Шляхи вирішення проблем інвестування в Україну

Об'єктами інвестиційної  діяльності в Україні є:

• новоутворюванні та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;
• цінні папери (акції, облігації та ін,);
• цільові грошові внески;
• науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність[5,с. 126].

Аналогічні об'єкти має  і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона не суперечить законодавству  України. Іноземні інвестори мають  право здійснювати інвестування на території України шляхом:

• пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України у створенні підприємств;
• створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, а також філіалів підприємств іноземних юридичних осіб;
• придбання підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за законодавством України може належати іноземним інвесторам;
• придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;
• надання позик, кредитів, майна та майнових прав.

Суб'єктами інвестиційної  діяльності є:

• інвестори (замовники);
• виконавці робіт (підрядники);
• користувачі об'єктів інвестиційної діяльності;
• постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;
• юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);
• громадяни України;
• іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

Суб'єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій.

До складу інвестиційної  сфери включаються:

1. сфера капітального будівництва (ця сфера об'єднує діяльність замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальників обладнання, громадян, зайнятих у сфері індивідуального та кооперативного житлового будівництва та інших суб'єктів інвестиційної діяльності);
2. екологічна сфера;
3. інноваційна сфера;
4. сфера обігу фінансового капіталу (грошового, позикового та фінансових зобов'язань у різних формах);
5. сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності.

Суб'єкти інвестиційної діяльності можуть об'єднувати кошти для здійснення спільного інвестування. Інвестори  мають право виступати в ролі замовників, вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати інші функції  учасників інвестиційного процесу.

Інвестиційна діяльність є найважливішою складовою частиною підприємницької діяльності компанії (фірми), підприємства.

Основною метою інвестиційної  діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної  стратегії компанії (фірми), підприємства на окремих етапах їх розвитку.

У процесі реалізації цієї основної мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення таких найважливіших  завдань розвитку економіки[27]:

1. Визначення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів. Вирішальна роль у реалізації інвестицій належить галузям інвестиційного комплексу, передусім будівництву. Тому основним завданням інвестиційної діяльності є визначення шляхів розвитку цих галузей. Розвинений інвестиційний комплекс дозволяє забезпечувати стійкі темпи зростання народного господарства, запроваджувати найновітніші досягнення технічного прогресу, реалізовувати великі соціально-економічні завдання.
2. Забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії (фірми), підприємства. Стратегія розвитку будь-якої компанії (фірми) та будь-якого підприємства від моменту їх створення передбачає постійне економічне зростання за рахунок збільшення обсягів результатів підприємницької діяльності, а також галузевої, асортиментної та регіональної диверсифікації цієї діяльності. Це економічне зростання забезпечується насамперед за рахунок інвестиційної діяльності, у процесі якої реалізуються довгострокові стратегічні цілі компанії (фірми), підприємства.
3. Забезпечення максималізації доходів (прибутку) від інвестиційної діяльності. Прибуток є основним показником, що характеризує результати не тільки інвестиційної, але й усієї підприємницької діяльності компанії (фірми), підприємства.
4. Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків. Сучасне ринкове середовище немислиме без ризику. За певних несприятливих умов ці ризики можуть викликати втрату не тільки прибутку та додаткового доходу від інвестицій, але й частини інвестованого капіталу. Ці обставини зумовлюють необхідність пошуку шляхів та способів зниження ризику при реалізації інвестиційних проектів,
5. Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності компанії (фірми), підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності.

Усі перелічені завдання інвестиційної  діяльності тісно взаємопов'язані  та взаємозумовлені.

3. Форми руху капіталу та інвестицій.

За об'єктами інвестиційної  діяльності інвестиції поділяються  на два основних класи: реальні та фінансові. Останнім часом виділяють  також інвестиції у людський капітал.

