Перспективи підвищення конкурентоспроможності китайської економіки в посткризовий період

У доповіді прем’єра Державної  ради КНР (Кабінету міністрів країни) Вень Цзябао, зазначалося, що основними досягненнями КНР за останні п’ять років можна вважати успішне подолання негативних наслідків світової фінансово-економічної кризи та стабільне економічне зростання країни. Так, протягом зазначеного періоду ВВП Китаю зріс з 4,22 трлн. дол. США до 8,23 трлн. дол. США. Зросли і реальні доходи міського та сільського населення (загалом з 810 млрд. дол. США до 1,9 трлн. дол. США), знизилися ціни на основні види товарів (на 2,6 % протягом 2012 року)[33]. Зафіксоване також скорочення рівня безробіття.

Важливими своїми здобутками Китай вважає вдосконалення системи  управління економікою, розвиток сучасних технологій на основі національних наукових досягнень, посилення продовольчої безпеки країни завдяки модернізації сільськогосподарської галузі та координації  її роботи з політикою індустріалізації і урбанізації, розширення внутрішнього попиту, а також оптимізація структури  зовнішньої торгівлі (середньорічне зростання зовнішньої торгівлі КНР становило близько 12 %).

Давалась оцінка і проблемам  у державному розвитку, до переліку яких було включено: «перегрівання» китайської економіки через надмірні темпи її зростання; поступове втрачання конкурентоспроможності промисловості Китаю через зростання вартості праці китайських робітників; гальмування економічних реформ; збільшення різниці між життєвим рівнем міського та сільського населення КНР, а також між багатими приморськими провінціями та бідними глибинними районами; конфлікти при розподілі земельних наділів; загострення з екологією країни.

Виходячи з наведених  вище досягнень та проблем в економічному розвитку, окреслюючи загальний курс Китаю на побудову сучасної розвиненої держави, керівництво китайської держави  визначило головні напрями подальшого руху КНР [30].

Так, державний розвиток КНР має реалізувати так звану  «китайську мрію» — національне  відродження країни, посідання Китаєм гідного місця в системі міжнародних відносин, а також досягнення високого рівня добробуту китайських громадян.

Для цього планується перехід  від старої економічної моделі, за якої робився акцент на стимулюванні китайського експорту та капітального будівництва всередині країни завдяки  масштабній державній підтримці, до нових принципів господарювання, заснованих на розвитку внутрішнього ринку (як споживчого, так і фінансового), а також на зростанні частки приватного бізнесу та інвестицій у ВВП країни за допомогою створення ринку цінних паперів. При цьому передбачається поступове зміщення пріоритетів з промислової економіки, що переробляє сировину, на інноваційну економіку та економіку послуг.

Однак, не зважаючи на заплановане  зниження темпів китайської економіки  з 12 % до близько 7,5 % (через її «перегрівання» ), не змінюються раніше визначені завдання щодо подвоєння ВВП країни у період з 2010 по 2020 рік, а також збільшення середнього доходу на душу населення[31].

Планується реалізувати  масштабної соціально-економічної програми щодо урбанізації Китаю, а саме: переселити до міст близько 400 млн. сільських жителів протягом наступних 10 років. З огляду на перенаселеність китайських мегаполісів, головний наголос робитиметься на розвиткові малих та середніх населених пунктів. Загалом, на зазначену програму виділятиметься близько 6,4 трлн. дол. США. Завдяки цьому вже у 2013 році у китайських містах буде створено понад 10 млн. нових робочих місць, а рівень безробіття не перевищуватиме 4,6 %.

Передбачається також  реформування системи державного управління КНР, що має підвищити ефективність її роботи. Зокрема, ухвалені рішення щодо реструктуризації Державної ради (Кабінету міністрів) Китаю, коли буде скорочена кількість міністерств, оптимізована їх структура та чисельний склад[11, c. 55].

Уряд КНР має впоратися  з комплексом соціально-економічних проблем країни, зокрема, не допустити зростання інфляції, протидіяти розшаруванню китайського суспільства, підвищити рівень пенсійного забезпечення населення, а також викорінити формалізм, бюрократизм та корупцію. При цьому, поширення корупції в органах державної влади КНР визнане однією з найбільших внутрішніх загроз, яка підриває засади соціально-економічної та політичної стабільності країни.

Створюючи сприятливі умови  для досягнення поставлених перед  собою цілей, керівництво КНР  посилюватиме патріотичне виховання  китайського населення, і насамперед — молоді. Згідно з установкою партійної  верхівки Китаю, «китайська мрія» має бути національною ідеєю всього китайського суспільства. Але незважаючи на збільшення частки приватної складової в економіці, Китай не звертатиме зі шляху «соціалістичного розвитку країни з китайською специфікою».

