Трансформацiя мiфу у комедiї Бернарда Шоу «Пiгмалiон»

Кумедність та недолугість сучасного Пігмаліона знайшли своє відображення у кінокомедії Марка Захарова „Формула кохання”. Пігмаліон виглядає шукачем хибного ідеалу та шарлатаном водночас. Формула кохання є лише міфом, але нам хотілося б вірити в її існування.

„Моя прекрасна нянька” є ще одним прикладом використання прецедентного сюжету про Пігмаліона у постмодерністській культурі. Нянька Вікторія вже і не намагається стати іншою, покінчити з дурнуватим акцентом, який принижує російськомовного українця, знайти себе у якій-небудь справі. Перед нами апофеоз міфічного світогляду сучасної людини. Галатея належить Пігмаліону, кохає його і жадає отримати його гроші. Пігмаліон стає грошовитим продюсером, який не докладає жодних зусиль, щоб змінити свою Галатею. „Американська мрія” заміняє естетичну складність та ідейну спрямованість античного міфу.

На наш погляд, після Б. Шоу прецедентний сюжет не отримав подальшого розвитку; він став предметом міфотворчості постмодернізму. Проблематика комедії актуальна і в наш час, але ніхто з кінорежисерів не зміг  дотягнутися до Б.Шоу, виявити у своїх творах глибини мислення, тонкощів гумору.

ВИСНОВКИ

Отже, проаналізувавши п’єсу Бернарда Шоу „Пігмаліон”, можна зробити висновок, що драматург був справжнім майстром драматургії, знавцем людських душ.

Б. Шоу запропонував сучасний варіант прадавнього міфу в центрі уваги письменника не всесильне кохання, а проблеми багатства особистості й можливості реалізації духовного й інтелектуального потенціалу людини. Крім того, порівняно з міфологічною історією, взаємини сучасних Пігмаліона та Галатеї такі заплутані й дивні, що мимоволі виникає питання: а чи не є вибір назви ще одним парадоксом Шоу? «Хто є хто» в дуеті головних героїв? Пігмаліон насправді створив свою Галатею, а Хіггінс лише «шліфує» особистість, яка поступово змінюється сама й змінює свого «перетворювача».

Професор фонетики Хіггінс, який у драмі Шоу виступає своєрідним Пігмаліоном, укладає парі з полковником Пікерінгом, що він проведе науковий експеримент — за кілька місяців навчить вуличну торговку квітами ЕлізуДулітл правильній вимові і зробить так, щоб «її з успіхом могли прийняти за герцогиню». Експеримент Хіггінса дає блискучі результати. Еліза, яка знала лише лихо й злидні, в атмосфері поваги до її особистості виявляє надзвичайні здібності, розум, талант і почуття внутрішньої гідності. «Перетворення» Елізи, на думку Шоу, покликане заперечити думку про те, що соціальні бар'єри нездоланні: насправді вони лише заважають людям реалізувати закладені в них можливості. Шоу безмежно вірить у культуру, знання, які, за словами «прозрілого» Хіггінса, «знищують прірву, що відділяє клас від класу і душу від душі». Хіггінс веде Елізу в аристократичне суспільство, і вона затьмарює світських дам не лише красою. Пігмаліон-Хіггінс, торкнувшись своїм різцем до цієї Галатеї, розбуркав приспані в ній духовні й інтелектуальні сили, і його витвір виявився вищим і кращим за нього самого.

Тут виникає характерна для драматурга тема бідності як сили, яка гальмує інтелектуальний розвиток людини. Із цією ідеєю пов'язаний справжній демократичний пафос п'єси Шоу. Народ в уявленні письменника — неопрацьований, але цінний матеріал, коштовний мармур, в якому закладені можливості перетворення на величний «твір мистецтва».

Утім, «науковий» експеримент Пігмаліона-Хіггінса суперечить моральній відповідальності перед Елізою, долею якої він так безвідповідально скористався. Хіггінс порівнює свою роль із роллю Творця. Але для Шоу наслідувати дії Творця ще недостатньо. Він вважає, що творча діяльність людини повинна підпорядковуватися більш високій меті, ніж проста гра з життям. Фонетичний експеримент Хіггінса відбувається за принципом «людина для фонетики», а не «фонетика для людини». Еліза певний час є для нього лише дослідним матеріалом, і її внутрішній світ його ніяк не цікавить. Він не замислюється над тим, якою буде подальша доля його «Галатеї» і що їй робити з її розумом і красою у світі, де для неї немає місця.

