Поезія Південних та Північних династій

Сонце вечірнє на скелі  порожні над озером світить.

Лотоси хтось обриває; він косим промінням укритий.

Вітер здійнявсь –  над водою нелегко летіти йому!

Лотосів сила; тут часто  селяни збирають ці квіти.

 

Плеска весло –  і рослини одна за одною падуть;

Човен пливе та й пливе, і летять білі чаплі на вітрі.

Стебла тонкі обвилися навколо жіночих зап’ясть;

Довго за одягом плинуть  горіхові звивисті віти.

 

Особливості поезії Північних династій

 

Поезія Північних династій розвивалась не так бурхливо, як поезія Південних династій, що зумовлено передусім численними набігами кочових племен і їх пануванням на півночі Китаю.

У період із кінця  Північної Вей (北魏, 386-534) і до Північної Ці (北齐, 550-577) на півночі Піднебесної з’явилося троє досить яскравих літераторів: Вень Цзи-шен, Сін Шао (邢邵, 496-?) та Вей Шоу (魏收, 505-572), яких традиційно називають “трьома талантами Півночі” (北地三才). Нижче розглянемо творчість лише Вень Цзи-шена, оскільки вона, вважаємо, повною мірою репрезентує стильові особливості цього періоду.

Вень Цзи-шен (温子昇, 495-546) – відомий літератор династій Північна та Східна Вей. Народився в місті Тайюань (суч. пров. Шаньсі); змалку виявляв неабиякі здібності. У молоді роки владна верхівка помітила його літературний талант, поета взяли до імператорського двору, і він довгий час служив при дворі династій Північна та Східна Вей. У народі Вень Цзи-шена називали “мужем великого таланту” (大才士). Мав здобутки у військовій справі, був генералом середнього рівня³⁴. Загинув у темниці внаслідок збройного перевороту в країні.

Про літературні здобутки Вень Цзи-шена у той час говорили, що він перевершив сунського Сє Лін-юня  та лянського Шень Юе. Однак літературні  критики зазвичай вважають, що на його стиль мали неабиякий вплив літературні віяння Південних династій, де поезія була більш розвинута. У поетичному доробку Вень Цзи-шена найвідомішим вважається вірш “Про прання одягу” («捣衣诗»), саме він був предтечею “віршів про палацову печаль” (闺怨诗), що розвинулися повною мірою вже за доби Тан.

Поряд із імітацією  Вень Цзи-шенем поетичного стилю  Південних династій помітне і  його новаторство. Скажімо, короткий вірш “Гнідий кінь із білою храпою та чорними зубами” («白鼻蜗») написаний  на тему давніх юефу: він описує картину зібрання аристократичної молоді за вином, а така тематика не була характерною для творчості поетів Південних династій.

 

Гнідий кінь із білою храпою³⁵ та чорними зубами³⁶

В роки молоді – ми багаті, є щастя у нас.

Вуздечки в руках  – до Чан-аню мчимо без упину.

Вузькою дорогою стріли ватагу ми іншу,

Спинились; пішли до трактиру, де красна дівчина³⁷.

 

Про прання одягу

У місті Чан-ань довгі-довгі  задумливі ночі осінні,

Красуня на камені жовту  шовкову пере одежину.

Не знаю, далеко чи близько  духмяного праника звук,

Він в’ється в повітрі  – та що вже печально, розложисто лине!

 

У вечір Цісі³⁸ Шлях Чумацький бринить із ясною зорею,

Hа свято Середини  осені³⁹ – місяць ясний верховинний.

Давно відлетіли всі  гуси з гірської застави Цзюй-юн⁴⁰;

І Сиріус⁴¹ я споглядаю із Вежі Качок-мандаринок.

 

Оспівую квіти  і метеликів

До лісу густого метелики білі летять,

За вітриком падають  квіти червонії хмарами;

В невпинному русі невтомні комахи й квітки –

Червоне і біле безладно змішались у парах.

 

І разом накрили духмяним покровом мене –

В прекрасній завії цій можна погратись задарма!

