Чилі після правління Піночета

ТЕС Індії виробляють бл. 75% електроенергії, яка споживається країною. Найбільші  ТЕС Індії знаходяться в: Синграулі, Корбі, Рамагундамі, Рмханді, Фараккі. Атомні електростанції — в Тарапурі, Коті, Калпаккамі, Нарорі, Какрапарі.

Загальні відомості. Офіційна назва — Республіка Індія. Столиця — Делі (понад 10 млн осіб). Площа — 3,3 млн км²(7-ме місце у світі). Населення — понад 1 млрд осіб (2-ге місце). Державні мови — гінді та англійська. Грошова одиниця — індійська рупія.

Географічне положення. Індія займає півострів Індостан і більшу частину Індо-Ганзької низовини. Із заходу її омивають води Аравійського моря, зі сходу — Бенгальської затоки. Вони належать до басейну Індійського океану. Індія володіє трьома групами островів — Лаккадівськими, Андаманськими та Нікобарськими. Кордон із Пакистаном пролягає на заході та північному заході, на півночі Індія межує з Афганістаном, на північному сході — з Китаєм і Непалом, на сході — з Бутаном, М'янмою та Бангладеш. Протяжність суходільних кордонів (15 тис. км) не набагато перевищує протяжність кордонів морських. У цілому розміщення Індії на важливих морських і повітряних шляхах, які зв'язують Східну та Південно-Східну Азію з Європою та Африкою, є вигідним. Однак країна оточена нестабільними, кризовими, а то й вороже налаштованими країнами-сусідами, що обмежує її розвиток.

Історія виникнення та розвитку. За однією з концепцій, у II тисячолітті до н. є. з території сучасної України до Індії прийшли арії (орійці). Тут вони змішалися з місцевими аборигенами, й власне, започаткували формування сучасного населення Індії. УIV ст. до н. є. виникла перша імперія. УIII ст. до н. є. державною релігією став буддизм. У IV—V ст. н. є. відбувся розквіт індуської культури. З VII ст. н. є. почалася ісламська експансія. Наприкінці XIV ст. відбулася навала монголів на чолі з Тимуром. У XVI ст. вони започаткували в Індії династію Великих Моголів. Після відкриття морського шляху до Індії сюди ринула велика кількість європейських торговців, які заснували голландські, французькі, португальські та англійські факторії.

На середину XIX ст. припадає поширення британського панування майже на всю Індію. Почав наростати національно-визвольний рух, який очолив М.К. Ганді. Водночас загострились конфлікти між індусами та мусульманами. У 1947 р. Індія здобула незалежність. У цей самий час британці поділили її на індуську та мусульманську частини (Індія та Пакистан). Це спричинило гострі конфлікти та грандіозні переселення індусів і мусульман. Нині в Індії продовжуються загострення етнічних і релігійних конфліктів, що породжує сепаратизм, збройні протистояння та тероризм.

Державний устрій і форма  правління. Індія — федеративна держава, парламентська республіка. Глава держави — президент. Він обирається на 5 років колегією виборників, яка складається із виборчих членів двох палат парламенту, а також членів законодавчих зборів усіх штатів. Законодавча влада належить парламенту та президенту. Парламент складається з двох палат: Ради штатів і Народної палати. Виконавча влада зосереджується у президента та уряду. Останній формується парламентською більшістю та несе відповідальність перед Народною палатою. За політико-адміністративним поділом країна має 25 штатів і 7 союзних територій.

Природні умови та ресурси. Близько 3/4 території Індії становлять рівнини і плоскогір'я. В їх основі уламок давньої платформи, який відколовся від Африки і приєднався до Азії. На півострові Індостан знаходиться плато Декан. На північ, північний схід і захід від нього розміщена велика Індо-Ганзька рівнина. На півночі країни здіймаються найвищі у світі гірські системи Каракорум і Гімалаї.

Клімат на більшій частині її території субекваторіальний, мусонний, лише на півночі — тропічний. Опади випадають переважно у вологий сезон (до 80 %). На сході країни на навітряних схилах Гімалаїв випадає найбільша кількість опадів на Землі (до 12 000 мм на рік), а на північному — опадів лише 100 мм, у центрі Індостану — 300—500 мм. Середні температури становлять влітку по всій території країни до +32 °С, взимку від +27 °С на півдні і до +15 °С на півночі.

В Індії протікають повноводні річки  Інд, Ганг і Брахмапутра, що мають снігово-льодовикове і дощове живлення. Великих озер у країні взагалі немає.

