Поезія Богдана-Ігоря Антонича. Жанрово-Стильові домінанти

Ще одна стильова антитеза, яка простежується в поезіях Б.-І. Антонича, реалізується у специфіці побудови поетичного тексту. Поезія раннього періоду («Привітання життя», «Велика Гармонія») будується як своєрідний відцентровий опис складного процесу чи явища, як правило, багатогранного і багатозначного, на який нанизуються авторські асоціації, шляхом використання однотипних конструкцій, тавтології, поширених синонімічних рядів тощо («Небо – над землею синій дах,/ небо – вічний знак питання,/ небо – синє, як невинність у очах,/ небо – туги ціль остання…»). Тенденція до нагромадження синонімічних синтаксичних конструкцій зберігається й у «Трьох перстенях», зрідка навіть у «Книзі Лева» («Молитва до зір»), хоча в них воно виконує вже іншу функцію, адже кожен образ набуває символічного значення, стає багатозначним кодом. Поглиблення образності, характерне для пізнішої творчості автора («Книга Лева», «Зелена Євангелія»), розпочинається ще у «Трьох перстенях» шляхом переходу до суцільної метафоризації тексту. Синтезування метафор, використання асоціацій та алюзій сприяли розширенню та взаємодії семантичних полів окремих образів, що призвело до максимального ущільнення тексту та розширення підтекстового компоненту, завдяки чому поетична тканина набула динаміки, інтерпретаційної багатогранності, поліцентричності («Скотилась ніч, мов плащ з плечей Христових,/ з проколотого боку неба ллється світло./ Горою ятряться ще рани з зір тернових...»).

Синтетизм як «основна художня установка» (Г. Біла), сформований усією мистецькою ситуацією початку ХХ століття та відображений авторською свідомістю Б.-І. Антонича як прогресивний, трансформувався у своєрідну сецесійність його поетичного стилю. Як відомо, зображальні засоби кожного окремого виду мистецтва зумовлюють домінуючий вплив на ті чи інші органи відчуття, викликаючи в них своєрідну реакцію, й трансформуються в естетично забарвлене уявлення. Синтетичність авторського стилю виражається й у творенні складних чуттєвих образів, які поєднують у собі зорові, слухові, тактильні компоненти («Болить натхнення крові», «Йде дощ малин»), у намаганні відтворити всю складність процесу світовідчуття, його усвідомлення та семантизації. Загалом найчастіше в поезії Б.-І. Антонича зустрічаємо візуальні образи, завдяки яким авторові вдається створювати то деталізовані, зримі полотна, сповнені колористичних подробиць («Три перстені»), то легкі ескізи, накреслені кількома яскравими штрихами (ліричні мініатюри «Книги Лева», «Зеленої Євангелії»). Візуальна картинка найчастіше доповнена образами звукового плану, зокрема музичними, що реалізується як через слова зі значенням звучання, так і через формальні засоби, зокрема звукопис, ритмомелодику (поезії «Великої Гармонії», «Зеленої Євангелії). Зрідка використовуються кінематографічні, скульптурні («Монументальний краєвид», «Площа янголів») та танцювальні елементи («Хоровод»).

У процесі аналізу мовної палітри Антоничевого доробку в дисертації окреслюються стилетвірні домінанти, зреалізовані через антиномічні пари: фольклорні чи книжні образи, відцентровість чи поліцентричність тексту, описовість чи динаміка, відтворення чуттєвих чи абстрактних процесів пізнання дійсності тощо. Дослідження стильового рівня текстів поета демонструє настанову авторської свідомості на синтезування різнорідних проявів дійсності, тяжіння до постійного оновлення, активних пошуків способів вербалізації.

У висновках узагальнено результати дослідження. Авторська свідомість, формуючи специфічну художню реальність, втілюється в усій цілісності поетичного тексту, в усіх його компонентах. У результаті аналізу суб’єктних (автор-оповідач, ліричний герой, ліричне «Я») та несуб’єктних (тематичних, жанрових, стильових) елементів художнього тексту виявлені домінантні риси авторської свідомості Б.-І. Антонича: антиномічність й синтетичність художнього мислення та світовідчування, поєднання конкретночуттєвого відтворення світу з філософськими узагальненнями, необхідність постійного розвитку, схильність до рефлексії.

