Неологізми у творчості Ліни Костенко

Захоплено сприйнята читачами книжка "Вибране" (1989), видана тиражем 70 тисяч примірників і швидко розкуплена, заповідала час великих  перемін в Україні. Та після активних 70-80-х років Ліна Костенко знову  друкує небагато, не бере участі в публічному літературному житті й далі залишається  мовчазним авторитетом сучасної української літератури, яка ніяк не може вийти поза навички мислення категоріями минулої епохи. Пише книжку про чорнобильську трагедію.

Уже в дебютній збірці Ліни Костенко "Проміння землі" були окреслені  основні ліричні мотиви, яким поетеса  залишилася вірною до сьогодні, - історія, кохання, традиція, поетичне слово. Такий  діапазон склався під впливом  переживань і роздумів різних за своїм  характером, але водночас таких, що становлять міцний фундамент мистецької індивідуальності. Тут можна знайти громадянські настрої, гостру стурбованість байдужістю світу, вразливість тонкої людської натури, епічне переживання історії, схильність до іронії, зацікавлення фольклором, відчуття гармонії зі світом, пов'язаної в поетеси з постаттю освіченого мандрівного мудреця Григорія Сковороди, а також вплив філософії дзен (один з напрямів східної філософії).

Характеризуючи еволюцію поетеси на площині вірша, змін у  поетиці, Микола Ільницький відзначає  поступове ускладнення внутрішнього світу її ліричного "я" і ліричного  героя. Цей процес він окреслює як "шлях від парадоксу до драматизму".

Драматизму внутрішньої  діалектики, який є основним нервом творчості Ліни Костенко, твердить критик і додає: "Ця діалектика має  свою логіку, яка веде від раціоналістичних антитез до осягнення складності життя, суперечливості художнього пізнання, хоч не раз доводиться заперечувати себе саму". Протилежності можуть зберігати власну суверенність і  навіть співтворити з правдою, якщо вони не протистоять фундаментальним  основам життя і не будують  світу за згори апріорно прийнятою  тезою, яка завжди буде невистачальною, податливою на історичну і психологічну фальш. Полярність стає у поезії Ліни Костенко coinsidentia oppositorum (збігом протилежностей) і водночас єднає різні аспекти  екзистенційного явища. Напруга  між ними виявляється сутністю буття  і перемін. Доводиться погодитися з  критиком, що співвідношення між збірками "Над берегами вічної ріки" і "Неповторність" вкладається у принцип тези й  антитези. Перша книжка утверджує  тривкість духовних вартощів, друга  підносить ідею унікальності кожного  здобутку, кожного мистецького феномена.

"Вибране" у цій  перспективі було б синтезом  і перетином найважливіших думок  і досягнень поетеси, здатної  погодити драму плинності з  непроминальністю, любов зі смертю, слово на папері з живою  пам'яттю, сміх і плач, гармонію  і гротеск, історію і щоденність. "Усе іде, але не все минає  над берегами вічної ріки", - каже ліричний суб'єкт вірша  "Сосновий ліс перебирає струни...", Ліна Костенко наголошує на  діалектичній єдності того, що  відпливає, і того, що залишається  незмінним у житті, історії,  а водночас у структурі художнього  твору. Не все, однак, можна  охопити, описати, є речі й  справи, які діються десь коло  незнаних "берегів вічної ріки", часу. Бо то не час минає,  це ми - минущі.

Опозиція змінне - незмінне пронизує, як було вже відзначено, всю  творчість поетеси і становить  фундамент, на якому розгортаються  філософські, моральні та естетичні  проблеми.

У збірці "Над берегами вічної ріки" переважає, проте, момент неперехідності, парадоксально виростаючи з плинності, ідея континуації реалізується переважно через звертання до міфологічного, історичного матеріалу  та переплетіння мотивів на інтертекстуальному рівні. Спільне тут - міфологізм, історизм та інтертекстуальність - виразно характеризує творчий шлях Ліни Костенко.

Творчий розвиток Ліни Костенко — поетеси гострої думки і  палкого темпераменту — не був  позбавлений ускладнюючих моментів. Обмеження свободи творчої думки, різні "опали" в часи застою призвели до того, що досить тривалий час вірші  Л. Костенко практично не потрапляли до друку. Та саме в ті роки поетеса, незважаючи ні на що, посилено працювала, крім ліричних жанрів, над своїм  найвидатнішим до сьогодні твором —  романом у віршах "Маруся Чурай", за який вона в 1987p. була удостоєна Державної  премії УРСР імені       Т. Г. Шевченка.

