Шляхи вирішення проблем інвестування в Україну

Серед країн, що розвиваються, можна виділити першу десятку  лідерів по притягненню іноземних  інвестицій. При загальному об'ємі  в 73,5 млрд. долл. прямих іноземних інвестицій у країни, що розвиваються, перші десять країн одержали 58 млрд. дол., або 79%: Китай - 27,5 млрд.; Сінгапур - 6,8; Аргентина - 6,3; Малайзія - 5,2; Мексика - 4,9; Індонезія - 2,0; Таїланд - 1,7; Гонконг - 1,67; Колумбія - 0,95; Тайвань - 0,9 млрд. дол. На частку Китаю припало 37% загального потоку інвестицій.

Прямі іноземні інвестиції поділяються на декілька основних форм (рисунок 1.2).

Форми прямих іноземних  інвестицій

Підприємство, яке на 100% є  власністю інвестора

Часткова участь у підприємствах

Придбання рухомого та нерухомого майна

Концесії

Характеристика інвестицій потоків

Величина

Малі, середні, великі

Термін

Короткотермінові середньотермінові довготермінові

Джерело

Первинні, реінвестиції

Рис.1.2.Систематизація прямих іноземних інвестицій[27]

Кожна з наведених форм має свої особливості функціонування. Але для їх створення або навпаки, припинення, існують відповідно мотиватори та демотиватори, які будуть розглянуті в наступному параграфі роботи.

Таким чином, прямі іноземні інвестиції є однією з форм інвестування. Ці інвестиції, на відміну від портфельних, мають ряд специфічних ознак, основними з яких є безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку країни; вони мають на меті одержання доходу на капітал, а також великої частки повного підприємницького прибутку; передбачають більш високу рентабельність, ніж портфельні впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку; сприяють зміні місця країни-реципієнта відносно національної власності на користь іноземного інвестора; справляють істотний вплив на рівень конкуренції в країні. Основними формами прямих іноземних інвестицій є підприємства зі 100% іноземного капіталу часткове володіння компанією придбання рухомого і нерухомого майна концесії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Аналіз залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України.

2.1. Сучасний стан іноземного інвестування в Україні.

В умовах сучасної фінансово-економічної  кризи та посткризового відновлення  економіки Україні не вистачає коштів Державного бюджету, внутрішніх інвестиційних  ресурсів, тому є необхідним залучення  іноземних інвестицій. Основною метою  цього процесу є насичення  інвестиційними потоками пріоритетних напрямів розвитку економіки держави  для повного її функціонування.

Іноземні інвестиції є  сьогодні тим ресурсом, який найбільше  сприяє підвищенню ефективності функціонування українських підприємств, а відтак і розвитку відповідних територій та міст, поліпшенню соціального захисту громадян [23,с. 6].

Забезпечення зростання  обсягу надходжень у країну іноземних  інвестицій залежить, по-перше, від  поліпшення макроекономічної ситуації в країні в цілому. Зокрема це: розвиток фінансового становища  держави, включаючи скорочення дефіциту бюджету, зменшення внутрішнього та зовнішнього державного боргу, реформування відносин власності, вдосконалення  податкової системи, зміцнення економічної  стабільності з подальшим зростанням темпів ВВП.

По-друге, зростання обсягів  іноземних інвестицій визначається здійсненням заходів економічного, нормативно-правового, інформаційного та організаційного механізмів залучення  іноземного капіталу, які здатні забезпечити  стабільні умови для інвесторів [8, с.24].

Важливим кроком на шляху  до активізації процесів іноземного інвестування в економіку України, вважається впровадження дійових механізмів приватизації підприємств стратегічними  іноземними інвесторами, до яких насамперед належать транснаціональні компанії (наприклад, із США, Німеччини та ін.).

Загальні обсяги ПІІ в економіку України на 2012 рік показані на рис.1.3.

 

Рис.1.3. Обсяги прямих іноземних інвестицій в економіку України за 2012 рік[19].

Отже, можна помітити, що найбільша частка іноземних інвестицій в економіку України припадає на Кіпр(22,8% загального обсягу інвестицій)[19].

