Виготовлення настоянок

 

2.3. Методи приготування настоянок

Настоянки виготовляють трьома способами: настоюванням, перколяцією і розчиненням екстрактів.

 

2.3.1. Настоювання

Настоювання є найбільш простим способом отримання витяжок. Протягом багатьох років він був основним методом виготовлення настоянок.

За правилами класичної фармацевтичної технології настоювання здійснюють наступним чином. Висушену й відповідним чином подрібнену сировину заливають у зачиненій посудині (настійнику) розрахованою кількістю екстрагента та настоюють при температурі 15-20°С при періодичному перемішуванні протягом 7 діб, якщо спеціально не вказаний інший термін. Потім утворену витяжку зливають, сировину, що залишилася у настійнику, ретельно віджимають за допомогою преса, промивають невеликою кількістю чистого екстрагента й знову віджимають, після чого віджаті витяжки об'єднують із основою.

Як екстрагент використовують етиловий спирт різної концентрації, що залежить головним чином від властивостей сировини, яку екстрагують. Концентрацію екстрагента завжди підбирають таким чином, щоб він у максимальному ступені витягував діючі речовини і в мінімальній – баластні.

- простота методу;

- простота устаткування.

Недоліки настоювання:

- неповнота екстракції діючих речовин (менше 90%) внаслідок втрат на дифузії та випаровуванні екстрагенту.

- довга тривалість процесу внаслідок невеликої швидкості дифузійного обміну;

- підвищений вміст баластних речовин у витягах (ВМС, пектину, слизу, білків та ін);

- трудомісткість (подвійне пресування, промивка шроту, велику трудність викликає операція перемішування, оскільки набрякла рослинна маса на дні настійника так злежується, що підняти з дна її можна лише за допомогою мішалки з міцними, похило розташованими лопатями).

У силу зазначених причин подібний спосіб настоювання перестав відповідати завданням інтенсифікації виробництва та в даний час вкрай рідко використовується для поодиноких настоянок. Через це здійснюють настоювання за допомогою так званого динамічного екстрагування.

До такого виду настоювання можна віднести:

1) мацерацію із циркуляцією екстрагента (утворену витяжку періодично зливають із нижньої частини настоянки і заливають у нього зверху);

2) дробова мацерацію (екстрагент ділять на порції і сировину заливають цими порціями послідовно);

3) відцентрову екстракцію (здійснюється за допомогою фільтруючої центрифуги й полягає у проходженні екстрагента крізь розташований по периферії шару рослинної сировини);

4) вихрову екстракцію або турбоекстракцію (спосіб заснований на вихровому перемішуванні суміші сировини й екстрагента за допомогою турбінної мішалки зі швидкістю 8000-13 000 об/хв при одночасному подрібненні сировини);

5) ультразвукову екстракцію (поєднання мацерації із обробкою суміші сировини й екстрагента ультразвуком).

Зазначені методи дозволяють істотно скоротити стадію екстрагування (до декількох годин і навіть хвилин) у процесі отримання настоянок [8].

 

2.3.2. Перколяція

Перколяції (витиснення) – ще один спосіб отримання витяжок,  який був запропонований значно пізніше, ніж настоювання, у 1833 р. французом Рабіке. Він полягає у безперервній фільтрації екстрагента з заданою швидкістю крізь шар сировини, який витягується (термін «перколяції» походить від лат. percolare, що означає «проціджувати»). При цьому видобувні (екстрактивні) речовини переходять із сировини в екстрагент у результаті їх розчинення та дифузії. Для перколяції висушену й подрібнену рослинну сировину змочують невеликою (рівною) кількістю екстрагента, витримують у такому стані 4-6 год (за цей час здійснюються капілярне просочування сировини екстрагентом та освітлення концентрованого соку), після чого укладають порціями в перколятор – ємність, у якій сировину заливають доверху екстрагентом і залишають на 1-2 добу. Цей період необхідний для створення щільного однорідного шару матеріалу, який екстрагується, без повітряних «мішків» (порожнеч), що заважають нормальному перебігу процесу перколяції.

Після закінчення настоювання відкривають нижній, спускний кран перколятора, регулюючи його таким чином, щоб із перколятора за 1 год надходила витяжка, рівна 1/24 або 1/48 частини робочого об'єму перколятора. При такій швидкості проходження (проціджування) крізь рослинний матеріал екстрагент встигає у максимальному ступені збагатитися видобувними речовинами. Для постійного одержання витяжки в перколятор зверху подають чистий екстрагент зі швидкістю, що дорівнює швидкості витікання витяжки. Перколяцію продовжують до одержання необхідного обсягу настоянки [9].

