Виготовлення настоянок

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

Інститут екологічної безпеки

Кафедра біотехнології.

 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

із дисципліни «Фармацевтична розробка лікарських засобів»

 

 

Тема: «Виготовлення настоянок»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………………………...3.

1. НАСТОЯНКИ ТА ЇХ ВИДИ…………………………………………………………4.

1.1. Лікарські настойки……………………………………………………………4.

1.1.1. Настоянки з висушеної рослинної сировини………………………...…4.

1.1.2. Настоянки зі свіжих рослин……………………………………………..5.

1.2. Настойка як алкогольний напій…………………………………………...…5.

2. ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ НАСТОЯНОК………………………………....6.

2.1.Екстракція……………………………………………………………………...6.

2.2. Рекуперація спирту……………………………………………………………8.

2.3. Методи приготування настоянок………………………………………….…9.

2.3.1.Настоювання……………………………………………………………..10.

2.3.2. Перколяція……………………………………………………………….11.

2.3.3. Отримання настоянок розчиненням екстрактів. ……………………...12.

2.4. Очищення настоянок………………………………………………………...13.

2.5.Стандартизація настоянок…………………………………………………...13.

2.5.1.Аналіз настоянок………………………………………………………...13.

2.5.2. Доведення до стандарту………………………………………………...14.

2.6. Зберігання…………………………………………………………………….15.

3. НАЙБІЛЬШ ВЖИВАНІ ЛІКАРСЬКІ НАСТОЯНКИ…………………………….16.

3.1. Настоянка березових бруньок………………………………………………16.

2. Настоянки календули, софори та евкаліпту………………………………...17.

3.2.1. Настоянка з календули………………………………………………….17.

3.2.2. Настоянка софори……………………………………………………….18.

3.2.3. Настоянка евкаліпта…………………………………………………….19.

3.3. Настоянки рослинних біостимуляторів…………………………………….20.

ВИСНОВОК…………………………………………………………………………....21.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………...23.

 

ВСТУП

 

 

Настоянки є однією з найстаріших лікарських форм офіційної медицини. Після відкриття способу отримання спирту, давньоримським лікарем Галеном вперше було введено в медицину застосування спиртових витяжок із рослин – галенових препаратів. У результаті подальшого розвитку цього виду витяжок біологічно активних речовин з рослинного матеріалу з'явилися настоянки. У наш час ці найдавніші лікарські категорії не втратили актуальності, постійно розвиваються і, як наслідок, у багатьох державах вони мають фармакопейний статус.

Далі, у даній роботі, буде надана детальна класифікація настоянок та способи їх отримання. Представлені рецепти найбільш вживаних настоянок.

 

1. НАСТОЯНКИ ТА ЇХ ВИДИ

 

Настоянки – прозорі рідкі спиртові або спиртоефірні витяжки, одержувані, зазвичай, зі свіжої або висушеної рослинної або ж тваринної сировини без нагрівання і видалення екстрагента в кількісному співвідношенні 1:5 або 1:10, тобто із однієї частини сировини виходить п’ятикратний або десятикратний обсяг готового продукту. Як випливає із цього визначення, настоянки ніколи не готують на воді й ніколи не піддають згущенню шляхом упарювання.

Настоянки – найстаріша категорія спиртових витяжок, що з'явилися незабаром після відкриття спирту й способів його отримання (XIV століття). Їх назва походить від латинського слова tingere – намочувати, фарбувати. Настоянки завжди займали значне місце в каталозі офіційних препаратів. Наприклад, у Фармакопею I (1866) було включено 70 найменувань настоянок, у Фармакопею VI (1910) – 42. ГФХ нормує отримання 10 настоянок, їм присвячена загальна стаття № 684. Решта виробляються фармацевтичною промисловістю і нормуються ГФІХ або МРТУ [1].

 

1.1. Лікарські настоянки

Лікарська настоянка – рідка лікарська форма, що являє собою спиртові та водно-спиртові витяжки з лікарської рослинної сировини, отриманої без нагрівання і видалення екстрагента.

