Вивчення психологічного клімату

Вивчення психологічного клімату Зміст

Введення

Глава I. Теоретичні основи вивчення соціально-психологічного клімату колективу

1.1 Соціальна  група, колектив: сутність поняття, типи

1.2 Соціально-психологічний клімат групи. Фактори, що впливають на соціально-психологічний клімат групи

Глава II. Вивчення соціально-психологічного клімату трудового колективу

2.1 Організація дослідження соціально-психологічного клімату колективу

Соціометричні індекси

Висновок

Список  літератури:

Додаток

Введення

В умовах організації  сучасного суспільства постійно зростає інтерес до явища соціально-психологічного клімату колективу. Актуальність даної проблеми диктується перш за все зростанням вимог до рівня психологічної включеності індивіда в його трудову діяльність і ускладненням психічної життєдіяльності людей, постійним зростанням їх особистісних домагань.

Удосконалення соціально-психологічного клімату колективу - це завдання розгортання  соціального та психологічного потенціалу суспільства та особистості, створення найбільш повнокровного образу життя людей. Формування сприятливого соціально-психологічного клімату трудового колективу є однією з найважливіших умов боротьби за зростання продуктивності праці і якість продукції, що випускається. Разом з тим, соціально-психологічний клімат є показником рівня соціального розвитку колективу і його психологічних резервів, здатних до більш повної реалізації. А це, у свою чергу, пов'язано з перспективою зростання соціальних факторів у структурі виробництва, з удосконаленням як організації, так і умов праці. Від рівня оптимальності соціально-психологічного клімату кожного окремого трудового колективу багато в чому залежить і загальна соціально-політична, ідеологічна атмосфера суспільства, країни в цілому.

Ефективність спільної діяльності багато в чому залежить від оптимальної реалізації особистісних і групових можливостей. Сприятлива атмосфера в групі не тільки продуктивно впливає на результати її, але і перебудовує людини, формує його нові можливості і виявляє потенційні

Метою дослідження є  соціально-психологічного клімату  колективу.

Мета реалізується наступними завданнями:

- Провести теоретичний аналіз понять група, колектив, соціально-психологічний клімат;

- Визначити структуру  та чинники, що впливають на соціально-психологічний клімат колективу;

- Підібрати і застосувати  методики діагностики соціально-психологічного  клімату в колективі.

У роботі ми використовували методику «Експрес-діагностики соціально-психологічного клімату в колективі», розроблену санкт-петербурзьким психологами О.С. Михалюк і А.Ю. Шалито, методику «Соціометрія» Дж. Морено.

Об'єктом дослідження  став колектив ....

Всебічне вивчення природи  соціально-психологічного клімату  в колективі дозволить виявити  проблеми у взаємовідносинах членів колективу і підібрати методи розвитку сприятливого соціально-психологічного клімату.

Глава I. Теоретичні основи вивчення соціально-психологічного клімату колективу

1.1 Соціальна  група, колектив: сутність поняття, типи

Проблема груп, в які об'єднані люди в процесі своєї життєдіяльності - найважливіше питання соціальної психології. Логіка розвитку соціально-психологічної науки підвела дослідників до усвідомлення необхідності визнання того факту, що неможливо адекватно вивчити особистість, пояснити своєрідність складних її життєвих проявів поза того соціального та психологічного оточення, в якому вона живе і розвивається. А таким оточенням, або середовищем, є саме мала група.

Дослідження малих груп орієнтовані  на різні сфери соціальної практики, і, зокрема, покликані сприяти як підвищенню ефективності функціонування організації в цілому, так і безпосередньо управлінню людьми в них.

У сучасній соціальній психології термін «група» є чи не найбільш широким  і багатозначним. Його застосовують при характеристиці будь-якої людської спільності, яка може бути виділена на основі різних ознак. У більшості випадків мова йде про малу групі, до складу якої може входити від 2 до 30 чоловік, ступінь близькості її членів виступає в якості основного критерію для об'єднання людей в малу групу.

У вітчизняній та зарубіжній соціально-психологічній літературі терміну «мала група» дано досить різноманітні визначення. Проаналізувавши основні визначення малої групи в зарубіжній психології (Шоу М., Р. Бейлз, А. Харе, М. Дойч тощо) ^1, можна побачити, що її визначальними ознаками виступають психологічні особливості протікання комунікативних актів при взаємодії її членів. Навпаки, у вітчизняних дослідженнях малих груп, перш за все, основний акцент зміщений на виявлення специфічних особливостей малих груп як спільнот людей, де всі психологічні характеристики можуть бути зрозумілі і пояснені тільки з урахуванням впливу соціальних факторів, які і визначають сутність досліджуваного явища.

