Податкова система України

Усе це призводило до того. Що підприємства, які стимулювали працю  своїх працівників, бажали підвищити  їхню зацікавленість і продуктивність їхньої праці, змушені були виплачувати  заробітні плати з чорної каси, ховаючись від оподаткування.

Введення з 01.01.2004 року 13% ставки з доходів фізичних осіб можливо  подолає всі ці негаразди і  спонукатиме підвищенню зацікавленості у зростанні продуктивності праці. Крім цього, це, можливо, дозволить також  легалізувати значну частину оборотів щодо оплати праці, але ж Законом  уже передбачено підвищення ставки з 2007 року до 15%.

Податки на споживання, що застосовуються в Україні (ПДВ, акцизний збір, мито), повинні справляти вплив на всі  джерела доходів. При цьому потрібно враховувати той факт, що найбільший тягар цих податків лягає на кінцевого  споживача. Вони впливають на всі  джерела доходів однаково, а в  основному – на заробітну плату. Цими податками ми найбільше скорочуємо платоспроможний попит населення, а значить – і обсяги виробництва  товарів народного споживання. Це залежить від нерівномірного розподілу  податків між джерелами доходів. Звичайно, інакше непрямі податки  впливати не можуть. Але пом’якшити цей вплив можна, наприклад, за рахунок  диференціації ставок ПДВ на групи  товарів. Адже ряд країн застосовують до сільськогосподарської продукції, до інших товарів першої необхідності знижені ставки ПДВ. Очевидно також, що при розробці ставок оподатковування  необхідно більше брати до уваги  рівень реальних доходів населення. Не можна забувати аксіому: з падінням попиту з боку населення згасає і  виробництво.

Слід також зазначити, що, незважаючи на свої слабкі сторони, податкова система України не «з`явилась з повітря». Вона будувалась і будується на основі небагатого власного і , в основному, зарубіжного  досвіду. Прорахунок полягає лише в  тому, що запозичувати досвід країн  із розвиненою ринковою економікою, в  яких, як відомо, питання сколочування первинного капіталу для підйому  виробництва уже не стоїть. В Україні  картина протилежна. І тому ми маємо  створити належні умови процесу  накопичення і легалізації капіталу, використовуючи податкові важелі та стимули. Інакше неможна навіть мріяти про якийсь значний економічний  підйом.

Принцип другий. Якщо дотримуватись дослівного формулювання, даного А.Смітом, і час сплати, і розмір будь-якого податку, і порядок його обчислення визначені нашим законодавством і підзаконними актами. Наскільки досконало це зроблено – питання чисто технічне, що порівняно легко вирішується.

Але з часів Сміта пройшли  сторіччя, протягом яких змінилось  обличчя і економічних системі  оподаткування. Виникла низка нових  проблем.

Стосовно сучасного етапу, зокрема української дійсності, другий принцип потребує незначного уточнення, яке враховувалось багатьма теоретиками при його поясненні. Йдеться про передчасну визначеність того чи іншого податку, оскільки в  Україні допускаються значні порушення. Протягом усього періоду незалежності час від часу вводились в дію  ставки податку заднім числом. Закони в галузі оподаткування спішно приймалися, починали діяти, а їх публікації проводились  з великим відривом у часі. Мали місце випадки, коли законодавчі акти уже застосовувались на практиці, а інструкції щодо їх використання не були підготовлені й надходили до виконавців через тижні, а той через місяці. Усе це породжує плутанину, постійну необхідність перерахунків, що становить великі труднощі у роботі фінансових апаратів підприємств.

Така невизначеність приводить  до того, що платник віддається на сваволю  збирача. Це є однією з причин корупції державного апарату, бо спонукає державних  службовців на свій розсуд застосовувати  податкове законодавство, а судочинці  не мають права приймати рішення  щодо платника податків. Платник завчасно стикається із порушенням, яке допускається через відсутність своєчасної інформації і за яке потім штрафується. Цей  факт дуже добре використовують інспектори.

Щоправда, деякі перешкоди  поставлені цьому новою редакцією  Закону «Про систему оподаткування» що почав діяти з 1997 року – ст.7 заборонено проводити зміни механізму  справляння податків та їхніх ставок на відповідний рік.

