Податкова система України

Податкова система  Швеції

Податок на додану вартість. Стандартна ставка – 25%. Знижені ставки: 12% (на продукти харчування, пасажирський транспорт, готельні послуги) і 6% (книги, газети, послуги в області спорту та радіомовлення). Звільняються від сплати податку послуги в області культури, охорони здоров`я й у соціальній сфері, а також фінансові та страхові операції.

Акцизи. Стягуються з нафтопродуктів, природного газу, вугілля, електроенергії, добрив, тютюнових виробів, етилового  спирту, вина, пива, а також видовищних заходів, лотерей і т.д. Деякі ставки акцизів: на бензин – 4,01-4,6 крон за 1літр; на вино (за 1л) – від 9 до 43,5 шведських  крон залежно від змісту спирту.

Прибутковий податок. Стягується з фізичних осіб на державному та муніципальному рівнях. Ставка 100 шведських крон + 25% (понад неоподаткований рівень у 203тис крон), муніципального – приблизно 30%. Доход фізичних осіб від капіталу оподатковується окремо по ставці 30%. Резиденти. Включаючи осіб що звичайно живуть у Швеції, сплачують податок  на доходи, отримані в цій країні та за її межами, а нерезиденти –  тільки з доходів, отриманих з  шведських джерел. Від сплати звільняються особи, що проживають в Швеції менше 183 днів у році.

Податок на прибуток корпорацій. Стандартна ставка 28%, однакова для  розподіленого і нерозподіленого  прибутку. Стягується з компаній та інших юридичних осіб – резидентів та нерезидентів. Компанія вважається податковим резидентом, якщо вона зареєстрована  у Швеції чи має постійне представництво на її території. Компанії-резиденти  сплачують податки з усіх доходів, а іноземні компанії та інші юридичні особи – тільки з доходів, отриманих  від постійного підприємства чи нерухомості  в Швеції. Дозволяються відрахування витрат на ведення бізнесу, а також  перенесення збитків на наступний  рік. Прибуток, розподілений фізичним особам. Надалі оподатковується як дохід по ставці на 30%.

З інших податків слід зазначити  податки, що стосуються автомобілів: автотранспортний податок стягується з власників  легкових та вантажних автомобілів, автобусів, тракторів, трейлерів та інших моторних засобів при їх реєстрації (розмір податку залежить від виду використовуваного палива і ваги машини) і податок на продаж автотранспортних засобів (легкових і  вантажних), що сплачується виробниками  цих засобів у Швеції та імпортерами. [5]

 

Система оподаткування  України

Податкова система – це сукупність правових норм. Що регулюють розміри, форми і терміни стягування податків та платежів, які мають податковий характер і необхідні державі для виконання її функцій. Комплекс податкових заходів істотно впливає на економічну та інвестиційну активність.

Практика свідчить, що наслідком  збільшення ставок і маси стягнених  державою податків завжди є збільшення інфляційних тенденцій. Інколи підприємства штучно утримують низьку ціну на свою продукцію з метою, щоб, з одного боку, зменшити абсолютну масу податкових платежів до бюджету. З іншого, шляхом створення штучного дефіциту здійснювати  кінцеву реалізацію своїх товарів  за посередництва тіньових комерційних  структур. Для держави стає безглуздим збільшення податку, оскільки більша частина  прибутку присвоюється виробником і  посередником безконтрольно.

Система оподаткування в  Україні являє собою сукупність податків і зборів – платежів до бюджету та внесків до державних  цільових фондів. Що справляються у  визначеному порядку. Її сьогоднішній стан можна охарактеризувати як створення  основ для реформування податкової системи. За короткий час здійснено перехід до системи формування доходів бюджету на податковій основі, реформована сама податкова система. Але оскільки ця система базується на системі доходів до бюджету, заснованих на принципі надмірної централізації, на сучасному етапі гостро встає питання про наповнення нових форм оподаткування ринковим змістом.

Податки є формою фінансових відносин між державою і членами  суспільства з метою створення  загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів, необхідних для здійснення державою її функцій.

Оптимальна податкова  система в Україні має відповідати  таким принципам:

-                     економічній ефективності;

-                     адміністративній простоті;

-                     гнучкості;

-                     політичній відповідальності;

-                     справедливості.

Податки і  збори – це платежі до бюджету і державних цільових фондів. Що здійснюються платниками у порядку і на умовах, визначеними законодавчими актами України.

