Перспективи підвищення конкурентоспроможності китайської економіки в посткризовий період

Вражаючі успіхи китайської економіки  варто шукати у максимально сприятливому поєднанні ендогенних та екзогенних детермінант, кумулятивна дія яких дає змогу вирішувати базові завдання економічного розвитку, одночасно оновлюючи політичну систему країни. Насамперед варто акцентувати увагу на тих, які зумовили появу феномену такої значущості, як Китай:

• чинник "масштабності" (велика територія, населення, значні природні ресурси) створює можливості для мобілізації значних нагромаджень, господарських проривів, формування відносно автономного національного відтворю-вального комплексу;
• варіант ефективного переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки зумовлений послідовністю, уникненням "шоків" і швидких темпів приватизації, функціонуванням "двохсекторної" економіки, контролем над базовими галузями і фінансовою сферою, а також над приватногосподарським простором;
• активно задіяний компонент національних культурних традицій, цивіліза-ційний чинник[17, c. 123].

До важливих особливостей китайської реформи також потрібно віднести "опору на власні сили, яка в сучасних термінах формулюється як "відносно цілісна система сучасних продуктивних сил". У цьому сенсі варто віддати належне керівництву КНР, яке усвідомлювало неможливість модернізації величезної країни тільки внаслідок зовнішніх чинників на початковому етапі ринкових реформ. Щодо Китаю, то в середині 80-х років Світовий банк запропонував безвідсотковий кредит на придбання імпортного обладнання для легкої промисловості та сільського господарства. Експерти міжнародних фінансових інституцій надали рекомендацію щодо доцільності міжнародної спеціалізації на виробництві й експорті трудомісткої продукції, яка має стати визначальною для країни [33, с. 70].

Завдяки продуманій політиці, яка чітко враховує національні інтереси Китаю, його економічний  потенціал і, разом з тим, тенденції  світового розвитку, цій країні вже десять років поспіль вдається утримувати темпи економічного зростання на високому рівні близько 10 %. У 2008 р. ВВП країни становив близько 4,4 трлн дол. США, що на 800 млрд більше, ніж у 2007 р. При цьому темпи зростання ВВП були найшвидшими у 2007 р. - приблизно 12 %. У 2008 р. вони дещо знизилися і становили 9 %, що пов'язано з глобальною фінансовою кризою. Досягнення подібних за динамізмом позитивних економічних результатів вже траплялося у світовій історії, проте унікальність Китаю полягає у тому, що такі високі показники були забезпечені протягом дуже тривалого часу. У країні сформувався комплекс сучасних галузей промисловості, будівництва, транспорту, зв'язку і торгівлі, а за економічним потенціалом Китай увійшов в п'ятірку держав світу з найбільшим ВВП.

Важливим  джерелом економічного піднесення Китаю  та структурної переорієнтації його економіки став зовнішній сектор, складником якого є зовнішня торгівля. У 2008 р. експорт КНР становив 1438,5 млрд дол., що на 18% більше, аніж у 2007 р. Показник імпорту у 2007 р. становив 95,6 млрд дол., а у 2008 р. збільшився на 13 % і досяг рівня близько 113,3 млрд дол. США. На тлі нарощування масштабів зовнішньої торгівлі, країна має додатнє сальдо торговельного балансу. Оцінюючи рівень відкритості економіки Китаю за критерієм зовнішньоторговельної квоти з огляду динамізму цих показників, варто привести такі дані: у 1995 р. він становив 39 % щодо ВВП, 40 % - у 2000 р., 48 % - у 2005 р. і 58 % - у 2008 р. Завдяки швидкому зростанню зовнішньої торгівлі частка Китаю у світовій торгівлі зросла від 4,6 % у 90-ті роки до 9,4 % сьогодні [29, с. 79]. Поряд із США, Німеччиною і Японією, країна утворила своєрідний "клуб провідних світових торгових держав". Крім того, динамізм, у розвитку зовнішньої торгівлі призвів до стрімкого нарощування золотовалютних резервів.

Зазначаючи  міжнародні аспекти економічного піднесення Китаю та посилення його позицій  як глобального лідера, звертаємо  увагу на таку компоненту його розвитку, як міжнародне інвестування. Іноземні інвестиції в Китаї є одним із основних чинників економічного зростання, про що свідчать темпи економічного розвитку КНР, яка сьогодні є світовим лідером зі залучення іноземного капіталу.

