Трансформацiя мiфу у комедiї Бернарда Шоу «Пiгмалiон»

АНОТАЦІЯ 
Курсової роботи 
 
 
Тема:  Трансформацiя мiфу у комедiї Бернарда Шоу «Пiгмалiон»

Автор   
Науковий керівник  
 
 
Захищена        „.........” ..................................2011 року 
 
 
Короткий зміст праці

Міфологія була і є одним з найважливіших та найпопулярніших джерел натхнення та сюжетів для авторів різних епох. Предметом дослідження є процес та результат трансформації міфологічного сюжету в комедії «Пігмаліон», об’єктом — безпосередньо п'єса Бернарда Шоу. В роботі використані такі методи дослідження як компаративний та культурно-історичний. Мета роботи полягає в компаративному дослідженні античного міфу про  Пігмаліона та комедії Бернарда Шоу “Пігмаліон”. У зв’зку з цім, у курсової роботі розкрити контекст епохи та вплив її на творчість письменника,  досліджено трансформація античного сюжету в різних творах  мистецтва ряду епох, проаналізовано сюжетні зміни, що відбулись при трансформаціях античного сюжету в комедію «Пігмаліон»,   виявлено схожі та відмінні риси в образах головних героїв, особливо в образах Галатеї та Пігмаліона, визначена проблематика твору, її актуальність в період написання та в наші дні.

 

 

 

Дата        ............................                                                             …………………. 
                                                                                                         Підпис автора

 

 

 

           ЗМІСТ 
 

 

ВСТУП

Міфологія була і є одним з найважливіших та найпопулярніших джерел натхнення та сюжетів для авторів різних епох. ЇЇ сюжети, опрацьовані діячами мистецтва та піддані канонам епох та стилів не втрачають актуальності і до сьогодні.

Використовуючи різноманітні драматичні засоби та принципи “нової драми” Б. Шоу порушує проблеми соціологічного, морального, наукового характерів. Шоу підпорядковує п'єсу своїй філософській і естетичній концепції, сполучаючи її з вічними, загальнолюдськими проблемами, цінностями. Це, певним чином, і становить актуальність роботи. Водночас, не можна залишити поза увагою виняткову актуальність твору для української літератури. Йдеться, зокрема про філологічний аспект.

Предметом дослідження є процес та результат трансформації міфологічного сюжету в комедії «Пігмаліон», об’єктом — безпосередньо п'єса Бернарда Шоу.

В роботі використані такі методи дослідження як компаративний (порівняння текстів міфів з п'єсою Шоу, виявлення спільних та відмінних ознак), культурно-історичний (вплив явищ епохи (“вікторіанської”) на стан суспільства, відносин між його членами і, як наслідок, зображення в творі їхніх вад, тому що основна проблематика твору саме соціологічна) та феміністичної критики (важливим є зображення не просто людини “з народу”, яка практично досягає апогею морального та інтелектуального розвитку, незважаючи на приналежність до найнижчої верстви суспільства, а саме жінки(!), яка представляє принципово новий тип особистості, такої собі людини майбутнього більш досконалого суспільства).

Компаративний. Це порівняльний, або порівняльно-історичний, метод вивчення літературного процесу. Основоположником його був німецький орієнталіст Теодор Бенфей (1809-1881рр.). Міграція сюжетів від одного народу до іншого компаративістами стала розглядатися як фактор прогресу літератури.  
При цьому ігнорувалася роль життя як вирішального фактора в процесі художньої творчості.  Літературознавець у всьому шукав запозичень, форма стала домінувати над змістом [1,247-248].

Культурно-історичний. Родоначальником цього напряму був Іпполіт Тен (1828-1893). Скориставшись працею Ч. Дарвіна «Про походження видів», І.Тен вніс до літературознавства метод аналогій, закон причинності та ідею закономірного розвитку певних явищ. Він вимагав від літературознавців об'єктивності й точності висновків. Він передбачає визначення причин, що викликають певні факти зображені в художньому творі. Літературознавець має уникати як позитивної, так і негативної оцінки викладеного матеріалу. Мистецтво розглядається у прямій залежності від суспільства. Зміна суспільних відносин спричиняє певні зміни в художній творчості [1,146-148]. 
Феміністична критика (неофемінізм, або феміністичний постструктуралізм) (від латинського – жінка), окрім ідеології постмодернізму (Постмодерн розглядають як псевдохудожній метод, який фальшує дійсність, руйнуючи всі колективні ідентичності індивіда (в тому числі національну та естетичну), формує денаціоналізованого індивіда в ім'я утвердження космополітичних ідей демоліберального суспільства), базується на ідеях жіночої емансипації (характерних ще для XIX ст.) та екзистенціалізму (переважно атеїстичного), тобто фактично знаходиться під впливом ідей Ж. Дерріди, Ж. Лакана, М. Фуко. Специфіка феміністичної критики полягає в тому, що логоцентризм – основний предмет критики постструктуралістів і деконструктивістів, вона розглядає як фалологоцентризм або як фалоцентризм. Цю проблему конфронтації з логосом патріархальної культури феміністична критика в залежності від своєї філософсько-теоретичної орієнтації здійснювала по-різному, але фактично завжди виходячи з положення про особливий інтуїтивно-безсвідомий жіночий спосіб осягнення світу. Ця спільність підходів не свідчить, проте, про єдність методологічної практики цієї течії.

