Чилі після правління Піночета

3. Америка́нська мрія — поширена у США доктрина, за якою кожен американець може досягти успіху та навіть обратися президентом країни, — і це лише завдяки таким рисам своїм як працелюбність, мужність,сексуальність наполегливість та рішучість. Хоч така ідея на думку багатьох скептиків є соціальною утопією, вона була і залишається однією з головних рушійних сил міграції до Сполучених Штатів, — та однією з найяскравіших в історії людства.

Різноманіття національностей та рас, які населяють простори американського континенту, та відносно невеликий історичний відрізок їх «симбіозу» викликали нагальну потребу у формулюванні єдиної доктрини, яка б згуртовувала вихідців із різних країн світу в єдину націю. Такою доктриною стала «американська мрія», яка культивувалася протягом багатьох десятиліть і давала кожному американцю віру в те, що він може досягти успіху чи навіть стати президентом країни.

4. Загальний огляд країн Центральної Європи

Країни Центральної Європи утворюють суцільний територіальний масив, розташований між Західною Європою та Північною Євразією, від Балтійського моря на півночі до Чорного й Адріатичного морів на півдні. Це території Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Словенії, Хорватії, Македонії, Боснії і Герцеговини, Союзної республіки Югославії, Албанії. А також - території молодих незалежних країн, колишніх європейських республік СРСР - Литви, Латвії та Естонії, Білорусі, України та Молдови.

Країни регіону досить відмінні за природно-ресурсним потенціалом, характеристиками населення, рівнем економічного розвитку. Проте мають тісно сплетену сув'язь історичної долі та взаємодоповнюючі структури господарства, що дає змогу розглядати їх як певну територіальну соціально-економічну єдність - Центральноєвропейський регіон.

Великі політичні та соціально-економічні зрушення 90-х років сформували нову політичну карту цієї частини Європи.

У результаті розпаду СРСР Україна, Білорусь, Молдова, Литва, Латвія та Естонія  стали незалежними державами. Припинили існування Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) і військова організація Варшавського Договору, які були основними чинниками інтеграційних процесів у Центральній Європі за часів соціалізму.

Після розпаду СРСР виникло нове політичне утворення - Співдружність Незалежних Держав (СНД). Литва, Латвія та Естонія не входять до СНД. Україна бере активну участь у двосторонніх економічних відносинах, утримуючись від участі в наддержавних політичних та військово-політичних органах країн СНД.

З карти Європи зникла Німецька Демократична Республіка (НДР), яка проіснувала з жовтня 1949 р. до жовтня 1990 p., до возз'єднання двох німецьких держав - ФРН та НДР в єдину німецьку державу.

На території колишньої Чехословаччини мирним шляхом утворилися дві нові суверенні держави: Республіка Чехія та Словацька Республіка.

Замість Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, яка розпалася в результаті міжнаціонального збройного конфлікту, утворилося 5 держав: Словенія, Хорватія, Македонія, Боснія і Герцеговина та Союзна Республіка Югославія (СРЮ), що об'єднує Сербію та Чорногорію. З них тільки Словенія є унітарною країною решта мають у своїх межах автономні утворення: в Хорватії - Республіка Сербська Країна, в Македонії - Албанська Автономна Ілірізька Республіка. На території Боснії і Герцеговини - Сербська Республіка, що тяжіє до Югославії, та Хорватська держава Герцеговина, що тяжіє до Хорватії, а також Республіка Герцеговина, населена здебільшого мусульманами.

Перебіг політико-географічних процесів привів до виникнення інтеграційного угруповання держав Центральної  Європи - Центральноєвропейської Ініціативи, в межах якої співробітничають колишні  соціалістичні країни Європи (крім Югославії), інші країни Європи (Австрія, Італія) та нові незалежні держави - Україна, Молдова. Таким чином у Центральній Європі виникають нові чинники інтеграції, але вже на іншій основі.

У 90-ті роки найактивніше інтегрувалися  в Центральну Європу країни Балтії (Литва, Латвія та Естонія), тому в підручнику вони розглядаються в межах цього регіону. Білорусь і Молдова вивчатиметься разом з країнами Східної Європи, Північної та Центральної Азії.

Географічне положення центральноєвропейських країн можна визначити як вигідне, що характеризується:

а) компактним розміщенням у центрі Європи між Заходом та Сходом. З одного боку знаходяться розвинуті країни Західної Європи, що значною мірою визначають економічну політику на регіональному та світовому ринку, з другого - країни СНД, передусім Росія й Україна, які є для Центральної Європи традиційними економічними партнерами;

б) виходом до моря 11 з 15 країн регіону, що дає змогу їм здійснювати широкі контакти із зовнішнім світом;

в) розвинутою системою транспортних комунікацій. Цю територію в усіх напрямах перетинають залізничні та автомобільні магістралі, трубопроводи, лінії електропередачі. Інтегруюче значення для регіону має Дунайська  водна система;

г) сусідським положенням. Центральноєвропейські  країни є в основному невеликими за територією, що мають добру транспортну доступність. До того ж кордони країн проходять по територіях, які за своїми природними характеристиками не створюють перешкод для транспортних сполучень.

