Особливості функціонування прикметників із семантикою кольору в мовотворчості І. Багряного

У сучасній українській мові в основі творення прикметника на позначення кольору (і водночас для його підсилення чи окреслення відтінків) часто лежить порівняння: буряково-червоний, мідно-червоний, пурпурово-малиновий; вугільно-чорний, смолисто-чорний; молочно-білий, сніжно-білий, цукрово-білий.

Ще одним поширеним способом збагачення словесної колірної палітри є згортання в складний прикметник назви кольору та означуваного ним іменника: рожевобокі (яблука), чорнобородий (чоловік), синьогрудий (птах). Цікаво, що в основі таких прикметників лежать назви кольорів, які мають найбільшу частотність використання, зафіксовану історією мови: чорний, білий, червоний, жовтий, зелений, синій.

З усього сказаного робимо наступні висновки:

– існує всього сім кольорів спектру, але мова фіксує досить велику кількість слів на позначення їхніх відтінків;

– на мовному рівні значна кількість відтінків кольору сприймається як окремі кольори, тобто фізична і власне лінгвістична точка зору щодо сприйняття кольору не співпадають;

– прикметники – назви кольорів мають різне походження: одні з них успадковані з давньоруської мови, інші – запозичені з чужомовних словників, ще інші утворюються в сучасній мові за певною значеннєвою схемою шляхом порівняльно-асоціативних зв’язків;

– частотність використання прикметників із семантикою кольору залежить від історичних закономірностей формування цього значеннєвого класу слів;

– ознака кольору по-різному виявляється різними словотворчими засобами української мови.

 

 

2.1. Лексика з семантикою кольору  як ознака  художнього сприйняття дійсності

 Прикметники, на думку Н.Ф.Клименко, є тим семантичним ядром , до якого притягуються всі інші слова в українській мові  на позначення кольору.

         Утворювані   від прикметникових  коренів дієслова виражають значення «наділяти кольором, названим прикметником» та «набувати такої ознаки». Отже, наприклад,  «жовтити» – це робити що-небудь жовтим, а  «жовтіти» – набирати жовтого кольору;  « янтаріти»--виділятися янтарним кольором, тобто бути схожим на янтар.

         Іменники, пов’язані своєю семантикою з прикметниками на позначення кольору, як правило, називають абстраговані ознаки та властивості(білість, сивина, синь) і певною мірою стилістично маркуються: біляк – заєць із білим хвостом; сірко – собака сірої масті.

         Усі ці слова, що належать до  різних частин мови й об’єднані спільним коренем, виявляють здатність по-особливому точно і в той же час художньо яскраво передавати навколишню дійсність.

         Кожна людина, а особливо художнього складу мислення, сприймає світ у кольоровій гамі. Письменники  найбільш чутливі до гри світла й тіней, змін психологічної настроєвості, гармонії чи дисгармонії життя. Тому багато хто із них тяжіє до зображення дійсності з допомогою так званих кольористичних  слів: іменників, дієслів і особливо прикметників, які за своєю властивістю означувати є не тільки прямими назвами кольорів та їхніх відтінків, але й засобом творення яскравих художніх образів. Тож зрозуміло, чому, наприклад, Л.Костенко називає ворону просмоленою (Сидить просмолена ворона в береті сонця набакир), а В.Сосюра пише про світло  електричного ліхтаря, що воно янтаріє (Де-не-де у вікнах світло янтаріє, ліхтарі хитливі, тіні без кінця).

       Дослідники образного слова давно звернули увагу, що хтось, слухаючи або читаючи художній твір, сприймає його зміст і не більше, у когось виникають асоціативні зв’язки з прочитаним або почутим. А є люди, які, крім змісту, вміють сприймати слова у звуках і кольорах.

В Артюра Рембо є сонет, який має назву «Голосівки». Поет змальовує звуки і букви в кольорах: «А чорне, біле Е, червоне І, зелене У, синє О...»

Поет-символіст Поль Верлен із цього приводу писав: «Я розумію, що Рембо було начхати, якого кольору літера А. Він просто бачив її такою, у цьому і вся проблема».

        За спостереженнями лінгвістів, колір найчастіше домінує у творчості письменників-імпресіоністів, символістів, реалістів. В українській літературі до  слів із семантикою світла й темряви тяжіли поети Павло Тичина, Максим Рильський, Ліна Костенко, прозаїки Михайло Коцюбинський, Іван Лозов’ягін (відомий під псевдонімом Багряний), Олесь Гончар та багато інших митців слова.

 Кожен письменник вибирає на різних етапах творчості, а також у різних за жанром і основним настроєм творах, певне поле (чи поля) кольорового спектру.

