Розвиток математичних компетентностей учнів у позакласній роботі з математики

• визнання компетенцій в якості кінцевого результату навчання та їх цілеспрямоване формування;

• перенесення акцентів з поінформованості суб’єктів навчання на їх уміння використовувати інформацію для вирішення практичних проблем;
• оцінювання рівня сформованості в учнів компетенцій як результату навчального процесу;
• націленість фахової підготовки на майбутнє працевлаштування випускників.

 

 

 

 

 

2. Аналіз понять «компетенція» та «компетентність» в наукових джерелах

 

Головним завданням  сучасної системи освіти в Україні  є створення умов для якісної  освіти, впровадження компетентнісного підходу ─ це найважливіша умова, що працює на підвищення якості освіти.

Поняття «компетенція»  та «ключові компетенції» вперше стали  використовувати у США у сфері бізнесу в 70-х роках XX століття у зв'язку з проблемою визначення якостей успішного професіонала.

Спочатку компетенції стали протиставлятися спеціальним професійним знанням і умінням, тобто їх розглядали як самостійні універсальні складові будь-якої успішної професійної діяльності. Відразу виникло питання: чи можна навчити компетенціям? Таким чином, проблематика компетенцій потрапила в освіту і з часом зайняла в ній провідне місце [6].

В сферу освіти компетентнісний підхід активно увійшов у країнах Європи та США на початку 80-х років XX століття.

Поняття компетентності в освіті виникло як розуміння  того факту, що компетентність випускника загальноосвітнього закладу слід поставити як задачу і як місію освіти, і ця компетентність повинна забезпечити йому, з одного боку, можливість самореалізації у суспільстві, а з другого ─ сприяти розвитку гуманізму, демократії у самому суспільстві, становленню та поглибленню громадянського суспільства.

Аналіз науково-методичних та педагогічних джерел показує, що існують  різноманітні тлумачення тих самих  понять, які є ключовими для  компетентнісного підходу.

У тлумаченні понять «компетентність», «ключові компетенції» на даний момент немає одностайності. Взагалі існує два підходи до цієї проблеми: перший — коли поняття «компетентність» та «компетенція» є синонімами та мають однакове значення. Такого підходу дотримується В.І. Байденко [4] і дає таке визначення: компетенція/компетентність─ це здатність робити щось добре, ефективно в широкому форматі контекстів з високим ступенем саморегуляції, саморефлексії, самооцінки, з швидкою, гнучкою й адаптивною реакцією на динаміку обставин і середовища; відповідність кваліфікаційним характеристикам з урахуванням вимог локальних і регіональних потреб ринків праці; здатність виконувати особливі вимоги діяльності й робіт залежно від поставлених завдань, проблемних ситуацій тощо.

При другому  підході дані поняття необхідно розрізняти.

Аналіз наукової літератури з теми показує, що переважна більшість вчених, які займаються даною проблемою, вказують на те, що все ж поняття «компетентність» та «компетенція» ототожнювати не можна.

У перекладі  з латинської поняття «компетентність» означає «оволодіння знаннями, що дозволяють міркувати над чимось» [44].

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови термін «компетентність» характеризується як здатність до дії, як уміння використовувати знання у практичній діяльності [10].

У словнику іноземних  слів [44] наводяться такі тлумачення понять: Компетенція — коло повноважень якої-небудь установи або особи; коло питань, у яких дана особа має знання, досвід. Це поняття включає сукупність взаємозв'язаних якостей особи (знань, умінь, навичок, способів діяльності), предметів, що задаються по відношенню до певного круга, і процесів, необхідних для якісної продуктивної діяльності по відношенню до них.

Компетентність─ володіння знаннями, які дають змогу розмірковувати про що-небудь компетентно, висловлювати вагоме, авторитетне судження, тобто володіння людиною відповідною компетенцією, що включає її особове відношення до неї і предмету діяльності.

Компетентний — знаючий, тямущий, обізнаний, досвідчений у якійсь області, який може за своїми знаннями чи повноваженнями щось здійснювати, або приймати рішення, або судити про щось.

За визначенням  експертів країн Європейського Союзу поняття «компетентність» слід розглядати як здатність застосовувати знання та вміння ефективно й творчо в міжособистісних стосунках — ситуаціях, що передбачають взаємодію з іншими людьми в соціальному контексті так само, як і в професійних ситуаціях. Компетентність — поняття, що логічно походить від ставлень до цінностей та від знань до умінь [22].