Економічне  зростання Китаю забезпечене  трьома потужними хвилями вітчизняних  і іноземних інвестицій. Перша - інвестиції держави і виробничих комплексів, які стартували в 1978 р., одночасно з аграрною реформою і початком індустріалізації села. Друге джерело інвестицій надійшло з боку Тайваню, Гонконгу і Макао. Таким чином, це були вже іноземні інвестиції сусідів Китаю. І насамкінець, третя хвиля почалась після азійської кризи 1997-1998 рр., внаслідок якої відбулася переорієнтація глобальних інвестиційних потоків у напрямку Китаю. Саме цей період започаткував спалах інвестиційного буму з боку США, Японії, Англії, Франції, Німеччини на користь Китаю. Поштовхом до активізації іноземного інвестування був вступ КНР до складу СОТ, що додавало впевненості інвесторам у стабільності розвитку економіки [16, с. 75].

Відповідно  до "Доповіді про світові інвестиції" Конференції ООН з торгівлі і  розвитку Китай протягом останніх дев'яти  років міцно утримує першість серед країн, які розвиваються, за обсягом іноземних інвестицій. Свідченням цьому є факт, що близько 400 із 500 провідних світових транснаціональних корпорацій уже мають свої підприємства на території Китаю [18, c. 87].

Величина  інвестиційних надходжень у Китай  збільшилась від 10,3 млрд дол. США у 1990 р. до 108 млрд дол. США у 2008 р., тобто майже у 10 разів (таблиця 2). Інвестиції в основний капітал у відсотках до ВВП збільшилися з 24,2 % у 1990 р. по 48,5 % у 2005 р. [13, с. 79]. Варто також акцентувати увагу на такій особливості в реалізації політики держави щодо іноземних інвестицій: їхнє залучення підпорядковано концентрації сил і засобів для створення і розвитку районів, організацію експортного виробництва за ресурси іноземних інвесторів, розширення зовнішньої торгівлі. Щодо результатів, то вони такі: інвестиції в країні збільшувалися темпами, які випереджають зростання

ВВП. Обсяг інвестицій щодо ВВП за 1991-1995 рр. становив 33 %, за 1996-2000 рр. - 32,8 %, а за наступне п'ятиріччя - майже 42 % [33].

В умовах світової фінансової кризи уряд КНР  лібералізував режим іноземного інвестування, зокрема в березні 2009 р. введено нові правила у сфері  прямих іноземних інвестицій.

Інвестиційна  співпраця Китаю з країнами ШОС, Туркменістаном і Азербайджаном  перебуває ще на ранньому етапі (нагромаджений  обсяг інвестицій КНР у країнах ШОС оцінюється приблизно у 8 млрд дол. США). Її нерозвиненість пояснюють різними причинами, зокрема: певним запізненням Китаю у процесі розподілу ринків у 90-х роках, практичною відсутністю у цих країнах китайської діаспори, політичними застереженнями, слабким розвитком транспортної інфраструктури, важким економічним станом окремих країн. Проблема економічної співпраці у двосторонніх і багатосторонніх рамках (ШОС) зводиться до пошуку взаємовигідних форм, які враховують нову ситуацію у світовому господарстві: створення єдиної енергосистеми країн-ШОС, Центральноазіатського ринку вуглеводів, превентивні колективні валютно-стабілізаційні міри та співпраця в науково-технічній галузі[12, c. 62].

Таблиця 2.2

Залучення іноземних інвестицій в  економіку КНР, млрд. доларів.

Представлені  показники економічних результатів  китайської економіки, з огляду внутрішнього розвитку та її міжнародної економічної діяльності, засвідчують наявність колосального потенціалу, який був сформований в докризовий період і який дає змогумінімізувати глобальні виклики та ризики сьогодення. При цьому варто підкреслити позицію китайців, їхнє ментальне сприйняття феномену криза. Китайською мовою термін "криза" складається з двох ієрогліфів: перший означає безпосередньо "криза", а другий перекладаються як слово "можливість". Відтак, у кожній кризі прихована своєрідна можливість.

Якщо  виходити із класичного тлумачення економічної  кризи, як фази економічного розвитку, що супроводжується абсолютним скороченням  ВВП, то в Китаї кризи немає, адже ВВП зберігає позитивну динаміку. Водночас можна вести мову про  те, що світові потрясіння все ж  негативно вплинули на певні сегменти китайської економіки.