Перу поетеси належать також збірка поезій "Сад нетанучих  скульптур" (1987) та збірка віршів для  дітей "Бузиновий цар" (1987). Живе та працює Ліна Костенко в Києві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Деривати у  творчості Ліни Костенко

 

Дослідники вже відзначили високу напругу поезії великої поетеси  нашої сучасності Ліни Костенко, глибоку  афористичність та багатство метафор, що з’являються в результаті осмислення тонких асоціативних зв’язків між  найнесподіванішими проявами життя  в його динаміці. Метафора як один із проявів семантичної деривації  потребує спеціального дослідження, ми ж спинимось на деяких дериваційних особливостях неологізмів Ліни Костенко, оскільки навіть у лінгвістичному аналізі  поезії такого ґатунку звучить симфонія мови – української, ошуканої навіть у своїй державності, невмирущої.

Ліна Костенко сміливо  виходить за рамки норм морфологічної  деривації, якщо потрібно створити відповідний  образ. Так з’явилися деривати, що утворені від основ інфінітива неперехідних дієслів доконаного виду:

1. «балкончиків причалені гондоли»,
2. «до кінських грив припадені грудьми»,
3. «міщан ощирені лаї»,
4. «від заблуканих куль браконьєра».

Охоче використовує поетеса  різновиди афіксального словотвору –

префіксацію:

1. «сутемна синь на бронзове чоло»,
2. «і так щодня, щовечора, щоранку, так щодуші!»,
3. «плюс-мінус життя, таблиця, розмноження»,
4. «одкам'янійте, статуї античні»,
5. «не говоріть від імені народу --- розперетричі ви йому впеклись»;

суфіксацію:

1. «Задзвонять над нами погребно білі дзвони акацій»,
2. «Звісило з трибуни блазенський ковпак забрехуще слово»,
3. «знайти готелик»,
4. «маслакувато затуливши світ»,
5. «Комарі на скрипку грають, Комарівни завмирають, Комарюють комарі»,
6. «І тільки степ, і тільки спека, спека, і озерявин проблиски скупі.»,
7. «У присмеркові доброї дібровості пшеничний присмак скошеного дня. На крутосхилах срібної дніпровості сідлає вічність чорного коня.»;

 

префіксально-суфіксальний спосіб:

1. «ми тепер такі безшабельні».
2. «Я вже не я. Мене вже улелекали, Уже рука не вдержить булави»,
3. «І тільки гриви…курява…і хвіст… лунких копит оддаленілий цокіт».

Деякі похідні утворені за аналогією до існуючих у мові моделей  та стійких сполук (забрехуще слово – відповідно до загребущі руки чи завидющі очі, прислівники на -о від основ не якісних, а відносних прикметників – маслакувато, погребно).

Серед новотворів значну питому вагу складають деривати, утворені способами зрощення, словоскладання та осново складання:

1. «Ти суньголов. Ти скрізь напропадиме»,
2. «долі-ворожки»,
3. «щоденні старти кіноматографону»,
4. «зметнеться вгору білочка-біженка»,
5. «вечір-мисливець підстрелене сонце несе»,
6. «злітають горобці-хвилини»,
7. «пірнає в хмари місяць-дармовис»,
8. «ти їм на поміч, лицар-недотепа».

Особливо хочеться підкреслити  майстерність поетеси у творенні композитів прикладкового типу, де другий компонент несе на собі основний акцент у створенні неповторного образу, а незвичність деривата посилюється  за рахунок мікроконтексту: «Син білявого дня і чорнявої ночі, вечір-мулат підійшов до порога».

Індивідуальний словотвір  Ліни Костенко помітно збагачує виражальні можливості сучасної української літературної мови через активізацію дериваційних ресурсів і нові способи їх сполучування.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

1. Усі слова певної мови становлять її повний склад, тобто лексику. У лексиці знаходять відображення зміни, що відбуваються в житті нашого суспільства, багата і славна історія українського народу, величезні досягнення в економіці і культурному житті сучасної України.
2. Уся лексика української мови зі стилістичного погляду поділяється на стилістично нейтральну і стилістично забарвлену. За сферою вживання виділяють територіальні та соціальні діалектизми. За ознакою вживання слів у різних формах комунікативної діяльності маємо стилістично забарвлену та стилістично нейтральну лексику. За ознакою співвідношення активного і пасивного словникового складу лексику поділяють на активну і пасивну, межі яких постійно змінюються.
3. До пасивної лексики належать неологізми – нові слова, словосполучення, фразеологізми, що виникають в мові.
4. Загальномовні деривати використовуються в усіх структурно-функціональних стилях української літературної мови. Індивідуальні (авторські) поширені в основному в художньо-белетристичному стилі, особливо в поезії, рідше– в наближених до художнього мовлення жанрах публіцистики. Для нехудожніх стилів індивідуально-авторські деривати, як правило, нехарактерні.
5. Необхідною умовою існування будь-якої мови є безперервне поповнення і вдосконалення її словникового складу. Зміна значень слів, поява нових лексем завжди зумовлюються потребами життя, соціальними і політичними змінами, розвитком науки, техніки, культури. Саме завдяки оказіональним дериваційним процесам мовна система має своє минуле, теперішнє і майбутнє.
6. Ліна Костенко сміливо виходить за рамки норм морфологічної деривації, якщо потрібно створити відповідний образ.
7. Охоче використовує поетеса різновиди афіксального словотвору: префіксацію, суфіксацію та префіксально-суфіксальний спосіб.
8. Серед новотворів значну питому вагу складають деривати, утворені способами зрощення, словоскладання та основоскладання.
9. Індивідуальний словотвір Ліни Костенко помітно збагачує виражальні можливості сучасної української літературної мови через активізацію дериваційних ресурсів і нові способи їх сполучування.

