Реалізація проектної технології на уроках зарубіжної літератури

Вночі, напередодні свого дня народження, йому приснився сон. Ніби вже настало його свято, та чомусь в школі ніхто не привітав, навіть найкращий друг дивився на нього якось дивно. Ось прийшов він додому і попросив маму накрити стіл, бо мали гості прийти. Мама тільки подивилась і сказала: «Не бачиш, що я зайнята. Зараз почнеться моя улюблена передача». Хлопчик накрив стіл сам, та в гості до нього так ніхто і не прийшов. Олесь здивувався і подзвонив Ігореві. На запитання, чому друг не прийшов на свято і чому в школі його ніхто не привітав, чи, можливо забули, Ігор відповів: «Якщо й надалі так себе поводитимеш, то ніхто навіть і не гляне у твій бік». Олесь злякався і відразу ж прокинувся. За вікном стояла темна ніч. Хлопчик добре подумав і ліг спати. А наступного ранку в свій день народження перше, що зробив Олесь, відігнав від себе Лінь і попросив пробачення в усіх своїх друзів.

Отож, дивіться діти, щоб вашим товаришем не стала пані Лінь.

 

Мойсюк Наталя

 

Чи вірите ви у  Назарчика?

 

Жив-був собі хлопчик, якого звали Назарчик. Батьки його дуже любили, не примушували працювати, завжди за нього заступалися, навіть тоді, коли він робив щось погане.

Однієї ночі не встиг Назарчик закрити очі, як чує, що його хтось  клює за ніс, він дивиться, а перед  ним велетень – горобець, який говорить: «Що, боляче? А пам’ятаєш, як ти мене гонив з гілки на гілку, щоб  упіймати?». Хлопчик зразу відкрив очі – і йому все пригадалося. Покрутившись трохи на ліжку, він знову заснув. І побачив зламаний стілець, який до нього промовив: «Солодко спиш? Мабуть, уже забув, як ти мене розламав?» Коли Назарчик проснувся, відчув, що весь покритий холодним потом. І, змучений цими снами він солодко заснув, бо думав, що ці кошмари йому більше не снитимуться. Ох, як помилявся він! Як тільки Назарчик знову заплющив очі, то відчув, як його хтось тягне за вухо, і побачив величезну собаку з цуценям. Собака сказала: «Гарне вушко. Пам’ятаєш цуценя, яке хотіло їсти, а ти його викинув з двору? Але добрі люди підібрали і нагодували його». На прощання цуценя вкусило Назарчика за руку і він закричав: «Годі, годі, не буду більше спати, я не хочу, щоб мені снилися страхіття».

Зрозумів-таки Назарчик, що жорстоке ставлення до птахів, тварин, недбайливе – до речей – гріх. Дивовижні сни примусили його задуматися над минулим.

Знайомі Назара розповідають, що виріс він прекрасною людиною. А ви вірите в те, що байдужа до природи, жорстока до людей та тварин людина може змінитися?

 

Валюшко Іванна

 

Пані Лінь

 

Жила-була собі на білому світі пані Лінь. Дуже любила вона управляти своєю державою Лінивією. Пані підкорялися всі жителі країни. Одного разу набридло їй сидіти у своєму маєтку і вирішила вона по світу помандрувати, незнайомих людей підкорити. Одяглася у свої шати, запрягла до кришталевої карети найгарніших коней і вирушила в дорогу.

Їхала день, їхала ніч, аж на другий день дісталася вона до одного прекрасного села, запорошеного зимовим  снігом. Зупинилася пані біля великої споруди з написом "Городецька ЗОШ". І вирішила собі школярів підкорити, хоча б одного. Не всіх, звичайно, далеко не всіх!

Почала вона з 8-Б класу. Зайшовши в клас, пані проголосила  себе поважною перевіряючою. Її прийняли з повагою і запропонували  сісти за останньою партою, але, на превелике диво, гостя відмовилася і сіла біля хлопчика за першою партою.

Першим уроком була фізика. Галина Сергіївна пояснювала нову тему. Всі слухали, але Лінь не любила слухати і почала розмовляти з хлопчиком:

- Васильку, навіщо ти слухаєш  ту вчительку, все одно ти  нічого не зрозумієш!

- Як це так слухати і нічого не розуміти? – здивувався хлопчик.

- Та покинь ти! Їдьмо  краще зі мною у мою країну, там нічого не треба робити, і батьків слухати не треба.

Задумався хлопчик, чи й справді  йому не поїхати з гостею. І нарешті  він вирішив, що поїде, але поставив одну умову: він поїде тоді, коли закінчаться уроки.