Платник повинен завчасно бути інформований про підготовку, введення в дію чи зміну податкового  законодавства. Адже будь-яка навіть незначна невизначеність чи неясність  у податках, спричинить більші збитки, ніж їх нерівномірний розподіл.[3]

Принцип третій. У питаннях щодо зручності терміну та способу утримання податків не виникає ніяких сумнівів. Цьому сприяють і прийняті строки сплати, і механізм стягнення, і практика застосування податкового кредиту.

Але, з огляду на способи  стягнення, можна розглянути ще ряд  питань щодо окремих галузей народного  господарства. Наприклад, сільськогосподарським  підприємствам інколи важко розраховуватись  своєчасно із бюджетом грошовими  коштами. Ця проблема виникає через  неплатежі покупців та сезонність роботи. Чому б не розглянути можливість натуральних  поставок державі з урахуванням  податкових платежів? це допомогло  б вирішити одразу кілька проблем:

-                     більш повно та своєчасно забезпечити створення державних резервів продовольства;

-                     скоротити великі витрати бюджету на створення цих резервів;

-                     пом’якшити наслідки платіжної кризи шляхом усунення необхідності перерахування коштів до бюджету на сплату податків;

Застосовувати цей метод  постійно не зовсім доцільно. Але у  випадках катастрофічної нестачі коштів у платника можна розглянути і  такий варіант.

Принцип четвертий. Формулюючи його Сміт мав на увазі два моменти:

-                     податок може вимагати від платника більшої кількості грошей, ніж ту, що продиктована потребами казни, через занадто роздутий штат чиновників-збирачів;

-                     високий рівень оподаткування може спричинити обмеження виробництва і зайнятості населення, що потребує додаткових витрат для забезпечення засобами існування значної частини населення. І перше, і друге мають місце у нашій дійсності.

Звичайно, встановлюючи той  чи інший рівень податків, держава  керується своїми потребами в  коштах. Але в таких випадках вони спочатку повинні призведені відповідно до можливостей. Високі податки не задовольняють  потреби держави, а призводять до їх зростання. Це підтверджене тезою: «Економічне  багатство народу є запорукою  фінансової могутності держави». [10] 

 

4.2 Відповідальність, штрафні санкції щодо боржників.

Закон України «Про порядок  погашення зобов’язань платників  податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-3 від 21.12.2000року введено в дію з 1 квітня 2001 року за виключенням:

-                     ст.18 «Списання і розстрочка податкового боргу», яка введена в дію з часів опублікування цього Закону України;

-                     ст.6 «Податкові оповіщення і податкові вимоги»

-                     п4.3 ст4 «Порядок подання податкової декларації і визначення суми податкових зобов’язань», ст.10 «Продаж активів, що перебувають у податковій заставі», яка введена в дію з січня 2002 року.

Особливостями Закону України  №2181-3 від 21.12.2000року є:

-                     безспірне списування коштів тільки через суд;

-                     для здавання усіх розрахунків і декларацій визначені точні строки;

-                     переглянуті права контролюючих органів, ліквідована картотека;

-                     податковою декларацією тепер вважається будь-яка передбачена законодавством форма звітності, пов’язана з нарахуванням та сплатою не тільки податків, але і обов’язкових платежів;

-                     податкові органи зобов’язані приймати податкові декларації без попередньої перевірки;

-                     платник податку має можливість заліку любих податкових зобов’язань перед бюджетом будь-якого рівня в рахунок будь-якої заборгованості перед цим платником;

-                     загальний стаж, протягом якого податковий орган має право самостійно визначати суму податкових зобов’язань платника податку, 1095 календарних днів (3 роки);

Законом України «Про порядок  погашення зобов’язань платників  податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-3 від 21.12.2000 року встановлено для юридичних  осіб:

-                     штраф у розмірі 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за кожне неподання або затримку подання Податкової декларації, тобто 170грн.;

-                     штраф у розмірі 10% суми податкового зобов’язання за кожний повний або неповний місяць затримки подання податкової декларації, але не більше 50% від суми нарахованого податкового зобов’язання і не менше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Цю санкцію застосовують додатково до першої, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов’язання, що належить до сплати за період, за який не подана Декларація. Право накладати обидва штрафи мають контролюючі органи, зазначені в ст.3 Закону України №2181-3, а саме: Державна митна служба, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Податкові органи.

