Реалізація проектної технології на уроках зарубіжної літератури

1 дівчина. Не плачь, Оксана. Вернется твой Вакула.

Оксана. (Плачучи) Полгода уже нет. Как исчез на Рождество, так до сих пор и нет. И зачем мне сдались эти черевички? И зачем мне моя красота, черные очи и брови? Зачем я хвасталась своими длинными волосами, красивыми устами, разноцветными лентами, которые купил отец? Что мне из этого? Нет Вакулы.

Гурт циганок  підходить до дівчат.

Циганка. Почему плачешь, красавица? Позолоти ручку – утешу тебя.

Оксана. Нет у меня ничего, кроме черных бровей да красивых глаз.

Циганка. (Розглядаючи долоню Оксани) Не печалься, красавица. Линия судьбы у тебя счастливая. Будешь ты жить долго и счастливо. А жених близко. Спешит к тебе с подарком. Цыганка не врет.

Дівчина з натовпу (Модно одягнута). Чого це ти ревеш?

Подруга Оксани. За ковалем Вакулою.

Дівчина. Це за Гоголівським Вакулою? Це за отим, що малював, це за отим, що цілими днями в кузні сидів? Та у нього ні машини,

ні квартири. Знайшла за ким плакати.

Бабуся. Дочко, не плач, повернеться до тебе твоє кохання. (Дивлячись навздогін дівчині) Ох і молодь пішла. Подавай їм машини та квартири.

Оксана, витерши  сльози, сидить задумавшись.

До продавця цукерок  підбігає декілька дівчаток.

Діти. Дядьку, дайте цукерка. Дайте!

Продавець. Дам, мої пустунки, тільки спочатку заспівайте.

Пританцьовуючи, діти співають українську народну пісню.

Чи  я не хазяйка?

Чи я не хазяйка? Чи не господиня? Сім день хату не мела, Печі не топила. Приспів Правда люди, правда я Господиня гарна я.	Ідуть люди з міста Та й з мене сміються, Що у моїх подушках Ворони несуться. Приспів
Не смійтеся, люди, Правда з того буде: Воронята підростуть Ще й перина буде Приспів	Поїхав мій милий  на поле орати, А я пішла до корчми З хлопцями гуляти. Приспів
Сказав мені милий: «Звари мені борщик», - А я йому відказала, Що немитий горщик Приспів	Падай, падай дощик, Вимий мені горщик, І  своєму миленькому Наварю я борщик Приспів
Дощик накрапає, Горщик вимиває. А мій милий без вечері Спатоньки лягає.

 

Дівчата співають, а до зали заходять двоє: козак Чуб, батько Оксани, та його кум.

Чуб. У тебя, кум, славный табак. Где ты берешь его?

Кум. Кой черт славный. (закрывает тавлинку) Старая курица не чихнет.

Чуб. А помнишь, кум, ту ночь перед Рождеством. Славная ночь

была. А дьяк пригласил  нас на голодную кутью. А дорога к  его новой хате была длинная и  шла поза селом, мимо мельницы, мимо кладбища, огибая овраг. И попали бы мы, кум, на кутью, но по какой-то причине  с неба исчез месяц. Куда бы он мог  деться, кум?

Кум. До сих пор не пойму, куда исчез месяц.

Персонажі оглядаються, помічають людей, глядачів.

Чуб. Кум, а куда это мы попали. Места – то незнакомые. Что за дивные люди окружают нас?

2 ведуча. Не лякайтеся, ми усе пояснимо, присядьте ось тут, у холодочку.

З’являються Мар’я  Антонівна і Анна Андріївна (Обидві у літніх сукнях, капелюшках, з парасольками в руках)

Мар’я Антонівна. Маменька, какие необычные вещи здесь продают. Таких я никогда не видела. Таких и в Петербурге нет.

(Оглядаючи дівчат) А какие чудные барышни.

Анна  Андріївна. (Обмахуючись віялом). Жарко, жарко, доченька. Да и отец где-то запропастился.

За сценою шум. Чути голоси, серед них виділяється  один.