Формами прояву економічної кризи в Китаї  були:

• уповільнення темпів зростання ВВП: у 2009 р. китайська економіка зросла не більше, ніж на 8 %, що значно нижче досягнень останнього десятиліття - 1011 %;
• абсолютне скорочення експорту протягом семи місяців поспіль, починаючи з листопада 2008 р. У першому і другому кварталах 2009 р. експорт Китаю знизився на 25 % порівняно з аналогічним періодом минулого року;
• дефляція, що відбулася в 1 кварталі 2009 р., 1,2 % на споживчі товари і 4,6 % на товари виробничого призначення;
• зростання безробіття - (у містах рівень безробіття незначно зріс від 4,1 % у 2007 р. до 4,3 % - у першій половині 2009 р., кількість сільських мігрантів, що втратили роботу (здебільшого через закриття малих і середніх експортних підприємств у південних провінціях), досягнуло 20-30 млн людей (1015 % від загальної кількості мігрантів).

Китайська економіка є невід'ємною  частиною світового економічного простору. Глобальний виклик для Китаю в  тому, чи зуміє ця країна знайти оптимальне співвідношення своїх потреб в інтеграційній  мотивації і домінуванні. Китай в цьому розумінні меншою мірою живе згідно з логікою "потреби в інтеграційній мотивації", будучи учасником формалізованих об'єднань -АТЕС і "АСЕАН+3" (Китай, Японія, Південна Корея) [15, c. 246].

Попри труднощі, феномен економічного зростання Китаю не втратив своєї  потенційної енергії і продовжується. Маючи значні валютні резерви, торговельний профіцит, інвестиції, Китай має необхідні ресурси, щоб першим почати відновлення [12, c. 175]. Разом з тим, попри оптимістичні прогнози, все-таки залишається низка чинників соціального порядку, які зумовлюють занепокоєння як в самій КНР, так і за її межами, оскільки їхні загострення можуть дати колосальне деструктивне відлуння по всій глобальній економіці.

3. Перспективи підвищення конкурентоспроможності китайської економіки в посткризовий період

Китай, займає 14-е місце у ГІК, опустившись на одну позицію в порівнянні з минулим роком. За останні роки більше всього конкурентоспроможності економіки сприяють інновації і освіта, що передбачено державною стратегією розвитку. Що стосується освіти, то Китай знаходиться серед лідерів по рівню зарахування в учбові заклади і займає відповідно 3-е місце і 5-е місце по рівню зарахування в початкові і вищі учбові заклади. Економіка Китаю також отримала відмінні бали за якість освітньої системи, особливо в частині математичних і природних наук (8-е місце). Це підкріплюється інноваційним потенціалом країни (9-е місце), що підтверджується високим числом патентів на душу населення[23, c. 86].

Проте в Китаї залишаються дві області, що вимагають уваги (додаток Б): розвиненість фінансового ринку (58-е місце) і якість державних і приватних інститутів (37-е місце цього року, 30-е минулого року). Відносно фінансових ринків виникають питання відносно стійкості банків (114-е місце) і обмеження потоків капіталу (80-е місце).  Аналогічно рейтинг Китаю за якістю державних інститутів знизився з причини зниження довіри політикам і зростання урядового фаворитизму. Також спостерігається спад всіх показників, що стосуються корпоративного управління[24, c. 123 ].

3.1. Шляхи підвищення  конкурентоспроможності китайської  економіки.

Протягом останніх років  головною особливістю у формуванні світового устрою є стрімкий розвиток Китаю, який перетворюється на нову глобальну наддержаву. За своїм економічним потенціалом Китайська Народна Республіка вже посідає друге місце, поступаючись лише США. І навіть може їх незабаром випередити.

Ця країна розширює сферу  своїх інтересів та впливу від  вже подоланого суто регіонального  рівня в межах Азіатсько-Тихоокеанського регіону до більш високого, світового, що охоплює такі регіони, як Євразія, Америка та Африка. При цьому все це супроводжується активним нарощуванням військового потенціалу, що сьогодні фактично поступається лише США[22, c. 118].

Сприяє такому росту виважена політика китайського керівництва, яке зосередилося у своїй діяльності на національному розвитку країни, використовуючи для цього всі наявні ресурси та багатий історичний досвід. Першу сесію Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП — парламент Китаю) 12 скликання, що відбулась в березні цього року, можна вважати черговим кроком у такому впевненому поступі. На сесії підбивалися підсумки економічних досягнень КНР, визначалися напрями її подальшого розвитку. Відбулися також зміни у складі державного керівництва.