Що стосується галузевого розподілу інвестицій, то на підприємствах промисловості зосереджено 13135,3 млн. дол. США (32,8%загального обсягу прямих інвестицій в Україну), у т.ч. переробної – 11745,9 млн. дол. США та добувної – 1089,6 млн. дол. США. Серед галузей переробної промисловості у металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів внесено 5612,3 млн. дол. прямих інвестицій, у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів – 1788,7 млн. дол., машинобудування – 1118,2 млн. дол., хімічну та нафтохімічну промисловість – 1116,9 млн. дол., виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції – 777,8 млн. дол. У фінансових установах акумульовано 12637,5 млн. дол. (31,6%) прямих інвестицій, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку – 4323,3 млн. дол. (10,8%), в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, – 4221,1 млн. дол. (10,6%).

Якщо ж порівнювати  наведені показники з показниками  попередніх років, можна прослідкувати  позитивну динаміку збільшення ПІІ, які залучаються в економіку України (рис.1.4).

 

1997    1998   1999   2000   2001   2002   2003  2004  2005   2006   2007   2008  2009   2010  2011   2012

Рис.1.4. Динаміка прямих іноземних інвестицій в Україну за 1997-2012 роки[27].

З рис. 1.4 чітко видно, що протягом останніх років обсяг ПІІ в Україну збільшився. До того ж залучилися нові інвестори, такі як Італія та Швеція, розміри вкладених інвестицій яких з кожним роком зростають.

Проте прогнози щодо майбутнього дуже обережні, бо економічна невизначеність зберігається. Існує значна розбіжність у думках експертів щодо змін інвестиційного клімату України.

Деякі вчені вважають, що у 2013 році власники ресурсів залишать обсяги вкладень на рівні 2012-го року. Попит припинився з боку інвесторів майже в усіх країнах - і в розвинутих, і в країнах з перехідною економікою. Ті країни, що в минулому були найпривабливішими зараз теж потерпають від зменшення інвестиційного попиту. Це пов’язано із тим, що ринок в цілому і світ інвесторів зокрема взяли перерву, щоб переоцінити і ще раз визначити свої пріоритети.

Але загалом прогнозуючі  організації припускають вирішення у 2013 році проблем банківської сфери як в середині країни, так і на зовнішніх ринках. Покращиться доступ до кредитних ресурсів та посилиться довіра до банківської системи з боку населення і бізнесу, що позитивно відобразиться на відновленні виробничої діяльності корпоративного сектору. В той же час, зростанню обсягів залучених кредитних ресурсів сприятиме їх помірне здешевлення – прогнозується зниження ставок банків за кредитними операціями. Поряд з цим, поступово зростатиме притік іноземного капіталу як у вигляді прямих іноземних інвестицій, так і портфельних інвестицій [29].

Щодо 2014 року, то більшість експертів вважають, що обсяг прямих іноземних інвестицій збільшиться. А також передбачають зростання економіки України в межах від 3,5% до 6,3%. В основному передбачається, що основним важелем економічного зростання буде розширення інвестиційного попиту: усереднене значення реального приросту інвестицій 10,7%, яке перевищує реальний приріст приватного споживання (5,8%) [17].

 Загалом, на мою  думку, Україна досягла відчутних  досягнень у справі залучення  іноземних інвестицій, але необхідно  констатувати, що іноземний капітал  не поспішає освоювати український  інвестиційний ринок. Існує ряд  перешкод, які не дозволяють інвесторам  збільшити обсяг інвестицій в  нашу державу, але Україна в  змозі це подолати і в 2010 році обсяг іноземних інвестицій зросте.

2.2. Регіональні аспекти залучення прямих іноземних інвестицій.

В умовах ринкової трансформації  економіки України загальний  обсяг залучених інвестицій не завжди характеризується рівномірним розподілом, спостерігається диференційоване  накопичення іноземних активів  в окремих регіонах.

У зв’язку з цим виникає  необхідність аналізу сучасного  стану залучення іноземних інвестицій в регіони України, причини диференціації  та розробки шляхів вирішення даної  проблеми.

З чого складається інвестиційна привабливість регіону? Для аналізу  інвестиційної привабливості регіонів застосовуються такі узагальнюючі показники: рівень загальноекономічного розвитку регіону; рівень розвитку інвестиційної  інфраструктури; демографічна характеристика регіону; рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури; рівень криміногенних, економічних та інших ризиків[14, c. 85].

