Податкова система України

КУРСОВА РОБОТА

на тему

Податкова система України

 
 

 

Зміст курсової роботи (план)    

 Вступ…………………………………………………………………….

1. Історія формування податкової системи:

1.1           Системи податків Київської Русі;…………………………………….

1.2           Грошова, натуральна данина Литовсько-Польської доби;………….

1.3           Податки Козацької держави(1648-1654);………………………….

1. Сучасні податкові системи країн світу;……………………………..
2. Система оподаткування України;………………………………………
3. Реформування податкової системи:

4.1           Шляхи оптимізації податкової політики;…………………………….

4.2           Відповідальність, штрафні санкції щодо боржників;……………….

4.3           Облік визнаних економічних санкцій;………………………………..

1. Державна податкова служба в Україні;………………………………..

Висновки……………………………………………………………………

Література………………………………………………………………….  

 

 
 

 

 

                                           Вступ

Податкова система – це сукупність податків, зборів, інших  обов’язкових платежів і внесків  до бюджету держави.

Податкова політика включає  в себе обов’язкові платежі, які  стягуються державою з юридичних  і фізичних осіб, на яких, згідно з  законодавчими актами, покладено  обов’язок платити податки та здійснювати інші обов’язкові платежі. Виникла податкова політика у  період розпаду суспільства на класи  і появи держави. Використовуються податки для фінансування витрат держави.

Сутність податків, їх структура  та роль визначаються економічним та політичним устроєм суспільства, природою та функціями держави.

За способом стягнення  податки поділяються на прямі  та непрямі. Прямі податки стягуються з доходів або майна юридичних  чи фізичних осіб. Розрізняють реальні  прямі податки, якими оподатковуються  земельні ділянки, тварини, нерухоме майно, та особисті прямі податки з доходів  або майна юридичних чи фізичних осіб (податок з доходів фізичних осіб, майновий податок, податок на грошовий капітал, зверх прибутку, податок  на спадщину чи даріння). Непрямі податки(або  акцизи) стягуються через ціни товарів, в основному предметів широкого вжитку. Це створює значні привілеї для господарюючих класів, тому що майже повністю тяжкість цих податків перекладається на незаможні верстви  населення, які споживають більшу частину  цих продуктів(товарів). Непрямі  податки, підвищуючи ціни товарів, обмежують  можливості розширення внутрішнього ринку  та експорт товарів.

Актуальні проблеми в галузі економіки неможна вирішувати без  вдосконалення побудови податкової системи, яка є одним з найважливіших  важелів державного регулювання  господарства країни. Ефективність цього  регулювання залежить від визначення складу податкової системи, висоти податкових ставок, видів і розмірів бюджетних  пільг.

Реформування податкової системи в Україні, порядок сплати податків і обовязкових  платежів юридичних і фізичних осіб, відповідальність платників податків за порушення податкового законодавства є складовою частиною заходів, орієнтованих на введення економічних відносин ринкового спрямування.

Чітка побудова системи оподаткування  відповідно до змін, що відбуваються в  її організації й техніці ведення, підвищує роль бухгалтерського обліку як основного засобу одержання достовірної  інформації у системі оподаткування  щодо складання фінансової і податкової звітності.

Історія формування  системи оподаткування в сучасному вигляді досить яскрава і носить суперечливий характер.

У економічній літературі зустрічається безліч підходів до трактування  етапів розвитку податків. Деякі вчені  вважають, що податки виникли разом  із зародженням держави, «якій були потрібні кошти на утримання армії, судів, чиновників й на інші потреби», інші – з розшаруванням суспільства  на класи та появою товарного виробництва.

Проте данина, що з`явилася  ще в старовині, податі, повинності є первинними податками і зборами, оскільки в своїй основі мають  ту саму суть, що й сучасні: відчуження частини власності для підтримки  державного апарату і реалізації інших задач.

Податок – це фіксований, обов’язковий, безоплатний платіж юридичних та фізичних осіб до бюджету  держави на основі діючого законодавства.

Податок – це плата суспільства  за виконання державою її функцій, що має форму відрахування частини  вартості ВНП на загально громадські потреби. Тобто податки потрібні на забезпечення виконання державою своїх функцій. У зв’язку з цим існує навіть афоризм, що платити податки і померти повинен кожний.

