Державне регулювання економічних процесів в АПК

Суб’єкти  державного регулювання АПК в  Україні:

• Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції;
• Міністерство аграрної політики;
• Державний комітет по земельних ресурсах;
• Державний комітет по матеріальних резервах;
• Державний комітет лісового господарства;
• відповідні управління (департаменти) міністерств, комітетів і обласних державних адміністрацій.

До засобів (методів) державної підтримки АПК відносять:

1. Зниження податкового пресу на сільгоспвиробника;
2. Регулювання цін на аграрних ринках;
3. Створення умов для кредитування сільськогосподарського виробництва;
4. Фінансово-інвестиційне забезпечення аграрних перетворень;
5. Сприяння у створенні інститутів ринкової інфраструктури для АПК;
6. Політика державного протекціонізму;
7. Компенсаційні видатки із державного і місцевих бюджетів;
8. Залучення іноземних інвестицій;
9. Списання, пролонгація боргів;
10. Підготовка та перепідготовка кадрів для аграрного сектора економіки та ін.

Фактори ефективного  вирішення проблем сучасного  розвитку АПК:

• рівноправне функціонування сільськогосподарських підприємств різних форм власності;
• раціональне використання ресурсів;
• впровадження у виробництво новітніх технологій;
• сучасні способи відтворення, охорони землі та природних багатств у цілому та ін.

1.2. Державне регулювання цін на аграрних ринках

Лібералізація цін в  Україні не стимулювала зростання  виробництва сільськогосподарської  продукції, за умов монополізму першої і третьої сфер АПК, а за відсутності ефективного державного регулювання цін і доходів вона зумовила лише погіршення і без того складного становища сільських товаровиробників.

Система регулювання  цін спрямована на досягнення стабілізації цін та їхніх коливань у порівняно вузькому проміжку часу (як правило, ІІІ-ІV квартали); підтримування цін на рівні, що дає змогу товаровиробникам вести розширене відтворення; регулювання обсягів і структури виробництва.

Під час формування політики державних цін мають враховуватися  такі фактори:

• паритетність цін на промислову і сільськогосподарську продукцію;
• витрати на виробництво продукції у сільськогосподарських підприємствах;
• прибутковість господарств і сільського господарства в цілому;
• доходи на вкладений капітал і їхні фінансові можливості ведення розширеного виробництва.

Розвинуті країни активно  стимулюють національне сільське господарство, де витрати виробництва вищі від  світових. У цьому випадку враховують імпортно-експортні можливості вітчизняних  товаровиробників. Особливості механізму підтримки аграрного сектора в кожній країні залежить від природних, економічних, географічних, зовнішньоекономічних і інших умов.

Загалом система державного регулювання цін у всіх країнах  із розвинутою ринковою економікою майже  однакова: запровадження верхніх і нижніх меж коливання цін та індикативні або умовної ціни, яку держава прагне підтримувати. Інструментом такого регулювання є скуповування або продаж продукції (товарна, фінансова інтервенції).

Ця система відома досить давно, однак уперше широко була використана у США в середині 30-х років ХХ ст. після створення Товарно-кредитної корпорації. Головною її метою було відновлення докризового паритету цін і купівельної спроможності фермерів.

В Україні згідно з  Законом України “Про зерно та ринок зерна в Україні”, та Програмою “Зерно України - 2001-2004” Кабінет Міністрів України здійснює державне регулювання ринку зерна шляхом забезпечення фінансування інтервенційного фонду та заставних закупівель зерна за рахунок коштів державного бюджету.

Інтервенційні операції - операції по закупівлі зерна до інтервенційного фонду та продажу зерна інтервенційного фонду і продуктів його переробки для підтримання на внутрішньому ринку рівня цін на зерно та продукти його переробки шляхом укладання договорів купівлі-продажу на акредитованих біржах.

Заставна закупка  зерна - гарантована державою закупка зерна у сільськогосподарських товаровиробників на певний термін за заставними цінами при зберіганні за ними, на встановлений у договорі заставних закупок зерна строк, права витребувати це зерно.