        Лексика кольору й освітленості, використовуючись у художньому стилі, тобто в мовотворчості поетів та прозаїків, зберігає за собою прямі значення або ж набуває переносних (особливо часто), а відтак стає предметом уваги лінгвістів, які ставлять перед собою завдання пояснити особливості втілення авторського задуму в кольорових образах і картинах, дослідити специфіку зображення навколишнього світу, відтворену автором художнього твору через цілеспрямований добір та використання в першу чергу так званих кольоративних слів.

Про техніку кольоротворення письменника І. Франко писав так: «Поет, коли береться малювати, то не чинить се виключно красками <…>, але торкає різні наші замисли, викликає в душі образи різнорідних вражень, але так, щоб вони тут же зливалися в одну органічну і гармонійну цілість» [20, c. 101], «маляр дає нам враження кольорів, поет викликає тільки спомини кольорів; маляр «апелює» безпосередньо до змісту, поет --до уяви» [20, с. 108]. Отже, колір – це «один із видів словесних образів у художньому тексті» [13, с. 151].

 У художніх текстах слова з семантикою кольору виконують різноманітні стилістичні функції. Без них важко уявити пейзажний опис, зовнішню і внутрішню характеристику персонажів. Іван Франко з цього приводу казав: «Поет уживає кольористичних ефектів зовсім не так, як вжив би їх маляр, а для характеристики психічного настрою людей»[20,с. 101].   

За спостереженнями Ю. Кузнецова, колір може стати лейтмотивним атрибутом художнього твору, оскільки він має здатність «вступати в складні зв’язки з усією семантичною структурою тексту» [11].

Таким чином, можна стверджувати, що колірна розмаїтість лексики слугує не тільки реалістичному зображенню дійсності і глибоко психологічному змалюванню образів та їх характерів, але й втіленню естетичних смаків автора твору і його читачів. Розмаїта колірна палітра художніх творів відбиває багатоколірність світу, а нерідко – і складність проблем, що мають місце в житті суспільства в цілому і кожної людини зокрема.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                  РОЗДІЛ 2

Особливості  функціонування  прикметників із семантикою кольору

в мовотворчості І. Багряного

 

2.1. Кольоративна  лексика

         У царині незбагненної творчої аури українського письменника-емігранта

Івана Багряного дослідникові неважко розпізнати найрізноманітніші прояви індивідуального почерку митця, яскравим елементом якого є кольоративна лексика.

 Те, що колір, як певний образний знак із закодованою в ньому                  полісемантикою, особливо цікавив письменника, підтверджує хоча б  той факт, що автор узяв собі псевдонім із семантико-морфологічного класу кольоративної лексики.

Працюючи з бібліографічними матеріалами про Івана Багряного, ми не знайшли інформації про мотивацію вибору письменником такого кольористичного псевдоніма. Але окремі зібрані нами факти дозволяють зробити певні висновки.

Як відомо, вперше письменник підписав свої твори вигаданим прізвищем Багряний у 1926 році, уже після розриву з письменницьким угрупуванням «Плуг» та переходом до угрупування «Марс». Марсівці – революційно налаштовані письменники. Сама назва угрупування вже асоціюється з червоним кольором: Марс, як відомо, − червона планета.

Більше того: Іван Лозов’ягін у тому ж таки 1926 році вступив до Київського художнього інституту на малярський факультет. Отже, в символіці кольорів розумівся дуже добре.

Якщо зважити на те, що дев’ятнадцятирічний юнак і революцію, і громадянську війну сприймав як свою кровну справу, а отже, в ролі свідомого борця з тоталітаризмом себе ще не усвідомлював, то цілком зрозумілим стає вибір такого промовистого псевдоніма. Це вже пізніше віра і кров стали для письменника полярними поняттями, хоч і залишилися в одному полі кольоросприйняття.

Звернувшись до Етимологічного словника української мови, ми встановили, що прикметник багряний має давньоруські корені. Набувши звучання багрий, він закріпив за собою значення «темно-червоний». Походить лексема від старослов’янського БАГЂРЂ (багр), що означає «горіти, палати, полум’яніти». У сучасній мові існують різні фонетичні варіанти похідного прикметника: багровий – яскраво-червоний, багряний – пурпуровий.

 Таким чином, усі розглянуті прикметники входять у семантичне поле червоного кольору, назва якого, як підтверджує словник [8], також сягає корінням давньоруської мови (як уже зазначалося вище, назва кольору червоний пішла від назви червів – комах кошенілі, з тіла самиць яких і добували червону фарбу).

 Враховуючи вищесказане, робимо висновок: псевдонім Багряний своєю семантикою безпосередньо пов’язаний із кольором; переосмислюючись, він набуває виразного стилістичного навантаження, оскільки семантика кольору починає асоціюватися з лексемами революційний, войовничий. Через якийсь час, як підтверджує біографія письменника, І. Лозов’ягін ще більше переосмислює символіку кольору: багряний у його сприйнятті – це скровавлений, переслідуваний, інакомислячий.

