Шляхи вдосконалення управління діяльністю підприємства з іноземними інвестиціями на українському ринку

4. Інвестиційний  баланс. Мета розробки цього плану  – оптимізувати структуру інвестиційних  ресурсів підприємства, а також  забезпечити необхідний приріст інвестиційного капіталу. План відображає інвестиційні ресурси підприємства й напрями їхнього використання.

Усі поточні  інвестиційні плани підприємства бажано підготувати в трьох варіантах  – оптимістичному, реалістичному  та песимістичному.

 Потрібно  також підкреслити, що планування  інвестиційної діяльності підприємства  є заключною формою інвестиційного  планування. Воно являє собою  процес розробки комплексу короткострокових  планів з інвестиційного забезпечення  основних напрямів розвитку господарської  діяльності підприємства.

Результатом оперативного планування інвестиційної  діяльності є розробка короткострокових планів, до яких належать календарний  план реалізації інвестиційного проекту (детальний опис змісту, строків  і виконавців робіт у короткостроковому  періоді, пов’язаних зі здійсненням  реалізації інвестиційного проекту) та бюджет інвестиційного проекту (оперативний  план, що відображає витрати й надходження  інвестиційних коштів у процесі  здійснення реального інвестування).

Також, важливою функцією управління інвестиційною  діяльністю підприємств з іноземними інвестиціями є інвестиційний аналіз який являє собою процес дослідження  інвестиційної активності й ефективності інвестиційної діяльності підприємства з метою виявлення резервів їхнього  росту.

Особливості інвестиційного аналізу в управлінні підприємствами з іноземними інвестиціями та їх діяльності полягають в наступному.

1. Інвестиційний  аналіз пов’язаний з дослідженням  інвестиційних процесів у їхньому  тісному взаємозв’язку, взаємозалежності  й взаємозумовленості – їх  встановлення – це найбільш  важливий момент аналізу.

2. Інвестиційний  аналіз пов’язаний з науковим  обґрунтуванням інвестиційних проектів  й об’єктивною оцінкою їхнього  виконання.

3. Інвестиційний  аналіз спрямований на виявлення  позитивних і негативних факторів, що впливають на інвестиційну  активність підприємства, і кількісними  вимірами його впливу.

4. Інвестиційний  аналіз розкриває тенденції господарського  розвитку, а визначенням невикористаних  внутрішніх резервів.

5. Інвестиційний  аналіз сприяє контролю інвестиційної  діяльності, а також прийняттю  оптимальних управлінських інвестиційних  рішень.

Потрібно  зазначити, що предметом інвестиційного аналізу виступають саме інвестиції й інвестиційна діяльність підприємства, а також кінцеві результати її здійснення, що складаються під впливом  об’єктивних і суб’єктивних факторів, які одержують відображення через  систему інвестиційної інформації.

Важливою  функцією управління інвестиційною  діяльністю підприємства з іноземними інвестиціями  є інвестиційний  контроль.

Інвестиційний контроль – це процес перевірки  виконання й забезпечення реалізації всіх управлінських рішень у сфері  інвестиційної діяльності підприємства.

Об’єктом  інвестиційного контролю можуть виступати  різні управлінські рішення в  сфері інвестиційної діяльності підприємства.

Ефективний  інвестиційний контроль повинен  відповідати ряду вимог, до яких належать [38, c.245]:

• своєчасність проведення контролю;
• гнучкість методів контролю;
• простота контролю;
• економічність контролю.

Інвестиційний контроль ґрунтується на результатах  інвестиційного аналізу.

Внаслідок інвестиційного контролю на підприємстві виявляються відхилення фактичних  результатів від запланованих та аналізуються причини цих відхилень. Негативні відхилення усуваються шляхом прийняття координуючих управлінських рішень й усунення виявлених причин.

Ефективна організація інвестиційного контролю на підприємстві припускає здійснення  моніторингу інвестиційної діяльності, тобто механізму постійного спостереження  за контрольованими показниками  інвестиційної діяльності, визначення розмірів відхилень фактичних результатів  від передбачених і виявлення  причин цих відхилень.

Організація моніторингу інвестиційної діяльності сприяє становленню безперервного  процесу контролю основних інвестиційних  показників, що у свою чергу, веде до підвищення ефективності управління інвестиційною  діяльністю підприємства з іноземними інвестиціями.

Також, потрібно віддати належне й організаційному  управлінню підприємством.

Довгостроковий  розвиток міжнародної корпорації в  умовах динамічного зовнішнього  середовища міжнародного бізнесу передбачає вдосконалення управлінської системи  як міжнародних корпорацій так і  підприємств з іноземними інвестиціями, здійснюється так званий організаційний розвиток. Під організаційним розвитком  розуміють процес комплексного організаційного  вдосконалення системи (мається  на увазі міжнародна корпорація), метою  якого є упорядкування складової  господарської діяльності економічного агента і перетворення різних частин системи для підтримання довгострокової життєздатності та адаптації до змін у навколишньому середовищі, а  також вдосконалення системи  управління за допомогою сукупності інструментів цієї системи.

