Особливості функціонування прикметників із семантикою кольору в мовотворчості І. Багряного

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. Прикметники – семантичне ядро слів, що позначають колір

1.1.  Лексико – семантичні  особливості прикметників із  значенням кольору…..6

1.2.  Кольористична лексика як  ознака художнього  сприйняття  дійсності……11

РОЗДІЛ 2. Особливості функціонування  прикметників із семантикою кольору в мовотворчості І. Багряного

2.1. Псевдонім Багряний як ознака  кольоропристрасті письменника…………..14

2.2. Питома вага прикметникових  колорем у лексичній системі  романів «Тигролови» і «Людина біжить над прірвою»…………...………………………16

2.3.  Особливості художнього функціонування  прикметникових лексем зі значенням кольору в романі «Тигролови»…………………………………….…18

2.4. Кольористичний епітет у романі «Людина біжить над прірвою» як символ тоталітарного режиму……………………………………………………………...24

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..29

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….32

ДОДАТКИ………………………………………………………………………….34

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Кольоративи як лексико- та морфолого-семантичний клас слів і один із засобів стилістичного зображення дійсності, зокрема в художньому творі, стали об’єктом уваги лінгвістів у другій половині ХХ століття, особливо у 70-90-ті роки. Однією з перших з’явилася робота російського мовознавця С.Соловйова [17], щоправда, увага його в основному була спрямована на статистичний аспект проблеми (автор досліджував частотність уживання кольористичних прикметників у «Слові о полку Ігоревім»).

 У кінці минулого – на початку нинішнього століття у вітчизняній лінгвістиці з’явилися праці українських науковців з означеної проблеми:            І. Чумак-Жунь (Лексико-семантичне поле на позначення кольору в поетичному мовленні М. Вороного; 2001), А. Оголовець (Лексика кольору й освітленості в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»; 2005), А.Швець (Художня функціональність кольоративів у прозі Івана Франка; 2006).

Актуальність наукових досліджень вищеокресленого питання цілком зрозуміла, оскільки аналіз семантико-виражальної поліфункціональності кольору в конкретному творі дозволяє не лише ознайомитися з оригінальною мистецькою технікою письменника, але, передусім, вивчити його психодуховну конституцію, яка загалом визначає алгоритм його художньої творчості.

Мета нашої роботи – розглянути семантичні і функціонально-стилістичні особливості прикметників на позначення кольору  з опорою на мову романів І.Багряного  «Тигролови» та «Людина біжить над прірвою».

Завдання:

        1. Проаналізувати прикметники на позначення кольорів та їх відтінків з семантико-морфологічної точки зору.

       2. Розглянути лексико-семантичні особливості прикметників зі значенням кольору.

         3. Обгрунтувати  стилістичне навантаження лексики  з семантикою кольору в мові  художньої літератури.

         4.Визначити питому вагу кольористичних прикметників у мовній канві романів І.Багряного «Тигролови» і «Людина біжить над прірвою».

         5.Розглянути семантико-функціональні особливості прикметникових колорем у романі «Тигролови»;

         5.З’ясувати стилістичне навантаження епітетів як ознаки тоталітарного режиму в романі «Людина біжить над прірвою».

Об’єкт дослідження – кольоративна лексика як один із засобів словесної образності в художньому тексті.

Предмет вивчення--семантико-функціональні особливості кольористичних прикметників як ознаки імпресіоністичної манери письма І.Багряного.

Джерельна база дослідження: статті, монографії, навчальні посібники, у яких розглядається означена тема, а також  довідкова література.

Методи дослідження. У роботі використано методи лінгвістичного і статистичного аналізу, опису, класифікації, які дозволили розглянути досліджувану проблему в різних аспектах, відповідно до поставлених завдань.

Структура роботи: два розділи (у першому проаналізовано походження та функціонування кольоративної лексики в лексичному наповненні української мови; у другому – описано результати самостійно проведеного  дослідження лінгвістичної проблеми з опорою на мову творів І.Багряного) та загальні висновки, які підсумовують проведену роботу.

Науково – практичне значення курсової роботи бачимо в тому, що дослідження кольористичних прикметників дало нам можливість:

- розглянути колір як певний образний знак мови, який найчастіше позначається лексемами морфологічного класу «прикметник» і закодовує в собі  кольоративну семантику;

- детально розглянути виразні ознаки імпресіоністичної концепції кольору в художньому тексті;

- зібрати цікавий мовний матеріал, який може використовуватися в учительській практиці на гурткових і факультативних заняттях з української мови та літератури.