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бацевич Ф. С. Процес неологізації та динаміка структури семантичного поля// Мовознавство. – 1980. - №3. – С. 54-59.
2. Вокальчук  Г. М. Авторський неологізм в українській поезії ХХ століття (лексикографічний аспект): [монографія]. – Рівне: Науково-видав. центр «Перспектива», 2004. – 524 с.
3. Грищенко А. П. Сучасна українська літературна мова. – К.: Вища шк., 1997. – С. 98-253.
4. Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української мови. Частина 1. – К.: Вища шк.. – 1972. – 404 с.
5. «З’являються нові слова у мові»/ Упор. Г. М. Колесник // Тичина П. Квітни, мово наша рідна! – К., 1971. – 200 с.
6. Колоїз Ж. В. «Кування слів: данина моді чи традиція?: [індивідуально-авторські неологізми в історії української мови]» // Український смисл: Науково-популярний лінгво-культурологічний щоквартальник. – 2007. - № 1-2. – С. 19-29.
7. Колоїз Ж. В. Тлумачно-словотвірний словник оказіоналізмів. – Кривий Ріг: ТОВ «ЯВВА», 2003. – 168 с.
8. Колоїз Ж. В. Українська оказіональна деривація: Монографія. – К.: Акцент, 2007. – 310 с.
9. Коломієць В. Т. Збагачення мови новими словами // Рідне слово. – К. – 1971. – Вип. 9. – С. 14-20.
10. Лопатин В. В. Рождение слова: Неологизмы и окказиональные образования. – М.: Наука, 1973. – 150 с.
11. Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування: Навч. посібник. – К.: Каравела, 2005. – С. 120-158.
12. Нелюба А., Нелюба С. Лексико-словотвірні інновації (2004-2006): Словник. – Х.: Майдан, 2007. – 144 с.
13. Пономарів О. Д. Культура слова: мовно-стилістичні поради. – К.: Либідь, 1999. – 240 с.
14. Пономарів О. Д. Сучасна українська мова: Підручник. – К.: Либідь, 2005. – С. 45-92.
15. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – К.: Либідь, 1992. – С. 79-85.
16. Пустовіт Л. О. Словник укр. поезії др. пол. ХХ століття (семантико-функціональний аспект): Автореф. дис. …доктора філол. наук. – К., 1993, - 37 с.
17. Стишов О. А. Динамічні процеси в лексико-семантичній системі та в словотворі української мови в кінці ХХ ст. (на матеріалі мови засобів масової інформації) [Текст]: автореф. дис… д. філол. наук: 10.02.01; НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. – К., 2003. – 35 с.
18. Стишов О. А. Лексичні й стилістичні неологізми в ЗМІ з погляду мовної культури // Культура слова. – К. 1999. – Вип. 52. – С. 3-12.
19. Стратулат Н. В. Дериваційні та семантичні неологізми в лексичній системі української мови (на матеріалі тлумачного Словника української мови в 20-ти томах) [Текст]: автореф. дис… д. філол. наук: 10.02.01; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2009. – 20 с.
20. Українська мова: Енциклопедія. – К.: Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана. – 2000. – 750 с.
21. Черторизька Т. К. Нові значення старих слів // Рідне слово. – К. – 1971. – Вип. 9. – С. 20-27.
22. Шкуратяна Н. Г. Сучасна українська літературна мова: модульний курс: [навчальний посібник]. – К.: Вища шк., - 2007. – 822 (1) с.
23. Ющук І. П. Українська мова. – К.: Либідь, 2004. – С. 149-228.
24. / Г. Вокальчук // Культура слова / відп. ред. С. Я. Єрмоленко; НАН України. Ін-т української мови. – К. : Вид-чий дім Дмитра Бураго, 2010. – Вип 73. – C.30-35
25. Костенко Ліна, Вибране. – К.: Дніпро, 1989.
26. Ставицька Л. О. Серцем вистраждане слово // Мовознавство. – 1990. - № 6. – С. 23-29.