Проте не розрадять серденько  мандрівця вони,

Зітхаю невтішно: далеко від дому я зараз.

 

“Три таланти  Півночі” здебільшого наслідували  тематику і стиль поезії Південних  династій; хоч вони не привнесли  в поетичну творчість Північних династій практично нічого нового, та все ж зробили перший крок до єднання літератур південних та північних земель Піднебесної. Митцем, який влив у літературні кола Півночі новий струмінь, був Юй Сінь (庾信, 513-581), який народився на території сучасної провінції Хенань. Значний вплив на його творчість справила народна пісня: поезії “Вийшов я із північних воріт Цзі” («出自蓟北门行»), “Пісня про мою образу” («怨歌行»), “Пісня про подорож горами” («游山行»), “Яньський наспів” («燕歌行») тощо імітують народні юефу. Поет використовує образи перекотиполя (людина, що не може знайти пристановища в житті), одинокого ворона (алегорія автора – наприклад, вірш “Ворон кричить уночі”, «乌夜啼»), а також образ красуні Ван Чжао-цзюнь (бл. 52 до н.е. – невід.), що став у його поезії символом китайської жінки. Юй Сіню притаманна дещо більша, ніж у поетів-пейзажистів, стриманість у вираженні емоцій, хоч у його віршах також помітне захоплення і замилування величною природою. Він творчо засвоїв досягнення своїх попередників (китайська поетична традиція), і водночас його творчість має печать часу, тобто періоду Південних та Північних династій. Так, перша половина життя Юй Сіня відзначена особистим благополуччям, успіхами по службі, літературним визнанням. Тому й вірші цього періоду спокійні, безтурботні, в них відображена повна душевна гармонія. У початковий період у творчості поета переважала пейзажна лірика; художні образи розкривали тему стосунків людини й природи. Довготривалі поневіряння та вимушена служба при дворі іноземних династій наклали свій відбиток на творчість Юй Сіня. У віршах, створених під час тривалого перебування на півночі й немилої служби при дворі, на весь голос зазвучали громадянський пафос та ідея об’єднання країни. Патріотична тема, яка виникла у ранній ліриці, стає провідною в другій половині життя поета. Зміна тематики, новий ідейний зміст і характер віршів зумовили зміни й у стилі їх написання. Плавність і безтурботність художнього письма ранньої лірики змінилися граничною емоційною насиченістю, стиль став напруженим, пульсуючим. Автор використовує численні ремінісценції. Юй Сінь, як вважають, писав вірші й у палацовому стилі, що був характерним здебільшого для поезії Південних династій. Таким стилем написані твори: “Красуня танцює” («舞媚娘»), “Споглядаю танець” («看舞诗»), “Печаль у палаці” («闺怨诗») тощо. Писав також прикордонні вірші.

 

Осінньої ночі споглядаю лет самотнього гусака⁴²

Відбився гусак від  ватаги, і холодно, жалібно плаче  про втрату;

Опівночі сам-самотою  летить попід місяцем, рветься затято.

Нема на те ради – ізнову спогадки в задумливім серці моїм;

У темряві цій неозорій мені, як і птаху – не спати, не спати.

 

Відлюдником зустрічаю  весну

Я відлюдник – у  горах надовго тепер потонув;

Чарівлива весна завітала – в безлюдні широти,

Прокладаю канали, рихтую млини водяні,

Прибираю в бамбуках, у сад відкриваю ворота.

 

Перехнябився і зруйнувавсь  вполовину місток,

Обваливсь берег річки  – вода затопила потроху.

На точеній дуді витинаю  короткі пісні;

Має голос низький  давня цитра – і ніжна, й  добротна.

 

Гроші-шаблі⁴³, що користь несуть, не страшні тут мені.

Я ще глибше ввійду в садівництво, в земнії щедроти!

