Проблема мистецтва митця у творчості Бальзака «Втрачені ілюзії»

 

 

Проблема мистецтва митця у творчості Бальзака «Втрачені ілюзії»

ЗМІСТ

ВСТУП	3
РОЗДІЛ 1. ТЕМА ІЛЮЗІЙ ЯК ПРОВІДНИЙ КОНЦЕПТ РОМАНУ	6
1.1. Теорія ілюзій	6
1.2. Втрата ілюзій: теорія на практиці	9
РОЗДІЛ 2. ТЕМА ВТРАЧЕНИХ ІЛЮЗІЙ В ТВОРЧОСТІ ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАКА	12
2.1. Незвичність роману О. Бальзака  «Втрачені ілюзії»	12
2.2. Поезія і втрата ілюзій	14
ВИСНОВКИ	26
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	29

 

 

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Творчість Бальзака досягає зеніту в другій половині 30-х - першій половині 40-х рр., а точніше, в період з 1837 по 1846 р. В 1837 р. він припиняє роботу над «Філософськими етюдами» й «Пустотливими оповіданнями» і повністю зосереджується [як він планував, тимчасово] на «Етюдах звичаїв». Разом з тим твори цієї частини «Людської комедії» набувають нових рис, зокрема чітко визначається в них настанова на універсальне й водночас критичне зображення життя тогочасного французького суспільства. У передмові до виданого 1838 року тому, який містив роман «Чиновники», повість «Банкірський дім Нусінгена» і «Торпіль», першу частину «Блиску й злиденності куртизанок», він проголошував, що автор «відверто вже зізнався, що ним володіє нав'язлива ідея - описати суспільство в цілому, таким, яким воно є: з усіма його чеснотами, з усіма поважними, високими й ганебними сторонами, з безладом станів, які перемішалися, з плутаниною принципів, з його новими потребами й старими суперечностями. У автора не вистачає мужності зізнатися, що він скоріше історик, ніж романіст... Він може лише додати, що в наш час, коли все обговорюється і все критикується, коли більше не вірять ні священику, ні поету, коли сьогодні зрікаються того, що вчора славили, - в такий час поезія неможлива. Автор вважає, що не лишилося більше нічого, гідного уваги, крім опису грізної соціальної хвороби, а її можна зобразити лише разом з суспільством, бо хворий - і є сама хвороба».

На даному етапі в творчості Бальзака виникають складні романні структури, продовжується процес, започаткований «Батьком Горіо». Їхній розвиток зумовлювався прагненням письменника до універсального зображення сучасного суспільства в різних його аспектах і проявах, у його всеохоплюючій пов'язаності і всепроникаючих колізіях. Звідси поява романів зі складною композицією, з великою кількістю персонажів, що представляють різні класи й суспільні прошарки, з переплетінням кількох сюжетних ліній, які не тільки розкривають суспільне життя в різних планах, а й зіставляють та «стягують» їх, своєрідно моделюючи соціальні макроструктури. Такими, зокрема, є «Втрачені ілюзії», «Блиск і злиденність куртизанок», «Кузина Бетта», «Селяни» та інші романи. І характерно, що робота над деякими із цих творів була розпочата Бальзаком в другій половині 30-х рр. У 1837 р. вийшла перша частина роману «Втрачені ілюзії», у 1838 p. - перша частина роману «Блиск і злиденність куртизанок», до цього ж періоду відноситься й чернетковий варіант першої частини роману «Селяни».

Таким чином, тема втрачених ілюзій охоплює великий період творчості Оноре де Бальзака, що і зумовлює актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження курсової роботи є творчість Оноре де Бальзака.

Предмет дослідження - тема втрачених ілюзій у творчості О. Бальзака.

Метою курсової роботи є дослідження теми втрачених ілюзій в творчості О. Бальзака.

Мета роботи зумовлює виконання таких завдань:

- з’ясувати основні моменти життя і творчості О. Бальзака;

- дослідити проблему теми втрачених ілюзій в творчості Оноре де Бальзака.

Гіпотезу даного курсового дослідження можна сформулювати наступним чином: «Тема втрачених ілюзій займає провідне місце у творчості О. Бальзака».

Методологічну і методичну основу дослідження становлять сучасні теорії літературознавства. Основні положення теми, винесеної у заголовок курсової роботи відображено у публікаціях И. И. Анісімова, А. Ф. Іващенка, Д. С. Наливайка та ряду інших авторів.

Дослідження здійснене на основі системного підходу з використанням таких методів: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація.