Реальні інвестиції забезпечують приріст дійсного (фізичного) капіталу. Реальне інвестування означає організацію виробничого процесу, тобто створення (придбання, будівництво і т. ін.) виробничих потужностей та найом робочої сили.

Фінансове інвестування, на відміну від реального, не передбачає обов'язкового створення нових виробничих потужностей та контролю за їх експлуатацією. Як правило, фінансовий інвестор у сучасних умовах не бере участі в управлінні дійсними, реальними активами, покладаючись у цьому на фахівцїв-менеджерів.

Існує також поняття "споживчі інвестиції". У деяких зарубіжних економічних джерелах цей термін застосовується для позначення вкладень споживачів у товари тривалого користування або в нерухомість. По суті, даний об'єкт вкладень споживачів не відповідає поняттю інвестицій, оскільки не передбачає одержання прибутку та зростання капіталу. Ці вкладення доцільно розцінювати як форму заощаджень. Разом з тим, вкладення в нерухомість можуть набуває й інвестиційних рис. Наприклад, при високих темпах інфляції зростають заощадження, тобто зростає грошова оцінка нерухомості та товарів тривалого користування. Деякі такі вкладення можуть приносити прибуток за умови використання рухомого та нерухомого майна з комерційною метою (здача квартири в оренду і т. ін.)[18].

Відмінності між двома  основними видами інвестицій — реальними  та фінансовими - розкриваються тільки в процесі їх руху, в процесі інвестиційної діяльності.

У загальному випадку інвестиційна діяльність містить у собі такі етапи: формування нагромаджень -вкладення ресурсів (інвестування) -одержання прибутку. Отримання достатнього прибутку та приросту капіталу є цільовою установкою інвесторів. Згідне з метою інвестиційної діяльності, фірма у ринкових умовах вирішує три типи інвестиційних завдань: по-перше, вибір інвестиційних проектів та розміщення капіталів згідно з обраними проектами; по-друге, оптимізацію або безперервне коригування капітальної структури фірми шляхом залучення джерел зовнішнього фінансування (емісія цінних паперів, кредити банків) та, по-третє, формування нагромаджень та розподіл дивідендів, оптимізацію пропорцій між інвестиціями та дивідендами. Методи вирішення вказаних завдань і визначають усі показники процесу інвестування (основного етапу інвестиційної діяльності) кожної конкретної фірми.

В основі інвестиційної діяльності лежать перетворення Інвестицій, що постійно повторюються: приріст нагромаджень - витрати - приріст капітального майна - прибуток - інвестиції (нагромадження).

Постійне відтворення  даного ланцюжка перетворень являє  собою кругообіг інвестицій. Проте  в кругообігу виробничих (реальних) та фінансових інвестицій існують особливості.

Кругообіг виробничих інвестицій, поділяючись на окремі стадії, породжує кругообіг фінансових інвестицій. Кругообіг  фінансових інвестицій виявляє зворотний  вплив на кругообіг реальних інвестицій. У кінцевому підсумку це приводить  до злиття, неподільності потоків  виробничих та фінансових інвестицій за межами даного підприємства, на локальних  та національних ринках капіталів. Для  більшої ясності кругообіг інвестицій показано у схематичному вигляді на Рис. 1.1.(див. Додаток А).

Як видно з Рис.1.1, виділяються такі основні етапи руху інвестицій або інвестиційного процесу: по-перше, реалізація інвестиційного попиту (нагромадження), тобто процесу створення виробничих потужностей; по-друге, процес виробництва продукції (інвестиційних або споживчих товарів, робіт, послуг); по-третє, реалізація продукції, одержання прибутку; по-четверте, розподіл прибутку, формування інвестиційного попиту. Сукупність вказаних стадій руху інвестицій представляє собою їх кругообіг. Зі схеми також видно, що інвестиційна діяльність відбувається як у сфері виробництва, так і у сфері обігу (обміну)[15].