Славну оду згадаю Сянжу – про палац той, Чанмень⁴⁴:

Де ж мені тут, у  горах, шукати і золото, й гроші?!⁴⁵

 

 

 

Народні пісні  юефу Південних та Північних династій

 

Народні пісні юефу (乐府) Південних та Північних династій репрезентують наступний етап у фольклорі давнього Китаю після народних пісень династії Чжоу (“Книга пісень”, «诗经») та юефу доби Хань (汉乐府). Юефу Південних та Північних династій не тільки відобразили дійсність цього періоду, а і явили нові мистецькі форми та своєрідний художній стиль.

Юефу Південних династій (南朝乐府) – це народні пісні, що дійшли до нашого часу завдяки тому, що були зібрані і збережені установами Юефу (Музична палата), заснованими ще імператором Хань У-ді (汉武帝, правив у 140-87 до н.е.). Це пісні країн Сун (宋, 420-479), Ці (齐, 479-502) та Лян (梁, 502-557).

Юефу Південних династій можна чітко поділити на два види: пісні країни У⁴⁶ (吴声歌, їх збереглося 326) та Західні пісні (西曲, 142). Перші були створені в Цзяннані⁴⁷ за епох Східна Цзінь та Сун; початково це були похідні пісні, що виконувалися під акомпанемент духових та струнних музичних інструментів.

Юефу Південних династій побутували здебільшого на території нижньої течії Янцзи, мальовнича природа і краєвиди якої пробуджували ніжні почуття. Тому основна тематика цих пісень – гармонійне поєднання любовних почувань із красою природи. Серед пісень країни У основними є: “Опівнічні пісні” («子夜歌», 42), “Опівнічні пісні чотирьох пір року” («子夜四时歌», 75), пісні під назвою “Біля Хуашань” («华山畿», 25) та “Пісні-читання мелодії” («读曲歌», 89). Пісні країни У співали здебільшого дівчата й жінки, висловлюючи своє прагнення любові, радість кохання, печаль у розлуці з коханим, вірну й непохитну любов, ненависть до зрадливого чоловіка, печаль з приводу насильного, нещасливого одруження, неволі у шлюбі тощо. У них мовилося також про низьке й упосліджене становище жінки.

Західні пісні (西曲) виникали здебільшого в містах у середній течії Янцзи та на обох берегах р. Ханьшуй, головним чином у м. Цзянлін (територія окремих районів суч. пров. Хубей та Хенань). Вони були складені за династій Сун, Ці, Лян та Чень. У Західних піснях найчастіше оспівувалися почуття закоханих чи подружжя при прощанні – наприклад, біля річки чи водойми. Порівняно з піснями країни У, Західні пісні яскравіше описують кохання, гармонійно поєднуючи його з повсякденним життям та сільською працею. Інколи пісні мають форму діалогу – питання ліричної героїні та відповіді її чоловіка або коханого.

Віршова форма юефу Південних династій – здебільшого п’ятислівний чотиривірш (五言四句诗) із довільним римуванням, яке нерідко і взагалі відсутнє. У лексичному вираженні юефу притаманне широке вживання каламбурів (双关语), побудованих на явищі омонімії китайської мови, наприклад, вживання藕корінь лотоса замість 偶пара, паруватися, 莲лотос – замість 怜кохання, 丝нитка – замість 思думки, спогади, 碑камінь – замість 悲сумний, печальний, 篱огорожа – замість 离розлука тощо.

 

Опівнічні пісні чотирьох пір року (весняні)

***

З коханим, здається, навік розпрощалась колись –

Відтоді лиш чути зітхання моє без упину.

Буя оксамитове дерево⁴⁸ – гей! – щовесни,

Гірчать усе більше його і моя серцевина.

***

Як я мріяла місяць у квітах пізнать навесні!

Сміючись, вийшла з хати – стою при дорозі окрилено.

Зустрічало багато –  хотіли, мов квітку, зірвать,

Та шкода – відкладала раніш. Непоправна помилка.

***

Легіт; по небу ясний молодик походжає;

Ліс повен паростків, красні квітки розцвітають.

Грають закохані під  місяченьком весни;

Стан оголила стрункий – геть сукенку й вуаль…

 

Опівнічні пісні чотирьох пір року (літні)

***

На красній підстилці  з бамбука кручуся ізнов,

Та як підійму я гаптовані шиті фіранки?

