Монополістична конкуренція

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність обраної теми курсової роботи полягає  насамперед в тому, що  монополістична  конкуренція є не тільки найбільш поширеною, але і найбільш важкою досліджуваною формою галузевих структур. Багато чого, тут, залежить від конкретних деталей, що характеризують продукцію і технологію, а також від природи стратегічного вибору, наявного у фірм. Тому наша задача в даному випадку зводиться до виявлення й опису спільних моментів і найбільш характерних закономірностей такої економічної структури як монополістична конкуренція.

Проблеми монополізації господарського життя , конкуренція на товарних ринках привертають сьогодні пильну увагу не тільки спеціалістів, але і широких прошарків населення.

Основними ознаками монополістичної конкуренції є:

- велика  кількість споживачів і виробників;

- бар'єри  для входу на ринок і виходу  з ринку мінімальні;

- кожна  фірма сприймає ціни інших  фірм як задані і регулює  тільки свою ціну.

В умовах монополістичної конкуренції кожна фірма випускає свій власний продукт, а усі разом - товари однієї товарної групи. Товар, що випускається кожною фірмою, декілька відрізняється від товарів тієї ж групи, що випускаються іншими фірмами. Це, як правило, товари (або послуги) групи одного призначення - прохолодні напої, ліки, бензин різних марок. Товари групи є близькими замінниками, але відрізняються один від іншого якістю виконання, упаковуванням, дизайном, товарним знаком, післяпродажним обслуговуванням і т.п. І майже не різняться ціною. Кожна фірма є єдиним виробником свого товару й в цьому змісті монополістом.

Чиста конкуренція і чиста монополія є винятками, а не правилом в ринковому середовищі. Більшість ринкових структур знаходяться десь між цими двома винятками. Модель досконалої конкуренції, що використовувала неокласична школа, спиралася на ряд дуже умовних теоретичних передумов. Передбачалася, зокрема, що економіка є абсолютно гнучкою і мобільною: є рухливість ресурсів, не існує якогось центру економічної влади, здатного обмежувати свободу господарських суб'єктів. Вже в  XIX ст. з'явилися роботи, автори яких намагались врахувати  вплив монополій на структуру ринку. Найбільш відомими роботами в цьому напрямку є “Теорія монополістичної конкуренції” Е.Чемберліна і “Економічна теорія недосконалої конкуренції” Дж.Робінсона.

Внесок американського економіста Е. Чемберліна (1899-1967) полягає в тому, що він був першим, хто ввів поняття ''монополістичної конкуренції''. Відповідно до погляду Чемберліна, більшість економічних ситуацій являють собою явища, що включають і конкуренцію, і монополію. Чемберліновська модель припускає структуру ринку, у якій поєднані елементи конкуренції (велика кількість фірм, їхня незалежність друг від друга, вільний доступ на ринок) з елементами монополії (покупці віддають явну превагу ряду продуктів, за які вони готові сплачувати підвищену ціну). При цьому передбачається, що підприємець у своєму прагненні до одержання максимального прибутку намагаються захопити контроль над пропозицією товару, що дозволить йому диктувати ціну на ринку. Тому він прагне створити товар, який хоч чимось відрізняється від товару конкурента. Відповідно до поглядів Чемберліна ринок будь-якого єдиного виробника в умовах монополістичної конкуренції визначається і лімітується трьома головними чинниками: ціною продукту, особливостями свого продукту, витратами по збуту.

Джоан Робінсон (1903-1983) - англійський економіст, представник кембріджської школи політичної економії  як і Чемберлін у своїй найвідомішій  роботі «Економічна теорія недосконалої конкуренції» (1933) досліджувала ті ж проблеми: здвиги в механізмі ринкової конкуренції, проблему монополізації ринку, механізм монополістичного ціноутворення. У результаті своїх досліджень Джоан Робінсон набув висновку, що можливість цінового маневрування підриває головні постулати класичної теорії: незалежність процесу ціноутворення, ототожнення рівноваги попиту і пропозиції з оптимальним використанням ресурсів і оптимізації суспільного добробуту. У цьому її принципова відмінність від Чемберліна, що вважав, що саме механізм монополістичної конкуренції щонайкраще обслуговує інтереси економічного добробуту.

Значний внесок в аналіз ринку недосконалої конкуренції внесли такі економісти, як А.Курно, Дж.Хікс та ін. [18, с. 182-186]

Робота складається із вступу,  3 розділів,  9 підрозділів та висновку.