Державні  цільові фонди – це фонди, створені відповідно до законів України. Що формуються за рахунок визначених законів України податків і зборів юридичних осіб, незалежно від форм власності і внесків юридичних осіб.

Платниками податків та зборів є юридичні та фізичні особи, на яких, відповідно до законодавчих актів, покладено  обов’язок сплачувати податки і  збори. Державні цільові фонди включаються  до Державного бюджету України, крім Пенсійного фонду України.

Об’єктами оподаткування  є доходи, додана вартість продукції, вартість продукції, у тому числі  митна або її натуральні показники. Спеціальне використання природних  ресурсів, майно юридичних та фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законом  України про оподаткування.

Платники податків і зборів зобов’язані:

1)                сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законом терміни;

2)                вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законом;

3)                подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до Закону України декларації. Бухгалтерську звітність та інші документи, відомості, пов’язані з обчисленням та сплатою податків і зборів;

4)                допускати посадових осіб державних органів для перевірок, обчислення і сплати податкових платежів і зборів.

Під час перевірки, що проводиться  податковими органами, керівники  і відповідні посадові особи юридичних  осіб та фізичні особи зобов’язані  давати пояснення з питань оподаткування  у випадках, передбачених законами України, виконувати вимоги державних  податкових органів про усунення виявлених порушень законів України  про оподаткування, а також підписувати  Акти про проведення перевірки.

Припиняється обов’язок  юридичної особи щодо сплати податків і зборів – зі сплатою податку, збору чи його скасуванням.

Заборгованість платників  податків та зборів у разі ліквідації юридичної особи сплачується  у порядку, встановленому законами України.

Обов’язок фізичної особи  по сплаті податків та зборів припиняється при сплаті податків і зборів обов’язкових платежів, а також у разі смерті платника.

Платники податків і зборів мають право:

1)                оскаржувати у встановленому порядку рішення державних податкових осіб та дії їхніх посадових осіб;

2)                одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, здійсненими державними податковими органами;

3)                подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги з оподаткування у порядку, встановленому законами України.[4]

Облік платників податків та зборів здійснюється податковими  органами відповідно до законодавства  України. Банки та інші фінансово-кредитні установи відкривають рахунки платникам  податків і зборів лише за умов пред’явлення ними документів, що підтверджують  взяття їх на облік у державному податковому органі і у триденний  термін повідомляють про це державний  податковий орган.

Сукупність податків і  зборів до бюджетів і державних цільових фондів, що стягуються у визначеному  законами порядку, становлять систему  оподаткування.

Закон України «Про систему  оподаткування» №77/97-ВР від 18.02.97 року визначає принципи побудови системи  оподаткування в Україні, податки  і збори до бюджетів та до державних  цільових фондів, а також права, обов’язки  та відповідальність платників.

В Україні стягуються:

- загальнодержавні податки  і збори;

- місцеві податки і  збори;

Загальнодержавні податки  і збори встановлюються ВРУ і  стягуються на всій території України.

Порядок зарахування загальнодержавних  податків і зборів до Державного бюджету  України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних  цільових фондів визначається відповідно до законів України.[1] 

 

 

  

 

Реформування  податкової системи 

 

4.1 Шляхи оптимізації  податкової політики

Період 1991-1997років можна  охарактеризувати як період пошуку шляхів оптимізації податкової політики державою. Основним його недоліком, з погляду  багатьох авторів, є те, що при проведені  будь-яких змін жодного разу поки що не були враховані основні принципи оподаткування, сформульовані ще Смітом. Доцільно було б провести теоретичний  аналіз відповідності цим принципам  української системи оподаткування.

Принцип перший. Усі джерела доходів можна розділяти на основні групи:

-                     земельна рента;

-                     прибуток на капітал;

-                     заробітна плата;

До основних податків, якими  в Україні оподатковувались доходи, отримані з названих джерел, відносяться:

-                     до першої групи – плата за землю;

-                     до другої групи – податок на прибуток підприємств і оподаткування підприємців-фізичних осіб;

-                     до третьої групи – податок з доходів громадян.

Крім того, всі три групи  доходів як об’єкти споживання оподатковувались непрямими податками.

Законом що діяв в Україні  до 01.01.1997 року, плата за землю встановлювалась  за одиницю площі залежно від  родючості грунту та місця знаходження  ділянки. У зв’язку з цим виникає  кілька питань.

