Проблема мистецтва митця у творчості Бальзака «Втрачені ілюзії»

Тож і не дивно, до письменника Бальзак ставив виключно високі, зокрема моральні, вимоги. Стисло й точно про це сказано у Б. Реїзова: «Якщо письменник - наставник людства, то він повинен відзначатися непохитною моральністю. Якщо кожне його слово щось значить в долі народу, зміцнює моральні підвалини, попереджає про небезпеки або вказує правильний шлях, то сам він повинен бути непідвладним спокусам. Він повинен бути відданим своїм ідеям, інакше він стане розбещувачем, тим небезпечнішим, що жертвами його будуть не окремі особистості, а все суспільство». [3]

Але це ще не все. Друга важлива передумова для того, щоб бути справжнім письменником, - самовідданість і титанічний труд, бо творчість неможлива без жертв, без своєрідного героїзму. Про це Бальзак, виходячи з особистого досвіду, не без патетики говорить в романі «Кузина Бетта», виданому незабаром після «Втрачених ілюзій»: «Наполеглива робота над собою, пошуки в сфері творчості вимагають від людини напруження всіх її сил. У високій сфері мистецтва, включаючи сюди всі творіння людської мислі, із всіх якостей людини найцінніша - мужність, та особлива мужність митців і мислителів, про яку натовп не має жодного уявлення.

Тому що творча праця - це виснажлива боротьба, якої лякаються і якій віддаються зі страхом і любов'ю прекрасні й могутні натури, ризикуючи надірвати свої сили». [10]

За Бальзаком, ще одна необхідна якість - це здатність протистояти розтлінному впливу середовища, в тому числі й літературного, зберігаючи свою духовну й моральну незалежність.

Усіх цих якостей і рис позбавлений Люсьєн Шардон, що, за концепцією автора, й не дозволило йому стати справжнім письменником. З самого початку Бальзак відмічає в характері героя такі риси, як «неспокійний ум», що таїть у собі хитрість, схильність до віроломства, «самолюбство, яке поглинає благородні почуття», відсутність сильної волі. Тому він досить легко піддається спокусам і впливам середовища, досить швидко зрікається свого класу й своїх переконань. Мадам де Баржетон без особливих труднощів вдалося умовити його зректися і батьківського простонародного прізвища Шардон [фр. le chardon - чортополох] та присвоїти материнське дворянське прізвище де Рюбампре, і ліберальних поглядів та стати монархістом. Безперечно, Люсьєн обдарований поет, але непомітно для нього самого творчість з мети перетворилася на засіб досягнення життєвого успіху, йому не вистачає духовної сили й моральної стійкості. Спонукуваний честолюбством і егоїзмом, він робить безчесні вчинки й швидко деградує. А все це неухильно приводить до того, що спершу Люсьєн гине як поет, а потім і як людина. Це Бальзак вважав закономірним і зрештою справедливим, бо успіх Шардона означав би поразку мистецтва і його деградацію. [11]

Та тема мистецтва й митця в романі «Втрачені ілюзії» пов'язана не тільки з образом Люсьєна Шардона. Власне, це один з її аспектів, один з варіантів вирішення проблеми, причому негативний. Але є в романі й інший, позитивний варіант, втілений в образі «справжнього письменника» Даніеля д'Артеза.

Висловлювалася думка, що в образі д'Артеза Бальзак змалював самого себе, але це не зовсім так. Точніше було б сказати, що це завершене вираження того ідеалу письменника, до якого прагнув автор «Людської комедії», сказати б, ідеальне вираження його сутності, без автобіографічної канви й рис зовнішньої схожості. Всі згадувані вимоги до «справжнього письменника», які висував Бальзак, знайшли в д'Артезі викінчене втілення. Зосереджений на великих завданнях, на високій місії мислителя і митця, він піднімається над буржуазним середовищем з його корисливими інтересами й егоїстичними пристрастями, боротьбою дріб'язкових честолюбств і меркантильних розрахунків. Сам д'Артез і члени його гуртка виявляють «якусь внутрішню гідність, яка випливає із свідомості», що «їхнє життя присвячене великій справі». Їм чужі як «малодушність перед нуждою», так і «прагнення вибитися будь-якою ціною». [15]

В Парижі Люсьєн спершу зближується з гуртком д'Артеза, який благотворно впливає на нього.

