Неологізми у творчості Ліни Костенко

Кінець ХХ століття, за влучним  висловом О.Земської, навіть називають  «віком оказіоналізмів», адже саме в  цей період з’являються каскади  неузуальних знаків, які, демонструючи «розкутість і розкріпачення», прийшли  на зміну «невиразності і стандарту» [8,с.8].

 

Класифікація  дериватів.

Існують різні погляди  на класифікацію дериватів. Загальноприйнятим  є поділ дериватів на загальномовні  та індивідуально-авторські. У підручнику І.Ющука знаходимо таке визначення: «загальнонародні деривати– це слова,  які тільки-но з’явившись у мові, набувають поширення серед більшості носіїв мови (ваучер, гамбургер, бомж)» [23,с.227]. О.Пономарів відносить до загальнонародних дериватів такі слова, що називають нове поняття, виконують номінативну функцію [13,с.65]. А.Грищенко називає такі деривати узуальними, чи загальновживаними, тобто властивими усному і писемному мовленню якнайкращих кіл носіїв літературної мови [3,с.218].

Вчені по-різному класифікують загальномовні деривати. Мовознавець  О.Д.Пономарів виділяє серед них  лексичні та семантичні. Лексичні деривати – нові слова у мові, що виконують номінативну функцію. Особливо активно поповнюються новими словами сучасні науково-технічні термінологічні системи: біоніка, біонавт, гідропоніка, генотит, комп’ютер, летилан (антимікробна речовина), інтерферон, океанолог тощо. До них належать також слова, утворені від лексем, які існували в мові раніше: ракета – ракетник, ракетоносець, ракетодром; комп’ютер – комп’ютеризація, комп’ютеризувати, комп’ютерний, комп’ютерник; крос – кросівки тощо.

Поряд із лексичними дериватами з’являється чимало дериватів семантичних, тобто слова, що здавна існують у мові, набувають нових значень. Наприклад, слово гвардія в дожовтневий період у Російській імперії було назвою добірних військових частин; під час Другої світової війни стало званням окремих частин Червоної Армії, що особливо відзначилися в боях. Зі здобуттям Україною незалежності ввійшло до назви Національної гвардії України, членами якої є найбільш віддані захисники Української держави [15,с.79-80].

Семантичні деривати –  дуже цікаве мовне явище. Т.К.Черторизька  звертає увагу на те, що переосмислення може бути частковим і повним. У випадку часткового переосмислення слова в ньому поряд з відомим значенням починає функціонувати нове. Цьому часто сприяють процеси термінологізації. Такі загальновживані слова як байдужість, суспільство, вогнище і под. широко вживаються сьогодні у значенні суспільно-політичних термінів, наприклад: політична байдужість, суспільні верстви, вогнище ідеологічної боротьбі і под. Під час повного переосмислення відбувається абсолютна зміна семантики слова. Наприклад, слово знатний колись означало представника багатих, привілейованих верств суспільства. Тепер знатною називаємо видатну людину, відому на всю країну своїми подвигами, заслугами перед Батьківщиною [21,с.20-24].

індивідуально-авторські (Н.Шкуратяна, А.Грищенко) деривати чи оказіоналізми (І.Ющук, А.Грищенко) – нові слова, утворені письменниками, наприклад: знайомо-незнайомий голос (Загребельний); що ви пудритесь чи туалетитесь (Остап Вишня) [22,с.249; 23,с.227; 3,с.219]. О.Пономарів називає такі слова індивідуальними, або ж авторськими, які покликані до життя прагненням дати іншу емоційно-експресивну назву поняттю, яке вже має словесне позначення в мові. Авторські деривати можна вважати стилістичними, оскільки їхня поява пов’язана з наданням нової назви не новому поняттю, а такому, яке вже має словесне визначення в мові [13,с.65].

У словниковій статті енциклопедії «Українська мова» подано досить вузьке визначення оказіоналізму, який кваліфікують як «незвичне, здебільшого  експресивно забарвлене слово, утворене з порушенням законів словотворення  чи норми мовної й усунене лише в певному контексті, у якому воно виникло» [20,с.400].

О.Стишов зазначає, що найактивніше продукуються такі групи дериватів:

Абревіатури: КУІн (Конгрес української інтелегенції), МФВ (Міжнародний валютний фонд), нардеп (народний депутат) та похідні від них деривати – змопівець, унсовець, компартноменклатурник тощо. Серед складноскорочених слів активно вживаються російські запозичення із розмовного та ділового стилів – бомб («человек без определенного места жительства»), біч («бувший интелегентный человек»).

Складні лексичні утворення: довгобуд, двомовник, світо устрій, старшобратство тощо.