Найбільш  точний і ємний варіант визначення малої групи запропоновано Г.М. Андрєєвої: «Мала група - це група, в якій суспільні відносини виступають у формі безпосередніх особистих контактів» ^2. У ньому окреслено основні ознаки малої групи, що виділяються в системі сучасної соціально-психологічного знання, і разом з тим чітко проведена основна ідея розуміння групи в марксистській соціальної психології.

Характерним для вітчизняної соціальної психології є виділення найвищого рівня  розвитку групи - колективу. При цьому одним з найважливіших факторів перетворення групи в колектив, на думку більшості вітчизняних авторів, є «соціально значуща, що відповідає як потребам суспільства, так і інтересам особистості спільна діяльність членів колективу» ^3. У цьому дослідженні ми вживаємо терміни колектив і мала група в одному значенні, оскільки малі групи, що виступають об'єктами даного дослідження, мають характерні риси колективу, що дозволяє з високим ступенем ймовірності вважати їх такими.

Групи складаються з людей, суспільства - з груп. Індивіди, групи і суспільства - це три сучасні реальності, вони взаємозалежні. Всі групи більш-менш спеціалізовані. Їх спеціалізація залежить від потреби людей. Так, сім'я в промисловому місті має одночасно генетичну і виховну функції. Інші групи виконують інші функції. Індивіди беруть участь у багатьох групах.

Розрізняють групи первинні і вторинні. Первинна група складається з невеликого числа людей, між якими встановлюються взаємини, засновані на їх індивідуальних особливостях. Основа первинної групи - особисті взаємозв'язки між всіма її членами. Класичний приклад первинної групи - сім'я.

Предметом дослідження даної роботи є групи вторинні. Вторинна група утворюється з людей, між якими практично відсутні емоційні зв'язки, їх взаємодія зумовлена ​​прагненням до досягнення заданих цілей. Основне значення надається не особистісним якостям, а умінню виконувати певні функції. Принципова відмінність від первинної групи - можливість заміни практично будь-якого члена групи новим. Комунікація у вторинних групах носить більш формальний характер і здійснюється за допомогою письмових документів. Таким чином, характерна риса вторинної групи - деяка обез-личение відносин.

Основним типом вторинної групи  є організація - велика соціальна група, сформована для досягнення певних цілей. Організація здійснює з'єднання і координацію поведінки людей, що спеціалізуються в різних типах діяльності, включаючи їх у єдиний трудовий процес, програмуючи їх діяльність, коректуючи поведінку і контролюючи процеси і результати праці. Найбільш істотними характеристиками організації вважають такі: спеціалізацію кожного її члена на який-небудь трудової операції, синхронність і односпрямованість. Соціальна організація завжди прагне до стійкості, яка забезпечується єдністю і суворої ієрархічністю. Діяльність усіх працівників організації протікає в контактах різної тісноти з великим числом колег. Люди, які пов'язані спільними цілями діяльності і в ході виконання виробничих завдань перетинаються практично постійно, утворюють так звані малі групи.

Найбільш загальними якостями малої  соціальної групи можна вважати  наступні ^4:

- Спрямованість групи - соціальна  цінність прийнятих нею цілей,  мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій  і групових норм;

- Організованість групи (як здатність її до самоврядування) та інтегративність її (як міра єдності, спільності членів групи один з одним на противагу роз'єднаності);

- Мікроклімат або соціально-психологічний клімат групи - визначає самопочуття кожної особистості, її задоволеність групою, комфортність перебування в ній;

- Референтність - ступінь прийняття  членами групи групових еталонів;

- Лідерство - ступінь провідного впливу якихось членів групи на групу в цілому для вирішення певних завдань;

- Інтелектуальна активність і  комунікативність - характер міжособистісного сприйняття і встановлення взаєморозуміння;

- Емоційна комунікативність - міжособистісні  зв'язки емоційного характеру, задоволення соціальної потреби в емоційно насичених контактах;

- Вольова комунікативність - здатність групи протистояти впливам інших груп, обставин, стресостійкість, надійність групи в екстремальних ситуаціях, її спрямованість і наполегливість у конкурентних умовах.

Ієрархія реальних контактних груп може бути представлена ​​наступним  чином:

1. Дифузна група - у ній взаємини опосередковуються не змістом групової діяльності, а тільки симпатіями й антипатіями.
2. Асоціація - група, в якій взаємини опосередковуються тільки особистісно значущими цілями.
3. Корпорація - взаємини опосередковуються особистісно значущими, але ассоциальности за своїми установкам змістом групової діяльності.
4. Колектив - взаємодії опосередковуються лічностнозначімим і суспільно цінним змістом групової діяльності (бригада, екіпаж, розрахунок). У них оптимально можуть поєднуватися особисті, колективні і суспільні цілі та цінності.

