Новітні теорії лідерства

Інший підхід передбачає вивчення лідерських якостей - теорія рис. Теорія рис грунтується на моделюванні "ідеального керівника", виходячи з позиції, що лідерство залежить від винятково розумових, психологічних  і фізичних якостей людини. Існує  також ряд підходів, які вивчають лідерські якості у зв'язку з конкретною ситуацією: причино-наслідковий підхід, харизматичний підхід тощо. [15, ст. 53]

Підхід з позицій особистих  якостей. Теорія лідерських якостей  є найбільш раннім підходом до вивчення та пояснення лідерства. Перші дослідники намагалися виявити ті якості, які відрізняють "великих людей" в історії від мас. Дослідники вірили, що лідери мали якийсь унікальний набір достатньо стійких та постійних якостей, яких не мали інші. Виходячи з цього підходу, вчені намагалися визначити лідерські якості, навчитися їх вимірювати. Підхід грунтувався на вірі в те, що лідерами народжуються, а не стають.

У такому випадку, коли відношення лідера збігаються з формальними  повноваженнями менеджера, останній поєднує  в собі і посаду і лідера. Але  відношення лідера і посадових повноважень  можуть не збігатися і навіть вступати у протиріччя одне з одним. Тоді виникає  конфліктна ситуація, яку нерідко  доводиться спостерігати у практиці управління колективами. У зв'язку з  цим у менеджера з'являються  два варіанти уникнути конфлікту: або  досягнути у своїй практичній діяльності лідерства, що можливо, якщо дослідити і зрозуміти причини  і рушійні сили виникнення такого статусу; або побудувати відносини  з неформальним лідером таким  чином, щоб вони не вели до конфлікту, а ще краще, щоб вони доповнювали  та посилювали формальну діяльність менеджера. Це одна з важливих сторін мистецтва управління.

Більш пізні автори та вчені  біхевіористської школи визнають, що потрібен ситуаційний підхід до керівництва. "Оптимальний" стиль лідерства  змінюється залежно від ситуації. Звідси і назва - ситуаційний підхід до стилю управління.

Отже, класифікувати теорії лідерства намагалися неодноразово.

Що ж до особистості, то найбільш імовірними напрямами розвитку теорій лідерства будуть розробка концепцій  емоційного інтелекту (про що, зокрема, свідчить поява книги Ке де Бреші) й мотивації щодо лідерства. Остання  проблема взагалі недостатньо представлена в літературі, хоча мотивація має  найбезпосередніше відношення до дуалістичної природи лідерства: хто й як мотивується  до позиційного лідерства, а хто  й як - до процесуального.

Відносно проблеми "лідер - група", то найменш розробленою  є теорія "розподіленого" лідерства, хоча на практиці ця форма лідерства  виявляється досить результативною. Її, до речі, використали у відомій Global Leadership Program Мічіганського університету (США). [16, ст. 23]

На організаційному рівні  найбільш актуальними для розробки теорії лідерства є уточнення  ролі лідера в побудові корпоративної  культури й керуванні нею, а також  залежність стилю лідерства від  етапу життєвого циклу організації. Перша проблема аналізувалася у  відомій книзі Е. Шайна, однак  ряд питань поки не знайшли переконливих відповідей.

Щодо вибору стилю лідерства  залежно від етапу життєвого  циклу організації, то привабливою  є модель ситуаційного лідерства  Хорсі - Бланшара, але автор однієї з найпопулярніших моделей життєвого  циклу А. Адізес у другій своїй  книзі, що розвиває ідеї першої, пройшов  повз цю можливість. Чи випадково це? Чи цей факт пов'язаний із невірою  Адізеса в психологічну гнучкість  людини, що дозволяє їй ефективно керувати компанією на істотно відмінних  один від одного етапах її життєвого  циклу, чи тому є інші причини? Для  відповіді на ці питання було б  цілком доречно накласти ділові біографії  відомих лідерів бізнесу на криву  життєвого циклу відповідної  компанії й порівняти результати такого накладання з різними компаніями.

Аналіз лідерства в  контексті мінливого зовнішнього  середовища характеризується трьома основними  напрямами.

Перший напрям, первісну розробку якого започаткували Тром-пенаарс  і Хемпден - Тернер, стосується навичок  керування парадоксами, які в  безлічі генеруються сучасним середовищем  бізнесу. Ці автори торкнулися важливих парадоксів, однак не вичерпали їхній  список, до якого можна було б  додати пару "аналітичне мислення - образне мислення".[19, ст.77]

