Шляхи вирішення проблем інвестування в Україну

2.3. Оцінка ризику інвестицій іноземними інвесторами.

Від облікової ставки процента Національного банку залежить попит  на інвестиції. Тобто, ставка процента визначає граничну можливість використання капіталу під інвестування. Як свідчить рис. 1.5., крива попиту на інвестиції відображає зворотну залежність між ставкою процента і ціною інвестування та сукупним розміром необхідних інвестицій[17].

Рис.1.5. Крива попиту на інвестиції

Хоча правова система  України знаходиться на стадії активної законодавчої діяльності, а правовий інвестиційний процес в Україні  регулюється більш ніж десятьма спеціалізованими інвестиційними законами, активної зарубіжної інвестиційної  діяльності в Україні не спостерігається. Така тенденція пов'язана не тільки із законодавчою діяльністю, але й  з економічними, політичними і  соціальними тенденціями.

Економічні процеси в  Україні мають кримінальну направленість, а тіньовий характер розподільчих і  перерозподільних відносин підриває всю  систему зацікавленості, надійності і перспективності розвитку інвестиційної  діяльності. Крім того, закони про інвестиційну діяльність ні формально, ні змістовно  не відповідають вимогам і потребам потенційних інвесторів в ринковій економіці. Надто велика лібералізація  економіки в умовах нерозвиненості державного регулювання, низької виконавчої дисципліни і відповідальності призвела до появи анархії і невизначеності в економіці[10].

Низький рівень державного управління призводить до надмірного втручання в процес інвестування державних службовців з метою  задоволення власних потреб. В  цьому аспекті має неабияке значення тіньовий експорт капіталу, який зменшує  вітчизняні інвестиційні можливості. Основу цього явища складає недовіра власників капіталів до економічного режиму, бажання приховати капітали від непомірного оподаткування  та посягань кримінальних структур. Тіньовий експорт капіталів лежить в основі отримання нелегальних доходів  керівниками господарств і працівниками державних установ.

Акумулювання вітчизняного капіталу за кордоном створює головну проблему - повернення їх у вигляді інвестицій на батьківщину. Це явище має суперечливу  властивість. З одного боку, власники капіталу зацікавлені в поверненні коштів на батьківщину, оскільки норма  прибутку в Україні з урахуванням  можливостей офіційної та тіньової економіки значно перевищує норму  прибутку від використання коштів за кордоном.

З іншого боку, тіньовий характер капіталу стримує його повернення внаслідок  високого ступеня ризику, що пов'язано  з необхідністю обґрунтування характеру  походження коштів, які використовуються для особистих цілей, закупівлі  високовартісної техніки, автомобілів, нерухомості тощо. Крім того, ризик  обумовлено ще й необхідністю отримання  офіційних кредитних та інвестиційних  ресурсів, участі в приватизації, нейтралізації  переслідувань тіньової діяльності державними органами.

В Україні відсутня програма державного стимулювання іноземного інвестора  через механізм участі в процесі  приватизації. Механізм приватизації в Україні націлений лише на приватизацію, як на процес зміни власника, тоді як питання інвестицій залишаються  поза увагою цього процесу.

Визначилась галузева структура  інвестицій в економіку України. Переважно це сфера послуг та збуту, торгівля та громадське харчування, тобто  діяльність, яка не потребує значних  початкових інвестицій, має швидку оборотність засобів і розрахована  на існуючий великий попит на внутрішньому ринку, а галузі та виробництва, які  дійсно потребують негайних інвестицій залишаються поза увагою інвесторів.

Політична і фінансова  стабільність необхідна, але недостатня умова для активізації іноземного інвестування. Потрібен відповідний  рівень прибутковості вкладень як у  проект в цілому, так і для іноземного інвестора зокрема. Якщо норма прибутку в будівництві об'єкта в західноєвропейських  країнах складає 38,6%, то в Україні  відповідно 21%. Ліквідувати цей розрив не можна ніяким чином, оскільки економіка  іноземних країн також не стоїть на місці. Але скоротити розрив, створити найвищу норму прибутковості  капіталовкладень можна за рахунок структурної перебудови економіки через механізм залучення іноземних інвестицій під наукомісткі технології[19].

Спільною проблемою для  країн із перехідною економікою, до яких належить і Україна, на різних етапах розвитку є те, що інвестиційний  процес у роки реформ значною мірою  визначається нестачею власних коштів підприємств, зниженням частки довгострокових кредитів, які залучаються, скороченням  обсягів централізованих капітальних  вкладень.

Активізація інвестиційного процесу, зростання прямих капітальних  вкладень в економіку є одним  із головних інструментів успішного  проведення економічних реформ в  Україні.