Хлестаков. Да как вы смеете задерживать меня. Пропустите меня. Да я Иван Александрович Хлестаков из самого Петербурга. (Зайшовши до зали, обдивляється. Піднімається на сцену.)

Хлестаков. Ужасно как хочется есть. Так немножко прошелся, думал, не пройдет ли аппетит – нет, черт возьми, не проходит. И никто не дает в долг.

 Підходить до продавців.

- Тетенька, не угостите  ли яблочками?

Жінка. Та беріть, добрий чоловіче, пригощайтеся.

Друга жінка. А у мене візьміть пиріжок.

Хлестаков. Удивительные люди эти украинцы. Уж очень они гостеприимны.

Продавець. Пане, купіть у мене порося. Славне порося.

Хлестаков. Да зачем мне ваше порося. (Подумавши) А нельзя ли попробовать взять в долг? (Звертається до публіки) Знаете, в дороге совершенно издержался. (спускається в залу, підходить до окремих глядачів) Не дадите ли вы мне взаймы рублей 200?

Повертається  до сцени, побачивши Мар’ю Антонівну і Анну

Андріївну, підбігає до них і падає на коліна.

Хлестаков. Марья Антоновна, дорогая, безумно люблю вас. Прошу вашей руки. Будьте моей женой.

Мар’я Антонівна. Ах, право, не знаю. Маменька, как быть?

Анна  Андріївна. (Сердито) Да как вы смеете после того, как сбежали от нас, опозорили нас, снова просить руки моей дочери?

Мар’я Антонівна. Иван Александрович, я не выйду за вас замуж.

Хлестаков піднімається з колін і змітає з себе неіснуючі  пилинки.

Хлестаков. Ничего, Хлестаков еще возьмет свое, Хлестаков еще себя покажет.

Торговець овочами. Панночко (До Мар’ї Антонівни), а ви дайте йому гарбуза.

Мар’я Антонівна. Зачем арбуз?

Торговець овочами. Та це у нас на Україні такий звичай. Беріть паничу.

Вручає Хлєстакову гарбуза. Він стоїть з ним до кінця  свята. На обличчі вираз здивування.

З’являється Вакула. Проходячи повз торгові ряди, питає:

Вакула. Не видели ли вы моей Оксаны, моей красавицы? Ради нее я летал до самого Петербурга и попросил у царицы золотые черевички.

Побачивши Оксану, вигукує:

Вакула. Погляди, какие я тебе принес черевички. Те самые, которые носит царица.

Оксана. Нет, нет. Мне не нужно черевичков. Я и без черевичков…

Вакула, підійшовши до Оксани, обнімає її.

Хлестаков (Захоплено). Вот это любовь.

З’являється збуджений  городничих. Він трясе газетою.

Городничий. Вот где настоящие мошенники! Городничий воровал, городничий взятки брал? (Знову трясе газетою) Вот где у меня. И что обидно: нашелся же писака, бумагомарака Гоголь, чина, звания не пощадил, в комедию вставил, опозорил на весь мир.

Ведуча. Антоне Антоновичу, не хвилюйтеся ви так. Сідайте (Антон Антонович сідає внизу сцени, обмахується носовичком).

Городничий. Право, не знаю, обижен, обижен до глубины души. И все Гоголь, Гоголь.

Анна Андріївна, побачивши чоловіка, сходить зі сцени. Вигукує.

Анна  Андріївна. Антоша, где ты запропастился? Что ты с собой сделал? У тебя же были чудесные седые волосы.

Городничий (Зітхає. Виймає з кишені коробочку з під сучасних фарб для волосся) У них нынче все красятся. Хотелось и самому выглядеть по-современному. (Весь час торкається руками голови). Знаю, что дурак. Но самое главное, голубушка, не это. Обижен, обижен, на господина Гоголя.

Ведуча. Заспокойтеся, Антоне Антоновичу, ви тільки послухайте Гоголя.

Ярмарка замовкає. Звучать уривки.