 

1.1.1. Настоянки з висушеної рослинної сировини

Часто настоянки отримують із лікарської рослинної сировини, підданої сушці з дотриманням умов, які виключають руйнування біологічно активних речовин із неї. Використання висушеної сировини є більш зручним, ніж сирої, оскільки суха сировина може бути заготовлена про запас і зберігатися тривалий час (1 рік і більше), що дозволяє забезпечувати фармацевтичні підприємства цілорічно. Остання обставина дуже важлива з точки зору організації планової безперебійної роботи. Висушена лікарська рослинна сировина на складах і підприємствах повинна знаходитися в умовах, що виключають її відсирювання і псування, для чого її періодично піддають перевірці.

 

1.1.2. Настоянки зі свіжих рослин

Настоювання свіжої рослинної сировини здійснюють після його ретельного подрібнення (перетворення у кашку) на спирті протягом 7-14 діб з періодичним енергійним перемішуванням вмісту мацераційних баків. Після закінчення настоювання мацерат зливають, фільтрують, залишки віджимають на пресі і віджатий сік приєднують до освітленої витяжки. Після відстоювання протягом 2-3 тижнів при температурі не вище 8°С витяжки знову фільтрують від осаду, що випав на холоді, після чого вони стають придатні до вживання.

Сучасна номенклатура витяжок зі свіжих рослин представлена в основному препаратами серцевих глікозидів, вітамінів і фітонцидів.

 

1.2. Настоянка як алкогольний напій

Настоянка як алкогольний напій – настоянка, яка готується шляхом настоювання спирту на різних плодах, кісточках ягід, прянощах, запашних і цілющих травах.

Свіжі або висушені плоди і рослини настоюють в спирті до тих пір, поки ефірні олії і біологічно активні речовини не перейдуть в спирт. Тривалість настоювання коливається від 2 до 6 тижнів, при необхідності час настоювання можна скоротити до 7-10 днів за рахунок підвищення температури до 50-60 °C. Настоянки містять до 30 % цукру при міцності до 45 % оборотів спирту, вони менш солодкі, але міцніші, ніж наливки, мають приємний смак і можуть служити як алкогольним напоєм, так і лікарським засобом.

Зберігати настоянки слід в щільно закритих пляшках темного кольору [2].

 

 

 

 

2. ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ НАСТОЯНОК

 

При виготовленні настоянок, що містять сильнодіючі речовини, із 1 частини сировини по масі отримують 10 об'ємних частин настоянки (тобто їх готують у співвідношенні 1:10). У разі виготовлення слабодіючих настоянок це співвідношення дорівнює 1:5. В окремих випадках у відповідних статтях передбачено інше співвідношення вихідного рослинної сировини й готової настоянки. Настоянки повинні володіти запахом і смаком, характерним для сировини, із якої їх одержують.

Окрім приготування настоянок, технолог має здійснити ще ряд заходів, які також необхідні у процесі даного виробництва, а саме:

1) очищення настоянок;

2. стандартизацію настоянок:

• аналіз настоянок,

• доведення до стандарту;

3. зберігання настоянок.

У процесі виготовлення настоянок і переважної більшості інших фітопрепаратів використовується екстракція та рекуперація спирту. Тож далі ознайомимося із самими процесами екстракції та рекуперації спирту, а також детально розберемо кожний із заходів, який включає у себе процес екстракції [3].

 

2.1. Екстракція

Екстракція (лат. еxtractio – витягувати, добувати) — процес добування однієї або кількох речовин (компонентів) зі складних систем (рідких або твердих) селективним розчинником, який називається екстрагентом.

Речовини, які вилучають із сировини (рослинної, тваринної) за допомогою екстрагента (розчинника), називаються екстрактивними речовинами. Їх умовно поділяють на діючі і супутні. До діючих речовин належать алкалоїди, глюкозиди, ефірні олії, вітаміни та інші речовини, від яких переважно залежить терапевтичний ефект. До супутніх речовин належать клітковина, протеїн, смоли, пектинові речовини, крохмаль та ін. Лікувальна дія екстрактивних речовин зумовлена не однією діючою речовиною сировини, а комплексом БАР, які посилюють, послаблюють або видозмінюють дію основної речовини.