Ґрунтовий покрив Індії досить різноманітний. Алювіальні, чорні та червоно-бурі ґрунти відзначаються родючістю. На півдні переважають червоно-жовті латеритні ґрунти.

Рослинний і тваринний світ густозаселеної Індії дуже змінений людьми. Мусонні ліси займають лише 10 % території. Все ще трапляються цінні породи дерев — сандал, тик.

Майже повністю винищено левів, леопардів, бухарських оленів. Більше пощастило тиграм, носорогам, індійським слонам. В Індії багато мавп (гібони та макаки) і змій. Серед останніх виділяється знаменита королівська кобра, довжина якої може сягати 5,5 м. Тваринний і рослинний світ найкраще зберігся в понад 50 заповідниках і національних парках.

Індія володіє великими покладами  руд металів. Є залізна руда, мідь, боксити, марганцеві руди, уран, титан тощо. Відомими є родовища дорогоцінного каміння. Енергоносіями Індія забезпечена недостатньо. Є родовища вугілля та нафти.

У цілому серед природних ресурсів Індія найбагатша на гідроенергетичні та рекреаційні.

Населення. Густота населення нині вже перевищила 320 осіб на 1 км². Природні умови визначають його значну контрастність у розміщенні. Найгустіше заселена родюча Індо-Ганзька низовина (понад 500 осіб на 1 км²). У пустельних північно-західних частинах та у високогір'ї постійного населення немає.

Хоча індійський уряд здійснює політику скорочення народжуваності, вона ще дуже висока (25 %о). У середині нинішнього століття Індія перетвориться у найбільшу за чисельністю населення державу світу. За прогнозом ООН у ній житиме до 1,7 млрд осіб.

Індія — слабоурбанізована країна. Хоча міське населення становить близько 30 %, у країні значна кількість дуже великих міст: у Калькутті живе понад 16 млн осіб, у Мумбаї — близько 14 млн, Ченнаї — близько 8 млн осіб.

Національний склад населення країни найстрокатіший у світі. Тут на своїх етнічних територіях живуть понад 500 народів і племен. Найбільші народи — гіндустанці, бенгальці, таміли, пенджабці, біхарці та ін. — налічують десятки мільйонів осіб.

Господарство. Як і в інших сферах життя, економіка Індії зіткана з суперечностей. За класифікацією ООН вона належить до країн, що розвиваються. Донині домінуючою галуззю господарства залишається сільськогосподарське виробництво. З іншого боку, за обсягом ВНП ця держава випередила Німеччину і вийшла на 4-те місце у світі. Вона розробила ядерну зброю та здійснила її випробування. Ще у 1980 р. Індія вивела на орбіту власною ракетою штучний супутник Землі.

У сільському господарстві зайнято  до 60 % усієї робочої сили. Нині Індія посідає перше місце у світі за виробництвом чаю та поголів'ям великої рогатої худоби (близько 200 млн голів). Найбільше виробляє вона також зернобобових, джуту та деяких спецій. За обсягами вирощування рису, пшениці, овочів, кави, цукрової тростини, арахісу Індії належить друге місце у світі; бавовни і тютюну — третє. Значні обсяги збирання бананів, кокосових горіхів і манго. За поголів'ям овець країна на п'ятому місці у світі. Значна кількість кіз і буйволів.

Сільськогосподарське виробництво  все ще малопродуктивне. Найбільшою мірою це стосується тваринництва. У зв'язку з релігійною забороною вживання в їжу яловичини, велика кількість рогатої худоби використовується переважно як тяглова сила.

В промисловості Індії відбувається структурна перебудова в бік зменшення частки легкої та харчової промисловості та збільшення енергетики, металургії й машинобудування. На сході країни сформувався потужний район важкої промисловості. Тут біля Калькутти виникли центри металургії (Роукела, Дургапур, Бокаро), важкого машинобудування (Ранчі та ін.), хімічної промисловості (Сіндрі). Великий Бхілайський металургійний комбінат знаходиться в центрі країни. У найбільших містах виробляють автомобілі й трактори, обладнання для всіх галузей промисловості, телевізори та відеомагнітофони.

Розвиток господарства Індії базується  на потужному паливно-енергетичному комплексі. Щорічно в країні видобувають понад 300 млн т вугілля. Постійно зростає видобуток нафти, яку переробляють на 14 заводах.

Традиційно розвинена та спеціалізована легка промисловість. Вона переважно орієнтована на переробку джуту та виробництво бавовняних тканин. Переважаючими темпами розвивається швейна промисловість. Не втратили значення кустарні ремесла.