Значні прямі іноземні інвестиції у конкретну галузь у  регіоні найчастіше пов`язані з  упровадженням довгострокового  інвестиційного проекту. Також на надходження  прямих іноземних інвестицій у конкретний регіон впливає його географічне  розташування. Обсяг притоку прямих іноземних інвестицій до регіонів України (2008–2012 рр.) відображено у табл. 1.2 (Додаток В).

Розподіл прямих іноземних  інвестицій за регіонами України  є нерівномірним, що зумовлено їх різною інвестиційною привабливістю. Аналізуючи наведені дані, можна зробити  висновок, що іноземні інвестори охоче  вкладають кошти у промислові регіони, оскільки більшість їх «цікавить» металообробка, харчова і хімічна  промисловість, будівництво, транспорт. Однак з табл. 1.2 видно, що саме у 2010 р. приток іноземних інвестицій зменшився в усі регіони країни, а з таких областей, як Дніпропетровська, Сумська, АР Крим та м. Севастополь відбувся відтік капіталу, що становив майже 500 млн. дол. США.

В 2012 році чільні місця за обсягом прямих іноземних інвестицій посіли підприємства Києва – 39,4% до загального обсягу, Дніпропетровської – 7,0%, Київської – 3,8%, Запорізької – 2,2%, Донецької – 4,1%, Одеської – 2,6%, Харківської області – 5,1%, а також Автономної Республіки Крим – 1,8%. Слід відмітити значну нерівномірність економічного розвитку регіонів України. Відповідно пріоритетний розвиток одних областей веде до відсталості інших. Це безпосередньо відбивається на обсягах інвестицій, що надходять до різних регіонів.

З наведених даних випливає, що найбільш привабливими є декілька регіонів України, в тому числі м. Київ. Розглядаючи інвестиційну привабливість  окремих регіонів країни не завжди зрозуміло, чому іноземний капітал віддає перевагу одним, а не іншим регіонам. З економічних позицій високий рівень вкладення іноземного капіталу повинен спостерігатися в таких регіонах країни, як Автономна Республіка Крим, в областях Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській, Одеській, Харківській. Однак поряд з економічним потенціалом в цих регіонах і дуже багато проблем соціального та екологічного характеру. У багатьох регіонах України спочатку необхідно вкласти значні обсяги капіталу, щоб підняти на необхідний рівень потенціал більшості діючих підприємств.

Однак, привабливість регіонів країни має тенденцію змінюватися  кожного року. На це впливають різні  чинники, в останній час – це світова  фінансова криза. Слід зазначити, що інтерес іноземних інвесторів до м. Київ незмінний, оскільки він є столицею європейської держави. Тут обертається значна готівкова маса країни, активно розвивається ринкова інфраструктура, досягнуто помітного зростання промислового виробництва, з кожним роком поліпшується тенденції будівництва і розвитку транспорту. У м. Київ іноземні інвестиції зосереджені у фінансовому, кредитному і страховому секторах економіки[20, c.43].

Отже, нерівномірний розподіл іноземного капіталу за регіонами України  спричиняється низькою привабливістю  регіонів, внаслідок фінансової, політичної, економічної нестабільності.

Регіональна влада в процесі  залучення інвестицій повинна зводитися  до виконання таких функцій:

• Формування привабливого для інвестора іміджу територіальної громади;
• Створення сприятливих умов для надходжень та ефективної реалізації інвестицій;
• Конденсування та створення ефективних каналів для поширення інформації про інвестиційний потенціал відповідної території;
• Посередництво в налагодженні контактів та співпраці між представниками місцевого бізнесу і потенційними інвесторами[16, c. 32].

В Україні ж, через переважно  низький рівень розвитку місцевого  бізнес-середовища та недалекоглядність  і консервативність регіональної влади, обсяги залучення залишаються незначними для українських регіонів та ще й  з високою диференціацією їх розподілу.

Частково виправити цю ситуацію можна завдяки реалізації таких заходів:

• поширення діючих програм з бізнес – та менеджмент-освіти на рівень регіонів;
• розробка локальних інформаційних стратегій щодо залучення інвестицій;
• впровадження місцевими компаніями принципів прогнозування та стратегічного планування;
• проведення реструктуризації та оптимізації малоефективних місцевих підприємств;
• лібералізація відносин «влада – бізнес» на регіональному рівні[25, c. 42].

Саме такі стратегічні  плани поряд з розвитком регіональної інфраструктури та загальнодержавним  сприянням можуть забезпечити рівномірний  приплив інвестицій у регіони  України.