До середини 17століття податки  вважалися необхідним злом, до якого  доводилося вдаватися тимчасово, у  разі крайньої необхідності, за наявності  особливих умов, скрутного становища  держави, коли інших способів покриття не було. Вважалося що до них можна  звертатися лише за повної відсутності  інших коштів.

Навіть у 18столітті деякі  англійські теоретики до звичайних  найбільших надходжень держави відносили  не податки, а доходи від домен, лісів, конфіскації майна, що залишилось після  загибелі кораблів, та нагляду за душевнохворими. Наприклад, Вюртемберзький бюджет(Німеччина) складався з таких трьох частин:

-                     видатки;

-                     надходження від домен;

-                     покриття, якого не вистачало за пунктом першим.

Наприкінці 19століття німецькі держави надавали право міським  та сільськім общинам вдаватися  до оподаткування лише у випадку  нестачі інших надходжень. Добровільні подарунки самодержавцям в екстремальних випадках поступово стають постійними зборами, але стягуються лише в окремі роки і на визначені цілі. Вони все ще вважаються добровільними, адже встановлюються за згодою сторін. Але у 1439 році король Карл VII вводить перший постійний податок у зв’язку з веденням затяжної війни і створенням хоч невеликої але постійної армії.

Багато теоретиків дотримуються різних поглядів щодо оподаткування. Адам Сміт (1723 – 1790) вважає податки платою за послуги держави. Сформульовано  чотири принципи оподаткування, які  Сміт називає законами, яким повинен  відповідати кожен податок:

1. «Піддані будь-якої держави зобов’язані брати участь у підтриманні уряду, кожен по можливості власних коштів, тобто в розмірах доходів, отримуваних ним під захистом держави… Дотримання цього закону чи його недотримання складає те, що називають рівномірним чи нерівномірним розподілом податків».
2. «Данина чи частина податку, що платить кожен підданий, повинна бути визначена а не довільна. Час її сплати, спосіб стягнення та розмір внеску повинні бути точно і суворо визначені як для осіб, що платять податки, так і для всього суспільства».
3. «кожен податок має стягуватися у такий час і у такий спосіб, що є найбільш зручним для платника».
4. «податок повинен стягуватися таким чином, щоб він забирав у народу якомога менше грошей понад те, що потрапляє в державне казначейство, і в той же час, щоб зібрані кошти залишалися якомога менше часу в руках збирачів».

Ці принципи є не тільки теоретичними, тобто їх дотримання при формуванні податкової системи  та податкової політики є нагальною  необхідністю, особливо в сучасних умовах. Необхідність залежності податків від платоспроможності платника – це реалії сьогодення. Надвисокий рівень податків призводить до згортання виробництва, а існування податкових привілеїв для окремих платників – неминуче до вибуху суспільного невдоволення.

Податкова система кожної країни відображає специфічні умови  соціально-економічного розвитку країни. Це рівень розвитку економіки і соціально-економічної  сфери, її зовнішня і внутрішня політика, географічне положення і кліматичні умови, традиції народу і багато інших  чинників. Не може бути держав з тотожними  системами оподаткування.[4]

Україна досить довгий шлях введення податків до економіки, що стало  джерелом формування бюджету та регулятором  підприємницької діяльності. Одним  з провідних законів, що регулює  податки та податкову систему  в Україні є: Закон України  «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року №1251-12, який визначає принципи побудови системи оподаткування  в Україні, податки, збори (обов`язкові платежі) до бюджетів та до державних  цільових фондів, права, обов’язки  та відповідальність платників.[9]

 
             

1. Історія формування податкової системи

1.1 Системи податків Київської Русі   

З виникненням держави (VIII – ХII ст) у Київській Русі розпочинає свою історію і податкова система (служба) на українських землях. Середньовічна, феодально-децентралізована податкова система проіснувала на Україні до середини 18століття, а пережитки її – до 19століття.

Найдавнішою системою прямих податків була у Київській Русі данина на утримання княжого двору та дружини. Панування натурального господарства визначало, в основному, натуральний  характер податкової системи. Данина сплачувалась зазвичай, продуктами сільського господарства і промислів(хутро, віск, мед, шкіра). Збирали данину безпосередньо виїжджаючи на так зване полюддя, у вигляді  різних дарів князю чи представникам  його адміністрації, чи «повозом» коли її привозили до Києва.