Велика площа та густота населення  визначають розвиток транспорту Індії. За протяжністю залізничних колій (63 тис. км) і автомобільних доріг (1,8 млн км) країна входить до перших п'яти країн світу. У містах поряд із сучасними видами транспорту використовують мото- та велорикші. Постійно зростає значення авіаційного та морського видів транспорту. Найбільші морські порти — Мумбаї та Калькутта.

Культура та соціальний розвиток. Понад 300 млн індійців живуть за офіційно визначеною межею бідності, яка становить 100 дол. США річного доходу. З одного боку, в Індії лише 48 % населення вміють читати та писати. З іншого, це країна з найбільшою кількістю людей з вищою освітою. Все більше індійських професорів працюють у США. Хоча кількість офіційно зареєстрованих безробітних порівняно невелика — 15 млн осіб, поширене приховане безробіття.

Індія — країна давньої культури. Тут знаходиться безліч історико-архітектурних і релігійних пам'яток, музеїв і приватних колекцій. Серед них виділяється мавзолей Тадж-Махал, Золотий храм (Амритсар), Золотий храм Шиви у Варанасі тощо.

Республіка Індія визнала Україну  26 грудня 1991 р. Дипломатичні відносини встановлені 17 січня 1992 р. шляхом підписання протоколу. З травня 1992 р. у Києві працює посольство Республіки Індія. Постійно зростає зовнішньоторговельний оборот між двома країнами.

98. Сучасний розвиток Іраку

Ірак  – аграрно-індустріальна країна. На початку ХХІ ст. Ірак був країною з регульованою державою капіталістичною економікою, основа якої – видобуток нафти. Державний сектор повністю контролював нафтову промисловість і енергетику. Високорозвинуті такі галузі промисловості, як нафтовидобувна, нафтопереробна, газова, цементна, металургійна, електроенергетика, машинобудування та ін. Є завод з виробництва двигунів, азотних добрив, сільськогосподарських машин, а також електротехнічний і металургійний заводи, фабрика з виробництва верхнього одягу, кустарні промисли. У сільському господарстві переважає екстенсивне землеробство. Головні продовольчі культури – пшениця, ячмінь, рис, овочі, цитрусові, тютюн, бавовна. Розводять велику рогату худобу, овець, кіз. У країні ведуться роботи з іригації та механізації сільськогосподарського виробництва, а також створення великих агропромислових комплексів. Транспорт: автомобільний, морський, річковий, частково – залізничний, розвинений трубопровідний. Основні іракські порти в Персидській затоці – Басра, Умм-Каср, Фао і Ез-Зубайр. Річковий порт – Багдад. У країні є два міжнародних аеропорти – в Багдаді і Басрі і понад 100 місцевих летовищ (в Хадіті, Кіркуці, Мосулі і інш.). Основу економіки країни складає експорт нафти, за рахунок якого формується прибуткова частина державного бюджету. 
  
У 2008 р. зростання ВВП Іраку склало 10,9%, що перевищило попередні очікування та прогнози. Таке значне зростання обумовлене високими світовими цінами на нафту протягом першої половини 2008 р., коли у липні Ірак реалізовував цю сировину за ціною у 123 долари за барель, що за рік дозволило йому заробити 61,89 мільярда доларів США (дані за 2007 р. – 39,8 млрд.дол.США). Враховуючи те, що надходження від експорту сирої нафти склали в 2008 р. 94% від загальних надходжень до національного бюджету Іраку, абсолютна залежність Іраку від торгівлі вуглеводнями є найбільшою загрозою для розвитку його економіки. Падіння світових цін на нафту у другій половині 2008 р., а також неспроможність Іраку значно збільшити видобуток цієї сировини позначаться на подальших перспективах розвитку іракської економіки. 
  
Оскільки експорт нафти залишається основним джерелом наповнення бюджету країни, збільшення обсягів її видобутку та експорту є головним економічним пріоритетом Іраку, реалізації якого перешкоджає корупція в нафтогазовій сфері та незадовільна безпекова ситуація в країні, яка суттєво ускладнює роботу іноземних інвесторів. Крім того, на заваді стоїть застаріла та частково зруйнована нафтогазова видобувна і експортна (транспортна) інфраструктури, відновлення яких потребує залучення багатомільярдних інвестицій з-за кордону. 
  
Сільське господарство слаборозвинуте. Його внесок у ВВП складає 6 %, в цій сфері працює 25 % населення. Основні культури - зернові, масляні культури, овочі, фініки та бавовна. Вирощується велика рогата худоба. Лише 12% землі придатні для сільськогосподарського використання (у 2003 р. обсяги виробництва зернових сягали 2,6 млн. т.). 
  
Останніми роками виробництво сільськогосподарської продукції в Іраку є нерентабельним, тому не може конкурувати з більш дешевою іноземною продукцією та потребує державних дотацій. Крім цього, погодні умови 2008 р. призвели до втрати 51% врожаю зернових в Іраку. Песимістичними є прогнози на врожай 2009 р. (кількість опадів у Іраку в цьому сезоні на третину менше середньорічних). У стані занепаду перебуває іригаційна система, яка є основою успіху сільського господарства в кліматичних умовах країни. Через це Ірак змушений імпортувати 50% необхідних продуктів харчування. Зокрема, обсяги закупівлі Іраком зернових у 2008-2009 рр. сягнули 950 тисяч тон. 
  
Структура ВВП: нафтогазовий сектор – 94%, решта – 6% (детальні статистичні дані відсутні). Зовнішній борг (станом на 31.12.08) – 67,8 млрд. дол. США.

Президент - Джаляль Талабани,  міністр закордонних справ Іраку Хошияр Зебарі

76. Офіційна назва - Республіка Куба (República de Cuba - ісп. мова, Republic of Cuba - англ. мова).

Географічне  положення    -  розташована    в  Вест-Індії, на острові Куба і Хувентуд, а також прилеглих  до них 1600 островів  з групи Великих Антильських островів.



Територія - 110 860 кв. км.



Населення  -  понад 11,2 млн. осіб (2009 р.).

Столиця - Гавана (La  Habana) - понад 2,2 млн. осіб (2008 р.).



Адміністративний  поділ  -  15 провінцій (provincia), у тому  числі  столиця Гавана. Провінції   поділяються  на  муніципії (municipio). Острів Молоді (був. острів Пінос)  виділений   у муніципію.



Офіційна мова - іспанська.



Релігія - переважна частина віруючих - католики.



Грошова одиниця - кубинське песо = 100 сентаво.



Національні свято - 1  січня - День визволення (1959  р.), 26  липня - День національного повстання (195З р.).


Членство у  міжнародних організаціях - ООН, СОТ, Організація Американських держав, МФЧХіЧП та інші. 

Державний устрій і форма правління. Куба є унітарною державою, соціалістичною республікою. Глава держави та уряду Рауль Кастро. Законодавча влада належить Національній асамблеї народної влади. Термін її повноважень — 5 років. Реально влада в країні належить Комуністичній партії Куби на чолі з братами Кастро. Всі 601 член парламенту є комуністами. Найвищий орган влади — Національна асамблея народної влади, яка обирає 609 депутатів загальним голосуванням на п'ятирічний термін. Асамблея обирає зі свого складу Державну раду, яка представляє її між сесіями, виконує її ухвали та здійснює інші функції.

Природні умови  та ресурси. Більша частина Куби рівнинна. Лише на південному сході височать гори Сьєрра-Маестра з найвищою точкою країни (1974 м). Великих річок немає. Клімат тропічний пасатний. Ліси збереглися практично лише в горах. Рослинний і тваринний світ небагатий. Серед мінеральних ресурсів переважають руди кольорових металів. За запасами нікелю Куба посідає 2-ге місце у світі. Будівельні матеріали представлені найвідомішим в Америці родовищем мармуру.

Населення.  Середня густота населення перевищує 100 осіб на 1 км2 і по території розміщене досить рівномірно. Частка міського населення досягла 75 % . Окрім Гавани більше міст-мільйонерів на Кубі немає. Представників європейської раси у країні близько 70 % , мулатів та метисів — близько 17, негрів — 13 % . На Кубе церковь отделена от государства, и Конституция Кубы гарантирует населению свободу вероисповедания. Самая распространённая религия — католическая.

Господарство. Агропромисловий комплекс (сільське господарство та переробні галузі харчової та легкої промисловості) домінує. В країні переважають великі сільськогосподарські кооперативи. Основними сільськогосподарськими культурами, за якими Кубу знають у світі, є цукрова тростина та тютюн. З них виготовляють цукор, ром і відповідно знамениті сигари. Відома Куба також своїми плантаціями цитрусових. На Кубі однією з найкраще розвинутих у світі є галузь охорони здоров'я. Понад 95 % населення письменне.