Природно-ресурсний потенціал країн  регіону дуже різний. Мінерально-сировинна база представлена паливно-енергетичними ресурсами, рудною та нерудною сировиною. З-поміж паливно-енергетичних ресурсів найпоширенішими є буре вугілля, яке переважно добувають відкритим способом. На кам'яне вугілля багаті Польща і Чехія. Є воно і в Румунії. Нафтогазоносні провінції є на території Румунії (охоплює частково також Угорщину та Сербію), а також в Албанії та Хорватії.

Паливних ресурсів більше в північній частині регіону, рудних - на півдні. Запаси залізної руди незначні: більше їх у країнах Балканського півострова (Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія), є вона в Словаччині, Угорщині, Румунії. Значно краще регіон забезпечений рудами кольорових металів: мідні та поліметалічні руди добувають як на півдні, так і на півночі. Найбільше мідних руд - у Польщі, бокситів - в Угорщині.

З-поміж нерудної сировини є запаси кухонної солі (Польща, Румунія) та природної  сірки (Польща).

Різні грунтово-кліматичні умови спричинили істотні відмінності в якості земельного фонду, що є основою розвитку агропромислового виробництва.

Населення Центральної Європи становить  майже чверть населення усієї  Європи. Країни регіону відмінні за основними характеристиками населення, але мають і деякі спільні  риси. По-перше, демографічні процеси  тут значною мірою зумовлені  наслідками Другої світової війни, що вплинуло на кількість населення. По-друге, перебудова економіки на індустріальну основу зумовила розвиток процесів урбанізації і пов'язаних з цим змін у відтворенні населення, характері його розселення.

У цілому для країн Центральної Європи (крім Албанії) характерний перший тип відтворення населення. Після повоєнного значного приросту з 70-х років XX ст. намітилася тенденція до падіння темпів зростання населення. Це пояснюється насамперед соціально-економічними причинами: поширенням міського способу життя та відповідної суспільної орієнтації, міграційними процесами, широким залученням жінок до суспільного виробництва тощо. В результаті змінилася статево-вікова структура майже всіх країн регіону в бік збільшення частки старших вікових груп, Що свідчить про загальноєвропейський процес «старіння» населення.

У регіоні відбувся значний перерозподіл міського і сільського населення. Кількість  міського населення постійно зростає  і нині в усіх країнах регіону (крім Албанії) становить понад 50 %.

Центральна Європа - дуже добре  освоєна і заселена територія. Розселення характеризуються нерівномірністю, значними відмінностями між країнами. Найбільшу густоту населення мають Чехія, Польща, Албанія, Угорщина, Словаччина, СРЮ, найменшу - країни Балтії.

Кількість міст майже в усіх країнах регіону зростає. Яскравим прикладом концентрації населення у великому місті є Будапешт в Угорщині (мал. 66). Тут зосереджено майже 40 % міського населення країни, тоді як у цілому густота міських поселень невисока. Крім Будапешта, у Центральній Європі розвиваються такі міські агломерації, як Бухарестська, Празька, Верхньосілезька, Софійська, Белградська.

У зоні впливу міських агломерацій  спостерігається і найвища концентрація сільського населення. Високу густоту  сільського населення має Албанія  та Македонія.

Населення країн регіону зайняте  переважно в промисловості (40-50 %), у сільському господарстві (20-50 %) та у невиробничій сфері (15-20 %), роль якої постійно зростає. Водночас для більшості країн регіону зайнятість населення стає однією з гострих соціальних проблем. У середньому рівень безробіття в країнах регіону становить 5-15 % і коливається залежно від інтенсивності впроваджуваних реформ.

Етнічний склад населення Центральної  Європи порівняно не дуже строкатий. Тут проживають народи двох культурно-мовних сімей: а) індоєвропейської, до якої входить  слов'янська (поляки, чехи, словаки - західні  слов'яни, болгари, серби, хор вати, словенці та інші народи колишньої Югославії - південні слов'яни), балтійська (литовці, латиші), романська (румуни) та албанська (албанці) групи народів; б) уральської у складі угро-фінської групи (угорці, естонці).

У регіоні є як однонаціональні, так і багатонаціональні країни, але на сучасному етапі переважають  процеси утворення однонаціональних держав. Загострюються міжнаціональні відносини, що в ряді випадків виникають  через конфесійні відмінності.

