Міжнародне публічне право

1. Поняття міжнародного  права. Особливості міжнародного права

Міжнародне право - це самостійна система права, що складається з юридично обов'язкових принципів і норм, які регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права з метою забезпечення мирного співіснування та міжнародної співпраці.

Міжнародне право як самостійна система права має свої об'єкт, предмет, метод, суб'єкти.

Об'єктом міжнародно-правового регулювання є суспільні відносини, що виникають в рамках міжнародного співтовариства держав.

Особливий характер відносин передбачає і особливий механізм формування та дії норм міжнародного права. Він носить саме міждержавний, а не наддержавний характер. Методом формування норм міжнародного права є узгодження воль його суб'єктів.

Предметом міжнародного права є міжнародні правовідносини. Під міжнародними розуміються відносини за участю держав, міжнародних міжурядових організацій, націй та народів, що борються за національне визволення, та державоподібних утворень, які і є суб'єктами міжнародного права.

Міжнародне право - горизонтальна система права, заснована на рівності і незалежності її суб'єктів. У цьому полягає головна специфіка міжнародного права, його істотна відмінність від права національного. Суб'єкти міжнародного права виступають не тільки носіями прав і обов'язків, але і створюють, здійснюють і самостійно контролюють реалізацію міжнародно-правових норм. У міжнародному праві відсутній будь-який наддержавний орган міжнародної правотворчості та примусу.

Особливістю сучасного міжнародного права є наявність імперативних норм міжнародного права (jus cogens), які є обов'язковими для суб'єктів міжнародного права незалежно від того, чи погодилися вони на створення та існування цих норм.

 

2. Юридично обов'язкова  сила норм міжнародного права

Питання юридичної сили міжнародного права виникає через відсутність примусу до виконання норм міжнародного права. З'являються навіть точки зору щодо виключно моральної сили цієї системи права. Проте, більшість юристів-міжнародників відзначають, що міжнародне право має саме юридично обов'язкову силу. Проблема обов'язкової сили міжнародного права пов'язана з поглядом на його природу. Прихильники школи природного права бачать джерело обов'язкової сили в законах природи, в людському розумі або ж в божественній силі. Представники позитивістської школи джерелом обов'язкової сили вважають угоду держав.

Отже, міжнародне право є унікальною системою права, оскільки сама її сутність полягає у неможливості примусити суб'єкта до виконання норм, згоду на обов'язковість яких він не надав. Тому Лукашук І.І. вбачає юридичну силу міжнародного права в угоді держав, згоді міжнародного співтовариства в цілому на добросовісне виконання зобов'язань за міжнародним правом. При створенні норми міжнародного права суб'єкти узгоджують зміст норми та погоджуються на надання їй юридично обов'язкової сили.

Правове регулювання міжнародних відносин - абсолютна необхідність, тому визнання за міжнародним правом обов'язкової сили визначається потребами життя міжнародного співтовариства та інтересами держав. Доказом юридично обов'язкової сили міжнародного права є наявність такої імперативної норми, як принцип добросовісного виконання зобов'язань, що витікають з принципів і норм міжнародного права.

 

3. Міжнародне право як самостійна правова система

Міжнародне право як самостійний нормативний комплекс (правова система) являє собою сукупність юридичних норм, що створюються спільно державами з метою регулювання їх взаємних відносин у сфері їх спільних інтересів. Відносини, що регулюються міжнародним правом - це відносини між державами - двосторонні та багатосторонні; між державами та міжнародними міжурядовими організаціями, насамперед у зв'язку з членством держав у міжнародних організаціях; між міжнародними міжурядовими організаціями. 

При розгляді міжнародних, міждержавних відносин слід враховувати, що такий характер вони набувають тому, що за своїм змістом виходять за межі компетенції та юрисдикції будь-якої окремої держави, стають об'єктом спільної компетенції та юрисдикції держав чи всього міжнародного співтовариства в цілому. Можна виділити три категорії справ (питань), які характеризують предмет міжнародного регулювання: 

Справи, які за своєю суттю є міждержавними і не можуть належати до внутрішньої компетенції будь-якої держави, не можуть вирішуватися односторонніми актами держави. Це міжнародна безпека, роззброєння, глобальні екологічні процеси, режим відкритого моря, космічного простору. 

