Современные теории Международных отношений

 

 

 

Найпотужніші сплески свободи в ході третьої «хвилі» припали на другу половину 1980-х і початок 1990-х років. У 1991-1992 рр.. поширення свободи у світі, схоже, досягла найвищої точки. Що пов'язано, швидше за все, з розвалом СРСР. Можливо, найбільш разючою рисою третьої «хвилі» є те, як мало залишилося на землі режимів, які ніколи не допускали ніякої багатопартійної конкуренції. Настільки широке поширення багатопартійної конкуренції свідчить про ідеологічну гегемонії «демократії» в сформованому після закінчення холодної війни світі, але - одночасно - про поверхневому характер цієї гегемонії. Завершилася чи третя «хвиля»? Здається, що кількість аргументів на користь позитивної відповіді зростає з кожним днем. Поширення у світі ліберальної демократії припинилося, те ж саме відбулося і з політичною свободою в більш загальному сенсі. Демократизація призупинилася або навіть зовсім закінчилася. У найближчі роки ми можемо стати свідками появи декількох нових електоральних демократій, але подальший помітний стрибок представляється малоймовірним, оскільки в країнах, де були найбільше сприятливі умови для демократизації, вона вже відбулася. Існує теоретична ймовірність, що за хвилею демократичної експансії піде не відкат, а щось на зразок рівноваги, при якому загальна кількість демократій у світі помітно не збільшиться, але й не зменшиться [3, с. 16-20].

 

 

У політології зовнішнє середовище, тобто тенденції світового розвитку, зазвичай розглядається як одна зі структурних змінних процесу демократизації: наскільки вона сприяє цьому процесу. Однак у сучасному світі при все більш тісному переплетенні зовнішньої і внутрішньої політики міжнародне середовище може виступати в якості і структурної, і процедурної змінної. Причому останнє, схоже, стає все більш значущим. Прийняття рішень світовим співтовариством стосовно тієї чи іншої країни може вести до розвитку в ній демократичних процесів. Так ООН неодноразово приймала резолюції щодо режиму апартеїду в Південній Африці, а також рішення про санкції, що було чинником, що впливає на відмову цієї країни від політики апартеїду і проведення демократичних виборів в 1994 р. [8, С. 135]

 

 

Демократизація кінця XX сторіччя дала підставу Фукуямою говорити про кінець історії. У тому сенсі, що в історичному розвитку людство зробило свій вибір на користь демократичного розвитку. Дійсно, якщо на початку XX ст. відносно невелике число держав можна було розглядати як демократичні, та й самі вони далеко не завжди припускали всю повноту виборчих і інших прав, то до початку XXI століття ці проблеми виявилися якщо й не вирішеними, то розв'язуваними. На заперечення демократичного шляху розвитку керівники держав йдуть свідомо, протиставляючи тим самим свою країну решті світу. У цьому контексті можна розглядати процес демократичних перетворень в кінці XX століття саме як тенденцію політичного розвитку світу, в реалізації якої все більш важливими виявляються не ендогенні фактори (рівень соціально-економічного розвитку, політичні процеси в суспільстві), а екзогенні по відношенню до цієї держави, тобто міжнародне середовище. Саме вона спонукає до демократичних перетворень [8, С. 137].

 

 

Демократизація спостерігається в усіх країнах незалежно від пануючого в них типу політичного режиму. Із завершенням «холодної війни» навіть в умовах найбільш авторитарних режимів значно звузилися можливості приховувати, а тим більше легітимізувати порушення особистої свободи громадян, їх природних і політичних прав. Всесвітнє поширення отримує таке явище, як прогресуюча політизація мас, повсюдно потребують доступу до інформації, участі у прийнятті що стосуються їхніх рішень, поліпшення свого матеріального добробуту та якості життя. Досягнення постіндустріальної революції - супутниковий зв'язок та кабельне телебачення, телефакси і електронна пошта, глобальна мережа Інтернет, що уможливлює майже миттєве поширення та отримання необхідної інформації чи не з усіх сучасної людини питань, - стали ознаками повсякденному житті людей не тільки в економічно найбільш розвинених державах, а й отримують все більш широке поширення у всьому світі. Різко розширюється склад і різноманіття політичних чинників. У результаті розробка та реалізація зовнішньополітичних установок перестають бути справою вузької групи людей спеціального державного відомства, стаючи надбанням сукупності найрізноманітніших інститутів, - як урядових, так і неполітичного характеру. У свою чергу це надає глибокі наслідки на політичні відносини з точки зору їх безпосередніх учасників [13, с. 202-210].

 

 

Слід, однак, підкреслити, що демократизація не є якимось однозначним і поступальним процесом. З особливою виразністю це постало в результаті останньої «хвилі» демократизації, коли стали утворюватися неліберальні демократії, гібридні режими, імітаційні демократії. Їх суть полягає в тому, що демократичні інститути та процедури в ряді держав використовуються лише як зовнішня форма, що служить часом для прикриття недемократичних за своєю суттю механізмів реалізації влади [8, с. 137-138].

 

 

Таким чином, проходження демократичним принципам і традиціям для все більшого числа учасників є певним позитивним прикладом. Залишатися поза всесвітнього «демократичного клубу» в сучасному глобалізованому світі означає бути якимсь «ізгоєм» - поза системою, поза «сучасності». Це спонукає все нові й нові держави орієнтуватися на демократичні цінності. Кінець XX ст., Який співпав з третьою «хвилею» демократизації, яка за кількістю держав, і за ступенем їх залучення в демократичні процеси є, мабуть, особливо бурхливою, приніс із собою й інші тенденції світового розвитку - багатополюсність і глобалізацію, розглянуті вище.