Законом України “Про державну підтримку  сільського господартсва України”, який введено у дію з початку 2005 року поняття визначені дещо інакше:

Державна аграрна інтервенція - продаж або придбання сільськогосподарської продукції на організованому аграрному ринку з метою забезпечення цінової стабільності.

Державна аграрна інтервенція  поділяється на товарну та фінансову.

Товарна інтервенція - продаж сільськогосподарської продукції при зростанні цін на організованому аграрному ринку понад максимальний рівень, що здійснюється з метою досягнення рівня рівноваги, у тому числі шляхом продажу товарних деривативів.

Фінансова інтервенція - придбання сільськогосподарської продукції при падінні спотових цін на організованому аграрному ринку нижче мінімального рівня, яка здійснюється з метою досягнення рівня рівноваги, у тому числі шляхом придбання товарних деривативів.

Заставна закупівля - зарахування до державного продовольчого резерву об’єкта державного цінового регулювання - предмета застави у разі, коли бюджетна позика та/або плата за її використання не були погашені у строк, передбачений договором.

Розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 21.06.2003 №374 та від 10.07.2003 №400 Державним агентом  із забезпечення заставних закупівель зерна та проведення інтервенційних операцій із зерном визначено ДАК “Хліб України”. З метою визначення уповноважених щодо здійснення заставних та інтервенційних закупівель зерна в регіонах Державним агентом проведено конкурс та визначено переможцями всі підприємства системи ДАК “Хліб України”.

На виконання ст.ст. 6-9 Закону України “Про державну підтримку сільського господартсва України” Кабінет Міністрів України постановою від 06.04.2005 №543 створив Аграрний фонд та затвердив Положення про нього.

Аграрний фонд є державною спеціалізованою установою, уповноваженою Кабінетом Міністрів України провадити цінову політику в агропромисловому секторі економіки, належить до сфери управління Мінагрополітики.

Аграрний фонд здійснює товарні або фінансові інтервенції  на організованому аграрному ринку України, використовуючи найкращу кон’юнктуру біржового ринку, що склалася протягом періоду державного цінового регулювання. Аграрний фонд також продає або купує на аграрній біржі об’єкти державного цінового регулювання з або до державного продовольчого резерву.

Державна політика регулювання  цін, крім загальновизнаних позитивних сторін, має низку недоліків. Галузь повільно розгортає свої потужності, із запізненням на технологічний  цикл реагує на підвищення цін, а потім, у міру зниження цін, так само повільно згортає виробництво. Тобто є значний лаг між зміною одержаних цін і реакцією сільського господарства на це.

Державне регулювання  цін в Україні застосовують в  умовах порівняно високого попиту на сільськогосподарську продукцію і  спаду виробництва. Наявна система цін не відшкодовує високих витрат на виробництво сільськогосподарської продукції.

Важлива функція ціни в ринковій економіці – забезпечити  прибуток товаровиробникам. Особливість  ціноутворення в аграрній сфері  полягає в тому, що, зважаючи на умови конкуренції в сільському господарстві, між ціною реалізації і собівартістю є дуже мала різниця.

В умовах ринку ціна завжди реагує на співвідношення попиту та пропозиції і ступінь конкуренції в галузі. Державна цінова політика на агропродовольчих ринках не створить рівноваги, але може попередити її порушення. Ціна дає змогу швидше узгоджувати дії монопольної та організаційно роздрібної частини ринку. Тому рух цін зараз можна більше пояснити досягнутим рівнем монополізації і заходами аграрної політики, ніж зміною пропозиції та попиту.

Лібералізація цін в  Україні розкрила міжгалузеві, структурні та цінові диспропорції у сфері АПК  і в результаті руйнування старих відносин виникли нові проблеми: загальна цінова незбалансованість і нестабільність, диспаритет цін на сільськогосподарську і промислову продукцію.