Справи, хоча і не пов'язані з загальнолюдськими інтересами, але здійсненне тільки спільними зусиллями двох або декількох держав на основі врахування взаємних інтересів. Це встановлення і режим державного кордону, надання правової допомоги, подвійне громадянство, візовий або безвізовий порядок в'їзду. 

Справи, врегулювання яких відноситься до внутрішньої компетенції кожної держави, але які з метою більш ефективного їх вирішення доцільно регулювати спільними актами держав. Це забезпечення і захист прав і свобод людини, надання допомоги у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації. 

 

4. Сфера дії міжнародного права. Суб'єктна і об'єктна сфери дії міжнародного права. Просторова сфера дії міжнародного права

Сфера дії міжнародного права - це межі застосування міжнародно-правових норм. Відповідно, можна виділити суб'єктну, об'єктну і просторову сфери дії міжнародного права.

Суб'єктна сфера дії міжнародного права охоплює держави, міжнародні міжурядові організації, нації та народи, що борються за національне визволення, та державоподібні утворення. Інколи специфічну міжнародну правосуб'єктність визнають за фізичними особами, які виступають суб'єктами деяких міжнародних правовідносин (наприклад, вони можуть звернутися зі скаргою до Європейського Суду з прав людини, можуть нести кримінальну відповідальність за міжнародним правом). Те ж саме стосується й правосуб'єктності транснаціональних компаній та деяких міжнародних неурядових організацій.

Що стосується об'єктної сфери міжнародного права, то вона включає коло міжнародних (міждержавних) відносин, що підпадають під його регулювання. Міжнародне право регулює не всі відносини, а лише ті, які зачіпають істотні інтереси держав або міжнародного співтовариства в цілому. Об'єктна сфера міжнародного права постійно розширюється, оскільки з'являються нові відносини, не урегульовані ним (правовий статус космічних об'єктів, питання міжнародної безпеки, запобігання глобальним екологічним катастрофам), або ж взаємодія держав призводить до необхідності урегулювання відносин,що традиційно були сферою регулювання внутрішньодержавного права (наприклад, захист прав людини).

За простором міжнародне право діє всюди, де є міждержавні відносини. Однак сфера дії договору не обмежується територією учасників цього договору, а може стосуватись й інших просторів. Наприклад, заборона ядерних випробувань стосується дій суб'єкта на будь-якій території. Норми міжнародного права не поширюються на територію держави автоматично нарівні з нормами внутрішньодержавного права, однак зобов'язують державу забезпечити виконання норм на своїй території*

 

5. Виникнення міжнародного  права та періодизація його історії. Сучасне міжнародне право та його ознаки

Питання про походження міжнародного права та його періодизацію є одним з найбільш спірних в науці міжнародного права.

Існує декілька точок зору щодо моменту виникнення міжнародного права. Згідно з однією із них, міжнародне право виникло за первісного ладу. Дійсно, з утворенням крупних і стійких племен між ними встановлювалися певні відносини,укладалися угоди про мир,спільні військові дії, розмежування володінь, визнавалася певна недоторканність представників племен тощо. Без договору про мир кожне плем'я вважало себе таким, що знаходиться у стані війни з іншими племенами.

Все це свідчить про те, що навіть на ранніх стадіях становлення суспільства відносини між окремими утвореннями вимагали регулювання. Проте не всяке нормативне регулювання є правовим. Міжплемінні норми були необхідними для співіснування племен елементарними правилами поведінки, що складалися в їх практиці. Ці мононорми не відповідали основним характеристикам права.

Друга, більш поширена точка зору, полягає в тому, що міжнародне право, як і право внутрішнє, з'являється одночасно з державою. Такий підхід є типовим для вітчизняної доктрини. Левін Д.Б. дійшов висновку, що міжнародне право виникає там і тоді, де і коли виникає класове суспільство і держава.

Що ж до міжнародного права, то воно могло виникнути лише тоді, коли система міждержавних відносин досягла достатньо високого рівня розвитку. Зростаюча взаємозалежність держав спонукала їх усвідомити, що заради своїх національних і інтернаціональних інтересів необхідно підпорядковуватися у своїх стосунках нормам, що мають юридичну силу.