Що ж робити з Елізою? Це питання постає не лише перед Хіггінсом, але й перед самим автором «Пігмаліона». Звичайно, можна знову повернути її в безодню злиднів і примусити продавати квіти, можна, нарешті, віддати її заміж за кого-небудь. Утім, «Пігмаліон» не розважальна драма, і Шоу лише кепкує над своїм глядачем, натякаючи на можливість традиційної «щасливої розв'язки». Щоправда, в атмосфері комедії витають натяки на почуття кохання, що зароджується, хоча й не зовсім усвідомлено. Але Шоу не мав наміру завершувати свою п'єсу шлюбом «Пігмаліона» і «Галатеї». Одружитися з Хіггінсом, із Фредці чи з вельможним герцогом — мало для його героїні, справжнє покликання якої бути вільною людиною.

Міф про Пігмаліона висвітлюється в контексті різних культур і епох. „Пігмаліон” Б. Шоу представляє собою картину становлення людини, динаміку розвитку її свідомості [9]. Перед нами п’єса „про диво народження людської особистості – народження, яке завжди пов’язане для Шоу з запереченням загальноприйнятих уявлень та ідеалів” [8, 444]. Створення Прекрасного є одним із лейтмотивів п’єси. П’єса Б. Шоу не повторює стародавній міф, а відтворює його у руслі реалістичного світогляду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
1.   Аникст А. А. Бернард Шоу. – М., 1956. 
2.   Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. 
3. Балашов П.С. Художественный мир Бернарда Шоу. – М., 1982. 
4.   Бачкало И.Б. Бернард Шоу, - Москва: Рипол Классик, 1999. 
5.   Бащенко М. Зрозуміти Б. Шоу — зрозуміти ХХ століття// Зарубіжна          література. - 2002. - ч.48 - с.3-4 
6.   Большая Российская Энциклопедия. - Москва: Норинт», 1998 г. с. 1185 
7. Бобровская Н.Г. Миф о Пигмалионе и Галатее в веках// Актуальные         проблемы изучения и преподавания литературы. – Луганск, 2005. – №2 — с.16-17 
8. Гражданская З.Т. Бернард Шоу: Очерк жизни и творчества, - М:  Просвещение, 1989. 
9.  Деннингхаус Ф. «Театральное призвание Бернарда Шоу». - М.: Прогресс, 1978. 
10.  Дорофеев О.А. Бернард неуязвимый, или тележка надкусанных яблок, - М: Рипол Классик, 2000г. 
11.  Ивашева В.В. Английская литература ХХ век. - Москва: Просвещение, 1967 г. 
12.  История зарубежной литературы ХХ века, 1871 – 1917 /Богословский В.Н., Гражданская З.Т. 
13. Ю. Лотман. Киноэстетика 
14. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін.- К.: Академія, 1997. – 750 с. 
15.  Майский И. В. Б. Шоу и другие воспоминания. - М: Искусство, 1967. 
16.  Мифы народов мира: Энциклопедия. В 2-х тт. – Т.2. – М.: Российская энциклопедия, 1994. – С. 312. 
17.  Ніцше Ф./Рассел Б. Історія західної філософії. – К.: Основи, 1995. – С. 634 
18.  Образцова А.Г. Драматургический метод Бернарда Шоу. – М., 1965. 
19.  Образцова А.Г. Бернард Шоу и европейская театральная культура, - М., 1980. 
20. Овидий П. Н. Метаморфозы: Пер. с латинского С. Шервинского. – М., 1977. 
21.  Пулина Г.А. Шоу must go on!// Зарубіжна література. – 2006. – №4. – С. 33-37. 
22.  Ромм А.С. Шоу-теоретик. – Л., 1972. 
23.  Руднев В. П. Словарь культуры ХХ века. – М., 1997. 
24.  Тронский И. М. История античной литературы. - Москва: Высшая школа, 1988 г. с.117-119 
25.  Хьюх Э. Бернард Шоу. ЖЗЛ. М: Молодая гвардия, 1966. 
26.  Шабловская И. В. История зарубежной литературы XX века. – Минск, 1998. 
27.  Шестаков Д. Послесловие// Пирсон Х. Бернард Шоу. – М., 1972. 
28.  Шоу Б. Пигмалион// Шоу Б. Избранные пьесы. На англ. яз. – М., 2004. 
29.  Шоу Д.Б. О драме и театре. – М., 1963. 
30.  Шоу Д.Б. Письма. – М., 1971.