Керівництво КНР надаватиме пріоритет зміцненню обороноздатності збройних сил як гарантії безпечного розвитку держави та відстоювання її інтересів. Народно-визвольна армія Китаю (НВАК) має гарантувати свою перемогу у сучасних війнах та збройних конфліктах за будь-яких обставин та умов, а також виконати завдання з кризового реагування на стихійні лиха та техногенні катастрофи. Як специфічне завдання НВАК визначається її участь у миротворчих, антитерористичних та стабілізаційних операціях за межами країни[16, c. 78].

Для забезпечення спроможності НВАК виконати поставлені перед нею завдання Китай зосередить свої зусилля на: технічному переозброєнні військ та флотів, використовуючи для цього потужності національного китайського оборонно-промислового комплексу, а також залучаючи передові іноземні технології; вдосконаленні системи управління, розвідки та зв’язку; підвищенні рівня бойової підготовки військ та покращенні військової освіти; посиленні партійно-політичної роботи у військах, а також патріотичному вихованні молоді.

Ставиться завдання так забезпечити  збройні сили КНР, щоб вони мали сучасну  військову техніку, в т. ч.: космічні системи розвідки та зв’язку; засоби протикосмічної та протиповітряної оборони; багатофункціональні літаки останніх поколінь; авіаносні кораблі; нові ударні ракетні системи (в т.ч. міжконтинентальні); системи високоточної зброї тощо. Все це дасть змогу КНР стримувати ймовірних супротивників як в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, так і на загальносвітовому рівнях.

Загалом, в рамках оборонного бюджету КНР на 2013 рік на такі цілі виділено 114,3 млрд. дол. США, що на 10,7 % більше, ніж у 2012 році[28].

Реалізація визначених завдань  стане основним змістом роботи нового державного керівництва КНР 5-го покоління, яке було обране в ході чергової сесії китайського парламенту.

Главою (президентом) КНР  обрано Генерального секретаря Центрального комітету Комуністичної партії Китаю Сі Цзіньпіна, який одночасно став головою Центральної військової ради — головного контролюючого органу силових структур країни.

Прем’єром Державної ради КНР став Лі Кецян. Як Сі Цзіньпін, так і Лі Кецян, були заступниками своїх попередників на займаних посадах, що вважається гарантією збереження послідовності стратегічного курсу Китаю у зовнішній та внутрішній сферах.

Обидва нові лідери КНР  характеризуються як вольові та послідовні особи, що є ідейними прихильниками концепції зміцнення Китаю як нової наддержави світового рівня, а також незламними борцями проти усіх зовнішніх та внутрішніх чинників, що перешкоджають руху до визначеної мети. Виходячи з цього, зовнішня політика Китаю буде спрямовуватися на реалізацію головних державних цілей щодо досягнення світового лідерства. Вона буде супроводжуватись посиленням економічної експансії Китаю в усіх сферах, які стосуватимуться китайських інтересів, що, насамперед, відчують на собі суміжні з ним країни та регіони, зокрема, АТР та Російська Федерація[12, c. 136].

3.2. Вплив китайської економіки на конкурентоспроможність економіки України

Китайський напрямок української  зовнішньої політики є одним із провідних, якщо не сказати домінантним в усьому АТР. Розвитку взаємовідносин сприяє відсутність спірних політичних питань. Практичним підтвердженням цьому є підтримання Україною Концепції “єдиного Китаю” і позиції китайського уряду щодо Тибету та Тайваню. На сьогодні це основні питання, в яких КНР шукає розуміння зовнішнього світу і через які відбувається “перевірка на міцність” доброзичливих двосторонніх відносин. Як зазначається в “Принципах встановлення дипломатичних відносин Китаю з іншими країнами”, уряд КНР є єдиним урядом, що представляє інтереси всіх народів Китаю і визнання цього принципу з-поміж інших країн є основною передумовою для розвитку взаємовідносин.

Китай вбачає в Україні перспективного економічного партнера насамперед у таких галузях, як машинобудування, військово-промисловий комплекс, високі технології, зокрема космічна техніка, авіа- та суднобудівна галузь, матеріалознавство, радіаційна безпека тощо. Для КНР Україна це ще і ринок збуту продукції китайських підприємств [25, c. 27].

Україна і Китайська Народна  Республіка мають багато спільного  у підходах до такого актуального питання сьогодення як ядерне роззброєння. У свій час Україна повністю відмовилася від ядерної зброї, а на саміті заявила про своє рішення позбавитися усіх запасів високозбагаченого урану до 2012 року. Як відомо, Китай виступає за всебічну заборону і знищення ядерної зброї. Тож позиції обох країн є дуже близькими.