 

Висновок

 

 

Розкривши і проаналізувавши тему даної роботи ми прийшли до висновку, що сформульована мною гіпотеза підтвердилася. Дійсно в основі сучасних тенденцій міжнародних відносин лежить концепція світу XXI століття. Дана концепція стане основою для висування міжнародних ініціатив, що мають на меті сприяти формуванню нової культури світу, що має загальним фундаментом універсальну систему цінностей і модель поведінки учасників міжнародних відносин. Нова культура миру заперечує раціональність війн і збройних конфліктів, орієнтує світове співтовариство на створення такої системи міжнародних відносин, в яких кожна держава мала б рівну ступінь безпеки, а кожна людина - гарантовані права і свободи. Концепція світу XXI століття буде продуктом спільної творчої діяльності урядів, політичних партій і громадських рухів, наукового співтовариства, діячів культури і релігії. Тільки в умовах широкого та всебічного взаємодії всіх, кому не байдужі долі людства, можна буде ретельно проаналізувати виклики, ризики і загрози, перед якими опинилися в сучасних умовах окремі держави і вся світова спільнота в цілому, і на цій основі розробити принципи формування «колективного потенціалу », за допомогою якого світове співтовариство буде протидіяти цим викликам, ризикам і загрозам.

 

 

Міжнародні відносини в епоху глобалізації змінюють свій характер, структуру і сутність. Характер міжнародних відносин змінювався історично - від «балансу сил» початку і середини минулого століття до «балансу інтересів» наприкінці століття, до наступної «спільності інтересів», без якої, схоже, неможливо уявити собі майбутнє. Структура міжнародних відносин збагатилася новими суб'єктами, заперечуватимуть владні повноваження і вплив у традиційних - держав і міжурядових організацій. Це фізичні особи, етноси, неурядові організації, ТНК, ТНБ і МФО. Відповідно, і сутність міжнародних відносин зазнала значних впливу. Держави, які прагнули максимально реалізувати свої інтереси на основі принципу суверенітету, нині прагнуть увійти в світ-економіку і світ-політику.

 

 

Таким чином, поставлена ​​мета в ході дослідження сучасних тенденцій міжнародних відносин була досягнута. Цими тенденціями є: перехід до багатополярного світопорядку і протистояння гегемонії США; глобалізація і наростання глобальних проблем; демократизація і в той же час посилення поділу світу на два полюси - полюси світу, добробуту і демократії (Північ) і полюси війни, бродіння і тиранії (Південь). Все це свідчить про суперечливість розвитку сучасних відносин і їх більш ретельного дослідження.

 

Список літератури

 

 

1) Бажанов Є. Неминучість багатополюсного світу / / МЕІМО .- 2004 .- № 2

2) Бовін А. Провідні тенденції розвитку міжнародних відносин / / Міжнародна життя .- 2004 .- № 4-5

3) Даймонд Л. Чи пройшла «третя хвиля» демократизації? / / Поліс.-1999 .- № 1

4) Зарубіжні країни. Випуск 1: 1998-2003 рр.. / Авт.-сост. Бердичівський Л. М.-Запоріжжя: Прем'єр, 2003 .- 624с.

5) Ірхін Ю. В., Золотов В. Д., Золотова Л. В. Політологія: Підручник .- К.: МАУП, 2001 .- 511с.

6) Косолапов Н. Глобалізація: територіально-просторовий аспект / / МЕІМО.-2005 .- № 6

7) Кузнєцова Є. Світова політика: гра за правилами і без / / Міжнародна жізнь.-2006 .- № 1-2

8) Лебедєва М. М. Світова політика: Учеб. Для студентів вузів .- М.: Аспект Пресс, 2004 .- 352с.

9) Мартинов Б. Ф. Міжнародні відносини та безпеку в епоху глобалізації / / Латинська Амеріка.-2001 .- № 7

10) Міжнародні відносини: теорії, конфлікти, організації: Навчальний посібник / За ред. Циганкова П. А. - М.: Альфа-М, 2004.-288с.

11) Новицький В. Інтеграція Як м'яких меблів сучасного розвитку та геополітікі / / Політика і час. - 2003 .- № 11

12) Політологія: Навчальний посібник для вузів / науковий редактор О. А. Радугин .- 2-е вид., Перераб. І дополн.-М.: Центр, 200.-336с.

13) Політологія: Учеб. Посібник / М. І. Азаров, Г. С. Адріяш, Т. В. Бакуліна / Под ред. Кретова Б. І. - М.: Вищ. Шк., 2001.-303с.

14) Політологія: Енциклопедичний словник / Заг. ред. І сост. Ю. І. Авер 'янов .- М.: Изд-во Моск. комерц. ун-ту, 1993 .- 431с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВСЬКА ГУМАНІТАРНА АКАДЕМІЯ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

 

з дисципліни: “Вступ до спеціальності Міжнародні видносини”

 

на тему

 

«Сучасні теорії міжнародних відносин»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                     студентки 1-го курсу

 

                                                           групи

 

                                                                                                         Гулевич Галини Володимирівни

 

                                                                                                      Перевірив викладач

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013