Новітні теорії лідерства

Для кар'єрного росту менеджер повинен встановити гарні відносини  з лідером, якому він підкоряється. Перша реакція при роботі з  неефективним лідером - відійти від  нього якомога далі і спорудити  між ним і собою бар'єр у  відносинах. Замість цього менеджер повинен спробувати пізнати такого лідера трохи краще, знайти з ним  спільну мову і побудувати якісні професійні відносини. І в ході цього  процесу він повинен знову  і знову доводити свою відданість місії компанії. Звичайно, в кожного  є свої переваги - навіть у неефективного  лідера, і для менеджера дуже важливо  відшукати їх, навіть якщо це не так  просто зробити. Шлях до кар'єрного успіху лежить через зміцнення своїх  сильних сторін. Те ж саме відноситься  і до лідерів. Після того як менеджер визначив переваги свого лідера і  те, яким чином їх можна використати  на благо компанії, йому потрібно шукати способи допомогти їх посилити.

Коли люди починають свою кар'єру на нижніх щаблях корпоративних  сходів, кількість завдань, які їм доручають, як правило, обмежена. Вони можуть бути досить складними, пов'язаними з фізичними або розумовими зусиллями, з різноманітними вміннями та вправністю. Люди, які чудово знаються на своїй справі і якісно її виконують, стають висококласними фахівцями. Вони задоволені своєю роботою і можуть досягти великого успіху. Але якщо вони в змозі виконувати лише один набір дій або просто хочуть виконувати лише його, то навряд чи зможуть високо піднятися як лідери. Лідерство вимагає вміння виконувати багато обов'язків.

Отже, розглянуті найголовніші проблеми, що заважають менеджеру  бути успішним. Звичайно, їх існує на багато більше, але розглянути всі  неможливо, тому що визначальну роль відіграє людський фактор. На нашу думку, кожен менеджер повинен притримуватись двох правил: бути ініціативним та не боятися  проявляти свої лідерські якості. Ці риси і є запорукою кар'єрного росту, оскільки вище керівництво завжди помітить такого менеджера.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2. Лідерські якості керівника в управлінні

Лідерство — це здатність  впливати на індивідуумів і групи  людей, щоб спонукати їх працювати  для досягнення цілей; це тип управлінської  взаємодії, заснований на найбільш ефективному  для даної ситуації поєднанні  різних джерел влади і направлений  на спонукання людей до досягнення загальних цілей. [11,180с]

Лідер – це член групи, який в будь-яких ситуаціях здатен впливати на поведінку інших членів групи. На протязі багатьох років це питання  залишалося найважливішим при вирішенні  того, як досягти успіху. Увага при  цьому концентрувалася на особистих  якостях керівника. Так, Конфуцій говорив, що великий керівник повинен володіти тонким і глибоким проникненням у  характер і почуття своїх працівників.

Лідерські якості керівника як виразника і захисника інтересів членів колективу вимагають від вмілого поєднання у своїй роботі власних і колективних інтересів. Він повинен турбуватись про те, щоб не було простоїв через погану організацію праці, щоб робота була справедливо розподілена між працівниками, а також щоб оплата праці була згідно якості виконаної роботи та об’єму виконаної роботи. Керівник колективу повинен сприяти працівнику, який прагне знайти краще використання своїм силам і здібностям на іншому робочому місці або в іншому підрозділі підприємства та дбати про кар’єрний ріст своїх підлеглих. Він повинен знати інтереси працівників і надавати їм допомогу у вирішенні соціальних та побутових проблем.

Відповідно до особистісної теорії лідерства, також відомої  за назвою теорії великих людей, кращі  з керівників мають певний набір  загальних для всіх особистих  якостей. Розвиваючи цю думку, можна  затверджувати, що якби ці якості могли  бути виявлені, люди могли б навчитися  виховувати їх у собі й тим самим  ставати ефективними керівниками. Деякі із цих зазначених рис:

- знання;

- інтелект;

- чесність, здоровий глузд; 

- ініціативність;

- зовнішність.