Саме при зборі данини проявлялися найбільш характерні, негативні  риси феодально-децентралізованої  системи: неврегульованість розмірів та періоду збору більшості податків, їх величезна кількість і різновидність, випадковість і свавілля поборів, збирання особами, які особисто зацікавлені  у максимальному доході. Усе це на практиці доводило до значних зловживань, результатом чого були заворушення  і навіть повстання.

Класичним прикладом стали  події 945року – повстання у Древлянській землі проти Київського князя  Ігоря. Під час полюддя він  спробував стягнути данину з деревлян двічі, за що і поплатився головою.

Великим досягненням за часів  Київської Русі у впорядкуванні  податкової системи стало зведення Ярославом Мудрим загальноприйнятих  у ті часи законів у єдину «Руську  правду», яка стала правовим кодексом усієї країни.

«Руської правди» немає  в окремому збірнику, існує тільки кілька редакцій. Деякі норми звичаєвого права збереглися у «Правді» Ярослава – давній частині короткої редакції «Руської правди», яка складається  з 43 артикулів. Можливо вона є переробкою одного зі списків. Окремі норми її використовувались ще у 18-19століттях. Проте соціальне призначення «Правди» Ярослава, складеної після повстання у Новгороді 1015р., завадило включенню до неї більшості норм усного звичаєвого права, що існували на той час. Про них згадується лише в деяких літературних пам`ятках і договорах Русі з Візантією  X століття.

«Руська правда» – найважливіша пам`ятка феодального права; її норми  закріпляли привілейоване становище  феодалів та їх оточення, захищали життя  пануючого класу. Підтвердження  цьому – статті про відповідальність за вбивство, нанесення образи, про  право на спадщину та ін. Окремі частини  «Руської правди» виникли в найбільш складні моменти історії Київської  Русі, коли у країні загострились класова  боротьба, виливаючись у народний рух. Тому за змістом можна простежити, як феодальні відносини визначали  характер і форми класової боротьби, а класова боротьба впливала на зміни  державного устрою і еволюцію права. «Руська правда2 виникла на місцевому  рівні і була результатом розвитку юридичної думки на Київській  Русі. Було б помилковим вважати  руське право збіркою норм інших  держав. У той же час Русь знаходилась  в оточенні інших держав і народів, що так чи інакше впливали на неї  і на які впливала вона. Є підстави вважати, що норми «Руської правди»  відбились на розвитку західних слов`ян. «Руська правда» мала величезний вплив на становлення більш пізніших пам`яток права північно-східних  слов`ян, таких, як Псковська судова грамота, Судебник 1497року, Судебник 1550року і навіть окремих статей Соборного  уложення 1649року.

«Руська правда» – найвизначніша  і найповніша пам`ятка прав періоду  Київської Русі, яка дає змогу  дослідити державно-правовий лад  і прослідкувати розвиток правових відносин того часу.

Складовою частиною її став «Покон вірний», який детально регламентував  діяльність податкової системи.

Одиницею оподаткування  був «дим», який мав певний розмір землі(у середньому воно дорівнювало  одному плугові або 15га), 20-30 «димів складали дворище». В основному це було об`єднання родичів, які спільно  відповідали за розклад і збір податків. Сьогодні у кожному селі можна виділити первісні дворища, що носять імена своїх перших засновників. «Дворища» об’єднувались у громади, на чолі яких стояли старости, які обирались  на вічі. Близько 1/3 зібраної данини князь  брав на особисті потреби, а решта  йшла на утримання дружини, органів  управління і ведення війни.

Основою грошових надходжень були мита і штрафи. Більшість складали торговельні мита – «вага» і «міра» – за зважування і вимір; «мит»  – за провезення товарів через  міські застави; «перевіз» – перевезення  товарів через річку. «Гостинне» і «торгове» стягувалось за право  мати склади й організацію торжищ. Внутрішня торгівля велась переважно  на торгах у відведеному місці  і в певний час. У Києві, наприклад, їх було аж 8, зокрема торговище на Подолі(тепер Контрактова площа), Бабин Торжок на Горі(поблизу нинішньої  Андріївської церкви). Дуже жвавою була зовнішня торгівля. Так, через Київ проходив знаменитий шлях «із варяг  в греки».