Концепція управління ризиковою захищеністю підприємства

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про банкрутство" під банкрутством розуміють пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особини задовольнити у встановлений для цього строк перед'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

 

.

Мал. 3. Проходження справи про банкрутство підприємства

На мал. 3 зображено хід арбітражного процесу за порушення справи про банкрутство підприємства-боржника в Україні. Підставою для порушення справи про банкрутство підприємства є письмова заява будь-кого з кредиторів боржника, органів державної податкової служби або контрольно- ревізійної служби до арбітражного суду. Кредитор може звернутися із такою заявою, коли дебітор неспроможний задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Крім того, боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове та майнове становище. До боржника арбітражний суд може застосовувати такі типи процедур :

а) реорганізаційні (санаційні);

б) ліквідаційні;

в) мирову догоду.

До реорганізаційних процедур належить зовнішнє управління майном, санація та реорганізація (реструктуризація) підприємства. До ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію підприємства -боржника на ухвалу арбітражного суду та добровільну ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. Мирова догода укладається між боржником та кредиторами. Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквідаційну комісію) - представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є державне підприємство.

З моменту визнання боржника банкрутом :

- припиняється підприємницька діяльність боржника;

- до ліквідаційної комісії  переходити право розпорядження  майном банкрута й усі його  майнові права та обов'язки;

- вважаються такими, що  минули, рядки всіх боргових зобов'язань  банкрута;

- припиняється нарахування пені та відсотків на всі відіа заборгованості банкрута.

Суттєвим є те, що арбітражний суд на подання боржника, розпорядника майна або кредиторів може визнати недійсною будь-яку операцію з продаж майна боржника, здійснену протягом трьох місяців до початку провадження справи про банкрутство, якщо її здійснено в інтересах зв' язаної з боржником особини. Крім того, може бути анульовано будь-яку угоду боржника щодо продаж майна чи прийняття боргових зобов'язань протягом одного року до початку провадження справи про банкрутство, якщо продаж майна здійснено з метою приховування цього майна або несплати боргів, коли боржник в результаті угоди отримав набагато менше, ніж становить реальна ціна майна, а також тоді, коли боржник на момент укладання угоди вже був фактично неплатоспроможним чи ставши таким унаслідок виконання цієї угоди. Ліквідаційна комісія (орган, що проводити ліквідацію) оцінює наявне майно ліквідованого підприємства, проводить роботу зі стягнення дебіторської заборгованості й розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком організацій, що повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю. На жаль, для України характерною є ситуація, коли ліквідаційна комісія складається з представників банків - кредиторів, енергетичних компаній та податкових адміністрацій. Вони, як правило, абсолютно не заінтересовані у "збереженні" боржника, і уся їхня діяльність спрямована на продаж найліквіднішої частини майна - того, на чому базується уся діяльність підприємства. Кошти, виручені від продаж майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. При цьому, у деру чергу, покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою. У другу чергу, виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу). У третю чергу, задовольняються вимоги щодо державних і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення. У четверту чергу, задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою. Насамкінець задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства та інші вимоги. Слід зазначити, що вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. Коли майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі. Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк. Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквідаційною комісією (органом, що проводити ліквідацію), а також ті, щодо яких кредитори протягом місячного рядок від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не подадуть відповідних позовів до суду (арбітражного суду). Безнадійна заборгованість, яка залишилася непогашеною після розподілу активів дебітора, оголошеного банкрутом на ухвалу арбітражного суду, покривається за рахунок страхового резерву та включається до складу валових витрат кредитора. Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У разі реорганізації підприємства його права та обов'язки переходять до правонаступників. Якщо внаслідок повної ліквідації підприємства власники корпоративних прав, емітованих таким підприємством, одержують засоби або майно, вартість яких перевищує балансову (номінальну) вартість таких корпоративних прав, торба перевищення включається в оподатковуваний дохід таких осіб. Колі торба засобів або вартість одержаного майна є меншою за номінальну вартість корпоративних прав, торба збитків відноситься на валові витрати власника, але не раніше повної ліквідації підприємства - емітента. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України. На підставі результатів своєї діяльності ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс і подає його на затвердження до арбітражного суду. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особини - банкрута. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважається вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Концепція управління ризикозахищеністю підприємства

Цілеспрямовані дії по обмеженню ризику носять назву управлінських ризиків. Під обмеженням ризику розуміють подолання інформаційної невизначеності як суб'єктивного так і об'єктивного характеру.

Стратегію і тактику в управлінні ризиком називають ризик-менеджментом. 

Практика менеджменту виробила такі методи управління ризиком (мал.  4).

Мал.  4. Схема методів управління ризиками

1.   Уникнення ризику  означає просто ухил від заходів, пов'язаних з ризиком.

2.   Утримання ризику  означає, що ризик лишається за  суб'єктом ризику.

3. Передача ризику означає, що суб'єкт ризику (наприклад, інвестор) передає відповідальність за ризик кому-небудь іншому (наприклад, страховій компанії).

