Монополістична конкуренція

По – п’яте, переманювання провідних спеціалістів конкурентів підкупом, встановленням більш високих окладів і різних пільг.

Основними методами недобросовісної конкуренції являются:

- економічний (промисловий шпіонаж)

- підробка продукції конкурентів

- підкуп і шантаж

- обман споживачів

- махінації з діловою звітністю

- валютні махінації

- приховування дефектів і т.д.

Основними об'єктами уваги шпигунства є патенти, креслення, секрети виробництва, технології, структура витрат; економічне шпигунство крім промислових секретів охоплює, і макроекономічні показники і включає у собі розвідку природних ресурсів, виявлення промислових запасів; у зв'язку з розвитком маркетингу великої цінністі набуває збирання інформації про смаки і доходи різних соціальних груп населення.

До нечесної конкуренції можна віднести також порушення законів. Наприклад, у ряді країн встановлено, що продавець не має права пропонувати товар за ціною, що нижча ніж собівартість, з метою усунення конкурентів. Проте практика засвідчує, що цього правила часто не дотримуються. І зниження цін залишається одним із способів нечесної конкурентної боротьби великих промисловців проти невеликих фірм. [4, с.72-74]

Отже, в умовах монополістичної конкуренції економічне суперництво зосереджується не лише на ціні, а й на нецінових чинниках продажу продукту. Оскільки продукт диференціюють, то зі плином часу він змінюється відповідно до реклами, моди та інших форм стимулювання збуту.

 

2.2.Дослідження  методики максимізації прибутку  підприємства монополістичної конкуренції  в короткостроковому періоді

 

Мал. 1. Максимізація прибутку монополією

 

Фірма – монополіст одночасно приймає рішення про обсяг випуску і про ціну продукції, в той час як конкурентна фірма визначає лише обсяг. Для оптимізації обсягу виробництва монополіст використовує універсальне правило граничного випуску , справедливе як для моделі , так і для моделі .

Мал. 1. ілюструє прийняття рішення монополістом за моделлю . Точки перетину кривих і і є точками беззбитковості, а виробництво в межах обсягів, що відповідають цим точкам, є прибутковим. Відстань між кривими і по вертикалі показує величину економічного прибутку, крива якого побудована на графіку окремо. Відрізок відповідає його максимальній величині.

Графічно оптимальний обсяг випуску відповідає рівню виробництва, для якого криві і мають однакові кути нахилу. На графіку 1 їх показують проведені до кривих пунктирні дотичні і . Нахил кривої сукупного виторгу , визначає величину граничного виторгу , а нахил кривої сукупних витрат – величину граничних витрат . Отже, на рівні випуску, що відповідає однаковому нахилу кривих і , монополія максимізує прибуток згідно з правилом .

 На мал. 2. зображено процедуру вибору  оптимального обсягу виробництва  монополії за методом порівняння  граничного виторгу і граничних  витрат  . Якщо фірма вирішить виробляти, то вона максимізуватиме прибуток на обсязі , для якого граничний виторг дорівнює граничним витратам. Визначивши оптимальний обсяг випуску, монополія використовує криву попиту для знаходження ціни. Крива попиту показує, яку ціну бажали б заплатити покупці за запропонований обсяг продукції. На графіку 2 монопольна ціна відповідає точці на кривій попиту.

 

Мал.2. Максимізація прибутку монополістом. Модель MRMC

Якщо на оптимальному обсязі випуску ціна перевищує величину середніх сукупних витрат , монополія максимізує економічний прибуток. Сукупний прибуток монополії можна розрахувати за відомою нам загальною формулою:

.

 На графіку 2 прибуток чисельно дорівнює площі прямокутника .

 Як і  для конкурентної фірми, для монополії  існують також умова беззбитковості, коли і умова закриття, коли . У всіх випадках, коли ціна нижча за середні змінні витрати для будь-якого рівня випуску, найкращим стратегічним рішенням для монополіста у короткостроковому періоді буде припинення виробництва. Однак ситуації збитковості і закриття для монополії трапляються досить рідко. [1, с.85].

Отже, у короткостроковому періоді монополіст, як і конкурентна фірма, здійснює виробництво, доки покриває свої змінні витрати, тому деякий час монополія також може працювати з мінімальними збитками. Мінімальні збитки виникають у випадку, коли за оптимального обсягу випуску монопольна ціна нижча, ніж середні сукупні витрати, але вища за середні змінні витрати. Таке становище може виникнути, коли фірма залишається єдиним виробником товару, попит на який ще існує, але є досить незначним.