Таким чином, інвестиційне середовище на сьогодні не сприяє пожвавленню  інвестиційної діяльності в Україні. Зокрема, велика частка тіньового сектора, низький рівень віддачі на вкладення. В той же час прямі іноземні інвестиції сьогодні для України  є надзвичайно необхідними і  можуть стати “рятівним колом” на шляху до побудови цивілізованого суспільства. Для того, аби стимулювати  приплив таких інвестицій, необхідно  знати основи методики їх здійснення, яка складається з декількох  етапів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Шляхи  вирішення проблем інвестування в Україну.

Для залучення інвестицій Україна має вигідне географічне  положення, значні промислові потужності, створені в період Радянського Союзу, дешева та кваліфікована робоча сила, наявність ряду важливих корисних копалин, 47-мільйонне населення, яке в перспективі може стати привабливим ринком збуту. Разом з тим, економічна політика нашої держави не створила передумов для повного використання цього потенціалу, внаслідок чого країна значно відстала від своїх сусідів за темпами зростання економіки. Так Росія та Білорусія - сусіди України та колишні союзні республіки, не тільки відновили рівень свого ВВП 1991 року, а й перевищили його. Тоді як економіка України за обсягами складає лише близько 70 % від своєї колишньої економіки зразка 1991 року [1].

Стратегічною метою української  зовнішньоекономічної політики є активне  залучення країни до міжнародних  інтеграційних процесів. Проте реалізація цього завдання вимагає концентрації значних інтелектуальних, матеріальних, фінансових і природних ресурсів для розвитку стратегічних, "проривних" технологій як основних чинників конкурентоспроможності в світовій спільноті.

Наприклад, для того, щоб  досягти рівня, необхідного для  вступу в ЄС, Україні потрібен річний ВВП близько 300 млрд. дол., або 6 тис. дол. на душу населення. Економічні передумови вступу в ЄС базуються на тому, що подібний достаток дозволяє країні в  основному вирішити найнасущніші соціально-економічні проблеми. Розглянемо ВВП на душу населення в деяких країнах (рис. 1.6.).

Рис. 1.6. ВВП на душу населення

Джерело: складено автором за матеріалами [31]

Так, ВВП на душу населення в  Германії складає 25 тис. дол., Польщі - 4,5 тис., Болгарії - 1,55 тис. дол. У Україні  ж - менше тисячі доларів. Ні у Європі, ні в Азії, ні в Північній Америці  вже майже не залишилося країн  з таким рівнем ВВП на душу населення  та середньою зарплатою трохи  менше 80 дол. в місяць. Простий математичний розрахунок показує: щоб 50 млрд. дол. ВВП  перетворилися на 300 млрд. при щорічному  зростанні навіть на 10 %, буде потрібно 20 років. І це за умови стабільного  припливу капіталу в народне господарство.

Але в Україні, як і у всіх країнах  пострадянського простору, рівень внутрішніх заощаджень та інвестицій дуже низький  та явно недостатній для стабільного  економічного зростання. Це пояснюється  низькими приватними доходами, низькою  рентабельністю в промисловості, а  також значною часткою безготівкових, а до недавна і бартерних операцій [31].

Проте аналітики різних країн виділяють окремі галузі економіки України, що є інвестиційно привабливими (рис. 1.7.).

Рис. 1.7. Найбільш перспективні галузі для інвестицій

Джерело: складено автором за матеріалами [1]

Також зазначимо, що інветорами регіони України поділяються на перспективні та неперспективні (рис. 1.8.).

При цьому найбільш перспективним  регіоном є південний Схід завдяки  наявності розвиненої промисловості, кадрового потенціалу, розвиненої інфраструктури та доступу до ресурсів [1].

За оцінками експертів, для нормального  розвитку економіки України потрібні додаткові інвестиції від 80 до 100 млрд. дол. США. Зазначимо, що прямі іноземні інвестиції за тринадцять років незалежності України склали всього лише 5,3 млрд. дол. Цифра більш ніж скромна.

Рис. 1.8. Найбільш перспективні для інвестицій регіони України

Джерело: складено автором за матеріалами [8]

Наприклад, Чехія за цей же час  отримала більше 20 млрд. дол. Щорічні інвестиції до Польщі складають 4-5 млрд. дол., тоді як до України - 0,5 млрд. За обсягами іноземних інвестицій на душу населення Україна поступається навіть Албанії та Казахстану. За даними американської асоціації Economist Group, по рівню інвестиційної привабливості Україна знаходиться в сьомому десятку країн.

Згідно офіційній статистиці, щорічний приріст іноземного капіталу, що інвестується, в країну складає близько 15 %, але  це без урахування грошей, що вивозяться нерезидентами з України. Зараз  на кожні три долари вкладених інвестицій доводиться один долар офіційно вивезеного капіталу. Це пояснюється розірванням інвестиційних договорів через підвищення інвестиційних ризиків в країні [31].

За підсумками 2011 та 2012 років були проведені дослідження стану економіки України. У оцінці інвестиційного клімату в 2011 році експерти розійшлися полярно. Ті, хто негативно оцінює інвестиційний клімат, коментували своє рішення "нестабільністю політичного становища", "слабкістю центральної влади", "високою інфляцією" та "сильною залежністю економіки від цін на паливо".

Слід зазначити, що серед  тих, що оцінюють інвестиційний клімат України сприятливо, значну частку складають ті, хто вважає нинішню  ситуацію в економіці кризової. Цей  парадокс пояснюється тим, що "в  умовах економічної невизначеності вартість активів нижча, що дозволяє скоротити витрати при вході на ринок" [1].

 

Рис. 1.9. Інвестиційний клімат в 2011 році

Джерело: складено автором за матеріалами [1]

Рис. 1.10. Інвестиційний клімат в 2012 році

Джерело: складено автором за матеріалами [4]

Порівняно з 2011 роком в 2012 році погіршало сприйняття експертами інвестиційного клімату на Україні. Як чинники, погіршуючі інвестиційний клімат, аналітики називали "економічну та політичну нестабільність", "недосконалість законодавства", "неефективну адміністрацію" [4].

Існує цілий комплекс чинників, що впливають на ухвалення рішення  про інвестування: політико-економічні, соціальні, ефективність виробництва, можливість доступу на інші ринки, низький  ступінь надійності української  банківської системи та ін.

Як відомо, чим менше  імідж країни відповідає очікуванням  інвестора, тим нижче оцінюється інвестиційний клімат і тим на більші поступки та пільги повинна  йти держава для залучення  капіталів. І навпаки - поліпшення інвестиційного клімату дозволяє державі послідовно знижувати пільги, вирівнюючи їх до міжнародних стандартів, і створювати конкурентний інвестиційний ринок.

Така привабливість є ключовою умовою залучення зовнішніх інвестицій в економіку держави, регіону, галузі або окремого підприємства.

У зв'язку з цим найважливішим  завданням державного управління на даному етапі є поліпшення та стабілізація інвестиційного клімату як країни в  цілому, так і окремих регіонів.

Тому необхідно створити національну  систему критеріїв оцінки регіонів (областей, міст і т.п.), зокрема для  визначення ефективності роботи місцевих органів влади по формуванню інвестиційного середовища і залученню інвестицій.

Стосовно України можна  сформулювати правило дев'яти ключових інвестиційних чинників [31]:

1. Лібералізація підприємницької діяльності. Повинна бути створена працююча схема по виявленню та швидкому усуненню бар'єрів для створення, ведення та закриття бізнесу. Вона включає комплекс заходів щодо зниження ступеня втручання з боку уряду в приватний бізнес, наданню приватним підприємцям можливості діяти вільно та отримувати прибуток в умовах чесної конкуренції.
2. Стабільність та передбаченість правового поля. Необхідно погоджувати що існують, розробити та прийняти нові закони, що встановлюють єдині правила гри для компаній всіх форм власності. В першу чергу, така робота повинна бути проведена відносно цивільного, трудового, податкового та комерційного кодексів, законодавства про захист має рацію у сфері інтелектуальної власності, патентах, політиці передачі технологій та прямих іноземних інвестиціях.

Не менш важливим представляється  й забезпечення реального дотримання міжнародних договорів і виконання  рішень іноземних арбітражів. Міжнародне інвестиційне співтовариство повинне  бути упевнене в тому, що будь-які  угоди, відповідні прийнятим міжнародним  нормам і правилам, мають силу в  Україні.

Окремим невирішеним завданням  залишається безумовне виконання  судових рішень в частині захисту  прав власності інвесторів, а також  розвиток земельного законодавства  у напрямі вирівнювання прав вітчизняних  і зарубіжних інвесторів.

3. Корпоративне та державне управління. Цей напрям включає комплекс заходів по врегулюванню корпоративних прав, діяльності державної адміністрації та приватизації державної власності.

Заходи щодо реформування державного апарату повинні привести до перегляду  ролі чиновників в регулюванні приватного сектора. Необхідно створити таку систему  взаємин між державою та бізнесом, яка мінімізувала б можливості для  корупції на всіх рівнях.

Метою приватизаційних процесів повинні стати підвищення ефективності виробництва та використання ресурсів, мінімізація державного регулювання підприємницької діяльності, зниження державних витрат на підтримку неефективних виробництв і вивільнення ресурсів уряду для підвищення ефективності управління в суспільному секторі.