Обґрунтовуючи тезу про виникнення міжнародного права одночасно з державою, посилаються на те, що держави укладали договори, направляли одна до одної представників, за якими визнавалися деякі привілеї, і т.п. Проте договори були особистими зобов'язаннями правителів. Підтвердженням тому можуть служити договори про династичні шлюби, що мали важливе політичне значення. Договори скріплялися

релігійними клятвами, а їх обов'язкова сила спиралася на релігійну мораль. Свою дію вони припиняли разом із зміною голови держави.

Лукашук I. І. вказує, що для створення норми міжнародного права, крім згоди суб'єктів щодо змісту норми, необхідна ще і згода надати їй юридичну сипу. Цей другий елемент і був відсутній на початковій стадії розвитку держав. Учасники не допускали самої можливості існування міжнародного права. Цей факт визнають і автори, що стверджують, ніби міжнародне право виникло одночасно з державою.

Історичні факти свідчать, що міжнародне право як юридичний засіб регулювання міждержавних відносин знаходить визнання в практиці держав лише наприкінці Середньовіччя. Проте, підґрунтя для цього складного соціального явища готувалося впродовж попередньої історії, в ході якої накопичувався досвід регулювання міждержавних відносин, вироблялися відповідні форми, створювалися передумови для формування міжнародно-правової свідомості. З урахуванням цього можна виділити наступні періоди історії міжнародного права:

• передісторія міжнародного права (із Стародавніх часів до кінця Середньовіччя);
• класичне міжнародне право (з Вестфальського миру 1648 р. до прийняття Статуту Ліги Націй 1919 p.);
• перехід від класичного до сучасного міжнародного права (від прийняття Статуту Ліги Націй до прийняття Статуту ООН 1945 p.);

- сучасне міжнародне право - право Статуту ООН.

Термін «сучасне міжнародне право» стійко увійшов в науку і практику міжнародного права, хоча він є не зовсім коректним з огляду на те, Що для кожного хронологічного періоду часу існує своє «сучасне» міжнародне право. Існують неоднозначні точки зору щодо часу виникнення сучасного міжнародного права. Радянська наука міжнародного права вела відлік від революції 1917 p., західна - з часу закінчення Першої світової війни і підписання системи Версальських договорів в 1919 р.

Сучасна наука міжнародного права веде відлік сучасного міжнародного права від прийняття Статуту ООН в 1945 р.

Можна назвати наступні характерні ознаки сучасного міжнародного права:

• заборона застосування сили і погрози силою; 1 мирне вирішення міжнародних спорів;
• відмова від концепції «міжнародне право - право цивілізованих народів»;
• гнучке поєднання універсального, загального, регіонального, локального і партикулярного регулювання міжнародних відносин;
• наявність ефективних механізмів створення, забезпечення і застосування міжнародного права;
• зростання ролі міжнародних організацій;
• гуманізація міжнародного права;
• зростання ролі процесуальних, процедурних компонентів міжнародного права;
• розширення сфери міжнародно-правового регулювання.

 

6. Взаємодія і взаємовплив міжнародного і внутрішньодержавного права

Міжнародне та внутрішньодержавне право знаходяться у тісному взаємозв язку.

Так, міжнародне право повинне враховувати суспільно-політичний устрій держав, зокрема наявність органів державної влади, які правомочні виражати волю держав у їх взаємостосунках з іншими суб'єктами міжнародних відносин, і поважати наявність суспільних відносин, що входять у внутрішщ.комдете^цію держави і не підлягають міжнародно-правовому регулюванню.

В свою чергу, національне право повинно враховувати міжнародно-правові зобов'язання даної держави, які піддягають реалізації у внутрішньодержавному праві в результаті імплементації.

Взаємовплив міжнародного і внутрішньодержавного права проявляється в двох аспектах.

По-перше, кожна держава, що бере участь в створенні міжнародного права, виходить з характеру і положень свого національного права. Тому вплив норм внутрішньодержавного права на міжнародне можна назвати первинним. Наприклад, більшість міжнародних актів з прав людини беруть початок з норм національних законів демократичних країн.

По-друге, у процесі взаємодії вже існуючих норм міжнародного та національного права реалізується принцип переважного значення норм міжнародного права, що витікає з положень ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., згідно з якою учасник договору не «може посилатися на положення свого внутрішнього права як виправдання для невиконання ним договору». Міжнародне право істотно впливає на становлення, формування і динаміку норм національного права, накладаючи на держави виконання зобов'язань, прийнятих ними при підписанні міжнародних договорів (наприклад, Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.).