Шляхи вдосконалення управління діяльністю підприємства з іноземними інвестиціями на українському ринку

Мистецтво управління полягає в тому, щоб створити таку систему управління, яка найбільшою мірою відповідала б умовам діяльності даної конкретної фірми.

Найважливішим елементом управління є внутрішньо-фірмове планування. Основним інструментом планування в рамках децентра-лізованої структури керування є планування прибутку. З плануванням прибутку тісно пов'язані плани капіталовкладень за рахунок централізованих та консолідованих ресурсів підприємств.

Функціонування корпорації зазвичай вимагає побудови централізованої (командної) системи управління. Разом з тим усе більш широкого застосування набувають децентралізовані системи управління, орієнтовані на заохочення ініціативи середніх і нижчих рівнів управління дочірніх фірм.

Також, підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до названих нормативних актів, а  також Інструкції «Про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів  господарської діяльності в Україні», затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 18 січня 1996 p., мають право створювати відокремлені підрозділи — представництва та філії.

Представництва  та філії — територіально відокремлені підрозділи підприємств з іноземними інвестиціями (структурні одиниці), утворені першими для здійснення господарської  діяльності, є суб'єктами господарювання (ч. 2 п. З ст. 55 ГК і коментар до неї).

Представництво  виступає в господарських правовідносинах  від імені підприємства, що його створило, тобто представляє його інтереси і забезпечує їх захист. Предмет  діяльності філій набагато ширший: вони і представляють інтереси, і  виконують основні функції (всі  або частину) підприємства. Представництво може укладати договори, контролювати їх виконання, займатися рекламою свого підприємства, але вести виробничу або іншу господарську діяльність має право тільки філія.

Представництва  і філії не володіють правами  юридичної особи, а відтак, не можуть виступати у господарському обороті  від свого імені. Їх керівники 
призначаються підприємством з іноземними інвестиціями і діють від імені підприємства на підставідовіреності.

Наявність у підприємства представництв та/або  філій впливає на зміст його засновницьких  документів — у них мають бути зазначені всі представництва і  філії. Останні діють на основі затверджуваних підприємством положень.

Представництва  і філії повинні реєструватися  відповідно до вимог ст. 5 Закону України. «Про зовнішньоекономічну діяльність», порядок і умови реєстрації визначені  Інструкцією «Про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів  господарської діяльності в Україні» [5, ст.13].

Щодо  управління ними, то керівник філії  або представництва діє на підставі довіреності, отриманої від юридичної  особи. У зв'язку з цим всі операції, що здійснюються цими утвореннями, породжують права і обов'язки безпосередньо  для юридичної особи.

Таким чином, міжнародна корпорація здійснює своє управління через так званий «виконавчий  орган на місцях», який втілює в життя  всі поставлені цілі і здійснює відповідну діяльність на території країни місцезнаходження.

І останнє, спільні підприємства -  підприємства, що базуються на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України або іноземних суб'єктів  господарської діяльності, на спільному  управлінні та на спільному розподілі  результатів та ризиків. Перш за все, необхідно розглянути, як поняття спільного підприємства з'явилося в українському законодавстві.

Для управління спільним підприємством його засновниками створюються такі органи: 1) рада засновників (правління); 2) ревізійна комісія, дирекція.

Вищим органом  СП є Рада засновників (правління), яке  складається із членів, кожний із яких компетентний в галузі діяльності СП. Дирекція складається із вітчизняних  і зарубіжних громадян.

Керівництво поточною діяльністю СП і виконання  рішень, що приймаються Радою засновників, здійснюється дирекцією на чолі з генеральним директором. Генеральним директором може бути як вітчизняний, так і зарубіжний громадянин. Генеральний директор керує поточною діяльністю підприємства на принципах єдиноначальності в рамках компетентності і прав, визначених статутом і рішенням правління. 
Контроль за фінансовою діяльністю СП здійснює ревізійна комісія, яка призначається Радою засновників. Основні функції і завдання СП визначаються статутом. Кожний з учасників СП має право призначати одного або декількох запасних членів правління, в будь-який час відкликати призначених ним членів і призначати нових.

У статуті  дається перелік питань, що є лише компетенцією правління. Найчастіше сюди відносять призначення генерального директора і його заступників, визначення основних напрямів діяльності спільного  підприємства, розміру, порядку та строків  внесення додаткових вкладів у статутний  фонд, затвердження правил внутрішнього розпорядку підприємства, розподіл службових посад між сторонами, затвердження звітів і висновків контрольних органів [36, c.157].

Правління обговорює і затверджує звітні доповіді, що представляються генеральним  директором, затверджує щорічні фінансові  звіти, рахунки надходжень і витрат, порядок розподілу щорічних прибутків, обговорює і приймає рішення  про зняття з виробництва окремих  видів продукції, про співробітництво  з іншими підприємствами і організаціями, вирішує питання, пов'язані з ліквідацією  спільного підприємства та ін. Для прийняття рішення по цих та деяких інших питаннях обов'язковим є кворум не менше 2/3 учасників. У статуті оговорюється принцип розподілу голосів: «один учасник - один голос» або кількість голосів залежить від величини вкладу учасника, а також принцип голосування.

Голова  правління виконує такі функції: керує роботою правління і  головує на його засіданні; скликає  правління та виконує інші повноваження, що випливають з договору про створення  спільного підприємства і його статуту.

Статут  визначає склад і компетенцію  виконавчого органу (дирекції) та особливого контрольного органу - ревізійної комісії. Дирекція (генеральний директор, його заступники і головний бухгалтер) як постійно діючий виконавчий орган підпорядковується  правлінню (раді) підприємства, виконує  його рішення, здійснює безпосереднє керівництво  усією діяльністю спільного підприємства згідно із установчими документами.

Як вже  також зазначалось в попередньому параграфі, для діяльності всіх структурних одиниць міжнародної корпорації та управління ними важливим є такі функції: планування, аналіз і контроль інвестиційної діяльності підприємства.

Детальніше  зупинимось на перелічених функціях підприємств й розглянемо їх сутність і, відповідно їх роль в підприємстві.

Також, за словами Пересади А.А. «стратегічне планування являє собою процес визначення головних цілей міжнародної корпорації, і, відповідно, підприємства з іноземними інвестиціями, ресурсів, необхідних для їх досягнення та політики, спрямованої на придбання та використання цих ресурсів» [34, c.97].

Стратегічний  менеджмент міжнародної корпорації є динамічним процесом і складається  з п’яти основних етапів: стратегічний аналіз середовища; встановлення головної мети; формування стратегії; реалізація стратегії; контроль та оцінка результатів.

 Процес  стратегічного менеджменту є  циклічним, тобто після оцінки  результатів здійснення стратегії  процес розпочинається з першого  етапу. Крім того, існує стійкий  зворотній зв’язок і відповідний  зворотній вплив кожного етапу  стратегічного менеджменту корпорації  та інші й на всю їх сукупність. Схематично цей процес показаний  на рис. 1.2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2 – Процес стратегічного  менеджменту в міжнародних     

корпораціях [39, с.59].

 На  етапі аналізу середовища збирається  та аналізується інформація стосовно  безпосереднього оточення, макрооточення  та внутрішнього середовища міжнародної  корпорації. Етап встановлення головної  мети передбачає формулювання  місії та стратегічних цілей  міжнародної корпорації. Етап формування  стратегії складається з визначення  стратегічних альтернатив, їх  аналізу оцінки та вибору оптимального  варіанту. Реалізація стратегії  передбачає створення відповідної  організаційної структури та  підрозділ ресурсів. Завершальний  етап – контроль та оцінка  результатів здійснюється за  допомогою системи критеріїв.

Стратегічне планування інвестиційної діяльності – це процес планування довгострокових інвестиційних цілей підприємства й  шляхів досягнення цих цілей. Результатом  стратегічного планування на підприємстві є розробка інвестиційної стратегії, тобто, системи довгострокових цілей  інвестиційної діяльності підприємства.

Стратегічне планування в міжнародній корпорації здійснюється на трьох рівнях, відповідно, виділяють три рівні стратегії: корпоративна стратегія, стратегія  структурних підрозділів та функціональна  стратегія. Стратегія цих рівнів істотно відрізняються одна від  одної.

Стратегія корпоративного рівня представляє  собою сукупність дій, які спрямовані на отримання переваг перед конкурентами шляхом вибору і управління своїми структурними підрозділами в різних галузях або на різних товарних ринках.

На корпоративному рівні приймаються рішення щодо стратегії розвитку (зростання, стабільності, скорочення, та поєднання цих варіантів), стратегії здійснення закордонних  операцій (стратегія створення нових  підрозділів, ліцензування, франчайзингу, експорту, офшорного виробництва), стратегії  глобальної діяльності, тощо.

Стратегії рівня структурних підрозділів  спрямовані на одержання перемоги у  конкурентній боротьбі за ринки збуту, де вони діють. Стратегія цього рівня  залежить від корпоративної стратегії. Конкурентними стратегіями є стратегія лідерства за витратами, диференціювання, фокусування, замкненості.

Відповідно  до найважливіших функцій міжнародної  корпорації розрізняють такі функціональні  стратегії: маркетингу, фінансів, кадрів, постачання, виробництва та НДДКР.

Таким чином, корпорація стратегій на функціональному  рівні і стратегій на рівні  структурних підрозділів дозволяє досягти стратегічних цілей міжнародної  корпорації в цілому.

Тактичне  планування інвестиційної діяльності підприємства, в свою чергу, ґрунтується  на розробленій інвестиційній стратегії  підприємства.

Тактичне  планування інвестиційної діяльності – це процес розробки конкретних поточних планів, які дозволяють визначити  форми інвестиційної діяльності підприємства й джерела її фінансування на майбутній період.

Тактичне  інвестиційне  планування містить  в собі три наступні методи [41, c.117].

1. Балансовий  метод. Ґрунтується на взаємному  пов’язуванні інвестиційних ресурсів, який розташовує або буде розташовувати  підприємство, і потреб у них  у рамках планового періоду.

Балансовий  метод реалізується шляхом складання  інвестиційного балансу, що являє собою  двосторонню бюджетну таблицю, у  лівій частині якої відображаються джерела інвестиційних ресурсів, а в правій частині – їхній  розподіл. В основі цього балансу  лежить рівняння, яке полягає в  тому, що залишки ресурсів на початок  періоду плюс їхнє надходження із внутрішніх і зовнішніх джерел повинні  дорівнювати сумі витрат і залишку  на кінець періоду.

2. Нормативний  метод. Він полягає в тому, що  в основу планових завдань  на певний період заставляються  норми витрат ресурсів на одиницю  продукції. В інвестиційному плануванні  використовуються натуральні й  вартісні норми.

Найбільше поширення в інвестиційному плануванні одержав показник норми прибутку на вкладений капітал і його різновиди (норма прибутку на власний капітал, норма прибутку на акціонерний капітал, середня норма прибутку на середню  величину капітальних вкладень).

3. Економіко  – математичні моделі. Для використання  цих моделей у плануванні необхідно  економічний об’єкт або процес  записати за допомогою математичних  залежностей.

В інвестиційному плануванні найбільше застосування знайшли такі економіко – математичні  методи :

• теорії ймовірності й математичної статистики;
• математичного програмування;
• імітування;
• оцінки й перегляду планів.

Використання  економіко – математичних методів  дає можливість створити такий аналог досліджуваних об’єктів, у якому  всі їхні найважливіші властивості  й опущені малозначні другорядні риси.

Існує чотири види тактичних планів підприємства з іноземними інвестиціями (і, відповідно, материнської фірми).

1. План  реального інвестування. Метою розробки  цього плану є визначення потреби  в загальному обсязі реального  інвестування підприємства. План  повинен відображати забезпечення  простого й розширеного відтворення  основних фондів підприємства, приріст  основних фондів  а також його  оборотних активів. У цьому  плані повинні бути також відбиті  джерела фінансування потреб  у реальному інвестуванні.

2. План  фінансового інвестування. Метою  розробки цього плану є визначення  структури й обсягів фінансового  інвестування підприємства.

3. План  надходження й витрати коштів. Мета розробки цього плану  – забезпечити платоспроможність  та фінансову стабільність підприємства.