 

 

 

2.3. Умови досягнення та підтримання  беззбитковості на довгостроковому  інтервалі

 

 

Аналізуючи поведінку монополіста в довгостроковому періоді, слід враховувати особливості монополії: відсутність суперників та існування вхідних бар'єрів для входження на ринок нових фірм. Тому, на відміну від конкурентних фірм, прибуток яких в довгостроковому періоді зводиться до нуля, монополіст може отримувати економічний прибуток і в довгостроковому періоді. Водночас зауважимо, що економічний прибуток монополіста в довгостроковому періоді, як і за умов досконалої конкуренції, не може бути від'ємним.

 Розглянемо процес довгострокового  пристосування монополії, розпочавши  з ситуації, коли монополіст отримує  збиток (від'ємний економічний прибуток).

Звернемося до мал.3., де D і MR — криві попиту і граничних витрат монополіста, LAC і LMC — криві його середніх та граничних витрат довгострокового періоду. Наявні потужності монополіста характеризують криві середніх та граничних витрат короткострокового періоду SACi і SMC2. Оптимальний обсяг випуску при цьому становить Qi. Однак при такому обсязі виробництва середні загальні витрати перевищують ціну (Ci(Qi) > Pi(Qi)) і монополіст має збиток, розмір якого дорівнює площі прямокутника PiCiEiA.

 

 

 

Мал.3. Оптимум монополіста в довгостроковому періоді 

 

Як видно з малюнка, наявні потужності монополіста недостатні для того, щоб забезпечувати йому економічний прибуток на даному ринку. Проте в нього є перспектива. Розглянемо ділянку обсягу виробництва Q'Q", в межах якої крива середніх загальних витрат довгострокового періоду виявляється нижчою від кривої попиту, яка одночасно є й кривою середнього доходу. Таким чином, можливе таке розширення виробничої потужності монополіста, оптимальне використання якої дало б йому змогу отримувати додатний економічний прибуток. З усіх можливих розмірів виробничих потужностей лише той дозволить отримувати максимальний довгостроковий прибуток, який відповідає перетину кривих LMC і MR (точка E). Інакше кажучи, оптимальна виробнича потужність у довгостроковому періоді на Мал.3. характеризується кривими SAC2 і SMC2. Використовуючи потужність такого масштабу і випускаючи продукцію в обсязі Q2, монополіст отримує прибуток, оскільки SAC2(Q2) < P2(Q2). Загальна сума прибутку окреслена площею прямокутника C2P2BE2.

Таким чином, у довгостроковому періоді монополіст максимізує прибуток, виробляючи і продаючи таку кількість продукції, при якій граничний дохід дорівнює граничним витратам довгострокового періоду. Отже, найкращий із короткострокових станів рівноваги є одночасно станом довгострокової рівноваги монополіста. [18, с.164-167]

Очевидно, що такий самий підхід може бути використаний для аналізу довгострокового пристосування монополіста, і коли б він отримував у початковому періоді прибуток і ставив за мету його збільшення.

Як бачимо, у довгостроковому періоді монополіст, так само, як і конкурентна фірма, виробляє продукцію лише тоді, коли окупає всі сукупні витрати. Монополія обирає найбільш прибуткові масштаби виробництва для свого перспективного розвитку. При цьому вона орієнтується на довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на продукцію.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Максимізація ефективності функціонування монополістичної конкуренції

 

3.1. Економічна ефективність монополістичної  конкуренції

 

Ринки з абсолютною конкуренцією бажані, оскільки вони економічно ефективні — поки не існує побічних негативних наслідків (наприклад, екологічних), і нічого не перешкоджає нормальній діяльності ринку, сумарний надлишок споживачів та виробників максимальний. Монополістична конкуренція в дечому подібна до конкуренції, проте чи є вона ефективною ринковою структурою? Щоб відповісти на це запитання, порівняймо тривалу рівновагу в монополістичне конкурентній галузі з тривалою рівновагою в абсолютно конкурентній галузі.

Вхід нових фірм на ринок зводить прибутки до нуля, як на ринку з абсолютною конкуренцією, так і на ринку з монополістичною конкуренцією. На ринку з абсолютною конкуренцією крива попиту на товар фірми — це горизонтальна лінія, так що точка нульового прибутку збігається з точкою мінімальних середніх витрат.

 Проте  на ринку з монополістичною  конкуренцією крива попиту похило  спрямована донизу, так що точка  нульового прибутку перебуває  зліва від точки мінімальних  середніх витрат. Ця надлишкова  продуктивність не дає ефекту, оскільки середні витрати можна  було б зменшити лише за  меньшої кількості фірм.