У листі до сестри Єви він повідомляє: «Моє життя заповнене трудом. Я багато думаю і вчуся». Проте надовго його не вистачило. Перемагають інші впливи, інтереси й прагнення, про які вже йшлося вище. Люсьєн обирає шлях, протилежний тому, яким йшли д'Артез та інші члени товариства з вулиці Чотирьох вітрів, в якому Бальзак бачив дійсну інтелектуальну еліту тогочасної Франції, цвіт французької інтелігенції.

Друга важлива тема роману «Втрачені ілюзії» - це доля вченого й винахідника в капіталістичному суспільстві, яку Бальзак теж першим ввів у реалістичну літературу. У романі «Втрачені ілюзії» ця тема знайшла грунтовну й послідовно реалістичну розробку. Щоправда в його первісному задумі вона посідала незначне місце, а її носій Давід Сешар мав бути лише другом і родичем Люсьєна Шардона, типом людини, що задовольняється провінціальним життям і тихими сімейними радощами. Проте в процесі роботи над твором Бальзак змінив рішення і ввів в нього другу сюжетну лінію з самостійною темою, присвятивши їй повністю третю його частину. Це не зняло протиставлення образів Люсьєна Шардона і Давіда Сешара, а, навпаки, розширило його, надало багатшого й складнішого змісту. Загалом же «Втрачені ілюзії», передусім третя їх частина, ввібрали задуманий раніше письменником роман про «страждання винахідника», якого грабують хижі ділки. [11]

Давід Сешар - вчений-винахідник. Характеризуючи героя, Бальзак відзначає, що головна його риса - це «самовіддана пристрасть вченого», яка веде його «в сферу невідомого», на пошуки «таємниці, яка не піддається найстараннішим дослідам». Це людина того ж типу, що й Бальтазар Клаас із філософського роману Бальзака «Пошуки абсолюту», проте, на відміну від Клааса, наділеного майже демонічною пристрастю до пізнання, Сешар змальований у повній відповідності принципам реалістичної життєподібності. Взагалі ж зіставлення цих образів могло б пролити світло на відмінності в поетиці «Етюдів звичаїв» і «Філософських етюдів», в яких Бальзак більшою мірою залишається на позиціях романтизму. В Давіді Сешарі немає нічого незвичайного, окрім зазначеної пристрасті вченого й таланту винахідника, але і від них він змушений був відмовитися. Скромний і невибагливий у житті, справжній трудівник, він не рветься ні до багатства, ні до слави і не завойовує їх. Але Єва, дружина Давіда, має всі підстави зарахувати свого чоловіка до тих «великих людей», які «своїми винаходами удосконалювали промисловість, лишившись нікому не відомими». [5]

Справді, своїм винаходом Давід Сешар удосконалює виробництво паперу й тим самим приносить велику користь суспільству. Однак ще в той час, коли Давід працював над винаходом, Пті Кло попереджав його: «Ти оточений фабрикантами! Ти ніби цінний бобер, якого підстерігають мисливці. Тож побережи свою шубу». Але Давіду не під силу боротися з підступними й безпринципними фабрикантами, братами Куенте, на стороні яких закони буржуазного суспільства, котрі, як показав Бальзак, завжди на стороні багатого проти бідняка. Спираючись на ці закони, брати Куенте переслідують Давіда, кидають його у в'язницю за борги, а потім укладають з ним «товариську угоду» по використанню патенту на винахід. Згодом же, знову вдаючись до безчесних комбінацій, вони звільняються від небажаного «компаньйона» й нахабно присвоюють собі його винахід. Так відбувається пограбування винахідника капіталістами: брати Куенте багатіють, використовуючи новий спосіб виробництва паперу, а Давід Сешар залишається ні з чим.