Читець. "Знаете ли вы украинскую ночь? О, вы не знаете украинской ночи. Всмотритесь в нее. С середины неба глядит месяц. Необъятный небесный свод раздался, раздвинулся еще необъятнее. Горит и дышит он. Земля вся в серебряном свете; и чудный воздух и прохладно-душен, и полон неги, и движет океан благоуханий. Божественная ночь! Очаровательная ночь. Недвижно, вдохновенно стали леса, полные мрака, и кинули огромную тень от себя. Тихи и покойны эти пруды; холод и мрак вод их угрюмо заключен в темно-зеленые стены садов. Девственные чащи черешен и черемух пугливо протянули свои корни в ключевой холод и изредка лепечут листьями, будто сердясь и негодуя, когда прекрасный ветреник – ночной ветер, подкравшись, мгновенно целует их. Весь ландшафт спит. А вверху все дышит, все дивно, все торжественно. А на душе и необъятно, и чудно, и толпы серебряных видений стройно возникают в ее глубине. Божественная ночь. Очаровательная ночь!"

Антон Антонович  уважно слухає. Злість на його обличчі  змінюється здивуванням.

2 читець. "Чуден Днепр при тихой погоде, когда вольно и плавно мчит сквозь леса и горы полные воды свои. Ни зашелохнет; ни прогремит. Глядишь, и не знаешь, идет или не идет его величавая ширина, и чудится, будто весь вылит он из стекла, и будто голубая зеркальная дорога без меры в ширину, без конца в длину, реет и вьется по зеленому миру. Любо тогда и жаркому солнцу оглядеться с вышины и погрузить лучи в холод стеклянных вод и прибрежным лесам ярко отсветиться в водах. Зеленокудрые! они толпятся вместе с полевыми цветами к водам и, наклонившись, глядят в них и не наглядятся, и не налюбуются светлым своим зраком, и усмехаются к нему, и приветствуют его, кивая ветвями. В середину же Днепра они не смеют глянуть: никто, кроме солнца и голубого неба, не глядит на него. Редкая птица долетит до середини Днепра. Пышный! ему нет равной реки в мире."

Антон Антонович  встає зі стільця. Дивиться на сцену і уважно слухає.

Ведучий. Та і це ще не все, Антоне Антоновичу.

3 читець. Уривок з повісті "Тарас Бульба".

Коли отямився Тарас Бульба після обуха й глянув на Дністер, козаки вже були на човнах і гребли веслами; кулі сипалися на них зверху, але не досягали. І засвітилися радістю очі у старого отамана.

— Прощайте, панове-браття, товариство! — гукав він їм згори.— Згадуйте мене і на ту весну знову сюди прибувайте та гарненько погуляйте!.. А що, взяли, чортові ляхи? Думаєте, є що-небудь на світі, чого б злякався козак? Чекайте ж, прийде час, буде час — дізнаєтесь ви, що то є православна віра наша!..

...А вже вогонь здіймався над багаттям, лизав йому ноги і оповивав полум'ям дерево... Та хіба знайдуться на світі такі вогні й муки, і така сила, що подужала б козацьку силу!

Антон Антонович  аплодує.

Городничий. Браво господину Гоголю. Браво великому писателю.

Ярмарка виголошує:

• І ми дякуємо Миколі Васильовичу.
• За "Вечори на хуторі близь Диканьки".
• За "Тараса Бульбу".
• За створені ним образи козаків, справжніх патріотів своєї землі!
• За те, що розповів правду про людину!
• За те, що вчить бачити у світі брехню і невігластво!
• За сміх, веселощі.

Всі разом. – За те, що щиро любив землю, на якій народився.

 

Миттєвості свята

 

«Чи я не хазяйка, чи не господиня?»

 

«Врешь, старая воровка!»

 

«И куда это мы попали, кум?»

 

«Марья Антоновна, будьте моей женой!»

 

 

Оксана сумує за Вакулою

 

Нас об’єднав Гоголь

 

 

Література

 

1. Освітні технології: Навчально-методичний посібник/ О. М. Пєхота, Л. З. Кіктенко, О. М. Любарська та ін.; За заг. ред. О. М. Пєхоти. – К.: А. С. К., 2001.