Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Апреля 2013 в 20:12, курсовая работа
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі оцінки наукових робіт з
вибраної проблеми, узагальнення діючого практичного і минулого досвіду діяльності виробничих підприємств розробити методичні рекомендації з удосконалення напрямів формування собівартості продукції підприємств як таких, що належать до однієї з найбільш розвинутих галузей промисловості України; обґрунтувати методологію правильного планування собівартості одиниці продукції, яке має безпосереднє відношення до сучасного ринкового реформування української економіки.
Вступ
РОЗДІЛ I. Теоретичні аспекти планування собівартості продукції
1.1.Собівартість продукції як об’єкт планування
1.2.Сутність та складові системи планування собівартості продукції
1.3.Методичні підходи до планування собівартості продукції
РОЗДІЛ II. Аналіз та оцінки ефективності системи планування собівартості продукції
2.1.Загальна характеристика базового підприємства
2.2.Аналіз собівартості продукції
2.3. Оцінка ефективності системи
РОЗДІЛ III. Шляхи удосконалення системи управління собівартості продукції
3.1. резерви зниження собівартості продукції
3.2.Шляхи зниження собівартості продукції
Висновки
Список використаної літератури
позначиться на економічній діяльності підприємства, оскільки зусилля
його працівників будуть спрямовані на забезпечення якісної основи
планування, а не витрачатися марно з метою вирахування відносної
економії і елімінування різних умов планового і базового року для того,
щоб у такий спосіб, відштовхуючись від так званого “досягнутого
рівня базисного року”, обґрунтовувати план. Усім відома хибність
планування “від досягнутого рівня базисного року”. “Дамоклів меч”
бази примушував підприємства притримувати резерви, перешкоджав
оновленню продукції та підвищенню її якості.
Однак така практика в умовах науковотехнічного прогресу, що
викликала до життя могутній потік ідей і розробок, а отже, привела до
швидкого відновлення продукції, суперечить сучасним тенденціям
розвитку промислового виробництва, особливо в умовах гострої
конкурентної боротьби.
Завдання полягає не в тому, щоб зробити “більше” і “дешевше”,
ніж у базисному році, оскільки об’єкти виробництва у звітному і
плановому роках можуть бути незрівнянні, а в тому, щоб, виходячи з
наявних виробничих ресурсів, сформувати реально обґрунтований план
у вигляді конкретних заходів, спрямованих на економію витрат живої й
уречевленої праці.
Такій постановці й відповідає метод планування діяльності
підприємства, який здійснюється з використанням нормативної бази на
початок планового періоду.
Зважаючи на численність і різноманіття витрат на виробництво
продукції, вони при плануванні і в обліку класифікуються за багатьма
ознаками. Це групування витрат, в основному, однакове у всіх галузях
народного господарства України. Розглянемо на прикладі
промисловості. Класифікація витрат на виробництво промислової
продукції здійснюється за наступними ознаками: за характером витрат;
за місцем виникнення витрат (за центрами відповідальності); за видами
продукції, робіт, послуг; за способами віднесення на собівартість
продукції; у залежності від обсягу виробництва; за календарними
періодами; за ступенем участі в процесі виробництва; у залежності від
підприємства; за змістом; за доцільністю витрачання; за відношенням
до формування собівартості продукції. Класифікація витрат сприяє
полегшенню їх обліку і плануванню, а також аналізу і пошуку резервів,
чинників і шляхів зниження собівартості.
Найважливішим і складнішим є групування витрат за характером
витрат (видами витрат). За цією ознакою витрати групуються за двома
видами: за економічними елементами витрат і за статтями калькуляції.
Ці групування розрізняються за своїм призначенням, роллю і за
об’єктами (конкретними обсягами витрат). Групування за
економічними елементами застосовується до витрат за певний часовий
період, незалежно від того, чи закінчено виготовлення продукції, до
якої відносяться витрати, чи до кінця періоду, за який групуються
витрати, а об’єкт витрат залишається напівфабрикатом або
незавершеним виробництвом. Групування за статтями калькуляції
застосовується тільки до обсягу готової продукції, випущеної за певний
період часу. Але оскільки готова продукція в даному періоді може бути
виготовлена і з незавершеного виробництва або напівфабрикатів,
вироблених і в попередніх місяцях, кварталах, роках, то групування за
статтями калькуляції може включати як витрати періоду, в якому
випущена готова продукція, так і витрати попередніх тимчасових
періодів. Тому витрати, що відносяться до певного тимчасового
періоду, незалежно від ступеня готовності продукції є собівартістю
валової продукції, а витрати, що відносяться тільки до готової
продукції, випущеної за певний період, – собівартістю товарної
продукції. Групування за статтями калькуляції створює можливість для
розрахунку собівартості кожного конкретного виду готової продукції.
Залежно від тривалості
планового періоду розрізняють
перспективне (довгострокове
й середньострокове)
і поточне (короткострокове)
планування. Тривалість
планового періоду залежить
від ступеня визначеності
умов діяльності підприємства,
його галузевої належності,
загальної економічної
ситуації в країні, достовірності
первинної інформації,
якості її аналітичної
обробки тощо.
Довгострокове планування
визначає загальну стратегію
підприємства, основні
напрямки його діяльності.
При складанні плану
вивчаються варіанти
розширенняви робництва
та зниження витрат.
Прогнозуються зміни
в номенклатурі продукції
й уточнюється політика
у функціональних сферах.
Результатом цього плану
є формулювання довгострокових
цілей, складання довгострокових
проектів і прийняття
довгострокової політики.
Середньострокове планування
– це, власне, деталізований
стратегічний план на
перші роки діяльності
підприємства. Межа
між довгостроковим
і середньостроковим
планами є досить умовною
й неоднозначною. Середньострокове
планування враховує
можливості усіх підрозділів
на основі їхньої власної
оцінки. Розробляються
план підприємства з
маркетингу, план виробництва,
план з праці й фінансовий
план.
Поточне планування
полягає у розробленні
планів на всіх рівнях
управління підприємством
та за всіма напрямками
його діяльності на
більш короткі періоди (
рік, півріччя, квартал,
місяць) і передбачає
планування обсягу виробництва,
плану з праці й заробітної
плати, планування матеріально-технічного
забезпечення, собівартості,
прибутку, рентабельності
тощо.
Залежно від змісту
планових рішень розрізняють:
1.3.Методичні підходи до планування собівартості продукції
Важливою складовою процесу планування собівартості продукції є калькулювання, що являє собою обчислення собівартості окремих виробів. Калькулювання на підприємстві здійснюється з метою:
- знання достовірної величини витрат на одиницю продукції;
- контролю рентабельності виробництва окремих видів продукції;
- визначення ефективності конструкторських, організаційних, технологічних умов виготовлення продукції;
- забезпечення порівнянності калькуляцій продукції для порівняльного аналізу.
У процесі калькулювання вирішуються питання:
- встановлення об'єкта калькулювання;
- вибір калькуляційних одиниць;
- визначення калькуляційних статей та конкретизація методів обчислення за статтями.
Об'єктом калькулювання (фактичну собівартість якого необхідно обчислити) є продукт виробництва підприємства, його підрозділів, технологічних фаз.
Процес калькулювання включає в себе роботи по розрахунку собівартості:
- продукції (робіт, послуг) основного виробництва;
- продукції, робіт допоміжного виробництва, що споживаються основним виробництвом;
- напівфабрикатів підрозділів основного виробництва;
- продукції структурних підрозділів підприємства для визначення результатів їх діяльності;
- усього товарного випуску продукції.
Головний об'єкт калькулювання - одиниця готового виробу, що постачається за межі підприємства.
Для кожного об'єкта калькулювання обирається відповідна калькуляційна одиниця (штуки, маса тощо). Калькуляційна одиниця має відповідати одиниці виміру обсягу виробництва продукції у натуральному виразі.
Розрізняють планові, звітні, нормативні калькуляції. Різновидами планових калькуляцій є нормативні та проектно-кошторисні.
Планова калькуляція розробляється як завдання (прогноз) по собівартості кожного виробу на плановий період. До планової калькуляції не входять непродуктивні витрати.
Нормативна калькуляція розробляється на всі види продукції підприємства на базі конструкторської, технологічної документації, чинних на підприємстві норм витрат матеріальних ресурсів, коопераційних розрахунків, трудових витрат та є основою для планування собівартості продукції, обліку виробничих витрат, здійснення оперативного контролю. Нормативна собівартість застосовується також для оцінки браку, залишків незавершеного виробництва, обчислення обсягу трудомісткості та матеріаломісткості виробництва за певний період, а також для розрахунку цін.
Проектно-кошторисна калькуляція складається на разові замовлення.
Звітна калькуляція відображає фактичні витрати на виробництво та реалізацію продукції, у тому числі й непродуктивні витрати.
Планові калькуляції розробляються на рік (з розподілом по кварталах). Для підприємств із сезонним характером виробництва встановлюється відповідний період.
Планова калькуляція може розроблятися на одиницю продукції, на всю групу виробів (однорідні вироби із модифікаціями) чи щодо типових представників продукції. У ній наводяться справжня оптова ціна на продукцію, сума прибутку, відсоток ставки та сума акцизного збору, податок на додану вартість, відпускна ціна.
У процесі розробки планової калькуляції визначається обсяг прямих і непрямих витрат на виробництво та збут одиниці продукції. Чим більше прямих витрат, тим точніші розрахунки.
Формування собівартості продукції вимагає єдиних засад, які регламентують такі документи:
- Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робот, послуг) у промисловості, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. № 473 (надалі Типове положення);
- Стандарт бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. №318;
- Стандарт бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затверджений наказом Мінфіну України від 31 березня 1999 р. № 87;
- Стандарт бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджений наказом Мінфіну України від 20 жовтня 1999 р. № 246.
Обсяг собівартості впливає на обсяг прибутку. Тому, з метою встановлення порядку визначення прибутку як бази оподаткування, держава регламентує склад витрат, що відносяться на собівартість, згідно із Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР).
Зміни у податковому законодавстві, що відбулися у 1997 році, призвели до появи поняття валові витрати. Склад валових витрат регулюється законодавством з метою визначення оподаткованого прибутку. Відмінність між валовими витратами та собівартістю полягає в тому, що валові витрати характеризують витрати підприємства, пов'язані з усіма видами його діяльності, а собівартість - з виробничою діяльністю. Таким чином, поява поняття валових витрат не відміняє поняття собівартості та необхідність її визначення.
Склад калькуляційних статей витрат за типовим Положенням та за новими Стандартами бухгалтерського обліку майже не відрізняється. Але є й суттєві різниці. Розглянемо їх.
Информация о работе Оцінка та удосконалення системи планування собівартості продукції