Кінець ХХ ст. ознаменувався переходом від вже стандартного визначення „феміністичні дослідження” до „гендерних”. Ґендер – це соціальна стать, на відміну від біологічної, тобто поведінкові норми, які ми приписуємо представнику тієї чи іншої статі, а саме сприйняття статі в нас формує суспільство, а не природа.

Таким чином, під дефініцією „феміністична критика” в сучасному літературознавстві розуміється певна наукова теорія, синкретична за сукупністю своїх методів і прийомів, що має культурологічне спрямування і покликана виразити власне жіночий досвід літературознавчого прочитання текстів [1].

Мета роботи полягає в компаративному дослідженні античного міфу про  Пігмаліона та комедії Бернарда Шоу “Пігмаліон”.

Реалізація мети передбачає виконання таких завдань:

•    розкрити контекст епохи та вплив її на творчість письменника;

•    дослідити трансформацію античного сюжету в різних творах

 мистецтва ряду епох;

•    проаналізувати сюжетні зміни, що відбулись при трансформаціях античного сюжету в комедію «Пігмаліон»;

•    виявити схожі та відмінні риси в образах головних героїв, особливо в образах Галатеї та Пігмаліона;

•    визначити проблематику твору, її актуальність в період написання та в наші дні.

Практичне значення даного дослідження полягає в з'ясуванні спільних та відмінних рис в сюжеті міфу та п'єси, що може бути використане для детальнішого вивчення комедії Шоу, зокрема спектру її проблематики, яка безcyмнівно є актуальною для наших сучасників. 
Огляд критичної літератури. Драматургічна спадщина Бернарда Шоу, його життя і творчість досліджуються багатьма вченими та письменниками. „Гігантська література про Шоу” свідчить про величезне зацікавлення до його творчості [19]. Існує Міжнародне товариство Шоу (International Shaw Society), яке активно вивчає й обговорює творчі здобутки драматурга, проводить міжнародні форуми і конференції, публікує матеріали останніх досліджень. Також діє Товариство Бернарда Шоу (The Bernard Shaw Society) у Нью-Йорку, яке випускає найбільш відомий та авторитетний журнал „шоузнавців” The Independent Shavian.

Життя і творчість Д. Б. Шоу ретельно досліджували вчені: О.А. Анікст, І.І. Анісімов, П.С. Балашов, З.Т. Гражданська, Н.Я.Дьяконова, І.Б. Канторович,  А.Г. Образцова, А.С. Ромм. Серед англомовних біографів та дослідників потрібно відзначити Е. Бентлі, А. Гендерсона, Д. Ірвіна, Х. Пірсона, Е. Х’юза, Г.К.Честертона. 
Про Бернарда Шоу говорили багато його сучасників та критиків пізніших часів. 
Так, З.Т. Гражданська в книзі “Бернард Шоу: Нарис життя та творчості” детально описує дитинство, молодість та зрілі роки Шоу, розкриває вплив батьків на розвиток його як особистості та фактори біографії, що відобразились у творчості.

Олександр Анікст присвячує Бернарду Шоу багато наукових праць, але він не пише про нього так суб’єктивно. Він описує епоху, в якій жив драматург, її формування, вплив, біографію та його творчість. 
У книзі “Життя чудових людей. Бернард Шоу”  Е. Х'юх подає детальну характеристику постаті письменника та історію написання комедії “Пігмаліон”,  подекуди вдало використовуючи афоризми Бернарда Шоу.

Чому Б.Шоу вирішив написати саме про міф?

Комедія Б. Шоу «Пігмаліон» написана в 1912-1913 рр. Назва п'єси пов'язана з образами античності. Скульптор Пігмаліон, герой старогрецького міфу, ненавидів жінок і уникав їх. Його полонило мистецтво. Свою тягу до прекрасного, він втілив в статуї Галатєї, дівчини, яку він вирізував із слонової кісті. Зачарований власноручним творінням, Пігмаліон закохався в Галатею і одружувався на  ній, після того, як на його прохання її оживила богиня Афродіта. Проте, п'єса Б. Шоу не є художнім переказом цього міфу. Драматург, вірний своїй пристрасті до парадоксів, вирішив відродити міф по-новому - чим неожіданней, тим краще. Галатея з міфу була ніжною і покірною, «Галатея» в п'єсі Шоу повинна була збунтуватися проти свого «творця». Пігмаліон і Галатея античності одружуються, герої ж п'єси не повинні цього робити. І, врешті-решт, «Галатея» Шоу повинна була оживити «Пігмаліона», навчити його людським відчуттям. Дія була перенесена в сучасну Англію, скульптор перетворився на професора-лінгвіста, який проводить науковий експеримент.