Метою екстракції є розділення сумішей, підвищення концентрації будь-якої речовини, звільнення розчинника від домішок або його заміна тощо. Значною перевагою Е. порівняно з іншими процесами розділення рідких сумішей є низька робоча температура, зазвичай кімнатна [4].

До екстракційних способів одержання настоянок відносяться настоювання і його вдосконалені різновиди, а також перколяція.

Способи екстрагування у залежності від динаміки руху сировини та екстрагента (рис.2.1).

1. Періодичний: екстрагування однієї або декількох порцій сировини проводиться протягом певного часу, тобто подача сировини (екстрагента та/або рослинного матеріалу) в екстракційні апарати здійснюється періодично.

2. Безперервний: безперервна подача сировини.

Методи екстрагування.

1. Статичний: сировину періодично заливають екстрагентом і настоюють певний час. Статичний метод екстрагування здійснюють періодичним способом: одноступінчаста екстракція – мацерація; багатоступінчаста прямотечійна – ремацерація, циркуляція із періодичним зливом, а також багатоступінчаста протитечійна – реперколяція із періодичним зливом по Чулкову.

2. Динамічний: передбачається постійна зміна або екстрагента, або екстрагента й сировини. Динамічний метод екстрагування здійснюють як періодичним, так і безперервним способом. Періодичний спосіб динамічного методу включає одноступінчасту екстракцію – перколяцію, і багатоступінчасту – реперколяцію із закінченим і незакінченим циклами. Важливим є безперервний спосіб екстракції (із безперервною подачею сировини): прямотечійний (екстрагент і матеріал в одному потоці) і протитечійний (екстрагент і матеріал у протилежних потоках) [5].

 

Рис.2.1 Методи екстракції [6]

 

2.2. Рекуперація спирту

 Однією із обов'язкових стадій  виробництва настоянок і екстрактів  спиртових є рекуперація спирту, що залишився у клітинному  матеріалі.

Як випливає із терміна рекуперація (з лат. Recuperartіo – одержання знову, зворотне отримання) – це повторне отримання відпрацьованого екстрагента.

Незважаючи на пресування, що використовується при мацераційному методі отримання настойок, й іноді перколяційному, у рослинній сировині залишається значна (одноразова й більше) кількість спирту, що представляє собою матеріальну цінність. Тільки воду не рекуперують зі шроту, оскільки там є решта екстрагентів – спирт, ефір, хлороформ, дифлоретан, бензин, петролейний ефір тощо, а вилучають із матеріалу й повторно використовують у виробництві, що, до речі, передбачено видатковими нормами.

Найчастіше користуються двома методами рекуперації спирту:

- вимивання водою (так само можна вимивати ацетон, пропанол,

 метанол);

- перегонка з водяною парою.

Перший метод полягає у тому, що виснажену сировину заливається 2-3-кратним об'ємом води й настоюється 0,5-2 години (не більше), рідина зливається, матеріал пресується. Отримана рідина містить основна кількість спирту. Після визначення кількості відмитого спирту промивну воду укріплюють міцним спиртом до необхідної концентрації та використовують як вихідний екстрагент для однойменної настоянки.

Істотним недоліком його є те, що під час промивки відбувається екстракція водорозчинних компонентів – білків, слизу, пектинових речовин тощо, які потім опиняються у настоянці, завищують відсоток екстрактивних речовин, виділяються при зберіганні у вигляді осаду.

Більш досконалим методом рекуперації будь-яких летючих екстрагентів є перегонка з водяною парою. Метод нічим не відрізняється від виробництва ефірних масел й ароматних вод: через сировину пропускається гостра водяна пару, яка захоплює пари спирту. Після конденсації виходить дистилят, що містить воду, спирт та інші летючі включення. Після доведення до потрібної концентрації відгін теж використовується для отримання тільки однойменної настойки або екстракту.

Якщо ж такий спирт ректифікований, то він може використовуватися для отримання будь-якого препарату.

Рекуперацію спирту можна вести безпосередньо в перколяторі, що має парову сорочку й спеціальні трубопроводи для виведення пари в конденсатор. Звичайно, у такому разі втрати спирту зводяться до мінімуму, і собівартість настоянки стає нижчою [7].