Зазвичай лідером вважають особистість, яка має розвинуті  комунікативні вміння, здатна словами  ефективно впливати на інших людей  і з якою бажає співпрацювати  більша частина колективу. Але в  управлінській діяльності керівник зустрічається з великим розмаїттям форм спілкування в процесі вирішення  тієї чи іншої проблеми, складністю прийняття рішень.

У сучасних наукових дослідженнях вчені зауважують, що інтелектуально-логічні  здібності проявляються в поведінці  лідера і визначаються такими особливостями: як схильність до ризику, вміння фіксувати  свою увагу керування власною  справою на основі процесів саморегуляції  та самоконтролю, логічність в діях та сформованість інтелекту. Саме тому, вважаємо, що особистість справжнього  лідера можна сформувати у відповідному освітньо – професійному середовищі.

Потрібно виділяти такі ознаки, що характеризують лідера:

а) належність його до групи, у якій він висунувся на позиції  лідера (авторитет);

б) своїми діями він сприяє досягненню групової мети.

в) ініціативність лідера (бере на себе добровільно значно більшу міру відповідальності, ніж того вимагає  формальне дотримання приписів, загальноприйнятих  норм, практичних розробок на гру);

г) бажання або необхідність членів групи підкорятися йому.

Виховання лідера і його самовиховання полягають у виробленні вміння вести за собою людей, установлювати  стосунки з ними і на цій основі організовувати управління. Справжнього  лідера відрізняють не честолюбство, бажання й уміння виділитися із загального середовища, щоб показати свою вищість, а справжнє природне право сильної, вольової, професійно грамотної й  водночас інтелектуальної особистості  вести за собою людей. Лідер має  бути головою своєї групи, провідником  ідей, що сприяють розвитку групи і  відповідають інтересам її членів.

Керівник з лідерськими  якостями повинен шукати інформацію про нові технології, можливості їх впровадження у сфері економіки, щоб знати, як підняти якість своєї  виробничої техніки і для того, щоб залишатися в першості. Тому інформаційно-пошукові особливості  також відіграють значний вплив  на діяльність справжнього лідера.

Тому кращі керівники-лідери повинні володіти визначеним набором  лідерських якостей особистості, формування яких базується на сукупності комунікативних, організаційних, інтелектуально-логічних, світоглядних, творчо-методологічних, інформаційно-пошукових та морально-психологічних  аспектах. Лідерські якості керівника  як виразника і захисника інтересів  членів колективу вимагають від  нього вмілого поєднання у  своїй роботі власних і колективних  інтересів. Керівник колективу повинен  сприяти працівнику, який прагне знайти краще використання своїм силам  і здібностям на іншому робочому місці  або в іншому підрозділі підприємства. Він повинен знати інтереси працівників  і надавати їм допомогу у вирішенні  соціальних та побутових проблем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Лідерство – це значна тема, яка пов‘язана не тільки з менеджментом, але і іншими дисциплінами як психологія, педагогіка, економіка, етика і т. д. Розглядаючи лідерство з точки  зору менеджменту необхідно сказати, що ефективне лідерство є запорукою  успішної діяльності організації, тому що лідерство в управлінні – міцний впливовий механізм який розповсюджується на діяльність всієї організації.

Ще раз підкреслюється, що проблеми лідерства є ключовими  для досягнення організаційної ефективності. З одного боку лідерство розглядається  як наявність певного набору якостей  у людей, які висувають себе в  лідери, з іншого, це процес несилового впливу в напрямку досягнення організацією своїх цілей. Ми бачимо, що лідерство  трактується двояко, але й існують  ще інші підходи до вивчення лідерства.

Цими підходами являються: підхід з позицій особистісних якостей, поведінковий підхід та ситуаційний  підхід. Підхід з позиції лідерських якостей передбачає наявність у  людини тих якостей, які дадуть змогу  назвати його лідером; поведінковий підхід лежить в основі класифікації стилів лідерства, а ситуаційний  – базується на певній поведінці  лідера в залежності від певної ситуації. Ці три підходи є необхідними  для розуміння сутності лідерства.

Лідерство перш за все пов’язане  з особистісними якостями. Якщо людина володіє цими якостями, або вони закладені в неї з народження, вона зможе ефективно, а головне, не використовуючи формальну владу  вести послідовників в правильному  напрямку для досягнення спільних цілей.