Другий напрям стосується цілеполагання. Як ми вже відзначали вище, етичність цілевстановлення лідерів  бізнесу виявилася під сумнівом внаслідок недавніх корпоративних  скандалів. Крім цього, дослідження  лауреата Нобелівської премії з економіки 2002 року Д. Канемана і його колег  показали, що ірраціональний компонент  у ці-лепокладані може бути досить значним. Тому в цілому цей напрям у рамках проблемного поля лідерства  потребує подальшого опрацювання. Нарешті, в умовах глобалізації неминуче повинен  загостритися інтерес до національних стилів лідерства та їхньої взаємодії. Одним з ефективних підходів тут може бути методика Тромпена-арса й Хемпден - Тернера, однак навряд чи з її допомогою можна вичерпати проблему, оскільки, незважаючи на виразну мультикультурну орієнтацію цих дослідників, їх європейське походження є серйозним "обмежувачем" пропонованих ними підходів. Порівняльні дослідження національних стилів лідерства тривають. Необхідний перехід до кросс-культурнх досліджень, тобто до вивчення зіткнення різних національних стилів лідерства, що може дати досить несподівані результати.

Таким чином, незважаючи на величезний обсяг результатів, отриманих  численними дослідниками лідерства, безліч проблем, пов'язаних з цим феноменом, залишаються ще не дослідженими. Чи відбудеться коли-небудь, якщо користуватися  терміном Ке де Бре-ші, демістификація лідерства? Наразі невідомо.

Розділ 2. Оцінка новітніх теорій лідерства

2.1. Лідерство як властивість і процес, його роль у сучасному менеджменті

Мистецтво управління змінюється дуже стрімко, бо змінюються умови, середовище і його вплив. З того моменту, як слово  «зміни» стало ключовим в сучасній економіці, керівникам все частіше  доводиться виконувати функції лідерів. Лідери XX століття перетворюються в  лідерів XXI в міру того як вони приймають  новий спосіб мислення. І в цьому  нове лідерство докорінно відрізняється  від попереднього. Керувати сучасною організацією набагато складніше, і  тому багато хто ще залишається на стадії адміністративного керівництва. Усвідомити місію організації, донести  її до всіх учасників процесу, створити орієнтири щодо формування різних аспектів діяльності, в першу чергу змістовних, створити атмосферу взаємної підтримки  та довіри, культури співпраці та взаємоповаги, перетворити колектив у команду  однодумців, а в подальшому в організацію, що сама навчається, усе це під силу тільки «яскраво вираженому лідеру».

Сьогодні лідерство як наукова проблема не викликає сумніву. Багато дослідників намагалися дати власне тлумачення цьому феноменові, відзначаючи найрізноманітніші  його грані.

Слово «лідер», згідно з Оксфордським словником англійської мови, виникло  в XIII столітті. У слов'янських, романських й інших мовах немає аналога  відповідному англійському слову. Запозичене зі старослов'янського слово «вождь»  етимологічно означає «проводир  війська» або пізніше — «загальновизнаний  ідейний керівник партії, громадського руху». У великому тлумачному словнику з української мови дано таке визнач української мови дано таке визначення лідера: - «той, хто стоїть на чолі, хто  посідає провідне місце серед  інших, подібних, хто йде першим в якому-небудь змаганні». У психології лідери класифікуються за змістом діяльності (натхненник і виконавець), за характером діяльності (універсальний і ситуативний), за спрямованістю діяльності (емоційний і діловий). Лідерство від англійського «leader» - той хто веде, відносини домінування і підкорення, впливу і слідування в системі міжособистісних відносин у групі, тобто лідерство передбачає становище, обов’язки, діяльність лідера, першість у чому - небудь».

Проблема лідерства, як механізму  постійного забезпечення конкурентноздатності економіки досліджується у роботах  Р. Бейса, Є. Богардуса, Ф. Фідлера, Л. Петровського, А.Слоана, С. Чоухари, П.Дейнти, Пол А.Л.Еванса, И.Холмберга, Р.М.Кантера, Б.3.Позера, И.Риддерстрале ін.

В ході дослідження лідерства  як процесу та якостей людини, виділено різні його стилі, розроблено ряд  концепцій, підходів (теорія лідерських ролей, теорія рис, інтерактивна теорія, ситуаційна теорія, комплексна теорія, «харизматична» концепція, всеохоплююче навчання, ефективна глобалізація тощо). [14, ст. 63]

Вивчення стану проблеми на практиці засвідчує, що менеджер (керівник) не завжди є лідером для своїх  підлеглих. Основні характеристики ефективного менеджера і ефективного  лідера знаходяться, так би мовити, у різних вимірах. Менеджер - це особа, яка направляє роботу інших людей, привносить порядок і послідовність  у їх роботу і несе персональну   відповідальність за її результат.