У сфері виробництва інвестиційна діяльність являє собою створення  нових інвестиційних товарів, що мають матеріально-речову форму. Зазначена  інвестиційна діяльність входить до складу кругообігу інвестицій конкретного  підприємства тільки за умови її здійснення для власних виробничих цілей. Якщо ж нові інвестиційні товари виробляються для інших економічних суб'єктів, то це різновид основної діяльності фірми.

4. Світовий досвід залучення інвестицій.

Проблема інвестицій загальновизнана  в якості першорядної для української  економіки. У цьому зв'язку питання  про розмежування прямих і портфельних  іноземних інвестицій має дуже істотне  практичне значення. Основні вихідні  теоретичні положення поняття прямих іноземних інвестицій можна згрупувати в наступні пункти.

Основними характеристиками прямих інвестицій є:

1. контроль над ними;
2. високий рівень зобов’язань по відношенню до вкладеного капіталу, персоналу і технології;
3. доступ до зовнішніх ринків;
4. переважання продажів від виробництва за кордоном над експортом вітчизняної продукції (як правило);
5. часткове право власності.

1. Прямі інвестиції справляють  безпосередній і довгостроковий  вплив на капіталовкладення в  економіку (пайова участь у  будівництві й організації господарських  об'єктів, повне або часткове  їх придбання з метою більш  ефективного використання).

2. Прямі інвестиції мають  на меті одержання не тільки  прибутку на капітал, але і  повного підприємницького прибутку  або основної його частини,  а також безпосередніх або  непрямих вигод від контролю  над фірмою, що включає визначення  її виробничої, закупівельно-збутової, інвестиційної, коопераційної, науково-технічної  і фінансової політики.

3. Прямі інвестиції припускають  більш високу рентабельність, ніж  портфельні, і з часом ведуть  до помітного відтоку прибутків  материнської компанії за кордон  або викликають нові капіталовкладення  за рахунок реінвестиції прибутків.

4. Прямі інвестиції більшою  мірою впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку, ніж  портфельні.

5. Прямі інвестиції значніше, ніж портфельні, сприяють зміні  місця країни в міжнародному  поділі праці, впливають на  національну конкурентноздатність.

6. Прямі інвестиції, на  відміну від портфельних, впливають  на зміну в країні відносин  національної власності, викликають  її відчуженість на користь  іноземців.

7. Прямі інвестиції відчутніше  впливають на стан конкуренції  в країні, посилюючи її або  призводячи до зміцнення на  внутрішньому ринку позицій іноземних  фірм.

Прямі іноземні інвестиції являють собою сьогодні одну з  найважливіших і найбільш динамічних складових частин світового руху капіталу.

Прямі інвестиції вигідні  тим, що не створюють зовнішньої заборгованості, генерують ріст кількості робочих  місць, звичайно тягнуть за собою  приплив нових технологій і модернізацію національного виробництва, сприяють встановленню міцних розгалужених каналів  господарського співробітництва національних фірм з іноземними партнерами.

Відомі також і ускладнення, пов'язані з безконтрольним притягненням іноземних інвестицій, що можуть виражатися в спробах закордонних корпорацій "скинути" у приймаючу країну застарілі й екологічно "брудні" виробництва, поставити під контроль національні виробництва конкретної країни з метою зміцнення своїх  конкурентних позицій на світовому  ринку, одержати невиправданий виграш за рахунок соціальної сфери[21].

Однак до сьогоднішнього дня  у світовому співтоваристві вже  накопичений великий досвід протидії цим негативним сторонам іноземного інвестування шляхом прийняття міжнародного кодексу поводження транснаціональних  корпорацій, зміцнення й удосконалення  національного законодавства щодо інвестицій, розробка взаємних договорів  між країнами, що регулюють порядок  інвестування, захист іноземних інвестицій і інші питання, пов'язані з їх притягненням. Одним із свідчень успішного  вирішення цих проблем служить помітний ріст притягнення прямих іноземних інвестицій країнами, що розвиваються, а також країнами Східної Європи.