Від організації  діяльності корпорації залежить її успіх. Тип управління організацією розробляється  індивідуально кожною компанією, тому що копіювання організації роботи компанії світового класу не гарантує успіх, оскільки повне копіювання просто не можливе.

Тому, організація  діяльності підприємства є одним  із найважливіших поставлених питань перед компанією, і вона (організація) повинна бути адаптована під відповідну компанію в залежності її об’ємів, обсягів виробництва та структури, де також відіграє свою значну роль система управління персоналом.

Система управління персоналом у міжнародних  корпораціях – це комплекс підсистем  елементів управління і їх відносин, закономірно пов’язаних у єдине  ціле, що розмежовують сфери управління персоналом на різних рівнях.

Міжнародні  корпорації являють собою великі фінансово – виробничі, науково  – технічні, торгово – сервісні об’єднання, для яких характерними є органічне поєднання виробництва  в  країні базування з широко розгалуженою системою функціонування за кордоном. Штаб – квартира корпорації здійснює управління основними параметрами  функціонування дочірніх фірм, що включають  питання організації, аналізу, контролю і питання управління персоналом, у тому числі ресурсами. На рівні  структурних підрозділів здійснюється заходи щодо управління персоналом на основі політики корпорації, яка розробляється  головною компанією.

Стратегія міжнародної корпорації у сфері  управління базується на якісно новій (глобальній) комбінації матеріальних, фінансових і людських (у тому числі  й управлінських) ресурсів і спрямована на підвищення продуктивності праці  і зростання ефективності виробництва.

Отже, основні особливості управління в міжнародних корпораціях, що, в свою чергу, визначають також підходи до управління діяльністю ПІІ, наступні.

Головною  функцією управління МК є стратегічне  планування, потреба якого випливає з величезних масштабів усуспільнення  виробництва. По своїй суті процес стратегічного  планування є основою функціонування всіх управлінських функцій, тому що забезпечує чіткий спосіб оцінки мети корпорації й основу для управління членами організації. Його задача - забезпечити нововведення і зміни  в корпорації, використовуючи чотири основних види управлінської діяльності: розподіл ресурсів, адаптацію до зовнішнього середовища, внутрішню координацію й організаційне стратегічне передбачення.

Управлінські  функції виконуються в міжнародних  компаніях спеціальним апаратом, що складається з взаємодіючих між  собою підрозділів. За кожним з них  закріплюються свої специфічні функції. Їхнє виконання зв'язане з рішенням конкретних задач, що входять у сферу  діяльності відповідного органу управління. А це вимагає застосування визначених, методів і засобів.

1.3. Вплив  державного регулювання та чинників  середовища на управління діяльністю  підприємства з іноземними інвестиціями 

На сучасному етапі розвитку наша країна внаслідок трансформаційних процесів у минулому та теперішньому переживає період нестабільності та встановлення ( вже протягом двох десятиліть ) економічної, правової та соціальних структур. Будь які зміни подібного характеру не проходять без значних затрат ресурсів, а зміни в масштабі цілої країни потребують залучення капіталів колосального масштабу. Нажаль, наша економіка не може забезпечити достатній рівень інвестування. Внутрішні інвестиції гальмуються нерозвинутістю вітчизняного фондового ринку, а також станом банківської системи України. В результаті цього, питання залучення інвестиційних ресурсів з-за кордону в українські підприємства є досить актуальною вже протягом довготривалого періоду часу. Незважаючи на це, ситуація з зовнішніми капіталовкладеннями теж складається не кращим чином – внаслідок не найсприятливішого інвестиційного клімату та нестабільністю законодавства. Хоча спостерігаєть тенденція до збільшення об’ємів зовнішніх інвестиційних потоків, все одно країна відчуває їх нестачу. Тут, інвестиційний клімат являє собою сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів.

Створення підприємств з іноземними інвестиціями в Україні на сьогодні є важливим чинником розвитку економіки, оскільки такі підприємства дають значні інвестиції та нові технології управління, стимулюють процес виробництва в Україні  конкурентоспроможної продукції, полегшують її вихід на міжнародні ринки.

