Особливості роботи Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ  МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

Кафедра державного управління та місцевого  самоврядування

 

ВИПУСКНА  РОБОТА

 

«Особливості роботи Департаменту соціальної політики виконавчого  органу Київської міської ради (Київської  міської державної адміністрації)»

 

 

студентки IV-го курсу

економічного  факультету

групи ФК - 41

Максименко Катерини Петрівни

 

___________

 

Науковий керівник

доц. Бовсунівська Ірина Володимирівна

 

___________

 

 Завідувач кафедри державного

 управління та місцевого самоврядування

 д.держ.упр., проф. Бакуменко В.Д.

 

___________

 

 

 

Київ-2013

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ РОБОТИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ ………………………………………………………………………..……5

1. Сутність поняття соціальна політика………………………………....5
2. Реалізація соціальної політики на державному, регіональному та місцевому рівнях…………………………………………………………………...10
3. Особливості реалізації місцевої влади в м. Києві…………………..13

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ РОБОТИ ДЕПАРТАМЕНТУ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (КМДА)……..............................................................................................................17

2.1 Загальна характеристика Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) ……..……………………17

2.2 Нормативно-правова  база Департаменту соціальної  політики виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)………………………..….23

2.3 Аналіз роботи Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)……… …………………………………………..30

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ  ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ ДЕПАРТАМЕНТУ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВСЬКОЇ  МІСЬКОЇ РАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ……………………………...……39

3.1 Пріоритетні напрямки  Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)…………..................................................39

3.2 Напрямки удосконалення роботи Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)……………………………44

ВИСНОВОК…………………………………………………………...……..49

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….…52

ДОДАТКИ……………………………………………………………………56

 

ВСТУП

Актуальність  теми. На сучасному етапі державотворення Україна стоїть на шляху розбудови демократичної, соціальної та правової держави. У зв’язку із цим виникає необхідність формування нової системи державного управління, яка повинна забезпечити становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії.

Одним із вирішальних  чинників побудови такої держави  є проведення науково-обгрунтованої  реформи системи виконавчої влади. Реформування потребує і уся система органів виконавчої влади, у тому числі місцевих. У цьому процесі важливим є питання вдосконалення системи місцевих органів виконавчої влади та її функціонування. Адже місцеві органи виконавчої влади є дуже важливою частиною всієї політичної системи України, яка практично виконує роль незамінної основи державного управління.

На сьогодні питання конституційно-правового  статусу державних органів виконавчої влади висвітлено у працях різних науковців-правників, де зазначається, що конституційно-правовий статус державних органів виконавчої влади регулює базові суспільні відносини, які виникають у різних сферах життєдіяльності суспільства, закріплюючи при цьому належність публічної влади, засади її організації та форми здійснення, а також невід’ємні права та свободи людини і громадянина, права інститутів громадянського суспільства та їх гарантії.

Актуальність  проблеми зумовили вибір теми дослідження, її мету й завдання, визначення об’єкта  та предмета дослідження.

Мета  випускної роботи – організаційно-правові засади діяльності місцевих органів виконавчої влади, особливості роботи Департаменту соціальної політики та розроблення практичних рекомендацій з удосконалення його діяльності.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

• дати визначення поняття «соціальна політика»;
• визначити реалізацію соціальної політики на державному, регіональному та місцевому рівнях;
• дати загальну характеристику Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);
• дослідити нормативно-правову базу якою керується Департамент соціальної політики Київської міської ради (КМДА);
• ознайомитись з роботою Департаменту соціальної політики Київської міської ради (КМДА) щодо задоволення інтересів і потреб населення;
• визначити перспективні напямки роботи Департаменту соціальної політики Київської міської ради (КМДА);
• запропонувати шляхи вдосконалення роботи Департаменту соціальної політики Київської міської ради (КМДА).

Об’єктом  дослідження є діяльність Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Предмет дослідження – особливості роботи Департаменту соціальної політики Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Випускна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків. Повний обсяг роботи становить 56 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ РОБОТИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ  ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

 

 

1.  Сутність поняття соціальна політика

 

Реалізація ефективної соціальної політики – це той чинник, від якого значною мірою залежить цивілізаційний розвиток будь-якої держави. Соціальна політика передбачає забезпечення соціальної безпеки, регулювання соціальних процесів, реалізацію інтересів споживачів, створення умов для сталого людського розвитку, і займає суттєве місце в механізмі забезпечення потреб людини. Категорія «соціальна політика» широко використовується в соціальних науках, теорії і практиці державного управління, в офіційних державних документах.

Соціальна політика –  невід’ємна складова діяльності держави, відповідальної за добробут, розвиток і безпеку своїх громадян. Зважена  соціальна політика зберігає стабільність у суспільстві, що дозволяє йому розвиватися без значних потрясінь, заколотів та революцій. Соціальна політика є своєрідним «амортизатором» ринкових ризиків, тому її основним критерієм є рівень суспільної злагоди та солідарності[4].

Особливу роль соціальна  політика відіграє в суспільствах перехідного  типу, оскільки її механізми захищають  людину від втрат доходу, а населення  взагалі – від негативних наслідків  економічних реформ, структурних  трансформацій виробництва, ринкової стихії. До того ж, соціальна політика – це той інструмент, за допомогою якого влада може впливати на суспільство і отримувати підтримку політичного курсу, який проводиться. Цю величезну силу соціальної політики, точніше її гасел, особливо чітко можна спостерігати під час виборчого процесу.