Прості афіксальні деривати, які заступають громіздкі словосполуки: бюджетник (працівник бюджетної сфери), мінімізувати (звести до мнінмуму) тощо. Особливо активізувалися в ЗМІ такого роду утворення із суфіксом -изація (-ізація): росіянизація, фермеризація, бартеризація, доларизація, мафінізація та багато ін.

Деякі безафіксні деривати: негатив (негативні явища, процеси, ознаки тощо), позитив (позитивні здобутки, явища та ін.), ексклюзив (ексклюзивне інтрев’ю тощо), імпровіза (імпровізація) та ін.

Відантропонімічні утворення – від імен, прізвищ, псевдонімів відомих діячів, керівників, вищого духовенства, одіозних чи скандальних фігур та ін., що позначають суспільно-політичні явища, течії, погляди: горбачовізм, філаретівець, шмаровщина та багато ін. Словотвірна морфемна будова наведених вище слів мотивує їхню семантику. Скажімо, утворення на –щина завжди пов’язані з негативними конотативними значеннями або принаймні мають відтінок (косаківщина, юфівщина, жириновщина) [18,с.3-12].

Особливості оказіоналізмів.

Індивідуально-авторські  деривати – незвичні, здебільшого  експресивно забарвлені слова, утворені на основі наявного в мові слова  або словосполучення, іноді з  порушенням законів словотворення  чи мовної норми. Індивідуальні (авторські) деривати творяться тими самими способами, що й загальномовні. Доля їх у мові залежить від уміння автора оригінально  сполучити слова чи основи слів, дібрати незвичне означення, поєднати відмінні в семантичному або часовому плані поняття:

Десь на горизонті хмара-хустка

Манить вдаль, мов дівчина  у сад,

І весни такі пахучі згустки

Розплескалися об голубий  фасад (В.Симоненко).

Переважна більшість таких  дериватів лишається тільки в  користуванні певного митця, характеризує його творчу манеру. Але це також  важлива стилістична функція. Ці деривати справляють естетичний вплив  на читача, вони добре відомі досить широкій аудиторії, хоч і не ввійшли  до загальномовного словника.

Стилістичні функції дериватів  досить різноманітні. Вони:

 

• виступають засобом надання текстові урочистого, піднесеного звучання:

Наче потік, що з гірських верховин у рівнину збігає,

Сповнений вод сніготалих і Зевсових злив нездоланних…

Мовив він так. Не противився Нестор, їздець староденний

На колісницю він став, і за ним Махаон тоді слідом,

Юний Асклепія син, бездоганного лікаря, вийшов,

Хльоснув по конях старий, і охоче вони полетіли

До кораблів глибо донних, - було це й самим їм до серця

(Іліада, переклад Б.Тена).

 

• дають негативну характеристику, створюють гумористичні, іронічні, сатиричні ефекти: «Інтелігентною дамою слід уважати кожну даму, яка усвідомлює, що вона не просто жінка, а саме дама, тобто порядна дама з пристойної інтелігентної родини, тобто дама з високим порогои розуміння своєї дамості… Літературна дама – це різновид типу так званої інтелігентної дами. Звичайно, далеко не кожна письменниця є літературною дамою і, навпаки, не кожна літдама – письменниця» (Ю.Івакін).

 

• уживаються як засіб небуденного, опоетизованого зображення картин природи, відтворення почуттів людини:

Зазимую тут і залітую,

В цій великій хаті не своїй,

У кутку відтихну, відлютую,

Намовчусь у темряві німій (М.Вінграновський).

 

Не всі деривати прищеплюються, стають загальновживаними словами. Деякі, невдало створені, зникають. Буває, що деривати засвоюються мовою, але живуть недовго, відходять разом  з поняттями, які позначають. Більшість  індивідуальних дериватів не стає надбанням  активної лексики, хоч часом трапляється  й таке. Відомі, наприклад, деривати: Олени Пчілки (або М.Старицького) – мрія, утворений від дієслова мріти «виднітися, мерехтіти»; М.Старицького байдужість, майбутнє, незагойний, нестяма, чарівливий; І.Верхратського – звіт; І.Франка – чинник; І.Нечуй-Левицького: світогляд, самосвідомість; Лесі Українки: провесна, промінь.

У розмовному мовленні деривати виникають весь час. Як правило, вони ніде не фіксуються і швидко замінюються  іншими. Інколи переходять до літературної мови: повнометражна, електричка тощо. Отже, загальномовні деривати використовуються в усіх структурно-функціональних стилях української літературної мови. Індивідуально-авторські поширені в основному в художньо-белетристичному стилі, особливо в поезії, рідше – в наближених до художнього мовлення жанрах публіцистики. Для нехудожніх стилів авторські деривати, як правило, нехарактерні [15,с.83-85].