Але існує одна проблема вже досить довгий час, а саме: що цілі інвесторів, які з"являються на вітчизняному ринку, приходять у суперечність з внутрішньою економічною програмою  розвитку. Так, у структурі господарства їх, насамперед, цікавлять сировина, метал, вугілля, продукти хімічної промисловості  тощо. Їх інтерес викликають підприємства, що мають певні технологічні переваги і перспективу розвитку, а також  науково-технічний потенціал. Інакше кажучи, увагу іноземців привернула саме можливість спрощеного дешевого доступу до українських сировинного  ринку, науково-технологічної бази і кваліфікованої робочої сили. Якщо Україна прагне дістати через  ПІІ доступ до сучасних технологій, то західні фірми реалізують технології, які вже пройшли половину свого  життєвого циклу і на світових ринках не є конкурентними. Невибагливість споживачів українського ринку надає  застарілим і не прибутковим на західному  ринку товарам можливість продовжити своє життя. Отже, конкурентоспроможні  світові корпорації орієнтуються на глобальні експортні стратегії, а не на розвиток вітчизняного виробництва  товарів в Україні. Крім того, високий  інвестиційний ризик в Україні, події останніх років (помаранчева  революція, розпуск парламента), зумовлють  незначну довіру західних підприємців. Ті ж з іноземних інвесторів, хто  вже прийшов на її внутрішній ринок, не поспішають вирішувати проблеми і  завдання своїх українських партнерів.

Як вважають підприємці, вчені, значний приплив інвестицій може відбутися тільки за умови послідовності в діях уряду, встановлення балансу між галузями влади і створення стратегії розвитку держави на 15 років.

Надходження приватних іноземних  прямих інвестицій в країну з перехідною економікою частково компенсує дефіцит  внутрішніх джерел інвестування. Воно дає змогу в деяких обсягах отримувати устаткування і технології без зростання зовнішньої державної заборгованості, збільшувати зайнятість населення та надходження до бюджету тощо.

Світовий досвід показує, що коли надходження  приватного іноземного капіталу недостатньо  регулюється державою, то воно не сприятиме  вирішенню галузевих та регіональних структурних проблем в руслі  визначених нею пріоритетів. Іноді  це навіть призводить до ущемлення  інтересів вітчизняних виробників, створює нездорову диференціацію  в оплаті аналогічної праці. Тому практично в усьому світі іноземне інвестування в тій чи іншій формі  регламентується. І хоча в багатьох країнах (в тому числі і в Україні) для закордонного капіталу встановлюється національний режим, держава регулює  його приплив, заохочуючи його вкладання  в одні галузі економіки та обмежуючи  – в інші шляхом застосування антимонопольного законодавства та іншими способами.

Існує ряд негативних обставин, що істотно стримують іноземних  інвесторів при вкладанні капіталів. До них належать слабка конвертованість  національної грошової одиниці, низька платоспроможність підприємств  і практикування ними бартеру, повільні темпи приватизації, нерозвиненість фондового ринку, корупції та злочинності  в економіці, низька купівельна спроможність населення, відсутність вітчизняного реального виробничого інвестування, вивезення національного капіталу за кордон, відсутність права приватної  власності на землю. Інвестиційна діяльність, як внутрішня, так і зовнішня, характеризується конкретно вираженим регіональним аспектом, тобто вона спирається на маркетинг (або діагностику) території, нові регіональні форми та об"єкти цієї діяльності, а також на переваги малого бізнесу. Нові соціально-економічні умови, що виникають у зв"язку з переходом до ринкової моделі функціонування господарства, визначають і нові підходи  до оцінювання інвестиційного потенціалу регіонів, висувають завдання аналізу, моніторингу і пошуку шляхів вирішення  проблем, пов"язаних з інвестиційною  діяльністю на цій території. Кризовий стан економіки України, фактичне припинення фінансування з державного бюджету поставили регіони перед необхідністю виживання, вони реально можуть розраховувати на свій продуктивний потенціал, на розвиток механізму реалізації цього потенціалу з залученням капіталу внутрішніх і зовнішніх інвесторів. Отже, територію слід розглядати як своєрідний «товар» — об"єкт ринкових відносин, з яким місцеві органи влади («продавець») виходять на ринок інвестицій. Іншими суб"єктами («покупцями») території є її жителі, як потенційні інвестори (місцеві та зі сторони), державні органи обласного чи центрального рівня. Виходячи зі специфіки маркетингу, місцеві органи влади створюють імідж своїх територій як місця життєдіяльності та об"єкта вигідного вкладання капіталу. Головний акцент при цьому робиться на перевагах не тільки природних, економічних, соціальних, екологічних, культурних і політичних елементів, а й на результатах людської діяльності. Всі ці елементи можуть бути об"єктами вкладання капіталу інвесторів, об"єктами купівлі-продажу, але тільки в своїй сукупності вони визначають ціну території як товару. Різнопланова інвестиційна діяльність є вагомим чинником високоефективного соціально-економічного розвитку регіону. Через це завдання інвестиційної діяльності зводиться до максимального забезпечення працездатності регіональних чинників, а саме: основних виробничих фондів; оборотних засобів підприємств; трудових ресурсів; соціальної сфери; виробничої інфраструктури; природних ресурсів.