Словосполучення «соціальна політика» походить від таких  родових понять, як «політика» та «соціальний». Що стосується терміну «соціальний», то варто звернути увагу на наступне. Термін «соціальний» походить від латинського «socialis» – спільний, громадський, тобто це назва всього міжлюдського, усього того, що пов’язано із спільним життям людей, з різними формами їх спілкування, взаємними обов’язками. Отже, «соціальне» – це те, що стосується суспільства і спільності, має міжособовий і спільний характер. 

В сучасних умовах термін «політика», що перекладається з грецької мови як державні і суспільні справи, визначається як особлива сфера суспільства, в межах якої здійснюється діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами й соціальними групами з метою здійснення власних запитів і потреб[6].

Виходячи з цього  соціальна політика – це система заходів інститутів суспільно-політичного життя, спрямованих на забезпечення оптимального розвитку соціальної сфери, підвищення добробуту та задоволення потреб суспільства як загалом, так і окремого громадянина. Під суспільно-політичними інститутами мається на увазі сукупність суб’єктів, які беруть участь у здійсненні соціальної політики.

Загальноприйнятим є те, що соціальна політика передбачає реалізацію комплексу заходів, які мають актуальну і довгострокову спрямованість на вирішення соціальних завдань у відповідності зі стандартами міжнародного співтовариства, здатними забезпечити прогрес на міжнародному, національному і регіональному рівнях у різних сферах суспільного життя.

Державну соціальну  політику можна визначити як певну  орієнтацію держави та систему заходів  з оптимізації соціального розвитку суспільства, відносин між соціальними  та іншими групами, створення умов для задоволення життєвих потреб їхніх представників. До того ж, соціальна політика є одним з найважливіших напрямів державного регулювання економіки і частиною внутрішньої політики держави, спрямованої на забезпечення добробуту і всебічного розвитку громадян і суспільства загалом. У цьому аспекті значення соціальної політики визначається її впливом на процеси відтворювання робочої сили, підвищення продуктивності праці, на рівень науково-технічного розвитку продуктивних сил.

Метою соціальної політики в соціальній, демократичній державі є загальний добробут, у тому числі забезпечення мінімально необхідного рівня соціального захисту різних категорій населення.

До об’єктів соціальної політики відноситься, передусім все  населення і зокрема його окремі категорії: громадяни похилого віку, безробітні, інваліди, ветерани війни, пенсіонери, багатодітні сім’ї, малозабезпечені сім’ї, самотні батьки, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, бездомні громадяни та безпритульні діти тощо. Цим вибірковим групам відповідають окремі програми соціальної політики, спеціальні нормативно-правові акти. Отже, об’єктом соціальної політики виступає все населення країни з акцентом на найбільш уразливі та малозабезпечені верстви.

До суб’єктів соціальної політики в першу чергу належить держава, яка залишається основним і найважливішим джерелом її формування та розвитку. Саме держава та її установи й відомства гарантують можливість взаємодії соціальних груп та інших елементів соціальної структури як суспільно впорядкованого і суспільно захищеного процесу, тобто соціальної політики в масштабах країни. Отже, держава є як гарантом здійснення соціальної політики, так і її головним суб’єктом[9].

Також соціально-політичні  заходи здійснюють громадські, благодійні, релігійні та інші недержавні організації й об’єднання, політичні партії, асоціації, колективи, фонди, профспілки, і окремі особистості – професійні соціальні працівники, волонтери, благодійники, правозахисники, а також громадяни шляхом участі у громадських ініціативах і об’єднаннях, групах самодопомоги тощо. Розширення кількості суб’єктів соціальної політики є істотними чинниками для підвищення її ефективності.

Основними напрямами  соціальної політики є наступні:

– політика в сфері  доходів населення, яка передбачає встановлення соціальних стандартів життя, параметрів життєвого рівня, забезпечення зростання заробітної плати;

– політика зайнятості та охорони праці, яка передбачає законодавче  встановлення засобів охорони праці, видів і форм соціального страхування, забезпечення повної продуктивної зайнятості населення, запобігання безробіттю;

– соціальний захист, що передбачає визначення та встановлення параметрів пенсійного забезпечення та інших видів соціального страхування, соціальної допомоги, соціального обслуговування, а також соціальних пільг і гарантій;

– демографічна політика, яка передбачає стимулювання репродуктивного  зростання населення, державну допомогу сім’ї, регулювання міграційних  процесів;

– політика розвитку соціальної сфери: культурна, мовна, релігійна, молодіжна, рекреаційна політика, охорона здоров’я, у сфері освіти, науки, тощо. Такі напрями можна також віднести до гуманітарної політики.

 Щодо завдань соціальної політики, то до них належать наступні:

– гарантування конституційних прав громадян на працю, соціальний захист, освіту, охорону здоров’я, культуру, житло;

– досягнення гідного  рівня матеріального добробуту  і умов життя людей;

– забезпечення повної продуктивної зайнятості населення, підвищення якості і конкурентоспроможності робочої сили;

– орієнтація державної  політики на сім’ю, забезпечення прав і соціальних гарантій сім’ям;

– забезпечення підтримки  соціально найуразливіших верств населення;

– вплив на демографічну ситуацію в напрямі підвищення народжуваності та зниження смертності населення, збільшення тривалості життя;

– розвиток соціальної інфраструктури;

– забезпечення стабільності суспільної системи.

В основу здійснення соціальної політики у соціальних демократичних державах покладаються такі принципи, як соціальна справедливість, соціальна солідарність, індивідуальна соціальна відповідальність, соціальне партнерство.