За умови податкової застави  платником податків у разі неподання  або своєчасного неподання Податкової декларації настають такі наслідки:

1)                Платник податків, активи якого знаходяться в податковій заставі, зобов’язаний письмово повідомити майбутнім кредиторам про це і про характер і розмір забезпечених цією заставою зобов’язань, а також відшкодувати збитки кредиторів, що можуть виникнути, якщо повідомлення не було;

2)                Деякі операції можна проводити тільки за письмовим узгодженням з податковим органом;

3)                Майно, що знаходиться в податковій заставі, не можна передати в наступну заставу або використовувати для забезпечення дійсної або майбутньої вимоги третьої особи;

У випадку неповідомлення або несвоєчасного повідомлення державним податковим інспекціям відомостей про доходи громадян законодавство  громадян України передбачає адміністративну  відповідальність керівників і посадових  осіб підприємств – штраф 3 неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян, а  за повторне порушення протягом року – 5 неоподаткованих мінімумів. Крім того, за неподання, несвоєчасне подання  або подання за невстановленою формою державним податковим органам звітності, пов’язаних із застосуванням електронних  контрольно-касових апаратів – штраф  посадовим особам 5 неоподаткованих  мінімумів доходів громадян.

Органи Пенсійного фонду  України і Фонду соціального  страхування України накладають на керівників і посадових осіб підприємств  адміністративні штрафи за несвоєчасне  подання або неподання за установленою формою бухгалтерських звітів та інших  документів про нарахування і  сплату внесків на соціальне страхування  в розмірі від 8 до 15 неоподаткованих  мінімумів доходів громадян. А  при повторних аналогічних діях протягом року, штраф – від 10 до 20 неоподаткованих мінімумів доходів  громадян.

За неподання фінансової звітності чинним законодавством передбачена  тільки адміністративна відповідальність, а за несвоєчасне її подання штрафи не передбачені. Штраф за неподання  фінансової звітності на керівника  або посадових осіб підприємства в розмірі від 8 до 15 неоподаткованих  мінімумів доходів громадян, а  якщо посадова особа протягом року притягувалась до адміністративної відповідальності, то штраф в розмірі  від 10 до 20 неоподаткованих мінімумів  доходів громадян.

Накладення штрафу, тобто  постанови про притягнення до адміністративної відповідальності приймають  органи контрольно-ревізійної служби.

Після закінчення встановлених строків погашення узгодженого  податкового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується  пеня.

Пеня нараховується на суму податкового боргу із розрахунку подвійного розміру облікової ставки річних національного банку України, діючи на день виникнення такого податкового  боргу або на день його погашення, залежно від того яка з величин  таких ставок є більшою, за кожний календарний день його прострочення у його сплаті.

Зазначений розмір пені діє  щодо всіх видів податків і зборів, крім пені щодо порушення строків  розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється окремим  законодавством:

-                     штрафи за своєчасну несплату;

-                     за затримку до 30 днів – 10% від суми поданого зобов’язання;

-                     за затримку від 31 до 90 днів – 20% від суми поданого зобов’язання;

-                     за затримку більше 90 днів – 50% від суми поданого зобов’язання;

У зв’язку із змінами, внесеними  Законом України №1344-4 від 27 листопада 2003 року, податковий агент – юридична особа або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які незалежно від його організаційно-правового  статусу та способу оподаткування  іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки до бюджету від імені та за рахунок  платника податку, вести податковий обіг та подавати податкову звітність  податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового  законодавства, встановленого цим  Законом.

Граничним строком подання  податковими агентами податкових розрахунків  вважається останній день строку сплати до бюджету податків встановлений відповідним  законом з питань оподаткування  окремим платником.

Якщо згідно із законом  з питань окремого податку, збору  податковий період не встановлено, то податкова декларація подається  та податкове зобов’язання сплачується  у строки, передбачені пп..4.1.6 п.4.1 ст.4 для місячного базового податкового  періоду.