Нової сили та популярності темі твору надали численні постановки драми та її екранізація, хоч центр уваги в них, здебільшого, зміщений з соціальної теми на романтичну. Проте прецедентність сюжету в таких творах мистецтва спричинила появу численних рецензій та наукових праць як на екранізації та постановки, так і на саму комедію.

Щодо теми Пігмаліона та трансформації античного міфу в комедії, то накуових праць з цього приводу було написано більш як достатньо. Як приклад, хотілось би зазначити книгу П.С. Балашова “Художній світ Бернарда Шоу” та “Театральне покликання Б. Шоу” Ф. Денінгхауза. Цікавими працями в дослдженні цього питання також є статті Ю.Ковбасенка та В. Руднєва. 
Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури. У вступі була визначена мета, завдання, об’єкт, предмет та метод дослідження, сформована актуальність дослідження, його практичне значення та проведений огляд критичних джерел. У першому розділі досліджується епоха, її вплив на автора та його творчість, а також трансформація античного міфу у творах інших митців. Другий розділ присвячений зіставленню варіантів міфу про Пігмаліона та комедії “Пігмаліон” Б. Шоу і детальному дослідженню тексту комедії. У висновках підсумовуються результати дослідження та успіхи у досягнення поставлених завдань. Список використаної літератури нараховує 30 джерел.

 

 

 

РОЗДІЛ І

 ХАРАКТЕРИСТИКА  ЕПОХИ, АВТОРА, ПРЕЦЕНДЕНТНІСТЬ СЮЖЕТУ  МІФУ ПРО ПІГМАЛІОНА 

1.1.Розкриття контексту епохи

У 70-х роках XIX століття Англія стала провідною капіталістичною країною, яка завойовувала важливі морські шляхи і колонії. Держава була всесвітнім банкіром, світовим купцем і світовою фабрикою. Найсильніша країна світу могла б шукати союзів, перебуваючи у "блискучій ізоляції". Англійська верхівка спритно приборкала робітничі спілки. Але відносне процвітання Англії як буржуазної країни продовжувалося недовго. Призупинився ріст великої індустрії, США та Німеччина випередили її за обсягом виробництва та експорту. Англія відмовилася від "блискучої ізоляції" і пішла на зближення з колишніми ворогами - Францією та Росією. Ці основні риси і протиріччя у суспільстві викликали економічну кризу, воєнний ажіотаж і загострення класової боротьби.

Розпочався інтенсивний розвиток промисловості, і тому із сільської місцевості відбувається приплив нової робочої сили. А це викликало у 80-ті роки новий підйом робітничого руху, страйки, виникнення незалежної робітничої партії, а в 1900 - лейбористської. Усі ці складні суспільні явища знайшли відображення у філософії та літературі.

В англійській літературі кінця XIX століття розвивали наступні напрями: натуралізм, декаданс і напрями реалістичні, пробули пов'язані з наростанням робітничого руху і загальною демократичною опозицією.

Тенденції натуралізму проявилися у творчості таких англійських письменників - Джорджа Гіссінга, Арнольда Беннета, Джорджа Мура та інших.

Англійський декаданс набув специфічної форми естетизму і отримав своє вираження у теоретичних думках У. Пейтера, А. Саймонса, О. Уайльда. Естетизм з їхнім культом краси групувався у 90-х роках навколо журналу "Жовта книга", який очолив художник О. Бердслі.

Паралельно з декадансом в Англії розвивався неоромантизм напрям. Протестуючи проти жорстокої дійсності, неоромантики (Р.Стівенсон, Джозеф Конрад, Райдер Хаччард, Артур Конан Дойль) оспівали небезпеку і пригоди, перенесли своїх героїв у минуле або незвичайні умови далеких країн, в атмосферу, яка вимагала виключної мужності. їх приваблювали сюжети із заплутаною інтригою, але більшу увагу вони приділяли психологічному аналізу. Письменники продовжили розвивати жанр історичного роману.

Наприкінці XIX століття передові люди Англії гостро відчули необхідність докорінної зміни усієї соціальної і культурної надбудови. Однією із найяскравіших фігур серед них став ірландець Джордж Бернард Шоу (1856-1950).

 

1.2 Трансформація міфів

 

Міфологія народів світу украй всіляка. Проте при уважному аналізі можна виявити, що в ній зустрічаються не лише схожі мотиви, на що давно звертали увагу,  але і регулярні трансформації міфів. Простий приклад – заміна одного об'єкту на іншій з схожими властивостями: у індіанських міфах про творіння світу першу землю дістає черепаха, жаба, вихухоль, бобер. Загальним для цих об'єктів є зв'язок з водою. Є набагато складніші трансформації. Наприклад, якщо в одному міфі герой бореться з противником, який може приймати подобу різних тварин, то в іншому варіанті міфу цієї здатності набуває вже герой.