Об’єктом дослідження являються економічні явища  – конкуренція  і монополія. 
    Предметом дослідження – антимонопольне регулювання, які ведуться з цілю збережиння баланса конкурентних і монопольних сил.

Мета даної роботи - дати економічний аналіз монополістичної конкуренції.

Головними завданнями в цій роботі є:

визначити й обговорити природу, ознаки і суть  монополістичної конкуренції;

проаналізувати основні теоретичні концепції монополістичної конкуренції;

 оцінити  поведінку фірм, що здійснюють  монополістичну конкуренцію в  області цін і випуску продукції;

 пояснити  і визначити роль нецінової  конкуренції, тобто  конкуренції, заснованої  на якості продукту і рекламі  в галузях із монополістичною  конкуренцією;

проналізувати короткострокову та довгострокову рівновагу фірми при монополістичній конкуренції;

проаналізувати функціонування фірм на ринку монополістичної конкуренції в Україні.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Сутність монополістичної конкуренції

1.1. Сутність і ознаки монополістичної  конкуренції

Основними ознаками монополістичної конкуренції є:

1.  На ринку діє багато продавців і покупців, частка кожного з них в обсягах ринкових продажів не є значною.

2. Продукція різних виробників диференційована. Тобто, товар (послуга) кожного підприємства, реалізованого на ринку, є недосконалим замінником товару, реалізованого іншими підприємствами. Таким чином кожний продавець має абсолютну монополію на свій власний продукт, але разом з тим зазнає конкуренції з боку більш-менш недосконалих замінників.

3.  Вхід на ринок і вихід з нього є вільний. Однак вхід на ринок не настільки легкий, яким він є в умовах досконалої конкуренції, оскільки нові продавці часто зазнають труднощів через те, що їх торгівельна марка невідома споживачам. Отже, вже існуючі підприємства з сталою репутацією можуть зберігати свої переваги над новими виробниками.

4. Виробники не взаємодіють між собою. Конкурентна боротьба відбувається виключно методами нецінової конкуренції. Продавці на ринку не зважають на реакцію своїх суперників, коли обирають, яку встановити ціну на свої товари, або коли обирають орієнтири щодо обсягу річних продажів.

5. Існує повна проінформованість щодо ринкових цін, обсягів і попиту покупців.

6. На ринку є умови для вільного входу і виходу. За монополістичної конкуренції легко заснувати нове підприємство або покинути ринок. Вигідна кон’юнктура на ринку залучає нових продавців.

В умовах монополістичної конкуренції, на відміну від ринку досконалої конкуренції, вплив на попит здійснюється переважно не через ціни, а методами нецінової конкуренції. Нецінова конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу та підвищення якості продукції, розширення її асортименту.[1, с.85-87]

Монополістична конкуренція –це тип ринку, на якому за умови неоднорідної пропозиції  діє велика кількість невеликих постачальників при більшій кількості споживачів. Тобто, на відміну від досконалої конкуренції, при монополістичній конкуренції немає однорідності продукції, оскільки між продуктами окремих виробників існують деякі відмінності, що дозволяє фірмам здійснювати сегментацію ринку. Даний тип ринку поєднує в собі риси як конкурентного (багато виробників), так і монополістичного (наявність відмінностей у продукції).

Ринок з монополістичною конкуренцією має дві важливі особливості.

По-перше, фірми конкурують між собою, торгуючи диференційованими товарами, які можуть легко замінятися один одним, однак вони не є абсолютними замінниками. Інакше кажучи, перехресна еластичність попиту за ціною значна, проте не безмежна.

По-друге, вхід на ринок і вихід з нього — вільні: для нових фірм з їх власними марками товару увійти до ринку нескладно і так само легко залишити ринок існуючим на ньому фірмам, товари яких стали неприбутковими.

Щоб зрозуміти, чому вільний вхід є важливою умовою, порівняймо ринки зубної пасти та автомобілів. Ринок зубної пасти — це ринок з монополістичною конкуренцією, а для автомобільного ринку краще підходить визначення олігополії. Іншим фірмам нескладно запропонувати ринку нові марки зубної пасти, спроможні конкурувати з «Крест», «Колгейт» тощо. Це обмежує прибутковість виробництва «Крест» чи «Колгейт». Якби їхні прибутки були значними, то інші фірми почали б витрачати необхідні кошти (на розробку, виробництво, рекламу та стимулювання), щоб вивести на ринок свої власні марки, а це б зменшило кількість споживачів пасти «Крест» чи «Колгейт», а також прибутковість цих фірм.