Авторська свідомість у художніх текстах Б.-І. Антонича виражена в різних типах текстових суб’єктів: автор-оповідач (найбільш притаманний для філософських текстів глав «Книги Лева», «Ротацій»), авторське ліричне «Я» (ліро-епічні тексти «Книги Лева» та «Зеленої Євангелії»), ліричний герой («Три перстені», інтермецо «Зеленої Євангелії»). Суб’єктна форма авторської презентації в тексті зумовлюється його тематичними та жанровими особливостями. У філософських текстах домінує епічне начало, автор постає в ролі оповідача, наратора, який знаходиться в позатекстовому вимірі, але опосередковано присутній як голос деміурга, який часто позбавлений рис індивідуалізації. Ліричні та ліро-епічні тексти оприявнюють ліричного суб’єкта, акцентують відображення його чуттєвих та емоційних реакцій, внутрішньоособистісних конфліктів (збірки «Три перстені», «Велика Гармонія»). Одним із основних засобів динамізації текстового матеріалу є поєднання монологу ліричного героя з внутрішньою діалогічністю його звернення, що виражається у наявності в поетичному тексті двох голосів, двох суб’єктів мовлення, що є виразниками різних поглядів, і разом з тим – іпостасями одного суб’єкта свідомості. Особистісні конфлікти, які розкриваються автором у поетичному тексті, часто спричинені антономічністю вихідних світоглядних систем. Через протиставлення язичницьких та християнських мотивів у художніх творах «Трьох перстенів» та «Великої Гармонії» Б.-І. Антонич формулює ситуацію вибору основних координат взаємодії зі світом, яка вирішується шляхом синтезування протилежних поглядів у «Книзі Лева» та «Зеленій Євангелії», що знаменує народження цілісної особистості, готової розуміти та приймати всі суперечності творчого пізнання дійсності.

Одним із способів організації поетичного мовлення традиційно є жанр. Для першої збірки Б.-І. Антонича «Привітання життя» та поезій поза збірками, хронологічно співвідносних з нею, характерне використання канонічних жанрових форм (сонет, класична елегія), що є наслідком переосмислення поглядів суспільної свідомості, введення їх у власний емоційний досвід. Ця збірка позначена посиленою увагою до поетичної форми, опануванням нею, свідомим самовизначенням жанру поезії та структуруванням текстів у цикли, що зумовило подекуди дисгармонію між змістом твору та засобами його реалізації (порушення ритму, надмірний звукопис тощо). У подальшій творчості Б.-І. Антонич практично відмовляється від формальних експериментів, поглиблюючи змістове навантаження поезій: у «Трьох перстенях» та «Великій Гармонії» перевага віддається лише жанровим різновидам з акцентом на змістовій заданості – гімнам, молитвам, елегіям та міжжанровим утворенням, а вже більшість поезій «Книги Лева», «Зеленої Євангелії» та «Ротацій» не мають ознак канонічних жанрів.

На стильовому рівні Антоничевого художнього світу виокремлено два основних конструктивних принципи, які дозволяють організовувати поетичний матеріал у завершену цілісну структуру. Тексти «Привітання життя», «Великої Гармонії», частково «Трьох перстенів» являють собою так звану «центробіжну текстову модель» (описові конструкції – епітети, повні порівняння – нагромаджуються довкола змістового центру – явища чи процесу, який ними розкривається). Перехід до метафори як основного способу відтворення багатогранності світу, їх синтезування у «Книзі Лева» та «Зеленій Євангелії» сприяли творенню «поліцентричного тексту», спрямованого на комплексне динамічне відображення процесів сприймання дійсності. Акцентуючи чуттєву сферу взаємодії людини зі світом, Б.-І. Антонич поєднує в одному образі візуальні, слухові, тактильні елементи, використовує чуттєву синестезію (поезії «Зеленої Євангелії»). Синтетичність авторського стилю виявляється також у залученні рис сецесійності як одного зі способів розширення зображальних можливостей поетичного тексту.

У творчості Б.-І. Антонича авторська свідомість постає як складний цілісний динамічний процес взаємодії поета й оточення, реалізований у художніх текстах. Креативно трансформуючи свій власний життєвий досвід, новітні віяння західноєвропейської та української думки, а також реалії життя початку ХХ століття, поет витворює свій власний художній простір, який дає змогу екстеріоризувати внутрішні емоційні порухи його душі, мисленнєві процеси, відчуттєву палітру складної непересічної особистості.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Рубан Я.Г. Космогонічна Антоничівська міфологія / Я.Г. Рубан // Українська мова та література. – 2001. – № 39 (247). – С. 10-11.
2. Рубан Я.Г. Особливості хронотопу збірки Б.-І. Антонича „Три перстені”/ Я.Г. Рубан // Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. – 2001. – № 2. – С. 99-102.
3. Рубан Я.Г. Просторові та часові образи у поезії Володимира Свідзінського та Богдана-Ігоря Антонича / Я.Г. Рубан // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного університету. Філологічні науки / Випуск 13. – Кам’янець-Подільський: ПП Заріцький, 2006. – С. 263-270.
4. Рубан Я.Г. Жанрові особливості творчості Богдана-Ігоря Антонича / Я.Г. Рубан // Таїни художнього тексту : [збірник наук. праць] / Випуск 7. – Дніпропетровськ: Пороги, 2007. – С.208-219.
5. Рубан Я.Г. Концепція героя як носія авторської свідомості у поезії Б.-І. Антонича / Я.Г. Рубан // Літературознавчі обрії : [праці молодих учених] / Випуск 15. – К. : Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2009. – С. 42-47.
6. Рубан Я.Г. Домінантні жанри збірки «Велика Гармонія» Б.-І. Антонича / Я.Г. Рубан // Таїни художнього тексту : [збірник наук. праць] / Випуск 9. – Дніпропетровськ: Пороги, 2009. – С. 140-146.
7. Рубан Я.Г. Особливості стилю як елементу авторської свідомості у поезії Богдана-Ігоря Антонича / Я.Г. Рубан // Літературознавчі обрії : [праці молодих учених] / Випуск 18. – К. : Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2009. – С. 86-91.