Обсяг роботи – 33 сторінки друкованого тексту.

Курсова робота містить додатки, оформлені у вигляді діаграм, які відображають результати проведеного лінгвістичного і статистичного аналізу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                            

 

 

                                          РОЗДІЛ 1

            Прикметники – семантичне ядро слів, що позначають колір

       

1.2.Лексико-семантичні особливості прикметників зі значенням кольору

       Лексика сучасної української мови склалась у процесі її тривалого історичного розвитку і становить продукт багатьох епох. На думку вітчизняних лінгвістів, близько 90% від її складу – це так звана корінна українська лексика, яка включає всі слова, що ведуть свій початок від індоєвропейської мовної спільноти, слова, що виникли в спільнослов’янський період та слова давньоруського походження, а також створені на власне українському мовному ґрунті [19, с. 101].

До тематичних груп корінної лексики мовознавці відносять назви якостей, а точніше – якісні прикметники на означення величин та кольору:білий, світлий, темний, сірий, сивий, рудий, жовтий, половий та ін.[19, с. 104]. А мовознавець Т. К. Черторизька, аналізуючи словниковий склад мови, зазначає, що прикметники-назви кольору входять до активного пласту українського словника, зокрема такі з них, як білий, блідий, вороний, гнідий, жовтий, зелений, половий, рижий, рудий, рум’яний, русий, сивий, сизий, синій, сірий, червоний, чорний [19, с. 214].

Свого часу в науці було висловлене припущення, що слова на позначення кольорів, які найдавніше виділилися в кольоровому полі, є найбільш уживаними і в сучасній мові. До такого висновку підводить і Частотний словник української мови [21], за даними якого, найбільш часто використовуються прикметники білий(78), чорний(73), жовтий(46), синій(40), червоний(37), зелений(36) з очевидною перевагою біло-чорних кольорів, на що вказує частотність уживання(наведений ряд, як бачимо, подається за спадом частот).

Згідно з даними фізики, існує сім основних кольорів спектру: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий. Але на позначення відтінків і ступенів яскравості названих кольорів українська мова подає досить велику кількість слів. Принаймні найповніші словники її (11-томний і 20-томний) фіксують понад три сотні лексичних одиниць названої тематичної групи. Отже, на відміну від фізичного спектру, існує система кольорів, упорядкована мовними засобами.

Відповідно до Частотного словника української мови, слова з семантикою кольору (до таких відносимо прикметники) можна поділити на три підсистеми:

1) прикметники білий, чорний, сірий, синій, зелений, жовтий, червоний – найбільш часто використовувані в розмовному та художньому стилях;

2) прикметники блакитний, рудий, сивий (як синоніми до голубий, червоний, сірий) та прикметник рожевий – поширені в мові поезії та прози;

3) прикметники сизий, золотий, коричневий, голубий, фіолетовий, багровий, пурпурний, рижий, ліловий, вороний, гнідий, буряковий – малопоширені в художньому стилі і особливо рідковживані в розмовному.

Досліджуючи кольористичні прикметники (з опорою на Етимологічний і Тлумачний словники), ми зробили висновок, що в мові існує добре налагоджений протягом століть механізм творення таких прикметників:

--одні з них успадковані ще з давньоруської мови (багряний, червоний, зелений, синій);

--другі є запозиченнями з інших мов (оранжевий, фіолетовий, електрик, індиго, хакі);

--треті утворюються на матеріалі української мови за певною значеннєвою схемою шляхом порівняння, тобто за подібністю до кольору квітки (мигдалевий, маковий), плоду рослини (фісташковий, горіховий), фарби (карміновий), предмета (аквамариновий, бірюзовий).

Описані вище схеми діють і сьогодні: асоціативно-співвідносний характер мають кольори васильковий, мигдалевий, шафранний, буряковий, вишневий, гірчичний, калиновий, лимонний, малиновий, оливковий, пшеничний, салатний, солом’яний, зозулястий, тигровий та деякі інші. Ми асоціюємо буряковий колір із забарвленням буряка (він темно-червоний із синюватим відтінком), гірчичний, калиновий, лимонний, малиновий, оливковий, пшеничний, салатний, солом’яний, фісташковий із відповідним забарвленням плодів та листя рослин.