Не може тепер мій  коханий до мене прийти,

Та поки очікую – причепурюся, прикрашусь…

***

Уранці, коли прохолодно, на вежу іду;

Надвечір – на озері, де орхідеї осяйні.

Під місяцем лотоси рву  – я човенцем пливу,

Щоночі отак їхні зернята милі збираю.

 

Опівнічні пісні чотирьох пір року (осінні)

***

Прохолодний вітрець  – відчинила у спальні вікно.

Нахилився і світло ясне пролива скісно місяць.

Саме північ глибока, і мови людської не чуть,

А з-за пологу тканого  линуть закоханих смішки.

 

***

І ранком, і ніччю на листі лежать білі роси,

Ще й довгої ночі –  то вітер осінній сумний.

У холоді мерзнути мусите Ви, мій коханий –

При місячнім сяйві я  ткатиму одіж старанно.

***

Застигли краплистії роси, мов яшма ясна.

Вночі повіває ледь-ледь вітерець прохолодний.

Коханий тепер-бо до ложа мого не верта;

Не сплю – самотою  під місяцем ходжу за містом.

***

Осінній вітрець залітає  до мене в вікно,

Фіранки тонкі підіймає собі, розвіває.

Я голову – вгору: на місяць погляну ясний,

Віддам почуття через промінь – у далеч безкраю!⁴⁹

 

Опівнічні пісні чотирьох пір року (зимові)

***

Лід у джерельці –  три чи товщиною,

Тисячу лі сніг укрив білизною.

Серце моє – мов  сосна й кипарис;

Схожі на що почуття Ваші гойні?

***

Хмари холодні пливуть, небеса аж замерзли.

Злежаний сніг; хвилі  в ріках льодами закуті.

Гір нескінченні громади  – то скелі з нефриту⁵⁰;

Дворик чудовний; здригається  яшмове гілля⁵¹.

 

Пісні-читання мелодії⁵²

***

На вербички тендітні повіяв вітрець весняний:

Лиш нагнуться – і  знову підіймуться вгору вони.

Хто ж так може: даремно  лише про коханого мріять,

Я ночами самотня увесь  перший місяць весни!

***

Вже опали на персиках пишні духмянії квіти,

Та безмежно печальні й такі неспокійні думки.

Почуття передати нелегко  весняним цим вітром,

Тож на місячні промені я покладусь залюбки.

***

Ні листів, ні посланців  нема за палацу дверми;

Але образ ясний –  одне одного згадуєм ми.

В серці лик його –  наче в воді віддзеркалена тінь –

Вкарбувався виразно, однак  не сягнуть, не дістати.

 

Окрім народних пісень країни У та Західних пісень існував ще один вид юефу – “Різноманітні пісні” («杂曲歌辞»). Серед них вирізняється “Пісня Січжоу” («西洲曲»), що оспівує почуття жінки до свого чоловіка, який перебуває далеко, упродовж чотирьох пір року. За допомогою змалювання зовнішності, вбрання та дій ліричної героїні віддзеркалено її внутрішній світ, передано переживання та страждання, які пов’язуються у пісні з порами року. Так, на весну (розквіт) почуттів вказують квіти сливи, а їх опадання – на те, що весна швидко минає, а з нею – і молодість жінки. Літо у вірші ідентифікують абрикос, щойно народжений ворон та птаха болао (сорокопуд), яка починає співати саме влітку. Наприкінці літа звичайно збирають лотоси, чим і займається жінка (слово “лотос” омонімічне до “любов”), проте на водоймі з квітами швидко настає осінь; її “буття” у вірші детермінується також тим, що відлітають у теплі краї дикі гуси (символ звістки: хоч гусей і багато, але жінка не отримує від чоловіка жодного листа). Ось тільки про зиму в “Пісні Січжоу” не згадується – це може бути зумовлено, з одного боку, її відсутністю або неявною вираженістю на півдні Китаю, а з іншого – логічним прямуванням оповіді у вірші до зими і передбачення її настання в майбутньому.