Анотація

Рубан Я.Г. Поезія Богдана-Ігоря Антонича: особливості авторської свідомості, жанрово-стильові домінанти. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. – Дніпропетровськ, 2010.

Дисертація присвячена аналізу поезії Богдана-Ігоря Антонича, зокрема проблемі реалізації авторської свідомості в художньому творі. Досліджуються суб’єктні (ліричний герой, персонаж, авторське «Я», автор-оповідач) та несуб’єктні (жанрово-стильові особливості) форми її презентації в поетичному тексті. Виділені основні домінанти авторської свідомості поета, відображені на всіх рівнях організації тексту: антиномічність художнього мислення, настанова на синтезування змістів, необхідність постійного пошуку, самозаглиблення й рефлексії, поєднання чуттєвого відтворення світу з філософськими узагальненнями, переведення власного досвіду в загальнозначимі ціннісні координати.

Ключові слова: авторська свідомість, автор біографічний, автор текстовий, ліричне «Я», ліричний герой, жанр, версифікаційні особливості, стилетвірні домінанти.

Аннотация

Рубан Я.Г. Поэзия Богдана-Игоря Антонича: особенности авторского сознания, жанрово-стилевые доминанты. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 – украинская литература. – Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара. – Днепропетровск, 2010.

Диссертация посвящена анализу поэзии Богдана-Игоря Антонича, а именно проблеме реализации авторского сознания в художественном произведении. Изучаются субъектные (лирический герой, персонаж, авторское «Я», автор-рассказчик) и несубъектные (жанрово-стилистические особенности) формы его презентации в поэтическом тексте. Выделены основные доминанты авторского сознания поэта, отраженные на всех уровнях организации текста: антиномичность художественного мышления, направленность на синтезирование содержаний, необходимость постоянного поиска, самоуглубление и рефлексия, объединение чувственного отражения мира с философскими обобщениями, трансформация собственного опыта в общезначимые ценностные координаты.

Ключевые слова: авторское сознание, автор биографический, автор текстовый, лирическое «я», лирический герой, жанр, версификационные особенности, стилистические доминанты.

Summary

Ruban, Y.G. Bogdan-Igor Antonych’s Poetry: Peculiarities of the Author’s Consciousness, Genre and Stylistic Dominants. – Manuscript. 

Candidate degree thesis in philology, specialization 10.01.01 – Ukrainian literature. – Dnipropetrovsk National University named after Oles Honchar. – Dnipropetrovsk, 2010.

The dissertation is devoted to the analysis of the poetic creation of Bogdan-Igor Antonych – that is, to the problem of the realization of authorial consciousness in literary texts. It treats subjective (persona, character, authorial “I”, or narrator) and non-subjective forms of representation (genre and stylistic features) in literary texts.

It is possible to identify several types of authorial consciousness in Bogdan-Igor Antonych’s creative works: narrator (lyric-epic works of the collections “The Book of the Lion”, “Rotations”), author’s lyrical “I” (lyrical poems in “The Lion’s Book” and “The Green Gospel”), and persona (the collections “Three Rings” and “The Green Gospel”). Occasionally the poet uses the form of persona-character, which is a part of poetic reality and is contrasted to the author (narrator), who is the creator of this world. The form of authorial realization in a text is predetermined by thematic and genre features. In philosophical works it is realized as an unindividualized narrator mediately present in the text. It is possible to select two types of authorial exteriorization in lyric text, “lyric I” and “lyric persona”, with the basis difference between them consisting of the degree of their approach to the poet.

The poet’s literary world builds on the use of world view antinomies: opposition of cosmogony and eschatological motifs, pagan and Christian characters, or intuitive and rational understanding of the world. At the same time the poet frequently relies on a synthesis of opposing sets of content. Using either of different antinomy, the author takes them to their logical consciousness (the collections “Three Rings” and “The Grand Harmony”) and then offers in the next collection a new model, which is the synthesis of previous ones (“The Book of the Lion”). The necessity of harmonizing heterogeneous content was instrumental in creation of the author’s literary reality, which is only remotely consonant with worldly reality.