Розвиток економічних та науково-технічних  зв’язків між КНР і Україною. В останні роки активізувався  розвиток науково-технічних та економічних  зв’язків України та Китаю. Як відомо, Україна має значний досвід у  галузі високих технологій, космонавтики, оборонної науки і техніки  і готова спільно з КНР працювати  над відповідними проектами. Уже  зроблені перші кроки в основних напрямах такого співробітництва, зокрема  у космонавтиці. Це співробітництво  регламентовано угодою про використання космічного простору в мирних цілях, згідно з якою відпрацьовуються десятки  проектів у даній галузі. Перспективним  є також співробітництво двох країн у суднобудуванні, авіабудуванні, підготовці фахівців, де Україна має  великий досвід.

Особливо перспективним є розширення співробітництва України і Китаю  в авіаційній галузі. Доцільно відмітити  наступні напрями такого співробітництва. По-перше, Китай зацікавлений у супроводі  Україною літаків, які експлуатуються КНР. Зараз у КНР налічується  понад 100 літаків марки Антонова, значна частина яких використовується у військово- технічній авіації. По-друге, великий проект, реалізація якого обговорюється, стосується модернізації літаків, прототипом яких є АН-12. Ще один проект стосується модернізації літака VUN-5 (прототип літака АН-2). По-третє, співробітництво України і Китаю  відбувається також у рамках спільного  створення нової техніки, зокрема, суперкритичного крила для 70-місного  реактивного літака. По-четверте, ще один проект стосується продажу Китаю  літаків АН-74, які у вересні 2002 р. отримали сертифікат типу міждержавного  авіаційного комітету роботи з сертифікації країн СНД. Крім того, КНР вивчає пропозиції української сторони  щодо літака АН-70, причому, особливий  інтерес до цього проекту викликаний перспективами тристороннього співробітництва України, Китаю та Росії [13, с. 3].

Важливим виявом дружби і партнерства  між країнами є готовність підтвердити гарантії безпеки, надані Україні у 1994 р. у зв’язку із її відмовою від ядерної зброї. Це є ще одним свідченням того, що від часу встановлення двосторонніх відносин Китай послідовно підтримує Україну.

Водночас Україна на сьогодні фактично не використовувала потенціал співробітництва з Китаєм. Зовнішньоекономічні відносини з ним не є джерелом модернізації української економіки. Ми не є провідним постачальником до Китаю новітніх технологій, у тому числі чутливих – військових, або стратегічно важливої для китайської економіки сировини. Ми не розташовані у географічно близькому регіоні до Китаю. В Україну немає сьогодні масштабних китайських інвестицій. Однак все це не означає, що Україна має продовжувати «закривати очі» на Китай.

Перспективним є співробітництво  двох країн і в інших галузях  науки і техніки. Прикладом такого співробітництва можна назвати  діяльність Українсько-китайського  високотехнологічного науково-технічного парку в м. Цзінань провінції  Шаньдун. Основною метою створення  і діяльності технопарку є формування механізму для двосторонніх взаємовигідних передач високих технологій, спільної розробки науково-технічних проектів та їх освоєння, впровадження у виробництво  і подальшого виходу на китайський, український та інші ринки, створення  спільних підприємств з реалізації наукомісткої і високоточної продукції  тощо [19, с. 2].

Протягом кількох останніх років  у двосторонній торгівлі між Китаєм і Україною спостерігається домінування  китайського імпорту. Причому на торгівлю товарами припадає приблизно 98 %, а на торгівлю послугами – 2 % [27, c. 127].

У двосторонній торгівлі для України характерним є від'ємне торговельне сальдо (таблиця 3). Це безумовно є негативним явищем для української економіки, оскільки Україна несе більші витрати, ніж прибутки. Наявність негативного сальдо у двосторонній торгівлі з Китаєм ставить перед Україною завдання щодо винайдення шляхів для нарощування обсягів українського експорту, його подальшої диверсифікації, а також практичної реалізації вже існуючих домовленостей і підготовки пропозицій для започаткування нових проектів.

Характерною ознакою розвитку торговельних операцій у 2012 р. є поступове відновлення обсягів двостороннього товарообігу між Україною та Китаєм, темпи приросту якого у першому півріччі становили 22 % (на відміну від його скорочення у 2011 р. на третину, що було спричинене наслідками світової фінансової кризи). При цьому його обсяг наближається до показника докризового періоду і становить 2 млрд 338,7 млн дол. США[33].