4.  Зниження ризику - це  зниження ступеня ризику, тобто  зменшення ймовірності ризику  і об' єкту втрат.

Для зниження ступеня ризику обирають такі методи (мал.  5).

Мал.  5. Методи оптимізації ризиків

Стан підприємства - це одномоментний зріз його діяльності (або діяльність, віднесена до певного періоду годині). Колі говорять про ризиковий стан підприємства, то мають на увазі ризикову його діяльність. Колі говорять про ризикозахищеність підприємства, то мають на увазі ефективність управління ризиком діяльності підприємства. Управління ризиками забезпечить стійкість підприємства, його здатність протистояти несприятливим ситуаціям. Управління ризиком - багатоступеневий процес, який має за мету зменшити або компенсувати втрати, шкоду на підприємствах у ризикових ситуаціях. Процес управління ризиком складається з таких етапів:

- аналізу ризику;

- вибору методів впливу на ризик;

- прийняття рішень.

Виходячи із класифікаційної схеми  (мал. 6) можна визначити процес управління ризиком.

Мал. 6. Структурна схема ризиків діяльності підприємства

1. Ризикозахищеність у  надзвичайній діяльності підприємства. Ризикозахищеність у надзвичайній діяльності підприємства може бути досягнута, використовуючи такий метод управління ризиком, як передачу ризику, наприклад, страховій компанії з виплатою страхових внесків або передачі частини ризику партнером за проектом з передачею при цьому долі прибутку від реалізації проекту. Навіть у випадку певного страхування ризику підприємство може бути обтяжене ризиком, а саме - управлінським ризиком (ризиком прийняття управлінських рішень), що має прояв у вигляді ризику втраченої вигоди - невдалого проведення процесу страхування, що в кінцевому результаті може привести до перевитрати коштів.

Не часті і катастрофічні ризикові події, як правило, загрожують самому підприємству. При цьому середні характеристики втрат, шкоди в даному випадку грають невелику роль. У прийнятті управлінських рішень відносно таких ризиків слід керуватися характерними для них максимально прийнятими розмірами втрат, шкоди.

Покриття таких ризиків, як правило, здійснюється через страхові фонди, із яких може бути отримано відшкодування збитків.

2. Ризикозахищеність фінансової  діяльності підприємства. Колі мова  йде про ризикозахищеність фінансової  діяльності підприємства, то в першу чергу мають на увазі управління ризиком його фінансової стійкості. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси, вкладені у підприємницьку діяльність, повинні окупитися за рахунок діяльності, а беруть прибуток повинний забезпечити самофінансування і незалежність підприємства від зовнішніх запозичень. Фінансова стійкість - це стан активів підприємства, що гарантує йому постійну платоспроможність.

Кількісний аналіз ризику втрати фінансової стійкості підприємства доцільно проводити, використовуючи метод зон, а саме - доцільності витрат. За цим методом загальний фінансовий стан підприємства поділяють на п'ять фінансових зон, розташованих за ступенем стійкості фінансового стану підприємства.

1.  Зона абсолютної  стійкості, тобто безризикова зона.

2.  Зона нормальної  стійкості. Ця зона відповідає  області мінімального ризику, коли  є мінімальна величина запасів і витрат. Ця зона гарантує платоспроможність підприємства.

3.  Зона нестійкого  стану. Вона відповідає області  підвищеного ризику, коли є надлишок  величини запасів і витрат.

4.  Зона критичного  стану. Ця зона відповідає області  критичного ризику, коли в наявності затоварення продукцією.

5.  Зона кризового стану. Вона характеризується перевищенням  запасів і затовареністю готової  продукції, тобто підприємство перебуває  на межі банкрутства.

Ідентифікація цих зон здійснюється рядом показників, які, у свою чергу, формують показник, що відокремлює нормальну і ненормальну стійкість або зону критичного стану від зони кризового фінансового стану (стану банкрутства).

Він являє собою покриття короткостроковими кредитами і позиками вартість найменш ліквідних оборотних активів - виробничих запасів і готової продукції (за собівартістю, тобто включати витрати обігу).

Одним із заходів фінансової ризикозахищеності підприємства є фінансове покриття ризиків, що являє собою мобілізацію грошових ресурсів для здійснення упередження збитків при настанні ризикових подій. Фінансування ризиків може здійснюватися через поточний бюджет підприємства, резервні фонди самострахування, які формуються із власних коштів підприємства, а також страхування ризиків підприємства через страхові фонди, із яких можуть бути одержані відповідні відшкодування збитків. Можуть бути залучені кредитні і інвестиційні ресурси банків та інших фінансових інститутів. Можлива також державна підтримка із спеціальних бюджетних і позабюджетних фондів.

Фінансуються заходь з управління ризиком з таких джерел :

- власні кошти підприємств, у тому числі статутний фонд  і резерви, що формуються із прибутку;

- зовнішні джерела - кредити, дотації і позики;

- страхові фонди;

- фонди самострахування.