Отже, на підставі сказаного вище  робимо висновок про те, що семантико-функціональний аналіз прикметників зі значенням кольору в контексті мови художніх творів може виявити цікаві закономірності «кольорового бачення» поетів та прозаїків. 

 

 

     

 

 

2.2. Питома вага прикметникових колорем у лексичній системі романів   І.Багряного «Тигролови» і «Людина біжить над прірвою»

Знайомство читача з прозою І. Багряного не буде повноцінним, якщо повз увагу пройде художня майстерність письменника, виявлена насамперед у вмінні живописати, відтворювати світ у грі кольорів та їх відтінків.

 Письменник тяжіє до кольористичного сприйняття дійсності. Лексика кольору й освітленості відіграє важливу роль у мовній системі роману «Тигролови». Відтворені в кольорах реалії та особливості сприйняття навколишнього світу героями твору, як і самим автором, викликають у читача незабутні враження.

 Застосувавши метод суцільної вибірки кольористичної лексики, ми зафіксували в тексті роману «Тигролови» 504 випадки вживання слів з семантикою кольору. Із них 339 випадків уживання кольористичних прикметників, які можна об’єднати у вісім спектральних мікрополів. Це, зокрема, мікрополя чорного кольору (50 випадків уживання), червоного (39 уживань), білого (34 уживання), голубого (29 уживань), синього (27 уживань), зеленого (22 уживання), жовтого (4 випадки уживання), фіолетового (2 випадки). Мікрополе оранжевого кольору нами не зафіксоване (див. дод. 1).

 Часто вживаними в романі є прикметники з семантикою змішаних кольорів та їх відтінків (подаємо без статистичних підрахунків, тобто за принципом запам’ятовування; зазначимо при цьому, що на них припадає решта випадків уживання, тобто 65): рудий, брунатний, сизий, сірий, ліловий, фіалковий, рожевий, буланий, муругий (як фонетичний варіант лексеми мурий), гнідий (див. дод. 2).

В окрему групу кольористичних прикметників об’єднуємо ті, якими позначаються особливості асоціативного кольоросприйняття: спектральний, веселковий, фосфоричний, вороний, вогненний, кривавий, малиновий, блідий, тьмяний, сріблястий, золотий, бронзовий, вугляний, кольору кави (так зване описове позначення кольору, утворене на основі асоціативних зв’язків).

Відповідно до поданої в першому розділі нашої роботи характеристики кольорового спектру, вищеназвані кольористичні прикметники, які ми розпізнали в лексичній системі роману «Тигролови», можна віднести до одного з восьми означених кольорових мікрополів. Виділяючи з мовної канви твору наведені вище лексеми, ми мали на меті закцентувати увагу на їх виразній стилістичній специфіці, яку детально буде проаналізовано й описано в нашій роботі.

Отже, можна зробити висновок, що мікрополе кожного зі спектральних кольорів у тексті роману «Тигролови» досить широке і представлене великою кількістю колорем (під терміном колорема, уведеним І. Чумак-Жунь, слід розуміти одиницю лексико-семантичного поля кольору; вона об’єднує всі спільнокореневі позначення чистого кольору або відтінків кольору, до якої б частини мови вони не належали [22]). Нами зафіксовані, крім кольористичних прикметників, також іменники з семантикою кольору (чорнота, бірюза, блакить, жовтяк (про перестиглий огірок) та деякі інші), дієслова (біліють, поблід, фосфорить, зеленіють, позеленіло, зашарілась, рожевіє, синіє, засіріло). Зафіксовано один випадок використання І. Багряним кольоратива-прислівника (барвисто).

Аналізуючи частотність функціонування кольористичних прикметників у романі «Людина біжить над прірвою», ми скористалися методом лінгвістичного аналізу тексту, в результаті чого встановили, що на фоні 83200 слів зустрічається щонайменше 875 випадків вживання кольоративної лексики, або 1% (див. дод. 3).

Семантику кольору передають 438 прикметників, що становить 0,52% від загальної кількості лексичних одиниць і 50% від усіх кольоративів (див. дод. 4).

Кількісно найбільший вияв мають прикметникові кольоративи чорний (129 випадків уживання, або 29,4%) та сірий і сизий – разом 58 випадків уживання, або 13,24% (див. дод. 5).

Порівняно з виявом у романі «Тигролови», питома вага вищесказаних кольорів зростає. І це має пояснення: у романі «Людина біжить над прірвою» художня уява письменника змальовує тоталітарну добу в збірному образі сірої людини; через сприйняття головних персонажів розкривається особливість епохи, тієї зловісної машини, яка нівечила долі багатьох людей. Тож сповнені символічного змісту, кольористичні епітети Івана Багряного, зокрема сірий і чорний, дають можливість читачеві уявити весь безмір страждань безневинної людини.