З кожним уроком хлопчик  ставав все неуважнішим. Він навіть завдань у щоденник на уроці вже не записував і зовсім не слухав, а просто крутився і розмовляв з пані Лінню. Друзі відразу помітили зміни у Васильку і занепокоїлися. На перервах вони його розпитували, чому він такий став, але той нічого не відповів, а лише сказав, що вже скоро поїде і ніколи більше не бачитиме їхні нецікаві обличчя. Друзі збагнули, хто причетний до змін у поведінці хлопчика. Зразу ж почали допитувати пані Лінь, чи справді вона інспектор? Спочатку вона відмовлялася і ніяк не хотіла зізнаватися, що вона просто Лінь, але діти були настирливі. І Лінь у всьому зізналася. Діти розсердилися і вигнали її зі школи, наказавши ніколи не повертатися. Лінь була розчарована, адже ще ніде їй не траплялася така могутня сила, як дружба. З тих пір вона ніколи не потикає свого носа туди, де є дружба, а діти з того часу зажили в щасті та злагоді, в потрібну хвилину підтримуючи одне одного.

 

Мельник Галина

 

Телефон

 

Ромчик живе у дуже багатій  сім’ї. батьки дають йому достатньо  кишенькових грошей, які він може витрачати на будь-які розваги. А  добряче погуляти хлопчик полюбляє. Та найбільше йому подобається гратися  по телефону. Подзвонить за якимось  номером, там піднімуть слухавку, а він зразу кидає свою, або ж почекає, помугикає щось, порохкає, аж тоді кладе… «Ох і цікаво,» - думає малий жартун.

Якось Ромчикові батьки поїхали  на весь день у справах. Наш бешкетник  вирішив подивитись телевізор, а  так як була неділя, то передачі транслювалися чудові.

Коли Ромчик дивився фільм  про Джекі Чана, в найцікавіший момент задзвонив телефон. Ох, як йому не хотілось іти в іншу кімнату, звідти не видно телевізора.

«Три дзвінки пропущу, якщо ніхто не підійде, покладуть  слухавку,» - подумав Роман. Але той, хто дзвонив, гадав не так. Телефон не вгавав. Хочеш-не хочеш, а довелося йти.

- Алло! Я слухаю, говоріть!

Та у трубці мовчали. Ромчик поклав слухавку і поспішив на кіно. Не встиг зробити кілька кроків, як телефон знову задзвонив. І знову в слухавці мовчали.

«Можливо, вже не будуть дзвонити. Нарешті зможу спокійно додивитись фільм,» - подумав Ромчик, коли поклав слухавку, та телефон не вщухав.

Поки Ромчик «спілкувався»  з телефоном, фільм закінчився.

- От тобі і маєш! Через цей телефон все цікаве пропустив, - мало не плакав хлопець.

По телевізору вже нічого не було, і Роман вирішив пограти  в карти на комп’ютері. Як тільки взявся за гру, знову задзвонив телефон. Але зразу на другому кінці  кинули слухавку. І так кілька разів.

Протягом цілого дня, за що б Ромчик не брався, його завжди перебивав  телефон.

- Та що ж це таке! Хіба ж так можна. Телефон  не для того, щоб ним гратися, - говорив у розпачі хлопчик.

- А ти сам завжди  так чиниш? – почув раптом  якийсь незнайомий голос Ромчик.

 

Валюшко Зоряна, нині студентка  факультету журналістики

 

1 квітня 2009 року виповнилося  200 років від для народження  всесвітньо відомого майстра  художнього слова, великого мислителя  Миколи Васильовича Гоголя.

У зв’язку зі знаменною  датою в усіх регіонах України  були заплановані численні заходи, присвячені пам’яті письменника. Та, на жаль, на державному рівні цього  не відбулося. Згадували і вшановували  великого українця насамперед у школах.

З початку вересня 2008 року діти нашої школи були залучені до творчого проекту, змістом якого стало питання вічності, актуальності творчості великого українця. Творчі проекти є чи не найцікавіші серед інших типів проектів. Структура такого проекту тільки намічається і залишається відкритою до завершення роботи над ним. Метою даного проекту було створення сценарію Гоголівського свята, складовими якого мали стати Сорочинський ярмарок, конкурс на краще прочитання уривків з творів Гоголя, створення ілюстрацій до творів письменника, написання творчих робіт.

Слід було створити сценарій Сорочинського ярмарку, на який

з’являються гоголівські  герої. Завдання не просте, бо вимагало знання творчості письменника. Сценарій було створено. Втілення його потребувало талановитих акторів. У процесі відбору залишились найталановитіші. Поділу на головні та другорядні ролі не існувало – усі ролі вважалися головними. Спробуйте вигукнути одну-єдину фразу: "Сало, купляйте наше, українське сало!" або "Купіть, паничу порося!" так, щоб вона, ця фраза, запам’яталася. І хоч в актовій залі від час вистави було дуже холодно, коли покупці вигукували: "Ну і духота сьогодні!" всі присутні вірили, що так воно і є.