А. В. Хуторський у своїх роботах [50, 52] вважає за необхідне розрізняти поняття «компетенція» та «компетентність». Він дає такі визначення даних понять:

• компетенція — відчужена, заздалегідь задана соціальна вимога (норма) до освітньої підготовки учня, необхідної для його ефективної продуктивної діяльності у певній сфері;
• компетентність — сукупність особистісних якостей учня (ціннісно- змістових орієнтацій, знань, умінь, навичок, здібностей), обумовлених досвідом його діяльності у певній соціально та особистісно-значимій сфері.

С. А. Раков [36], спираючись на роботи О. В. Овчарук [29], наголошує, що компетентність─ це поняття, яке включає одночасно знання, пізнавальні та практичні навички, відношення, емоційне ставлення, систему цінностей та етику, мотивацію. Також він робить висновок, що у сучасній педагогіці поступово встановлюється тлумачення поняття компетентності як рівня досягнення компетенцій; а компетенції ─ як еталона досвіду дій, знань, умінь, навичок, творчості, емоційно-ціннісної діяльності, який встановлює суспільство.

І. С. Фішман [47, с. 28-30] вважає, що «компетенція виражається у готовності суб’єкта ефективно організовувати внутрішні та зовнішні ресурси для досягнення поставленої мети», а «компетентність — результат освіти, який виражається через опанування учнями певним набором (меню) способів діяльності, по відношенню до певного предмету діяльності».

О.Є. Лєбєдєв [24] розглядає компетентність як «здатність діяти у ситуації невизначеності». Зрозуміло, що основний акцент переноситься тут на професійну складову компетентності. У такому ж напрямку пропонує визначення Дж. Равен: «Компетентність ─ це специфічна здатність, необхідна для ефективного виконання конкретної дії у певній галузі і яка включає вузькоспеціальні знання, уміння, способи мислення, а також відповідальність за свої дії» [35, с. 72].

С. Шишов визначає компетенцію як загальну здатність, що ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, набутих завдяки навчанню. «Компетенція не зводиться ні до знань, ні до навичок, бути компетентним не означає бути ученим чи освіченим» [54, с.103], наголошує він.

М.А.Холодна [49] вважає, що компетентність ─ це особливий тип організації предметно-специфічних знань, що дозволяють приймати ефективні рішення у відповідній галузі діяльності. На її думку, знання повинні задовольняти такі вимоги:

• різноманітності (різноманітність знань про різне);
• структурованості;
• гнучкості;
• оперативності й доступності;
• здатність до застосування знань у нових ситуаціях;
• категоріальний характер знань;
• володіння не тільки декларативними, але й процедурними та конструктивними знаннями;
• рефлексії, тобто знання про широту й глибину своїх знань .

Ю. Г. Татур [46] зазначає, що компетентність ─ якість людини, яка завершила освіту певного ступеня, що виражається в готовності (здатності) на її основі до успішної (продуктивної, ефективної) діяльності з урахуванням її значущості й соціальних ризиків, які можуть бути пов’язані з нею.

В.А Болотов  і В.В Сєріков [7] підкреслюють, що компетентнісний підхід висуває на передній план не поінформованість учня, а вміння вирішувати проблеми, що виникають в різноманітних ситуаціях: навчальних, життєвих, професійних, побутових, правових, етичних та ін.

У роботах російських дослідників (В. А. Болотов [7], A. B. Хуторський1[51], В. В. Сєріков [7], I. A. Зимня [18] та ін.) змістовий аспект поняття компетентності включає складові:

• мотиваційну (готовність до прояву компетентності), когнітивну (володіння знаннями);
• діяльнісну (сформованість способів діяльності, технологічної писемності);
• аксіологічну (освоєння цінностей, ціннісне ставлення до професійної діяльності й особистого зростання).

Компетенція, на відміну від компетентності як особистісного утворення, є відчуженою від суб'єкта, наперед заданою соціальною нормою освітньої підготовки учня, вчителя, іншого спеціаліста, яка необхідна для його якісної продуктивної діяльності в певній сфері. Результатом набуття компетенцій є компетентність, яка передбачає особистісну характеристику, ставлення до предмета діяльності. Компетенції виводяться як реальні вимоги до засвоєння учнями сукупності знань, способів діяльності, досвіду ставлення до певної галузі, якостей особистості, яка діє в певному соціумі. Вони втілені в Державних стандартах освіти, в програмах, критеріях навчальних досягнень тощо. Ознакою компетенцій є їх специфічний предметний або загальнопредметний характер, що дає змогу визначити пріоритетні сфери формування (освітні галузі, навчальні предмети, змістові лінії).