У залежності від конкретної ситуації існують різні варіанти залучення тихий або інших фондів для фінансування ризиків.

3. Ризикозахищеність інвестиційної  діяльності підприємства. Інвестиційна діяльність супроводжується особливими ризиками, ризик-менеджмент яких підвищує привабливість інвестицій. Тому методи оцінки і управління інвестиційними ризиками має ряд особливостей.

Суть інвестування полягає у вкладенні власного і позикового капіталу у певні відіа активів, які повинні забезпечити в майбутньому прибуток. Для прийняття рішень про вкладення капіталу необхідно мати інформацію, яка в тій чи іншій мірі підтверджує такі умови :

- забезпечення повного  повернення вкладених коштів;

- прибуток повинний бути  досить великим, щоб забезпечити  привабливість вибраного виду  інвестування в порівнянні з іншими можливостями;

-  прибуток повинний  компенсувати ризик, що виникає  в силу невизначеності кінцевого  результату.

Як правило, критерієм ефективності інвестиційного проекту є найбільш сприятливе співвідношення між прибутковістю і його ризиковістю. При цьому можна виділити такі критерії оцінки як комерційна самостійність і ефективність інвестиційного проекту - фінансові та економічні, де, в першу чергу, аналізується ліквідність проекту в процесі реалізації, у іншому випадку здійснюється оцінка доходності, терміну окупності та норми прибутку.

Розв'язок проблеми кількісної оцінки ефективності інвестиційного проекту грунтується на використанні простих статистичних методів оцінки, методах дисконтування для врахування майбутніх платежів і їх внесок у майбутній прибуток. При цьому метод дисконтування найбільш прийнятний для врахування різних ризиків, що виникають у ході реалізації проекту.

Основним параметром даного методу є величина дисконту, яка визначається різними способами. При цьому фактори, що визначають величину ставки дисконту є: безризикова ставка і надбавка за інвестиційний ризик.

Оцінка інвестиційних ризиків має істотне значення для прийняття рішень про долю у проекті. Відомо, що високий ризик знижує комерційну привабливість проекту. При цьому збільшення повинне бути компенсовано наявністю додаткових засобів, що враховуються в складі ставки дисконту. Таким чином, ставка дисконту може слугувати узагальненим показником для врахування впливу різноманітних факторів ризику на привабливість інвестиційного проекту.

4. Ризикозахищеність основної  діяльності підприємства. Що стосується ризикозахищеності збутової діяльності підприємства, то вона цілком залежить від вибору і проведення маркетингової стратегії підприємства, це - вибір цільового сегменту ринку, організація маркетингових досліджень, ціноутворення організації мережі збуту і просування товару.

Найважливішим негативним наслідком усієї збутової діяльності підприємства є відмова споживача від продукції підприємства (це так званий ризик незапитаної продукції), що може складати величину можливих збитків підприємства. Для ризикозахищеності збутової діяльності підприємства доцільно передбачити очікувані збитки при наявності виробничих витрат. Критерієм ризикозахищеності може слугувати допустимий діапазон імовірності незапитаної продукції, за яким підприємство не матиме збитків.

Дослідження проблем в управлінні підприємством буде неповним без проведення комплексного аналізу ризикозахищеності підприємства. Метод, який є найбільш повною процедурою виявлення ризикозахищеності підприємства, - це метод аналізу і ієрархій. Доцільність застосування цього методу визначається тим, що враховує роль людини в складних організаційних системах і відповідає ідеям так званої системи філософії в управлінні.

Сутність методу аналізу ієрархій полягає в декомпозиції проблеми на більш прості складові частини і подальшою обробкою послідовності міркувань керівників (метод менеджерів) за парними порівняннями.

На першому етапі цього методу виявляються найбільш важливі елементи проблеми; на іншому - найкращий спосіб перевірки спостережень, випробування та оцінки елементів. Наступним етапом може бути напрацювання способів застосування рішень.

Детально метод аналізу ієрархій описується такими принципами :

1.  Структурування проблем  у вигляді ієрархій (декомпозицій).

2. Дискримінація і порівняльні  міркування.

3. Встановлення пріоритетних  критеріїв і оцінки альтернативи  за критеріями.

4. Синтезування - поєднання  ієрархічних декомпозицій і шкали  відносної важливості.

У загальному вигляді структурування проблеми можна податі такою схемою (мал.  7):

Мал.  7. Загальна схема побудови ієрархій

Побудова відбувається з вершини (мета - з точки зору управління) через проміжні рівні (критерії, від яких залежать наступні рівні) до самого нижнього рівня (перелік альтернатив).

Відомо, що існує декілька видів ієрархій. Найбільш прості - домінантні ієрархії, що застосовуються при прямому процесі планування; холярії - домінантні ієрархії з оберненим зв'язком; китайський ящик - модулярні ієрархії з побудовою від простих елементів до усе більш загальних сукупностей.