Піднімаючи у «Втрачених ілюзіях» тему долі вченого й винахідника в капіталістичному суспільстві, Бальзак дав їй переконливе соціальне тлумачення. Він розкрив драматизм долі винахідника, який стає здобиччю ділків і банкірів. Як зазначалося, ця тема знайде посилену розробку вже в реалістичній літературі XX ст., котра значною мірою спиратиметься на бальзаківську традицію. Підтвердженням тому є «Ерроусміт» Сінклера Льюїса і «Велика справа» Г. Манна, «Хроніка Паск'є» Ж. Дюамеля, серія романів «Чужі й брати» Ч. Сноу, інші твори. [7, 18]

З «Втраченими ілюзіями» сюжетно пов'язаний роман «Блиск і злиденність куртизанок», в якому прослідковується подальша доля Люсьєна Шардона і її сумний фінал. Однак слід сказати, що тема митця з її специфічною проблематикою не знаходить розвитку в цьому романі. Тут в сюжетній лінії Люсьєна Шардона на перший план виходять мотиви, характерні для теми долі молодої людини в буржуазному суспільстві». Люсьєн Шардон тут виступає переважно вже не як поет, а як молодик, котрий за допомогою Вотрена, вдаючись до сумнівних і безчесних засобів, прагне збагатитися й посісти високе місце в суспільстві. Можна сказати, що в даному творі зливаються два попередні романи Бальзака, «Втрачені ілюзії» і «Батько Горіо», знаходячи тематичне й сюжетне завершення. В нього переселяються персонажі обох романів, які отримують нове життя, зокрема Вотрен, який вже виступає як іспанський абат Еррера, і Растіньяк, який йде до завершення блискучої кар'єри.

Роман «Блиск і злиденність куртизанок» має яскраво виражений авантюрний сюжет, який, проте, не був самоціллю для Бальзака. Можна з певністю сказати, що він був повністю підпорядкований генеральним завданням письменника - всеохоплюючого дослідження буржуазного суспільства й нищівного його викриття. Бальзак проникає в різні сфери й верстви суспільства, від родовитої аристократії до міського дна, пов'язує і зіставляє їх, змушує вступити у стосунки представників вищого світу й покидьків, світських дам і куртизанок, банкірів і кримінальних злочинців. Тобто в цьому романі Бальзака знаходимо дуже строкатий людський і соціальний конгломерат, охоплений єдиною напруженою дією. І все це, зрештою, розкриває ту істину, що в усіх сферах суспільства діють одні і ті ж закони егоїзму й наживи, одна й та ж цинічна мораль чи, вірніше, аморальність. [8]

Та передусім в романі «Блиск і злиденність куртизанок» розігрується другий і останній акт життєвої драми Люсьєна Шардона, вже майже не пов'язаний з «долею поета». У фіналі «Втрачених ілюзій» його врятовує від самогубства Вотрен, який тим самим лише надає героєві відстрочку. Він заявляє Люсьєну: «Я витягнув вас із річки, я повернув вас до життя, ви належите мені, як творіння належить творцеві... Могутньою рукою я підтримаю вас на шляху до влади, я обіцяю вам життя, повне насолод і почестей». Поставленому поза офіційним суспільством «Наполеону каторги» необхідні молоді люди, щоб, опікаючи їх і керуючи ними, жити повноцінним, відповідно до його уявлень, життям в цих «підставних особах». «Я люблю владу заради влади! - говорить він Люсьєну. - Я буду насолоджуватися вашими насолодами, забороненими для мене. Коротше кажучи, я перевтілюся в вас». Люсьєн приймає ці пропозиції, які сам Вотрен називає «угодою людини з нечистою силою, дитини з дипломатом». У плані морально-етичному ця угода означає повну деградацію героя, перемогу найгірших нахилів і пристрастей його натури. У лютому 1844 р. Бальзак писав Ганській: «Люсьєн вже послужив мені приводом для зображення світу журналістів. Тепер він мені служить для зображення куртизанок: продажність тіла й продажність духу». [7] Слід сказати, що слово «продажність» тут стосується не тільки світу куртизанок, а й самого Шардона. Заради збагачення він вдається до найнебезпечнішої торгівлі: прийнявши план Вотрена, продає закохану в нього жінку, куртизанку Естер, банкіру Нусінгену за велику суму грошей. Він цілком визрів для того, щоб посісти місце поряд з Растіньяком та іншими цинічними авантюристами, які домагаються багатства й почестей.