Погоджуємося з думкою А.Грищенко, який вважає, що на особливу увагу заслуговує індивідуально-мовна  практика О.Гончара. Наприклад, у романі «Собор» зафіксовано такі деривати, як військовик, дошкульник, вимагач, плюндрач, руйнач, бездумність, непривіття та ін. [3,с.219-220].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. Індивідуально-авторські  деривати в поетичній мові Ліни Костенко

 

Ліна Костенко – геніальний творець української  літератури

 

Ліна Костенко посідає  виняткове місце в українській  літературі останніх чотирьох десятиліть не завдяки радикальним творчим  експериментам, не з огляду на зайняту  політичну позицію чи "провокативний" стиль життя - елементи, з яких критики  звикли складати портрет митця і  створювати йому похвальну громадську опінію. Ліна Костенко є видатною постаттю українського культурного життя  завдяки своїй сильній особистості, принциповому запереченню позиції  пристосуванства, яка характеризує багатьох радянських письменників, здатності  мовчати в час, коли це мовчання означало відмову від спокус облаштувати  своє життя ціною поступок.

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. в містечку Ржищів на Київщині в родині вчителів. У 1936 p. родина перебралася до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню  школу. Ці скупі дані біографічної довідки  стануть хвилюючими поетичними мотивами, коли авторка згодом розповість у  віршах про біженські дороги воєнних  років і про "балетну школу" замінюваного поля, по якому доводилося ходити, і про перший — написаний  в окопі — вірш.

Після закінчення середньої  школи молода поетеса навчається в Київському педінституті, а згодом — у Московському літературному  інституті                    ім.   О. М. Горького, який закінчила 1956 р. Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих  українських поетів, що виступили  на рубежі 50—60-х років. Збірки її віршів "Проміння землі" (1957) та "Вітрила" (1958) викликали інтерес читача й  критики, а книга "Мандрівки серця", що вийшла в 1961р., не тільки закріпила  успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я  серед визначних майстрів української  поезії.

Загальне визнання видатної поетеси вона здобула завдяки  вмінню синтезувати у своїй творчості  найкращі риси української поезії і  відкинути гірші. Цими гіршими я  вважаю велемовність, сентиментальність, надмірний пафос, оперування надто  скромним "словником" символів, що часто зводиться до кількох чи кільканадцяти елементів, запозичених  з поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, народної пісні, послугування загальниками, стилізацію, легкість, з якою поезія потрапляє під вплив патріотично  витлумаченої мілизни, стереотипність мислення. Ліні Костенко вдалося щасливо  уникнути цих шкідливих для лірики ознак, якими позначена творчість  багатьох українських поетів, прозаїків, навіть критиків.

Ліна Костенко є також  авторкою кіносценаріїв та кваліфікованим перекладачем польської лірики, зокрема  поезій Марії Павліковської-Ясножевської. Поетеса уникнула репресій, яких зазнала  частина непокірних українських  письменників, її довголітнє мовчання, що мало бути покарою влади за оборону  прав людини і, сказати б, прав культури на існування, переросло в загальний  вияв протесту й обернулося високим  авторитетом не тільки у сфері  літератури. Від 1961 по 1977 рік поетесу  не друкували, а «підготовлені» у  видавництві збірки лірики були розсипані. Перед періодом вимушеного мовчання видала три поетичні книжки: "Проміння землі" (1957), "Вітрила" (1958), "Мандрівки  серця" (1961).

Уже ці три перші збірки засвідчили, що Ліна Костенко є, поруч  з Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, Дмитром Павличком, видатною індивідуальністю в українській поезії після 1956 р. Зокрема третя збірка "Мандрівки  серця" стала мистецькою подією 1961 року, на авторські вечори сходилися  юрми людей, спраглих справжньої лірики, а не ідеології. "Її третя збірка має принципове значення, - писав  тоді молодий поет Василь Симоненко, який пізніше трагічно вмер. - Уже  самим фактом свого існування  вона перекреслює ту тріскучу та плаксиву писанину деяких наших ліриків, що своїми утворами тільки захаращують полиці магазинів та підривають довір'я  читачів до сучасної поезії". Політичні  заморозки, які настали в середині 60-х років, спричинилися до того, що поетеса далі видавати свої книжки не могла.

Чергова книжка "Сонячний інтеграл" (1963) була порізана внаслідок  втручання цензури. Те саме спіткало й книжку "Княжа Гора" (1972), підготовлену після багатьох років мовчання. Тому в певному сенсі збірка "Над  берегами вічної ріки" стала в 1977 році наче новим дебютом, який відразу  повернув Ліні Костенко чільне місце  в літературі. Відтоді вона опублікувала кілька важливих поетичних книжок: "Маруся Чурай" (1979), "Неповторність" (1980), "Сад нетанучих скульптур" (1987).