 

2.3.3. Отримання настоянок розчиненням екстрактів

Невелику групу настоянок готують розчиненням готових екстрактів у спирті відповідної концентрації. Цей спосіб виготовлення настоянок є, як і описані вище методи, офіційним, і застосовується у тих випадках, коли рослинна сировина з тих чи інших причин не може бути піддана екстрагувальним методам, характерними для отримання настоянок, але може екстрагуватися методами, які застосовуються при виробництві екстрактів.

Методом розчинення готують такі настоянки: настоянку чилибухи, ГФХ, стаття № 693 (сухий екстракт чилибухи розчиняють у 70% спирті), настоянку сабуру (сухий екстракт сабуру розчиняють у 40% спирті).

До цієї групи належать також настоянки еліксирів, які являють собою спільні розчини екстрактів або настоянок із іншими лікарськими речовинами (еліксир грудний або лакричний) [4].

 

 

 

2.4. Очищення настоянок

Отримані настоюванням, перколяцією або розчиненням екстрактів витяжки являють собою каламутні рідини з більшою або меншою кількістю зважених часток, що вимагають обов'язкового очищення. Очищення настоянок зводиться до їх відстоювання при температурі не вище 8°С протягом декількох діб. У цих умовах із витяжок випадають осади в основному баластних речовин, які фільтрують. При фільтруванні можуть бути використані різноманітні фільтри, за винятком працюючих під вакуумом, у яких відбувається інтенсивне випаровування спирту [10].

 

2.5. Стандартизація настоянок.

Стандартизація настоянок включає аналіз  настоянок та доведення до настоянки до стандарту.

 

2.5.1. Аналіз настоянок

1. Аналіз вмісту діючих речовин.

Для цього проводиться якісний і кількісний хімічний, фізико-хімічний, біологічний аналізи. Зміст визначених речовин у налаштуванні висловлюють в% (м / об). У разі завищеного вмісту діючих речовин настоянка розбавляється чистим екстрагентом, або змішується із настоянкою із заниженим вмістом діючих речовин.

2. Стандартизація по сухому залишку.

У загальній статті "Настоянки" ДФУ викладено цей метод. Він обов'язковий для всіх настоянок: 2 мл настоянки в підвішеному бюксі уварюють, сушать при температурі 100-105ºС 3 години в ексикаторі над Р2О5 зважують, виражають у %.

3. За вмістом спирту.

Це випробування проводиться із кожною настоянкою. Спирт визначають по температурі кипіння настоянки методом відгону або рефрактометричним по ДФУ 1 2. 9. 10 - методика. Концентрація спирту завжди нижче вихідної. Наприклад: настоянка конвалії, готується на 70%-вому спирті, а ФС допускає вміст спирту від 64% і більше. Той же відсоток спирту повинен міститися в настоянках полину, які також готуються на 70%-вому спирті; у настоянки беладони спирту повинно бути не менше 35% (вихідний екстрагент-40% водо-спиртовий розчин); настоянці м'яти перцевої - 81 % і 90% - відповідно.

Таке відхилення в концентрації спирту обумовлено тим, що вихідна сухоповітряна рослинна сировина містить до 14-18% і більше відсотків вологи, яка і розбавляє спирт. Крім того, у процесі виробництва спирт випаровується (при операціях зволоження, фільтрування та ін.) Якщо правильно дотримується технологічний процес, то міцність спирту буде вкладатися у норму, в іншому випадку концентрація спирту звичайно виявиться нижче необхідної і тоді настоянка бракується, а винний відшкодовує матеріальну шкоду виробництву.

4. Визначення щільності.

ДФУ I 2.2.5 піктометром має бути не більше 0.001, ареометром – до 0.01. Щільність характеризує якість настоянки. Відхилення свідчать про низький вміст екстрактивних речовин та/або спирту.

5. Важкі метали.

Зазвичай допускається наявність слідів – не більше 0,001% важких металів. Великий відсоток свідчить про використання невідповідної апаратури (неемальованих чавунів тощо), неякісної води. Визначення викладено в ДФУ I 2.4.8 метод А.

6. Метанол 2-пропанол.

Допускається не більше 0.05% (об/об) метанолу й не більше 0.05% (об/об) 2-пропанолу, якщо немає інших вказівок в окремій статті (ДФУ 2.9.11).

7. Мікробіологічна чистота.

Бактерій повинно бути не більше 1000 в1 мл, грибів (плісняви й дріжджів разом) не більше 100 в 1 мл. Повинні бути відсутні бактерії родин: Staphylococus aureus, Pseudomonas aerugiuesae, Eaterobacteriaceae [11].