Сценарій свята «Сорочинський ярмарок»

Дійові особи:

 

1 ведучий. 2 ведучий. Оксана, дочка  козака Чуба. Вакула. Подруги Оксани. Козак Чуб. Козак Свербигуз. Мар’я Антонівна. Анна Андріївна.

Хлестаков. Антон Антонович  – городничий. Цигани. Бабуся. Міліціонер. Солоха. Продавці. Покупці.

Сцена закрита.

Звучать троїсті  музики.

Відкривається завіса. Торгові ряди, продавці пропонують товари: яблука, огірки, перець, рушники, предмети косметики, вироби з дерева.

Покупці, йдучи  повз торгові ряди, розмовляють, прицінюються до товару.

• Таких яблучок, наших, полтавських, ви більше ніде не купите.
• А погляньте, який перець, які огірочки!
• Дорогувато дядьку.
• Чи натуральне? Бо тепер навіть у молоці немає справжнього молока.
• Подивіться на рушники. На всі випадки життя.
• Купіть порося, найкраще порося в світі.
• Косметика! Косметика! Із самого Парижа. Дамочки, не обминайте.
• Купуйте тільки українське. Покуштуйте сальце.

Ярмарка вирує. З  натовпу виходять дві жінки.

Перша. Ох і жара сьогодні, ох і духота. Кумо, сьогодні на зупинці я бачила якихось дивних людей. Один, тоненький, худенький, усе грошей просив і обіцяв скоро віддати. І говорив, кумо, по-російськи.

Друга. Ох-ох, кого тут тільки не зустрінеш. Минулої неділі мого родича обчистили до копійки.

Проходять чоловік  років 40 і міліціонер, молодий хлопець.

Чоловік. Пане міліціонер, змушений повідомити Вам, бо, знаєте, люблю порядок, що на яр марці сьогодні з’явилися якісь незвичайні люди? Чи не шпигуни бува?

Міліціонер. Перевіримо, Петровичу, не хвилюйтесь. Ох і духота сьогодні.

Чоловік. А ви мундир зніміть.

Міліціонер. Не можу, служба. Виходять.

На сцені з’являються  ведучі.

1 ведучий. Шумить, вирує ярмарка. Майже так само, як і двісті років тому, коли по цій землі ходив Микола Гоголь. Таке ж небо, такі ж люди, так само вирує людський натовп. Про один з таких днів славетний письменник сказав так:

"Как упоителен, как роскошен летний день в Малороссии! Как томительно жарки те часы, когда полдень блещет в тишине и зное и голубой неизмеримый океан, сладострастным куполом нагнувшийся над землей, кажется, заснул, весь потонувши в неге, обнимая и сжимая прекрасную в воздушных объятиях своих! На нём ни облачка. В поле ни речи. Всё как будто умерло; вверху только, в небесной глубине, дрожит жаворонок, и серебряные песни летят по воздушным ступеням на влюбленную землю…"

2 ведучий. Але то в полі, а на ярмарці!..

"Вам, верно, случалось слышать где-то валящийся отдаленный водопад, когда встревоженная окрестность полна шума и хаос чудных, неясных звуков вихрем носится перед вами. Не правда ли, не те ли самые чувства мгновенно обхватят вас в вихре сельской ярмарки, когда весь народ срастается в одно огромное чудовище и шевелится всем своим туловищем на площади и по тесным улицам, кричит, гогочет, гремит? Шум, брань, мычание, блеяние, рев – все сливается в один нестройный говор".

1 ведуча. А погляньмо на цей ярмарковий вулик. Майже як у Гоголя.

Звучить народна  пісня "Ой купила півня"

Ой купила півня

За чотири гривні

Наварила борщику 

У новому горщику

Накрутила я кучері,

Кум іде вже на вечерю.

Півня гарного купила – 

Кума я приворожила.

А кум не барився

Швидко заявився.

Чорні вуса підкрутив

Ще й цигарку запалив.

Все жартує, натякає,

Що мене давно кохає,

А на півня поглядає.

З’їли вдвох ми півня

За чотири гривні,

По дві миски борщику

Із нового горщику.

Кум усе хвалив вечерю,

Цілував мої кучері.

«Купи, - каже, - знову півня»,

«Купи, - каже, - знову півня».

Ой купила півня

За чотири гривні

Наварила борщику 

У новому горщику

Накрутила я кучері,

Кум іде вже на вечерю.

Півня гарного купила – 

Кума я приворожила.

 

2 ведуча. І кого тільки не побачиш на ярмарці. Тут зустрічаються друзі, куми, свати, тут зовсім чужі люди можуть стати друзями, а друзі розійтися ворогами (через гроші).

1 ведуча. Що це за дивні, незнайомі дівчата з’явилися серед натовпу?

Виходять дівчата, одягнені в українську форму, які  втішають свою подругу, що плаче.