Наукова новизна роботи полягає у спробі цілісно дослідити проблему теми втрачених ілюзій у творчості О. Бальзака. Автор використав широку джерельну базу з цих проблем, врахував здобутки вітчизняної та зарубіжної фахової літератури, що дало змогу повніше висвітлити згадану проблему.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості наукового використання результатів дослідження. Результати дослідження можуть бути використані при викладанні навчальних дисциплін «Літературознавство», «Історія зарубіжної літератури», «Зарубіжна література ХІХ ст.»  та ін. Головні завдання курсової роботи обумовили її структуру. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків і списку використаної літератури.

 

РОЗДІЛ 1

ТЕМА ІЛЮЗІЙ ЯК ПРОВІДНИЙ КОНЦЕПТ РОМАНУ

1.1. Теорія ілюзій

Загальновідомим фактом залишається те, що тема втрачених ілюзій посідала почесне місце у творчості Оноре де Бальзака[13]. Так само відомим є і те, що він досить часто вдавався до неї. Тему втрачених ілюзій неозброєним оком можна прочитати навіть у назвах романів.

Це явище, напевне, можна пояснити тим, що втрата ілюзій в той час, була притаманна не лише письменникам, але й звичайним людям із народу. А ми з вами знаємо, що душа письменника ні за що так сильно не болить, як за страждання народу. Тому, тему втрачених ілюзій не слід розглядати, тільки як проблему декількох окремих людей. Це тема, яка також висвічує розчарування цілої тогочасної Франції. [3]

Проте, розуміючи, що зображенням краху ілюзій багато не доб’єшся, Бальзак вирішив копнути глибше і пошукати той корінь зла, який згубно діяв на духовну культуру всіх людей без винятку. І таким коренем він назвав жадобу вигоди й збагачення, з яких і виросли такі негативні паростки, як різноманітні прояви хижацького буржуазного егоїзму. [14] «Mon pиre, vous m'йgorgez! - Та ви ж мене живцем ріжете, тату!» - кричав Давид до свого батька. Але як можна думати про сина, коли у батька корисливість давно вже вбила всі почуття.

Зрозуміло, що переживання героїв не відходять на другий план. Вони просто органічно переплітаються із загальнонародними подіями, вплітаються в них і починають взаємодіяти чітко та органічно, як одне ціле.

Поєднуючись і доповнюючи одне одного, образи героїв та країни загалом подекуди розходяться як кораблі у морі, а деколи навіть зливаються в одне ціле. Ницість та приземленість характеру, життєвих цілей, ідей Фредеріка - усе це створює не лише психологічний тип. Це центр цілого роману, в цьому образі - стан Франції в ту епоху, яким автор бачить його. [15]

В цьому плані Бальзак повністю розділяє думки щодо ілюзій письменників того часу і певним чином доповнює їх.

Ось воно - це концентроване втілення зла та пороків, яке призводить до краху більшості ілюзій, які народжуються у головах геніальних винахідників, митців, творців.

Так, мало-помалу ми відходимо від загальнодержавних, народних ілюзій і наближаємося до ілюзій особистісних, тобто ілюзій притаманних кожному героєві зокрема. [19]

Розглянувши критичну літературу, ми зіткнулися з тим, що ніхто з авторів відкрито не говорить про втрату певних ілюзій. Тому, ми вирішили дослідити походження та значення терміну ілюзія. Отже, для кращого розуміння цієї теми ми вирішили звернутися до тлумачного словника.

Так, саме слово ілюзія, тобто український варіант цього слова походить ще від латинського «illusus», яке згодом чудово прижилося спочатку у старофранцузькій мові, а тепер і у сучасній французькій мові і звучить, як «illusion», а також віднайшло себе й в англійській мові, де має таке саме написання, як і у старофранцузькій мові - «illusion». Цей факт легко пояснюється нормандським завоюванням 1066 року. [6]

Слово ілюзія має декілька різних, проте не надто різноманітних значень. Це:

- хибне сприйняття реальності;

- хибна думка чи уявлення;

- щось, схоже на фантастичний план чи бажання, що призводить до хибних уявлень чи хибного сприйняття;

- стан омани викликаний хибним сприйняттям чи уявленням.

Іншими словами можна сказати, що це примарні надії чи мрії, які в будь-який момент можуть розвіятися як повітряні замки при появи легкого морського бризу.

Ілюзіям, як і всьому, що є у людини, притаманні певні якості, за допомогою яких їх можна класифікувати.

Отже, на основі прочитаних творів та статей ми подаємо наступний поділ людських ілюзій. Це:

А) співвідношення тілесних та душевних ілюзій;

Б) співвідношення реальних і примарних ілюзій.

 

1.2 Втрата ілюзій: теорія на практиці

 

Розглянемо перший тип співвідношення: тілесні та душевні ілюзії. До тілесних ми воліємо відносити ілюзії героїв, які певним чином пов'язані з матеріальним добробутом, тілесними чи життєвими насолодами.