Як зазначає О.І. Пометун [33], під «компетентнісним підходом» слід мати на увазі спрямованість освітнього процесу на формування ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу, на думку автора, буде формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості. Така характеристика має сформуватися в процесі навчання і містити знання, вміння, ставлення, досвід діяльності й поведінкові моделі особистості.

Компетентнісний підхід, як зазначає А. А. Андрєєв [22], на сучасному етапі переходить із стадії самовизначення в стадію самореалізації, коли заявлені ним загальні принципи і методологічні установи повинні підтвердити себе у різних прикладних розробках.

На думку A.B. Хуторського [50] введення в обіг поняття «освітні компетенції» є необхідним. Зазначений термін має значення складних узагальнених способів діяльності, якими опановує учень під час навчання. Набуття освітньої компетенції свідчить про засвоєння учнем не розрізнених знань, умінь і навичок, а оволодіння комплексною процедурою, у якій для кожного виділеного напряму наявна відповідна сукупність освітніх компонентів, що мають особистісно-діяльнісний характер.

Освітні компетенції  є інтегральними характеристиками якості підготовки учнів, що пов'язані  з їхньою здатністю до цільового  осмислення застосування комплексу знань, умінь і способів діяльності стосовно визначеного міждисциплінарного кола питань (A.B. Хуторський) [51]; засвідчують про рівень розвитку особистості учня, що позначається на якісному опануванні змісту освіти та є заданою соціальною нормою освіченості учня, що є необхідною умовою для його подальшого ефективного функціонування в певній сфері людської діяльності. А оскільки набуття цих компетенцій відбувається поступово в процесі навчання, рівень компетентності учня на кожному з цих етапів буде різним, що, в свою чергу, свідчить про рівневий характер компетентнісного підходу в навчанні, про доцільність визначення певних послідовних рівнів у формуванні компетентності учня.

Аналізуючи  освітні компетенції, І. В. Родигіна [39] наголошує на тому, що вони мають вияв лише у тих видах діяльності, які стосуються основних освітніх сфер й навчальних предметів, оскільки відповідають предметно-діяльнісному компоненту загальної освіти й забезпечують комплексне ціледосягнення.

Отже, компетентність необхідно розглядати як інтегровану, комплексну характеристику, що поєднує знання, уміння та навички, здібності і риси особистості, показники загальної культури, вміння виконувати обов'язки.Набуття учнями системи знань, умінь та навичок спрямовано на формування їх компетенції. Тому компетентність і шляхи її формування слід розглядати як результат навчання.

 

 

 

 

3. Ключові компетентності учнів основної школи

 

Компетентнісний підхід в освіті пов'язаний з особистісно-орієнтованим і діяльнісним підходами до навчання, оскільки стосується особистості учня й може бути реалізованим і перевіреним тільки в процесі виконання конкретнимучнем певного комплексу дій. Він потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі, яка існує об'єктивно, для «всіх» учнів, на суб'єктивні надбання одного учня, шо їх можна виміряти.

З позицій компетентнісного підходу основним безпосереднім  результатом освітньої діяльності є формування ключових компетентностей.

Ключова компетентність, на думку українських педагогів [22], є об'єктивною категорією, яка фіксує суспільно визнаний комплекс певного рівня знань, умінь, навичок, ставлень, які можна застосовувати в широкій сфері діяльності людини. Кожна з таких компетентностей передбачає засвоєння учнем не окремих непов'язаних один з одним елементів знань і вмінь, а оволодіння комплексною процедурою, в якій для кожного виділеного напряму її набуття є відповідна сукупність освітніх компонентів, що мають особистісно-діяльнісний характер.

Під час симпозіуму Ради Європи на тему «Ключові компетентності для Європи» [51] було визначено такий орієнтовний перелік ключових компетентностей:

Вивчати:

• уміти витягати користь із досвіду;
• організовувати взаємозв'язок своїх знань і впорядковувати їх;
• організовувати свої власні прийоми вивчення;
• уміти вирішувати проблеми;
• самостійно займатися своїм навчанням.

Шукати: