Создание ОАО

Лінійно-функціональна  структура управління у даному випадку обрана тому, що при особливості організації управляння відкритим товариством необхідно щоб лінійному керівнику у розробці конкретних питань і підготовці відповідних рішень, програм, планів допомагав спеціальний апарат управління, що складається із функціональних підрозділів (управлінь, відділів, груп, бюро). Такі підрозділи проводять свої рішення або через вищого керівника (у рамках спеціальних повно мочень) або прямо доводять їх до спеціалізованих служб чи відділів виконувачів на нижчому рівні. 

Основні переваги лінійно-функціональної структури управління полягають в чіткості і визначеності в системі взаємозв'язків функцій і підрозділів, можливості зосередження керівника на всій сукупності функціональних процесів, ясно вираженої відповідальності.

Недоліки даної структури  полягають у відсутності ланок  які займаються стратегічним плануванням; «перевантаженню керівників» верхнього  рівня; в зростанні залежності результатів  роботи організації від особових і ділових якостей керівника.

По затвердженню організаційної структури управління складається  штатний розклад (Додаток С-2). Штатний розклад — документ, що визначає склад організаційних підрозділів і перелік посад, розміри посадових окладів, а також загальну чисельність співробітників і фонд заробітної платні в організації). Штатний розклад містить перелік структурних підрозділів, найменування посад, спеціальностей, професій з вказівкою кваліфікації, зведення про кількість штатних одиниць. Право затвердження штатного розкладу надано керівнику. Доцільно в проектований штатний розклад закладати поєднання професій працівників з виплатою винагород (персональних надбавок) в розмірі від 50 до 100% від гарантованого розміру заробітної платні по посаді, що суміщається. Це завжди дає економію витрат на зміст робочих місць. В цілях збереження комерційної таємниці (розміру заробітної платні і переліку посад) штатний розклад звичайно складається в двох екземплярах для директора і головного бухгалтера. У решту всіх підрозділів доводяться тільки відповідні частини штатного розкладу, а у відділи кадрів — інформація по вакантних посадах.

 

2.3 Розробка колективного  договору

 

Колективний договір (Додаток Т) — це угода, що укладається для узгодження інтересів на підприємствах, в установах, організаціях, заснованих на будь-яких формах власності, що є юридичною особами і що використовують найману працю, між власником або уповноваженим їм органом (особою), з одного боку, і профспілковими організаціями, що діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності — представниками, вільно вибраними на загальних зборах найнятих робітників або уповноважених ними органів, з іншого боку, що містить зобов'язання сторін по регулюванню трудових, виробничих і інших соціально-економічних відносин і нормативні положення, що встановлюють умови праці, оплату праці, режими робочого часу і часу відпочинку і т. ін., а також додаткові, в порівнянні з чинним законодавством, пільги і переваги для працівників.

Таким чином, зміст колективного договору складають зобов'язальні відносини по створенню умов для виконання основних завдань підприємств, установ, організацій, і нормативні положення у сфері праці і соціального розвитку.

При укладенні колективного договору перш за все слід керуватися Законом України від 1 липня 1993 р. «Про колективні договори і угоди», який розроблений з урахуванням міжнародних норм, конвенцій і рекомендацій МОТ, міжнародного досвіду і особливостей економічного розвитку і соціального положення суспільства. Цей Закон регулює сферу і порядок укладення колективних договорів, визначає зміст, порядок їх ухвалення і реєстрації.

При укладенні колективного договору слід враховувати також:

- Кодекс законів про  працю;

- Господарський кодекс  України;

- Закон України «Про  оплату праці»;

- Закон України «Про  охорону праці»;

- Закон України «Про  державні нагороди»;

- Закон України «Про  основні принципи соціального  захисту ветеранів праці і  інших громадян похилого віку  в Україні».

Обов'язковими при укладенні  трудового договору є і положення, передбачені в регіональних, галузевих і генеральних угодах. Колективний договір містить зобов'язання працедавця, з одного боку, і трудового колективу, з іншого боку. Ці зобов'язання можуть стосуватися різних проблем розвитку підприємства, установи, організації.

Колективний договір заключається також і на акціонерних підприємствах. На цих підприємствах є всі умови для укладення колективного договору, оскільки вони мають права юридичної осіб і використовують найману працю.

Сторонами колективного договору є на таких підприємствах: уповноважений власниками орган (правління, рада підприємства і т.д.) або особа (керівник), з одного боку, і уповноважений колективом найнятих робітників орган в особі профспілкової або декількох профспілкових організацій, у разі їх відсутності інших представницьких організацій найнятих робітників — з іншого боку.

Засновники таких підприємств, які не працюють на відповідних посадах (роботах) в цьому колективі, не можуть представляти при переговорах і  висновку колдоговору жодну із сторін: ні найнятих робітників, ні власника, якщо ці повноваження передані органу або особі, що представляє інтереси власників.

Уповноважений власником  орган або керівник акціонерного підприємства (організації) зобов'язані  вести переговори і укладати колдоговір на вимогу органу (особи), що представляє інтереси найнятих робітників, згідно чинному законодавству.

Дії колективного договору на названих підприємствах розповсюджується на всіх працівників підприємств, незалежно  від того, чи є вони акціонерами  і найнятими робітниками або  лише найнятими робітниками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3 Організація  та управління підприємством  – визначення особливостей організації  і управляння підприємствами  різних форм власності

 

Розумно створена структура  системи управління значною мірою  визначає її ефективність, оскільки забезпечує стійкість зв'язків між безліччю компонентів об'єкту управління, що становлять і забезпечують цілісність системи. Вона зв'язує окремі елементи системи в єдине ціле, істотно впливає на форми і організацію планування, оперативного управління, способи організації робіт і їх координацію, дає можливість вимірити і порівняти результати діяльності кожної ланки системи. Структура впливає і на технологію управління, ставить завдання оптимального розподілу інформації, використання управлінської техніки при підборі і розстановці кадрів.

Оптимальна організаційна  структура, відповідна динамічним змінам зовнішнього середовища, здатна вирішити наступні завдання: координацію роботи всіх функціональних служб підприємства, чітке визначення обов'язків, повноважень  і відповідальності всіх учасників управлінського процесу. Своєчасне коректування структури сприяє підвищенню ефективності діяльності підприємства, а обґрунтований вибір організаційної структури значною мірою визначає стиль управління і якість трудових процесів.

Проблема вибору типу структури управління підприємством  стала вельми актуальній для підприємств. Переважна більшість невдач в  управлінні виробництвом пояснюється  в першу чергу недосконалістю організаційної структури управління.

Акціонерна форма дозволяє привернути в одне підприємство капітали багатьох осіб, причому навіть тих, які самі не можуть через будь-які причини займатися підприємницькою діяльністю. Крім того, обмеження відповідальності розміром внесеного внеску разом з високою його диверсифікацією дозволяє вкладати засоби вельми перспективні, але і у високо ризиковані проекти, істотно прискорюючи впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Є також безліч інших позитивних сторін акціонерної форми власності, що роблять її справді універсальній і застосовній скрізь, де є необхідність і можливість обмежити масштаби відповідальності підприємця. Остання обставина особливо важливе в умовах нестабільної економіки, коли непередбачена обстановка виробництва може привести до величезних збитків, боргам, на погашення у яких може не вистачити всього наявного майна. Подібній відповідальності піддаються індивідуальні підприємці і деякі юридична особи, що мають іншу організаційно-правову форму. Акціонерні товариства дозволяють ефективніше використовувати матеріальні і інші ресурси, оптимально поєднувати особисті і суспільні інтереси всіх учасників.

Управління акціонерним  суспільством здійснюється відповідно до кількості тих, що належать юридичній  особі акцій за принципом "одна акція — один голос". Основна  зручність участі в діяльності акціонерного товариства в тому, що акціонер може сам не займатися господарською діяльністю і не несе відповідальності по зобов'язанням суспільства. Найбільш поширена організаційна структура управління для акціонерного товариства є лінійно-функціональна структура. Її перевага складається у чіткому розділі праці в управлінні, компетентності рішень, які приймаються, стабільності організації.

Лінійно-функціональна  структура управління ефективна  при вирішенні питань, які повторяються, незмінних довгострокових задач. Однак вона не обладнає необхідною швидко реагувати при винекнині нових задач, не забезпечує координацію діяльності по упровадженню нововведень.

Підвищення якості ефективності лінійно функціональної структури  управління може бути досягнено за рахунок наділення її елементами програмно-цільового управління.

