дитячого колективу. Але нині деякі її положення потребують осмислення з позиції тих змін, які відбулися в нашому суспільстві.

2.3. Використання  педагогічних надбань А.С.Макаренка у сучасній школі

В Україні та багатьох країнах світу загальновизнано, що педагогічна система виховання  А.С.Макаренка належить до унікальних, завдяки якій втілювалися у життя  зміст, форми, методи, прийоми та засоби реалізації тогочасних завдань щодо виховання (а також і перевиховання) дітей та молоді.

Упродовж тривалого  часу навколо педагогічного досвіду  А.С.Макаренка велася дискусія, яка  повною мірою не припиняється і тепер, щодо можливостей впровадження його в загальноосвітніх школах іншого типу, відмінних від тих умов, у яких працював педагог.

Аргументували це по різному: «У А.С.Макаренка були діти зовсім інші, тому їм була потрібна його педагогіка», «А.С.Макаренко був геній…», а деякі заявляли, що Антону Семеновичу було легше, адже тоді був час загального піднесення, ентузіазму.

Але незважаючи на деякі критичні зауваження, а  іноді й несприйняття його досвіду, творчі вчителі, керівники навчальних закладів переконалися у життєвості його теорії і практики навчання та виховання.