Автор работы: Пользователь скрыл имя, 22 Декабря 2013 в 07:10, курсовая работа
Предметом цієї роботи є аналіз конкурентоспроможності китайської економіки, а об’єктом виступають всі відносини, які склалися в країні з приводу розвитку економіки Китаю, тобто це - відносини між Китаєм та іншими країнами, взаємозв’язок між торгівельними та фінансовими ресурсами країни.
Метою написання даної курсової роботи є аналіз розвитку економіки Китаю, а також можливі шляхи її розвитку, поліпшення та удосконалення.
Вступ
Теоретичні засади формування конкурентоспроможності китайської економіки.
Еволюція китайської моделі економічного розвитку в ХХ ст..
Підходи щодо визначення джерел та механізмів розвитку китайської економіки.
Дослідження складових конкурентоспроможності китайської економіки в наш час.
Оцінка сучасного стану конкурентоспроможності китайської економіки.
Аналіз чинників, що впливають на формування конкурентоспроможності китайської економіки в умовах глобалізації.
Вплив світової фінансової кризи на стан конкурентоспроможності китайської економіки.
Перспективи підвищення конкурентоспроможності китайської економіки в посткризовий період.
Шляхи підвищення конкурентоспроможності китайської економіки.
Вплив китайської економіки на конкурентоспроможність економіки України.
Висновок
Список використаних джерел
ЗМІСТ
Вступ
Висновок
Список використаних джерел
Предметом цієї роботи є аналіз конкурентоспроможності китайської економіки, а об’єктом виступають всі відносини, які склалися в країні з приводу розвитку економіки Китаю, тобто це - відносини між Китаєм та іншими країнами, взаємозв’язок між торгівельними та фінансовими ресурсами країни.
Метою написання даної курсової роботи є аналіз розвитку економіки Китаю, а також можливі шляхи її розвитку, поліпшення та удосконалення.
Завданням курсової роботи є раціональне зосередження населення і, відповідно, виробництва на території Китаю, одержання якомога більшого ефекту від правильно розміщеного підприємства, а як відомо на рівні будь-якої країни ефект виражається у національному доході.
Проблематику джерел та напрямів реформування китайської економіки, в контексті посилення її статусу як глобального лідера, відображено в низці праць зарубіжних фахівців, зокрема Лі Цзи Шен [16], В. Гельбраса [12], В. Міхеєва [20], В. Мельянцева [19], В. Карлусова [13], І. Лабінської [15] тощо. У вітчизняній науковій літературі пріоритетні завдання трансформації системи макрорегулювання в КНР висвітлено у працях А.А. Мазаракі [17], Є. Марцуна [18], Н. Самсоненка [22] та інших. Водночас, багато аспектів цієї проблеми, з огляду на особливості розвитку сучасної глобальної економіки, потребують більш повного та предметного дослідження.
Тридцять років тому Китай розпочав шлях кардинальних економічних і соціальних перетворень, який спирався на прагматичний розрахунок і реалії ринкових відносин. Цей курс отримав назву "політика реформ і відкритості". За цей період Китай став прикладом того, як виважена зовнішньоекономічна стратегія може за відносно короткий проміжок часу вивести величезну країну в число глобальних лідерів. Проблематика китайського феномену особливо актуальна нині. Однією із підойм виходу глобальної економіки з кризового стану є нарощування та збереження високої і стійкої економічної динаміки в країнах, які належать до авангарду світового розвитку, і, передусім, США та Китаї. З огляду на зазначене, тема дослідження, в якому аналізується досвід китайських зовнішньоекономічних реформ як передумова посилення конкурентних позицій національної економіки в умовах її активної інтеграції в глобальний економічний простір, є актуальною і такою, що має не лише теоретичне, але й практичне значення для України, яка потребує оптимізації своєї стратегії реалізації національних економічних інтересів через механізми міжнародної взаємодії.
При дослідженні
У питанні досліджуються основні передумови і характерні риси китайських реформ на рубежі ХХ-ХХІ ст., особливості аграрної, промислової, фінансової та зовнішньоекономічної політики КНР. Значне місце відведено висвітленню нових явищ в економіці Китаю в контексті рішень ХVІ Всекитайського з’їзду КПК (2002 р.).