Обґрунтований вибір  типу організаційних структур залежить від зваженого аналізу багатьох чинників: можливість використання комп'ютерної  техніки для аналізу структур, стратегії розвитку підприємства на досліджуваний період, об'єми виконуваних робіт і, нарешті, виробничий досвід управлінського персоналу. Простий і часто вживаний метод вибору оргструктури — вивчення структур споріднених підприємств, що успішно розвиваються. Інший метод — розробка нової структури здійснюється на основі рекомендацій професійних консультантів і експертів. Рідше застосовуються методи структуризації цілей і організаційного моделювання.

Будь-яка, навіть сама довершена  структура управління приречена  на зміни і подальше вдосконалення. Чим раніше органи управління визначать необхідність цих змін, тим ефективніше буде процес управління, тим менше буде загроза стагнації, регресу системи. Причина неминучості нових організаційних відносин і відповідних структур управління криється в постійному розвитку і перерозподілі функцій між елементами системи управління, моральному старінні структури і в такому могутньому каталізаторі соціальних, економічних і управлінських змін, як науково-технічний прогрес (заміна устаткування, освоєння нових виробів і технологій). Проте більшість структурних перетворень зустрічають опір з боку персоналу, і ці перетворення матимуть високі шанси на успіх, якщо найактивніша участь в них прийматимуть вищі керівники організації. Важливо, щоб необхідність структурних перетворень була ясна всім і кожне нововведення було б належним чином аргументовано. Керівники підприємства повинні бути морально готові до можливих збоїв в роботі, до порушень звичних ритмів діяльності.

Можна визначити ряд  вимог, яким повинна відповідати оптимальна (на якийсь певний відрізок часу) організаційна структура:

- структура управління  підприємством повинна забезпечувати  ефективне досягнення основної  виробничої і організаційної  мети;

- забезпечувати взаємодію  всіх елементів структури, науково-технічного, лінійного і управлінського персоналу;

- адекватно реагувати  на зміни зовнішнього середовища.

Досвід консультування вітчизняних і зарубіжних фірм показує, що основною причиною зниження ефективності діяльності підприємства частіше всього буває невідповідність діючої структури управління умовам, що змінилися, і спроби зосередити, централізувати управління на вищих ієрархічних рівнях.

Таким чином, структура  управління підприємством повинна  бути такою, щоб забезпечувати реалізацію стратегії організації,  досягнення поставлених цілей та ефективне вирішення організаційних задач. Вона повинна бути оптимальною по відношенню до організації і до її зовнішнього середовища і змінюватися разом з ним.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки 

 

У процесі розробки даної курсової роботи було розглянуто процес створення підприємства на прикладі відкритого акціонерного товариства. Було розглянуто порядок державної реєстрації підприємства, підготовлена необхідна документація для цього. У ході розробки курсового проекту було створено відкрите акціонерне товариство « Укрметал », яке займається литтям кольорових металів.

Акціонерні товариства є основною формою організації сучасних крупних підприємств і організацій у всьому світі, є найбільш довершеним правовим механізмом по організації економіки на основі об'єднання майна приватних осіб, корпорацій різного вигляду і інших органів.

Акціонерні товариства мають ряд переваг в порівнянні з іншими формами власності. По-перше, товариство має можливість привертати кошти акціонерів для поповнення статутного фонду і розширення своєї діяльності, причому ці кошти не підлягають поверненню (за винятком повної ліквідації товариства), оскільки акції товариства не покупаються, а лише перепродуються іншим акціонерам. По-друге, загальне керівництво діяльністю товариства відокремлено від конкретного управління, що дозволяє наймати і вибирати найбільш відповідних керівників, директорів, примушує акціонерів серйозно відноситися до підбору персоналу, що управляє, оскільки кожен акціонер відповідає за ефективну роботу товариства вкладеними коштами. По-третє, створюється можливість реального перетворення всього трудового колективу підприємства у власників шляхом придбання кожним з них акцій товариства. По-четверте, є можливість привернути до складу акціонерів своїх постійних контрагентів, створюючи при цьому загальну зацікавленість в результатах діяльності товариства. Також і саме суспільство може придбати цінні папери інших товариств, утворюючи при цьому цілі мережі зацікавлених в роботі один одного організацій, зв'язаних відносинами власності і правом участі в управлінні. Таким чином, акціонерне товариство, об'єднуючи на єдиній правовій основі всіх учасників, забезпечує унікальну форму реалізації колективної власності, створюючи при цьому зацікавленість в кінцевих результатах роботи. Випуск і розповсюдження акцій дає реальну можливість контролю діяльності і управління нею з боку акціонерів.