На ринках із монополістичною конкуренцією не досягаються ні ефективне використання ресурсів, ні виробнича ефективність. Монополістичний елемент викликає деяке недовикористування ресурсів для виробництва товарів в умовах цієї ринкової структури. Ціна перевищує граничні витрати в умовах рівноваги в довгостроковому періоді, указуючи, таким чином, на те, що додаткові одиниці цього товару суспільство оцінює вище, ніж альтернативні продукти, що із використанням тих же ресурсів можна було б зробити.

Більш того, у протилежність фірмам, що діють в умовах чистої конкуренції, що в умовах монополістичної конкуренції фірми роблять декілька менший, чим найбільше ефективний обсяг продукції. Виробництво спричиняє за собою більш високі витрати на одиницю продукції, чим досяжний мінімум. Це, у свою чергу, означає встановлення ціни декілька більш високої, чим відбулося б в умовах чистої конкуренції. Споживачі не виграють від найбільшого обсягу виробництва і найменшої ціни, що, припустимо, спостерігаються при наявних витратах. Дійсно, в умовах монополістичної конкуренції фірми повинні призначати більш високу в порівнянні з конкурентну ціну в довгостроковому періоді, для того щоб домогтися нормального прибутку. Інакше кажучи, якщо кожна фірма була б в змозі робити оптимальний із погляду  ринку обсяг продукції, менше число фірм могло б робити той же самий сукупний обсяг продукції і продукт міг би бути проданий споживачам по більш низькій ціні.

Галузі з монополістичною конкуренцією достатньо часто переповнені фірмами, що завантажені не цілком, тобто діють, не досягая оптимальної потужності. Типовими прикладами цього служать багато видів підприємств роздрібної торгівлі, наприклад 30 або 40 бензозаправних станцій, що розміщаються в місті середнього розміру й діють із надлишковою виробничою потужністю. Недозавантажені підприємства і споживачі, покарані за це недовантаження перевищуючими конкурентний рівень цінами, - усе це складають витрати монополістичної конкуренції.

 

                            Мал.4.

 

В багатьох галузях із монополістичною конкуренцією ціна й обсяг виробництва не занадто сильно відрізняються від тих, що існують як результат чистої конкуренції. Високо еластичний характер кривої попиту кожної фірми гарантує те, що результати є майже конкурентними. Більш того, диференціація продукту, що характерна для монополістичної конкуренції, означає, що покупці можуть вибирати з ряду різновидів одного й того же самого базового продукту. Це сеприяє кращої реалізації різноманітних смаків споживачів. Фактично існує альтернатива між випуском нових марок товарів і виробництвом старого продукту з мінімальними средними витратами. Ніж сильніше диференціація продукту   (чим менше еластична крива попиту), тим далі ліворуч від мінімальних средніх витрат буде знаходитися крива виробництва. Але чим більше  диференціація продукту , тим більша ймовірність того, що будуть повністю задоволені різноманітні споживчі смаки. Чим гостріше проблема надлишку виробничої потужності,  тим ширше діапазон споживчого вибору.

Звернувшись до причин, на які ми посилалися вище, можна зробити висновок про те, що ситуація, зображена на мал.4., далеко не завжди може бути вигідною для суспільства.

Можна також припустити, що вона не дуже влаштовує і виробника, що діє в умовах монополістичної конкуренції, що за свої зусилля одержує тільки нормальний прибуток. Отже, ми вправі очікувати, що виробники в умовах монополістичної конкуренції приймут заходи для того, щоб поліпшити становище рівноваги в довгостроковому періоді.

Можливість того, що легкий вступ у галузі з монополістичною конкуренцією буде сприяти різноманітності продукції і поліпшенню продукта, є, можливо, такою рисою монополістичної конкуренції, що може компенсувати цілком або частково "витрати", пов'язані з цією ринковою структурою. Тут дійсно існують дві досить ясних обставини: 1) диференціація продукту в якійсь даний момент  часу і 2) поліпшення продукту з часом.

1. Диференціація. Диференціація продукту означає, чго в будь-який момент споживачу  буде запропонований широкий  ряд типів, стилів, марок і ступенів  якості будь-якого даного продукту. У порівнянні із ситуацією  при чистій конкуренції це  для споживача точно означають  суттєві переваги. Діапазон вільного  вибору расширюється, а різерманітність  і відтінки споживчих смаків  задовольняються виробниками більш  повно. Але скептики попереджнуть  про те, що диференціація продукту  не є чистим благом. Швидке  збільшення асортименту продуктів  визначених типів може досягти  такого рівня, коли споживач почне  плутитися, розумний вибір стане  важким і покупки будуть віднімати  багато часу.