Таким чином, країни Центральної Європи, незважаючи на природні, соціальне економічні та соціально-політичні відмінності, об'єктивно пов'язані спільністю історичної долі, умовами формування сучасної економіки і мають достатні умови для інтеграції в загальноєвропейський і світовий простір.

5. Республіка Індія — країна на півдні Азії, яка включає в себе більшу територію Індійського субконтиненту.

Територія — 3 166 829 кв. км (є 7-ю країною  в світі за географічною площею).

Довжина з півночі на південь — понад 3000 км; з заходу на схід — близько 2000 км.

Кількість населення — 1 млрд. 027 млн. осіб (березень 2001 р.; у 1990 р. — 844 млн.) Це друга за величиною населення, —  після Китаю, — держава на планеті Земля.

Столиця — Нью-Делі (понад 13 млн. жителів)

Найбільші міста: Калькутта (понад 16 млн. жителів), Мумбаї (Бомбей) (понад 15 млн. жителів), Ченнаї (Мадрас) (6 млн. жителів), Хайдарабад (5 млн. жителів), Бангалор (4,5 млн. жителів), Ахмадабад (4 млн. жителів)

За рівнем розвитку економіки (паритет купівельної спроможності) Індія займає 4-е місце у світі.

Грошова одиниця — індійська  рупія = 100 пайсам.

Експорт: чай (найбільший у світі виробник), кава, залізо, сталь, текстиль, коштовне каміння та ювелірні вироби, техніка, хімікати, шкіра та шкіряні вироби, риба

Партнери в експорті: США (17%), Об'єднані Арабські Емірати (8.8%), Китай (5.5%), Гонконг (4.7%), Великобританія (4.5%), Сінгапур (4.5%) (2004)

Імпорт: нафта,машини та механізми,коштовний камінь, міндобрива, хімікати

Партнери в імпорті: Китай (6.1%), США (6%), Швейцарія (5.2%), Бельгія (4.4%) (2004)

Офіц. мова — хінді та (тимчасово) англійська, також 17 регіональних мов.

Членство у міжнародних організаціях: ООН, Рух неприєднання, ЮНІСЕФ, ВООЗ, Міжнародна організація космічного зв'язку «Інтерсупутник», Всесвітня продовольча програма, МОП, SAARC, МБРР, МАР тощо.

Індія — колиска деяких із найдавніших  цивілізацій.

ндія розташована на півдні Євразійського континенту, на півострові Індостан.

Має берегову лінію довжиною в 7 тисяч  кілометрів та кордони із Пакистаном на заході, Китаєм, Непалом і Бутаном  на північному сході та Бангладеш  і М’янмою (колишня Бірма) на сході.

Індія також претендує на кордон із Афганістаном на північному заході (частина індійського штату Джамму й Кашмір, що межує з Афганістаном, перебуває під контролем Пакистану).

В Індійському океані має кордон з Мальдівами на південному заході, Шрі-Ланкою на півдні та Індонезією на південному сході. Від Шрі-Ланки її відділяють Полкська протока і Манарська затока; протокою Ґрейт-Ченнел між островами Великий Нікобар і Суматра проходить морський кордон між Індією та Індонезією.

Рельєф: гірська країна Гімалаї  на північному кордоні, річкові долини Ґанґу, Інду, Брахмапутри; плато Декан на південь від річки Нармада — між західним і східним хребтами Гат; на заході — пустеля.

Найвища точка — гора Чогорі на півночі (на кордоні з Китаєм) — 8611 м.

До складу Індії входять Андаманські і Нікобарські острови, острови Лакшадвіп.

ндія — аграрно-індустріальна країна. Структура ВВП в кінці ХХ ст. (%): гірничодобувна пром-сть — 2,1; обробна пром-сть — 15,2; сільське господарство — 32; енергетика — 1,6; будівництво — 4,2; торгівля — 13,6; транспорт і зв'язок — 5,2; інші — 26,1. Держ. сектор займає монопольне положення на транспорті, зв'язку, в оборонній і ядерній пром-сті, трансп. машинобудуванні, видобутку нафти, золота, виробництві добрив, банківській справі, страхуванні та імпорті. Транспорт: залізничний, автомобільний, річковий, морський, повітряний. Індія — одна з найбільших залізничних країн світу: протяжність її доріг понад 62 тис.км. Майже 90% морського вантажообігу переробляється вісьмома головними портами. Найбільший серед них — Бомбей. Північній-схід обслуговує Калькутта. Найважливіші порти Південної Індії — Вашакхапатнам, Мадрас, Кочин. У Гуджарапі створений великий порт Кандла. Розвинутий повітряний транспорт, як на міжнародних, так і на внутрішніх лініях. Бомбей, Делі, Калькутта — найбільші міжнародні аеропорти Індії.