 

2.5.2. Доведення до стандарту

Залежно від того, яке виправлення слід провести, настоянку розбавляють екстрагентом до потрібного вмісту діючих речовин (або біологічної активності), або ж навпаки зміцнюють "слабку" настоянку за допомогою більш "міцної". В інших випадках обсяг настоянки доводять екстрагентом до потрібного (1:5 або 1:10), але при збереженні необхідних значень щільності, сухого залишку.

 

2.6. Зберігання

Настоянки зберігають у добре закупорених бутлях у захищеному від світла прохолодному місці. Осад, що випадає із часом, фільтрують. Якщо після перевірки якості настоянки відповідають встановленим вимогам, вони вважаються придатними до вживання [10].

 

3. НАЙБІЛЬШ ВЖИВАНІ ЛІКАРСЬКІ НАСТОЯНКИ

 

Серед величезної кількості лікарських настоянок, виділимо найуживаніші з них та способи їх застосування.

 

3.1. Настоянка з березових бруньок

 Приготування: беруть із розрахунку 20 гр. сухих бруньок берези на 500 гр. горілки або 60% спирту. Настоюють, потім проціджують і залишок віджимають. Приймають як всередину, так і зовнішньо. Приймати всередину до їжі від 15 крапель до чайної ложки, попередньо розчинивши у воді. При холері слід приймати по одній чарці настойки через кожну годину до припинення блювоти. Застосовують лікарську настойку також при поганому перетравленні або виразці шлунка, при водянці, що виникла через запалення нирок та інших ниркових хворобах, при ревматизмі, геморої, подагрі, гикавці, при шкірних хворобах, грипі, гикавці, для вигнання дрібних глистів. Для цього 15-20 крапель настоянки розводять у воді і приймають всередину. Зовнішньо лікарську настойку застосовують у вигляді примочок, компресів і натирань. Допомагає при лікуванні ревматизму, подагри, порізах, пролежнях, болях в суглобах, виразках і прищів. У косметичних цілях настойку березових бруньок використовують як зміцнювальний засіб для волосся. Для цього настойку, розведену у воді з розрахунку 1:10 втирають в шкіру голови (рис.3.1) [12].

Рис. 3.1 Настоянка з березових бруньок

2. Настоянки календули, софори та евкаліпту

Будь-яка з цих настоянок застосовується при шлунково-кишкових захворюваннях, головних болях, рахіті, раку, безсонні, аритмії серця, задишки, як жовчогінний засіб, а також як гомеопатичний засіб. Застосовувати слід по 20 крапель 2-3 рази на день. При гіпертонічних хворобах курс лікування становить від 3-х тижнів і більше. Широкий спектр дії настоянок і в зовнішньому застосуванні: роблять компреси, примочки, натирання і т. д.

 

3.2.1. Настоянка календули

При порізах, подряпинах, опіках, виразках, прищах застосовують настоянку календули у вигляді примочок і змазувань. Настоянка має загоюючий, протизапальний ефект, сприяє усуненню гнійних виділень при пораненнях і швидкої регенерації тканин.

При захворюваннях рота і горла настоянку застосовують для полоскань, попередньо розбавивши водою. Так само використовують настоянку календули при очних хворобах: коньюктивіті, блефаритах, ячменях. Готують водний розчин настоянки з розрахунку 1:10 і роблять примочки, або втирання.

Широко застосовують настоянку календули в гінекології при виразках, ерозії шийки матки та білях. Для цього настойку розбавляють водою 1:10 і роблять компреси, спринцювання і т.д (рис.3.2) [13].

Рис. 3.2 Настоянка календули

 

3.2.2. Настоянка софори

Готують настоянку, як з свіжих, так і з сухих плодів софори. Для приготування настоянки зі свіжих плодів беруть боби (це і є плоди) та заливають 56% спиртом із співвідношення 1:1 (мається на увазі вагове співвідношення). Настоюють у темному місці протягом 21 днів, потім проціджують, залишки віджимають.

Для приготування настоянки з сухих плодів беруть боби та горілку в співвідношенні 1:1 і настоюють. Настоянку слід зберігати в сухому, прохолодному, темному місці.

Дана настоянка застосовується при цукровому діабеті, захворюваннях нирок, діатезах, гастритах, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, виразкових колітах, стенокардії, гіпертонії, склеротичному переродженні стінок кровоносних судин. Використовують також при лікуванні туберкульозу на ранній стадії, геморою, ревматизму, тромбофлебіту, висипного тифу, хворобах печінки, глистових захворювань, діареї, капілярних крововиливів токсичного походження (при отруєннях миш'якових препаратами, саліцилатами, застосовувати слід одночасно з вітаміном "C"). Так само застосовують як профілактичний засіб внутрішніх кровотеч різного походження, зокрема в серце та сітківку очей. Настоянку приймають усередину від 10 крапель до 1 чайної ложки 4-5 разів на день.