Свої взаємостосунки з  підлеглими він вибудовує на фактичній  інформації, нормативно - правових документах, традиціях в рамках визначеної мети та завдань. Лідер запалює людей  і передає свій ентузапалює людей  і передає свій ентузіазм працівникам, своє бачення майбутнього, допомагає  адаптуватися до нового успішного подолання  певних етапів у діяльності. Лідер  стимулює, змушує деяких людей іти  до старої мети з новою енергією, а до нового результату — з надією. Лідерство - це одночасно процес і  властивість. Як процес, зосереджений на тому, що лідери роблять, лідерство  є використанням не примусових важелів  впливу для визначення цілей певної групи людей чи організацій, мотивування  поведінки в напрямі досягнення цілей організації. Як властивість. Лідерство є набором певних рис. Притаманним тим особам. Які усвідомлюють себе лідерами. [8, ст. 18]

Оскільки управління носить загальний характер, воно існує скрізь і завжди. Лідерство ж не існує  окремо, і його не можна замінити управлінням, бо воно лише доповнює управління в тих випадках, коли традиційні методи не дають високих результатів і не дозволяють ефективно досягати поставленої мети. Важливою кваліфікаційною характеристикою для менеджера будь-якої сфери діяльності(економічної в т.ч.) є системне мислення - найбільш придатний у сфері менеджменту інструмент протидії парадоксам. Це - схильність до аналізу і синтезу, уміння відокремлювати суттєве від несуттєвого, діалектично охопити явище як ціле в усьому різноманітті елементів та зв'язків між ними. Системне мислення не уникає складнощів та охоче сприймає "непередбаченість" багатьох явищ та процесів. Менеджер сам є елементом системи, одним з її найрухливіших елементів. "Зигзаги" його свідомості залежно від розвитку подій є непередбачуваними. Жорстокий діловий світ вимагає уміння виживати в умовах конкуренції, тобі ж шукати компроміси заради збереження довгострокових стосунків з діловими партнерами, розвивати комунікативні уміння, дипломатичні кумунікативні уміння, дипломатичність, уміння  згладжувати конфліктні ситуації, мотиваційні навички. Адже задача менеджера подолати труднощі; задача лідера справитись із змінами. Менеджер на відміну від лідера частіше орієнтується на управлінські цілі, що були кимось визначеними, і, таким чином займає пасивну позицію по відношенню до них. Лідери самі визначають цілі та використовують їх для зміни відношення людей до справи.

Поступові кроки до становлення  керівника як лідера в XXI ст. - це нові підходи до управління, зумовлені  сучасними змінами (економічними, соціальними, політичними тощо).

Що необхідно навчитися  лідеру сьогодні і яке значення вони будуть мати щоб надихати інших на досягнення успіху в новому тисячолітті?

Дослідники в області  управління Джеймс м. Коузес і Баррі 3. Познер співставляють лідера з  двухголовим Янусом (the Janusian Leader), здатним  дивитись вперед і назад, контролювати початок і кінець. В новому цифровому  глобалізаційному майбутньому спроможними  стануть інноваційні, страсні, сенсаційні керівники - лідери. Вони вважають, що «найціннішим активом» лідера теперішнього часу буде здатність мріяти, мати унікальні  ідеї з майстерно відпрацьованими технологіями їх ефективної реалізації, які стануть основою істинної конкурентної переваги. Ми не можемо не погодитись з такою точкою зору зарубіжних колег, бо реалії сьогодення пророкують - звичайне традиційне лідерства в новому тисячолітті не виживе. Опитування проведенні серед людей в різних сферах діяльності більше ніж в 30 країнах про те, за яким би лідером вони пішли - зводяться до одного - люди хочуть що ними управляли чесні, справедливі, компетентні лідери, які мають концепцію майбутнього, ставлять високі цілі, володіють здатністю розвивати таланти і надихають на роботу.

Американські вчені вже  давно надають перевагу «ведению будущого», адже всі підприємства та їх проекти, великі і малі починаються  в голові, з уявлення і з віри, що проста ілюзія може стати реальністю. Систематизуючи традиційні погляди  науковців та власний досвід на лідерство, спробуємо окреслити риси особистості  лідера - розум, здатність до емпатії, упевненість у собі, природний  шарм, екстравертованість, яскраво  виражені евристичні й інтелектуальні здібності, що є відзнакою харизми, об'єктивність, терпимість та ввічливість, зважене сприйняття критики; розсудливість  та врівноваженість, технічна компетентність, життєвий досвід, неординарність, доброта, тактовність, визнання успіхів інших, відсутність дріб'язковості, комунікабельність, уміння слухати та чути, розвинене  почуття гумору, авторитет. Такий  набір рис можна назвати просто ідеальним. І хоча людям властиво вважати, що лідерство - це риса з якою людина народжується або ні, практика показує, що лідерство це не ген і  не щось містичне та незрозуміле звичайним  людям.

Лідерство - це набір практичних інструментів, які піддаються вивченню, яким можна навчитись, і які варто в собі розвивати. [12, ст. 73]

Зарубіжний та вітчизняний  досвід доводить, що поєднання управлінської  компетенції менеджера та рис  особистості лідера - це великий  потенціал для досягнення реальних та довгострокових цілей організації.