І все-таки Люсьєн не досягає своїх цілей і, потрапивши до в'язниці, вішається на краватці в тюремній камері - у той час, коли Вотрен і великосвітські дами готують йому тріумфальне звільнення. Сумну розв'язку історії Люсьєна критики здебільшого пояснювали тим, що він виявився слабким для того, щоб досягнути успіху серед сильних хижаків, завойовників життя. Мабуть, подібного трактування недостатньо, воно збіднює сенс драматичної долі цього бальзаківського героя.

Устами Вотрена автор дав інше пояснення, засновуючись на «філософії випадку». «Так ось, я двадцять років спостерігав життя зі зворотного боку, в його потайниках, і встановив, що ходом речей править сила, яку ви називаєте провидінням, я називаю випадком, а мої товариші фартом! Розплати не уникає жодне злодіяння, як би не намагалися його уникнути». Логіка долі, логіка образу Люсьєна Шардона - це зрада таланту, зрада всього кращого, що було в ньому закладено, і це, за Бальзаком, майже фатально приводить героя до загибелі. Врятувавши перший раз Люсьєна від самовбивства, Вотрен лише дав йому відстрочку, котра нічого не могла змінити в законі його долі. [13]

ВИСНОВКИ

Отже, роман «Втрачені ілюзії» по праву належить до найкращих і найпопулярніших творів Бальзака. Створювався цей роман протягом дев'яти років. У 1837 р. з'явилася перша його частина, згодом названа «Два поети», у 1839 р. - друга частина під назвою «Провінційна знаменитість в Парижі», а через чотири роки побачила світ третя, заключна частина - «Давід Сешар, або Страждання винахідника». За первісним задумом, роман мав дати зіставлення провінційних і столичних звичаїв та висміяти самовпевненість провінціалів. Та в процесі роботи над ним задум все більше розростався та ускладнювався, і зрештою з'явився твір, який навіть серед пізніх романів Бальзака виділяється багатством і розмаїтістю проблематики.

Тему «втрачених ілюзій», винесену в заголовок твору, Бальзак наповнив глибоким соціальним змістом. Причому, як зазначалося в передмові до першого видання роману, він не обмежив її «лише історією молодого чоловіка, який вважав себе видатним поетом, і його стосунків з жінкою, котра спершу підтримує у ньому цю певність, а потім залишає його в Парижі без грошей і без покровителів. Зв'язки, що існують між провінцією і Парижем, його зловісна привабливість показали автору молоду людину XIX ст. в новому світлі: він подумав про жахливу болячку нинішнього століття, про журналістику, яка з'їдає стільки життів, стільки чудових думок і згубно діє на устої скромного провінційного життя. Він подумав насамперед про найфатальніші ілюзії нашого часу, про ілюзії сімей щодо своїх нащадків; деякі із цих молодих людей наділені талантом, проте позбавлені волі, яка надає талантові сенсу, і принципів, які застерігають людину від помилок. Рамки твору, таким чином, розширилися».