Існують кольори з непрозорою семантикою, як-от: аквамариновий, смарагдовий, індиговий, карміновий тощо. Лише з Тлумачного словника дізнаємося, що аквамариновий – це блакитнувато-зелений, а смарагдовий – яскраво-зелений колір. А зі спеціальних довідників дістаємо інформацію про фарби, які дали назву відповідним кольорам: ультрамариновий – яскраво-синій, індиговий – темно-синій, карміновий і шарлаховий – яскраво-червоні. Походження наведених прикметників пояснюється їх семантичним зв’язком з тими природними матеріалами, які використовувалися для виготовлення фарб: з рослиною (індиго), з тваринами (кармін, пурпур). Так, наприклад, пурпур одержували із залоз морського молюска; кармін—із кошенілі: так називаються черви, з тіла самиць яких добували червону фарбу (тож цілком зрозумілим стає давній зв’язок кольору червоний з коренем лексеми черв).

Працюючи зі словниками [5; 8; 21], з’ясовуємо, що до назви основного спектрального кольору додаються назви відтінків, і таким чином створюється широке семантичне поле цього кольору:

– червоний: багряний, бордовий, буряковий, вишневий, вогненний, гранатовий, жаристий, калиновий, карміновий, кривавий, маковий, малиновий, пурпуровий, рубіновий,шарлаховий;                                                                                                   – жовтий: брунатний, гірчичний, золотий, кремовий, палевий, пергаментний, пшеничний, солом’яний, шафрановий, янтарний, лимонний;                                    – зелений: смарагдовий, ізумрудний, малахітовий, салатний, фісташковий, хакі;                                                                                                                               --– синій: васильковий, індиговий, кобальтовий, сапфіровий, ультрамариновий, а також тонально близькі до нього: голубий, бірюзовий, блакитний, електрик, лазурний.

– голубий: бірюзовий, блакитний, електрик, лазурний.

На думку мовознавців[1;3;11], такі широкі семантичні поля мають лише найдавніші назви кольорів. Для тих, які виникли порівняно недавно, це не типово: кольори оранжевий і фіолетовий (назви з’явились у XVII столітті) – це так звані самотні кольори, до яких не виникли відтінки, але самі вони тяжіють відповідно до семантичних полів «жовтий» і «синій».

Існують в українській мові слова, що називають кольори, які є наслідком змішування кількох кольорів: рожевий – це білий з червоним, голубий – результат змішування білого з синім, коричневий – чорного та жовтого, карий – чорного та жовтого, але в іншій пропорції; золотий, рижий, рудий, мідний є поєднання червоного з жовтим.

До безбарвних, або нейтральних, кольорів спеціалісти зараховують білий і чорний. На думку вчених [5], саме ці кольори були властиві первісним уявленням людини: спершу світ сприймався нею як світло-темний; згодом на межі темного і світлого з’явився червоний колір, за ним – зелений і синій.

З часом синонімами чорного кольору стали агатовий, аспідний, смолистий, темний, а білого – алебастровий, блідий, прозорий, світлий.

Погранична межа білого та чорного кольорів викликала сприйняття сірого кольору, тобто кольору диму (димчастий), землі (землистий), попелу (попелястий), свинцю (свинцевий), сталі (сталевий), сивини (сивий), назви  яких  засновані на асоціації.

Деякі прикметники-назви кольорів закріпили за собою здатність виступати означеннями до іменників-назв тварин (вони вказують на масть; їх семантика заснована  здебільшого на  схожості): віл – сірий, мурий (сірий з темними плямами), кінь – чорний, буланий (світло-рудий), вороний (чорний з синюватим полиском, тобто схожий на ворону), гнідий (темно-коричневий), карий (темно-жовтий), мишастий (сірий, як шерсть миші).

Прикметники, як видно з семантики слів, що її з’ясовуємо за Тлумачним словником, ознаку кольору виявляють по-різному:

     – називають ознаку безвідносно до ступеня її вияву (рожевий, синій, червоний, білий тощо);

• підкреслюють неповний ступінь вияву ознак (синявий,синюватий,синястий), що досягається відповідними суфіксами;

     – підкреслюють надмірно виявлений ступінь ознаки: білісінький, сивезний, забілий; пречорний; білий-білий, темний-претемний), – за допомогою відповідних суфіксів, префіксів та повторенням слова-назви кольору.

Ступінь яскравості одного кольору підкреслюється в складних прикметниках такими основами, як густо- (густо-червоний, густо-зелений), яскраво- (яскраво-зелений, яскраво-червоний), яро- (яро-чорний), отруйно- (отруйно-жовтий), сліпучо- (сліпучо-білий), ніжно- (ніжно-зелений).