Соціально-економічні перетворення в
Україні повинні вирішити проблеми,
що накопичувалися десятиліттями. Реалізація
цих завдань дозволить нашій
країні організувати виробництво у
відповідності з суспільними
потребами та увійти у світову
економічну співдружність. Завдяки
цьому можна забезпечити
Характерні риси китайських реформ. На ХVI Всекитайському з’їзді КПК (листопад 2002 р.) підкреслювалося, що з переходом у ХХІ ст. країна вступила в новий період розвитку - всебічного будівництва середньозаможного суспільства і прискореного просування соціалістичної модернізації соціально-економічного розвитку. Основні особливості соціально-економічного розвитку в КНР на рубежі ХХ-ХХІ ст. полягають у наступному. У країні співіснують велике сучасне і дрібне традиційне виробництво, товарна і натуральна форми господарювання. Особливо низькі товарність і ступінь усуспільнення в сільському господарстві, де зайнята абсолютна більшість населення, яке використовує ручну працю [1, c. 2]. Поряд з відносно розвинутими районами в країні існують дуже відсталі, причому різниця між ними досить велика. Характерно, що сама сучасна наука і техніка існують поряд із неписьменністю і напівписьменністю (це стосується чверті населення країни). За умов високих загальних показників розвитку економіки мають місце низькі показники середньодушового виробництва, а багаточисленне населення країни - не тільки джерело робочої сили, а й важкий тягар для економіки.
Реальними в країні є такі поняття,
як «скромний достаток», «забезпеченість
їжею та одягом», «бідність». Причому,
навіть дві перші категорії на
загальносвітовому рівні
У офіційних партійних документах підкреслювалося, що «початковий етап соціалізму» - це не та початкова стадія взагалі, яку переживає будь-яка країна при вступі в соціалізм, а той особливий період, через який неминуче повинен пройти Китай, будуючи соціалізм за умов нерозвинутості продуктивних сил і товарного господарства. Для вирішення основної суперечності «початкової стадії соціалізму» - суперечності між зростаючими матеріальними і культурними потребами народу і відсталим суспільним виробництвом необхідно, як вказувалося на ХIII з’їзді КПК, прикладати зусилля для розвитку товарного виробництва, підвищення продуктивності праці, модернізації промисловості, сільського господарства, оборони, науки і техніки.
Соціально-економічні реформи в
Китаї мають переважно
Усього за 50 років виробництво основних видів промислової продукції в країні збільшилося у десятки і, навіть, у сотні разів. Починаючи з 1996 р. за виробництвом сталі, взуття, цементу, хімічних добрив і телевізорів Китай вийшов на перше місце в світі [4, с. 98].
На етапі всебічного розвитку середньозаможного суспільства особливо актуальним є завдання створення сучасного сільського господарства, розвиток економіки села та зростання доходів селян. Намічено посилити базисне становище аграрного сектора, стимулювання прогресивної структури сільського господарства та економіки села, зберігати і підвищувати комплексні зерновиробничі потужності, посилювати конкурентоспроможність аграрного сектора в цілому [1, с. 5].
Реалізація реформ в аграрному секторі економіки розпочалася з розпуску сільгоспкомун, де сотні мільйонів селян були зайняті підневільною працею на державу. Спочатку земля передавалася селянським подвір’ям в оренду на строк до трьох років. Проте досвід показав, що короткострокова оренда землі породжує тенденцію до її хижацького використання. Тому строк оренди було збільшено до 30 років (надалі передбачається передати землю селянам у довічне спадкове володіння). Однак важливим є те, що з самого початку селяни здобули право після внесення орендної плати (або сплати сільськогосподарського податку) вільно розпоряджатися своєю продукцією (в тому числі реалізовувати її на ринку). У селян з’явився потужний стимул до господарської діяльності.
Прискорення темпів розвитку сільського
господарства в Китаї почалося з
початком проведення реформ на селі (після
1978 р.). При збереженні колективної
власності реформи в аграрному
секторі подолали застарілі традиційні
системи і змогли за умов ринкових
відносин знайти нові реальні форми
для колективного господарства. Реформи
принесли селянам реальні вигоди,
сприяли зростанню
Наприкінці ХХ ст. сільське господарство
і сільська економіка Китаю, хоча
і зіткнулися з багатьма труднощами,
проте змогли зберегти позитивну
тенденцію розвитку. Наприклад, у 1996-2000
рр. додаткова вартість сільського
господарства (протягом п’яти років)
у ВВП досягла 7 трлн 129 млрд 180 млн
юаней. Середньорічне зростання
сільгосппродукції при
Радикальні реформи в
З перших років реалізації реформи
Китай проводить політику «відкритості»,
тобто поступової інтеграції країни
в систему світогосподарських зв’язків.
Найяскравіше така політика проявилася
в створенні в прибережних
провінціях спеціальних економічних
зон (спочатку їх було 13, а нині - більше
20). У цих зонах створено сприятливі
умови для масштабного