В умовах високої інфляції зазнають збитків насамперед галузі з тривалим обігом капіталу. Сільське ж господарство має сезонний і  циклічний характер, а його продукція  швидко псується і не може чекати сприятливої кон’юнктури цін. Водночас для придбання засобів виробництва потрібні додаткові кошти. Тут починає діяти чинник реальних “ножиць цін” на промислову і сільськогосподарську продукцію, не на користь останньої.

На цьому негативному  фоні галузь, знекровлена і виснажена, останньою вступила в ринкові відносини, втративши за 10 років, за підрахунками вчених ННЦ “Інститут аграрної економіки” УААН, на диспаритеті цін, інфляції, відсутності ефективної державної підтримки щонайменше 95 млрд. грн. До цього слід додати, що інвестиційна привабливість вітчизняного аграрного сектору в цей період дорівнювала нулю, про що яскраво свідчила майже повна відсутність банківського кредитування й іноземних інвестицій.

Порівняння цін на сільськогосподарську і промислову продукцію та еквівалентність їхнього обміну свідчить, що диспаритет цін поглиблюється.

Паритет відносин – складне  явище, а ціновий аспект є лише однією із його сторін. Для характеристики цінового аспекту потрібно враховувати  таке:

1. Сільськогосподарське виробництво, з огляду на свою специфіку, функціонує у порівняно конкурентноспроможному середовищі, а галузі, що його обслуговують – у монополізованому;
2. Для сільськогосподарських товаровиробників характерна іммобільність ресурсів, зумовлена низькими темпами переливу капіталу;
3. Нееластичний попит на сільськогосподарську продукцію;
4. Забезпечення товаровиробнику своєчасних виплат за реалізовану продукцію.

В умовах інфляції виторг знецінюється, а виробництво втрачає  сенс, оскільки отриманих коштів господарствам не вистачає навіть для простого відтворення.

В Україні на сучасному  етапі під час формування цін  в аграрній сфері потрібно враховувати  так званий затратний метод ціноутворення. Це зумовлено двома головними  моментами: по-перше, через нерозвинутість національного ринку, і, по-друге, надто низьким технічним і технологічним рівнями сільськогосподарського виробництва

Модель ціноутворення  в Україні повинна передбачати  три різні рівні цін:

Перший рівень цін  – гарантована, або інтервенційна  ціна. Гарантовану ціну розраховують для головних видів сільськогосподарської продукції. Вона повинна бути гарантією відшкодування виробничих витрат і стабілізації структури виробництва. Гарантована ціна включає середній рівень затрат у нормально працюючих господарств та мінімальний рівень прибутку.

Другий рівень – еквівалентна ціна, яка повинна забезпечувати  середню норму прибутку на авансований  капітал на рівні середньої норми  прибутку основних галузей промисловості, що пов’язані із аграрною сферою (машинобудування, енергетика, хімічна промисловість та ін.).

Третій рівень цін  – це ціни стимулювання виробництва. Вони повинні бути вищі від світових, їх можна використовувати для  розрахунків із виробниками за деякі  види продукції. Такі ціни повинні враховувати  купівельну спроможність, інтереси споживачів, а також психологічний аспект. Розвинені країни застосовують різноманітні механізми регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, серед яких можна визначити:

• створення буферних страхових запасів аграрної продукції;
• закупівля з метою підтримки ціни на сільськогосподарську продукцію;
• субсидування експорту на світовий ринок (збільшення обсягів призводить до подальшого зниження світової ціни і до зростання експортних субсидій);
• обмеженість імпорту й утримання високого рівня цін на продукцію на внутрішньому ринку;
• компенсаційні платежі (уряд за допомогою прямих платежів вирівнює різницю між світовою і внутрішньою ціною).

Постійними завданнями ефективної системи економічних  важелів впливу на ринок сільськогосподарської  продукції і продовольства є:

• підтримка платоспроможності попиту на сільськогосподарську продукцію шляхом утримання цін на соціально прийнятному для населення рівні;
• підтримка прогнозів пропозиції (виробництва) сільськогосподарської продукції через постійне сприяння її здешевлення та поліпшення якості;
• підтримка доходів аграрних товаровиробників на економічно обґрунтованому рівні шляхом надання державних субсидій.