Тут, вершину першості безперечно обіймають парижські журналісти і найяскравішим представником є Етьєн Лусто. Цинічний, морально розбещений, підвладний закону купівлі й продажу Лусто, як і майже кожен журналіст того часу, плекав ілюзії щодо свого матеріального становища та способу життя. Обманюючи самого себе думками про своє майбутнє благополуччя, він щоразу терпів крах своїх ілюзій, коли після того, як: «l'argent entre а flots dans mon gousset, je rеgale alors mes amis. Pas d'affaires en librairie, je dоne chez Flicoteaux [ce temple de la faim et de la misure] - золото потоком тече у мою кишеню, і тоді я влаштовую учту для друзів. Затишшя у книжковій торгівлі - і я обідаю у Флікото [храм голоду й злиднів].» Але слід відмітити і той факт, що він так і не зрікся своїх ілюзій. Чи то через переконання, чи то через впертість. [20]

Далі, напевне, до цієї категорії слід віднести вельмож. Тут представників можна навести багато, але давайте візьмемо тільки одного, тобто одну представницю цього класу Луїзу де Баржетон. Зрозуміло, що всі вельможі завдяки своєму статусу повинні мати тілесні ілюзії, але дехто їх надбав собі ще у досить юному віці «Puis, aprus avoir reconnu que la vie de Paris, а laquelle elle aspirait, lui etait interdite par la mйdiocritu de sa fortune... зрозумівши, що життя в Парижі, по якому вона зітхала, недоступне за браком коштів...» А в даному випадку необхідно відмітити те, що на відміну від журналістів вона реальніше поставилася до ілюзій і вирішила шукати їм відповідну заміну.

До душевних, ми відносимо ілюзії, які мають на меті дещо вище, ніж просто матеріальне. Найфатальнішими ілюзіями цієї категорії є ілюзії родин щодо нащадків, а також нащадків щодо родин. [6] І звичайно ж, втрата таких ілюзій залишає набагато болючіший відбиток у душі. З такими ранами у душах залишилися, перш за все, Єва, Давид та пані де Рюбампре. «A la croyance, tu as fait succuder en nous la dufiance. Ми вірили в тебе - ти розбив нашу віру» - сказала Люсьєнові його мати, таким чином виразивши думку й дочки, і зятя.

А другим прикладом є жорстока втрата останніх крихт ілюзій Давида щодо батька: «Peut-etre me devez-vous des secours! Можливо вам усе-таки слід би допомогти мені!..» [17]

Також, сюди слід віднести і нещасну Коралі, яка постраждала внаслідок сліпої віри у свої ілюзії та людської жорстокості: «Elle etait comme si de trus haute penseu а son talent. Elle a prusumu trop de ses capacitus. - Вона, мовляв, була надто високої думки про свій талант. Вона переоцінила свої здібності.» А насправді вона просто пала жертвою своєї віри у справедливість. Несправедливо, чи не так?

І досить унікальним залишився ще один приклад: Даніель д’Артез - герой, який плекає ілюзії, що відносяться до двох категорій, проте поєднані в одному - книзі. Це ілюзія душевна, адже вона становить сенс його життя. Проте, водночас вона є і матеріальною ілюзією, бо саме за допомогою книги поет хотів заробити грошей. «J'ai facilitu son crime а votre frиre, j'ai corrigu moi-meme cet article libellicide - Я поставився поблажливо до злочину Вашого брата, я сам виправив ту його статтю-книговбивцю». Ось так зазнала краху ще одна ілюзія.

Отже, розглянувши основні тілесні та душевні ілюзії головних героїв, перейдемо до другого типу ілюзій реальних та примарних. [4]

Реальними ілюзіями ми вирішили назвати примарні, далекі, але трішечки реальні мрії героїв. А примарні ілюзії - це звичайнісінькі ілюзії, яким не судилося ніколи справдитися.

Першим ми знову розглянемо журналіста Лусто. Його ілюзії були чисто примарними «il est tombu dans la dupendance d'un jeune homme sans moralitu, mais dont l'adresse et l'expurience au milieu des difficultus de la vie litturaire l'ont ubloui - він попав під вплив одного вкрай розпущеного молодика, котрий зумів зачарувати Вашого брата своїм аморальним досвідом...» Це звичайно ж про Лусто. І стає зрозумілим, що з таким характером і способом життя примарні журналістські ілюзії ніколи не стануть реальними. Сюди варто занести й ілюзії Давида, Єви та пані Рюбампре щодо Люсьєна. Адже останній - «Votre Lucien est un homme de pousie et non un poиte, il reve et ne pense pas, il s'agite et ne crue pas - Ваш Люсьєн людина, схильна до поезії, але не поет; він мріє, але не мислить, він збуджується, але не творить». А такий не доб’ється свого. [9, 18]