Про-перше, законом була визначена  диференціація ставок плати за землі  сільськогосподарського призначення  тільки по областях. Далі, згідно з прийнятим  механізмом, обласні ради диференціюють  ставки за групами грунтів. При цьому  абсолютно не враховувалось місцезнаходження ділянки стосовно ринків збуту продукції. диференціація на ренту першого  порядку у господарств, що знаходяться  у безпосередній близькості від  обласних центрів, значно вища за те саме джерело доходів господарств, віддалених від названих населених пунктів. Ця різниця повинна б була долатися податковими методами. Але порядок обчислення плати за землю ставить господарюючі суб’єкти далеко не в рівні умови з погляду на цю обставину. Для нашої країни в момент, коли для сільськогосподарських виробників гостро постало питання накопичення капіталу, така нерівність у розмірах ренти має велике значення. У майбутньому, в умовах посилення ринкової конкуренції, вона неодмінно проявить себе. З переходом до обчислення плати за землю залежно від її грошової оцінки цей недолік можна подолати, за умови, якщо оцінка буде враховувати місцезнаходження ділянки повною мірою.

По-друге, ставки плати за землю несільськогосподарського призначення  стосовно ділянок, розміщених у межах  населених пунктів, диференціювались в залежності від кількості населення. Але за чисельністю жителів у  тисячу чи 2-3 мільйони вони різняться  лише в три рази, тоді як рента, отримана від цих земель, відрізняється  у десятки разів. Усе це свідчить про нерівномірний розподіл податків при оподаткуванні земельної  ренти. До речі, остання вада не подолана і в редакції до Закону України, введеного  в дію з 1 січня 2001 року.

Прибуток на капітал в  Україні також оподатковується  нерівномірно. Будь-яка підприємницька діяльність потребує необхідних капіталовкладень. А прибуток, отриманий від них, оподатковується за різними ставками (6%, 10, 30), а з 01.01.2004 року – 25%. В Україні  відбувається етап первинного накопичення  капіталу. Від його результату залежить подальший стан економіки України.

До 01.01.2004 року, у разі реєстрації юридичної особи, ставка податку  на прибуток становила 30%, а підприємці-фізичні  особи сплачували прибутковий податок  за прогресивною шкалою і його розмір міг становити 40%. Це створювало труднощі при накопиченні капіталу, необхідного  для реєстрації юридичної особи. А до такої реєстрації фізичні  особи завжди мали потяг через  низки переваг з банківським  рахунком, кредитуванням, орендою приміщень  та активною частиною основних засобів  та ін. це штовхало платників до приховування оподатковуваних доходів.

Але не тільки приховування доходів є наслідком таких  дій держави. Адже той, хто приховує доходи, рано чи пізно буде підданий штрафам, а той хто цього не робить, приречений до сплати надмірного податку на доходи фізичних осіб.  І в першому, і в другому випадку держава вилучає капітал у грошовій формі зі сфери виробництва і торгівлі, а значить – обмежує їх розвиток. При цьому значним недоліком держави є:

1)                її дії унеможливлюють зростання капіталів у виробництві, отже, і зростання оподатковуваних доходів. У результаті – держава знижує можливий рівень доходів до бюджету;

2)                такі дії штовхають платників до винаходу більш витончених і досконалих методів приховування доходів, унаслідок чого держава недоотримує повної суми податків навіть з існуючих джерел. А за таких умов затрати на їх вилучення зростають.

Введення у 1998 році фіксованого  податку у розмірі від 20 до 100 гривень  на місяць було шляхом до вирішення  вищезазначеної проблеми, але, лише часткового вирішення. Одним з найболючіших питань було оподаткування заробітної плати. Процентні ставки прибуткового податку, що застосовувались у нашій  шкалі, використовуються багатьма країнами. Але граничні значення сукупного  оподатковуваного доходу в Україні  значно нижчі: податок стягувався уже  із суми, що перевищувала 17 гривень, а  із суми, що перевищувала 1700 гривень, податок  нараховувався у розмірі 40%. Це унеможливлювало залучення значних капіталів від інвесторів. Крім того, скорочувався платоспроможний попит населення. А, як відомо, за відсутності такого попиту про розвиток виробництва не може бути й мови. Такий рівень оподаткування означав також зменшення зацікавленості в результатах праці.