Помічено закономірність: чим ближче за рівнем свого розвитку група знаходиться до колективу, тим більше сприятливі умови вона створює для прояву кращих сторін особистості і гальмування того, що в ній є гіршого. І навпаки, чим далі група за рівнем свого розвитку відстоїть від колективу, (а ближче до корпорації), тим більше можливості вона представляє для прояву в системі взаємин гірших сторін особистості з одночасним гальмуванням кращих устремлінь.

У регуляції ефективності колективістської діяльності беруть участь самі різні системи факторів:

1. внегруппового (фізичні і соціальні)
2. внутрішньогрупові (норми, міжособистісні відносини)
3. внеособовий (однорідність - різнорідність по індивідуально-психологічним параметрами)
4. внутрішньоособистісні (індивідуально-психологічні особливості членів групи, їхній стан, вихідні думки, оцінки)

Фактором, що зв'язує всі перераховані системи, що пронизує їх, є фактор суспільної значимості, спільної діяльності групи  людей. Він є стрижневим, оптимально поєднує особистісно значущі і суспільно цінні орієнтації колективу.

1.2 Соціально-психологічний  клімат групи. Фактори, що впливають на соціально-психологічний клімат групи

Для того, щоб самим  загальним чином охарактеризувати умови діяльності тієї або іншої  групи, її внутрішню обстановку часто  використовують поняття "соціально-психологічний клімат", "морально-психологічний клімат", "психологічний клімат", "емоційний клімат". Стосовно до трудового колективу іноді говорять про "виробничому" або "організаційному" кліматі. У більшості випадків ці поняття вживають приблизно в ідентичному сенсі, що не виключає значної варіативності в конкретних визначеннях. У вітчизняній літературі налічується кілька десятків визначень соціально-психологічного клімату та різних дослідницьких підходів до цієї проблеми (Волков, Кузьмін, Паригін, Платонов та ін.)

"Міжособистісні відносини - суб'єктивно пережиті взаємозв'язки  між людьми, об'єктивно проявляються в характері і способах взаємних впливів людей у ході спільної діяльності і спілкування. Система установок, орієнтацій, очікувань, стереотипів та ін диспозицій, через котрі люди сприймають і оцінюють один одного. Ці диспозиції опосередковуються змістом, цілями, цінностями й організацією діяльності спільної і виступають основою формування соціально-психологічного клімату в колективі ". Так визначається поняття" міжособистісні відносини "у" Словнику практичного психолога ^"5.

У вітчизняній психології існує  безліч думок з приводу того, яке  місце займають міжособистісні відносини  в реальній системі життєдіяльності людей. І природно, в першу чергу необхідно згадати про В. Н. Мясищева, який вважав, що саме головне, що визначає особистість - "... її ставлення до людей, що є одночасно взаємовідносинами ..." ^6. Аналізуючи "місце розташування" міжособистісних відносин у соціально-психологічній літературі, Г. М. Андрєєва ⁷ зазначає, що їх розглядають перш за все щодо системи суспільних відносин: в одному ряду, у основі або на самому верхньому рівні суспільних відносин (Кузьмін, 1967); як відображення у свідомості суспільних відносин (Платонов, 1974). Сама ж вона стверджує, що: "... природа міжособистісних відносин може бути правильно зрозуміла, якщо їх не ставити в один ряд з суспільними відносинами, а побачити в них особливий ряд відносин. Виникають всередині кожного виду суспільних відносин, не поза ними .. . ^"8.

Будь-яка організація має в  своєму складі самі різні групи. У групах збираються люди, кожен з яких має індивідуальністю, має свій характер і темперамент, певний склад розуму і інтелекту, світ своїх цінностей та інтересів. Вирішуючи спільні завдання, спілкуючись, ці індивідуальності утворюють систему міжособистісних відносин, які будуються на сприйнятті і розумінні людей один одним. Сучасні наукові дослідження довели, що характер міжособистісних відносин і взаємодій робить істотний вплив на ефективність діяльності, як малої групи, так і організації в цілому. Життя групи не є нерухомою, і під впливом зовнішніх і внутрішніх причин в групі виникають різного роду зміни, які можуть бути невеликими, нездатними вплинути на існування групи, або значними, що ведуть до порушення рівноваги і, в кінцевому рахунку, до розпаду групи. У цілому життя групи з динамічною точки зору являє собою чергування станів рівноваги і його порушення. Практично в будь-якій групі можна виявити як сили згуртування, що роблять опір деформаціям групи, так і сили розпаду, що штовхають її до незворотних змін.