Для автомобільного ринку також характерна товарна диференціація. Водночас значна економія на обсягах виробництва істотно ускладнює вхід до ринку фірм-новочків. Тому до середини 70-х років, коли японські виробники стали небезпечними конкурентами, три головних автомобільних компанії США ділили між собою практично весь ринок. Окрім ринку зубної пасти, є безліч прикладів ринків з монополістичною конкуренцією. Мило, шампунь, дезодоранти, крем для гоління, ліки та багато інших товарів продаються на ринках з монополістичною конкуренцією. Монополістичні конкурентними є також ринки лиж, тенісних ракеток, велосипедів та інших спорт товарів. Це саме стосується і роздрібної торгівлі, оскільки товари продаються в багатьох магазинах, що конкурують один з одним і диференціюють свої послуги відповідно до розміщення, доступності та досвідченості продавців, надання кредиту тощо. Вхід є відносно легким, а тому, якщо в якійсь місцевості, де кількість магазинів незначна, а власники отримують великі прибутки, скоро з'являться нові торговельні точки.

З наявності такого числа фірм витікає декілька важливих ознак монополістичної конкуренції.  По-перше, кожна фірма володіє щодо невеликою долею усього ринку, тому вона має дуже обмежений контроль над ринковою ціною. Крім того, наявність порівняно великої кількості фірм до того ж гарантує, що таємна змова, погоджені дії фірм із метою обмеження обсягу виробництв і штучного підвищення цін, майже неможливий. Нарешті, при численності фірм у галузі немає відчуття взаємної залежності між ними; кожна фірма визначає свою політику, не враховуючи можливу реакцію з боку конкуруючих із ній фірм. І це дуже прийнятий спосіб дії фірми в умовах ринку, на котрому її конкуренти дуже чисельні. Реакцію конкурентів можливо не враховувати, тому що вплив дій однієї фірми на кожного з її численних суперників настільки мала, що в цих конкурентів не буде причини реагувати на дії фірми. [15,с.386-389]

Отже, монополістична конкуренція розуміє таку ринкову ситуацію, при котрій велике число невеликих виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію. У реальній дійсності не існує чистої (досконалої) або тільки, крайнього випадку, «чистої» монополії при недосконалій конкуренції. Як відзначає П.Самуэльсон, «реальний світ, яким ми його знаємо по Америці, Європі або Азії, виступає як своєрідне сполучення елементів конкуренції з недосконалостями, внесеними монополіями.

 

1.2. Основні теоретичні концепції монополістичної конкуренції

 

Існують дві основні теоретичні концепції монополістичної конкуренції.

1. "Рішення  за дотичною" — Е. Чемберліна.

Внесок американського економіста Е. Чемберліна (1899-1967) полягає в тому, що він був першим, хто ввів поняття ''монополістичної конкуренції''. Відповідно до погляду Чемберліна, більшість економічних ситуацій являють собою явища, що включають і конкуренцію, і монополію. Чемберліновська модель припускає структуру ринку, у якій поєднані елементи конкуренції (велика кількість фірм, їхня незалежність, одне від одного вільний доступ на ринок) з елементами монополії (покупці віддають явну превагу ряду продуктів, за які вони готові сплачувати підвищену ціну). При цьому передбачається, що підприємець у своєму прагненні до одержання максимального прибутку намагаються захопити контроль над пропозицією товару, що дозволить йому диктувати ціну на ринку. Тому він прагне створити товар, який хоч чимось-то відрізняється від товару конкурента.

Кожна фірма, яка домоглась деякої диференціації продукту стає монополістом на ринку його збуту. У зв'язку з цим фірма починає мати частково ринкову владу. Це означає, що збільшення цін на її продукцію не обов'язково призведе до втрати усіх покупців, що було б вірно, принаймні, у теоретичному плані в умовах досконалої конкуренції, повної однорідності продукту і, як слідство, безкінечної еластичності попиту по ціні. При цьому диференціація продукту по Чемберліну трактується достатньо широко: вона включає не тільки різноманітні властивості продукту, але й усі умови реалізації і послуги, що супроводжують продажу, а також просторове перебування. Диференціація може базуватися на певних особливостях самого продукту, начебто таких, як особливі запатентовані властивості (фабричні марки, фірмові назви, своірідність упаковування) і таких, як індивідуальні особливості (якість, форма, колір або стиль). Диференціація може існувати у відношенні умов, що супроводжують продажу товарів. Там, де продукт диференційований, продавець одночасно є і конкурентом і монополістом. Межі ж влади цієї групи монополістів обмежені, оскільки контроль над пропозицією товарів частковий: внаслідок існування товарів замінників і можливої еластичності попиту по ціні.