За результатами проведеного  дослідження можна дійти таких  висновків:

1. На основі існуючих  стилів, концепцій і моделей лідерства,  які започатковані і розвинені  вітчизняними й закордонними  дослідниками лідером можна визначити  особистість, яка здобуває послідовників  і хто, з притаманним йому  власним почерком, вказує іншим  шлях у досягненні спільної  мети, вміє будувати міцні відносини  з ними, користується повагою  і авторитетом завдяки якостям,  що мають найвищу цінність  для команди.

2. До якостей, які мають  бути притаманні лідеру варто  віднести: професіоналізм, компетентність, здатність до креативного мислення  й бачення стратегії розвитку, чесність, інтелект, ерудиція, енергійність, стійкість поглядів і упевненість  в собі, прагнення до саморозвитку  і самовдосконалення, піклування  про постійне професійне зростання  персоналу.

3. Тривалість лідерства  залежить від тривалості неформального  впливу лідера на його послідовників,  які йдуть за ним у досягненні  мети. Щоб подовжити цей вплив  лідеру необхідно докласти неабияких  зусиль у постійній роботі  над собою, аби в будь-якій  ситуації підтвердити очікування  команди щодо його лідерських  якостей і лідерської поведінки.  Крім того тривалість лідерства  залежить і від його життєвого  циклу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Андреев В.И. Саморазвитие  менеджера.- М.: Народное собрание, 1995. – 160 с.

2. Брэддик У. Менеджмент  в организации.- М.: «ИНФРА-М», 1997. –  344 с.

3. Беклешов Д. В. Манеры  и поведение делового человека, Н. Уренгой: Бизнес социальная  психология, 1993 – 113 с.

4. Веснин В. Р. Основы  менеджмента: Учебник. – М:  ИМПЭ. Изд. «Триада, Лтд», 1997. –  384с.

5. Виханский О.С.,Наумов  А. И. Менеджмент: Уч. – М.:Изд-во  МГУ, 1995, - 416 с.

6. Довгань Л. Є., Нємцов  В.Д. Менеджер – підготовка  і перепідготовка. – К.: МП “ОКО”, 1993, - 126 с.

7. Завадський Й. С. Менеджмент: - Т.1 – К.: Українсько-фінський інститут  менеджменту і бізнесу, 1997, - 543 с.

8. Лозниця В. С. Психологія  менеджменту: Навч. Посібник .- К.: КНЕУ. 1997. – 248 с.

9. Максимцов М. М., Игнатьева  А.В. Менеджмент: Учебник для вузов.  – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998, - 343 с.

10. Мескон М. Х., Альберт  М., Хедоури Ф. Основы менеджмента:  Пер. с англ. – М.: «Дело», 1992, - 702 с.

11. Мухин Ю. И. Наука  управлять людьми, М.: Форум, 1995, - 368 с.

12. Обозов Н. Н. Щекин  Г. В. Психология работы с людьми. 3-е изд., переработ.- К.: МАУП, 1996. – 136 с.

13. Паркинсон С. Н., Рустомджи  М. К. Искусство управления \пер  с англ. К. Савельева. – М.: Агенство  «ФАИР», 1997. – 272 с.

14. Питер Ф. Друкер Эффективный  управляющий, пер. А. Мкервали  СП «Бук Чембэр Интернэшнл», 1994. – 265 с.

15. Платонов С. В., Третяк  В. И. Искусство упраленческой  деятельности. – К.: ООО «Издательство  Либра», 1996. –416 с.

16. Салига С. Я. Основи  менеджменту: учбовий посібник. –  К.: “ОКО”, 1994. – 140 с.

17. Туленков М. В. Вступ  до теорії та практики менеджменту:  Навч. Посібник.- К.:МАУП, 1998. –136 с.

18. Хміль Ф. І. Менеджмент: Підручник. – К.: Вища шк., 1995.- 351 с.

19. Щокін Г.В. Практична  психологія менеджменту:Науково-практичний  посібник. – К.: Україна, 1994. – 399 с.

20. Ильин Е.П. Психология  воли / Е.П. Ильин. – СПб. : Питер, 2000. – 288 с.