Неологізми у творчості Ліни Костенко

Гончарі, коли йдеться про  гончарний круг, використовують такі назви: веретено «вертикальний стрижень»; спінь «нижня частина стрижня, на якій він обертається в підшипку»; пор плиця «підшипник»; дучка «заглибина в підшипнику» тощо.

Жаргонізми – слова, властиві мові певного соціального середовища. Вони, на відміну від професіоналізмів, мають відповідники в загальнонародній мові та в професійній лексиці.

Наприклад, серед частин молоді побутують такі слова: бакси «долари», штука «тисяча», лимон «мільйон», ксива «паспорт, посвідчення особи тощо», базар «розмови» та ін.

Арготизми – слова, дібрані й використовувані певною соціальною групою для мовної відокремленості від інших носіїв мови. Арго – це умовна говірка соціальної групи з певним набором слів, незрозумілих для сторонніх. [23,с.221-223].

Сюди входять такі слова, які зазнали семантичних, словотвірних та інших видозмін: пописати – «порізати», батузник – «мотузка», кудень – «день», кузавтра – «завтра» [14,с.89].

Відомі злодійське, картярське, лірницьке та жебрацьке арго.

І.П.Ющук зазначає, що окремий, хоч і невеликий шар лексики  обмеженого функціонування становить дитяча лексика. Для неї характерні пестливі слова, слова з повторюванним складом, наприклад: папа – хліб, коко – яйце, моня – молоко, льоля – сорочка, киця – кіт та ін. [23,с.224].

Лексика української  мови з погляду активного і  пасивного вживання.

 За ознакої співвідношення активного і пасивного складу виділяють активну і пасивну лексику.

Розвиток словникового складу мови характеризується постійною дією двох процесів: появою нових слів (для  називання нових понять, що з’являються в житті суспільства) і виходом з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії. Перший процес випереджає другий, через те мова лексично весь час збагачується. Збагачується вона ще й тому, що не всі слова зникають назавжди. Часом вони повертаються до активного вжитку, набувши нового значення. Наприклад, слово дружина («збройний загін князя в Київській Русі») з погляду сучасної мови застаріле, але в значенні «об’єднання людей для виконання певних завдань» (санітарна дружина, добровільна народна дружина) вживається досить широко. Новостворені слова засвоюються мовою і набирають дедалі більшого поширення поступово. Вихід застарілих слів з мови теж відбувається не відразу. Тож у мові завжди існує активна й пасивна лексика.

Активна лексика – це слова повсякденного вжитку. Сюди належать не лише слова, якими щодня користуються всі носії мови незалежно від фаху, віку, статі (хліб, сіль, молоко, яблуко, садовина,городина, морква, дорога, тролейбус, метро тощо), а  й ті, що вживаються в різних галузях науки, мистецтва, виробництво і зрозумілі тільки окремим верствам населення (сцена, кордебалет, тангенс, котангенс, синус, косинус тощо). Головна ознака активної лексики -  регулярне використання її в якійсь сфері діяльності людини.

Пасивну лексику становлять слова, які ще не ввійшли до активного вжитку (деривати), і ті, що виходять з мови, поповнюючи розряд застарілих [14,с.75-76]. Такі слова, за визначеннім М.А.Жовтобрюха, «не є звичайним, повсякденними у спілкуванні людей» [4,с.57].

Словниковий склад мови поволі, але постійно втрачає окремі слова, які поступово виходять з активного  вживання або й зовсім забуваються. Деякі слова застарілі і вийшли з ужитку в мові тому, що зникли ті предмети й поняття, які називались цими словами; а деякі вийшли зі складу активної лексики тому, що були витіснені  іншими, які мали з ними однакове значення. Перші звичайно називаються  історизмами, а другі – архаїзмами (від гр. archaios – «старовинний, давній»).

До історизмів належать, наприклад, назви речей одягу, які носили колись, а тепер зовсім не носять (жупан, намітка, кирея), назви зниклих побутових понять (досвітки, світилка, спас), назви старовинної зброї (лук, меч, рогатина, сагайдак), старовинних мір (корець, пасмо, гони), представників не існуючих тепер соціальних груп населення (боярин, дворянин, шляхтич, холоп), установ (земство, сенат, зброня) і под.

Слова, випадіння яких з  словника сучасної мови пов’язані  з тим, що самі слова і поняття, які ними позначалися, застарілі  і вийшли з ужитку, деякі вчені  називають матеріальні архаїзмами.

Застарілі слова, що перестали  активно вживатися в мові чи й  зовсім зникли з її словника внаслідок  витіснення їх рівнозначними словами  з іншим коренем (весь – село, всує – даремно, вия – шия, зріти – бачити, зигзиця – зозуля, піїт – поет, ланіти – щоки, уста - губи), іноді називають власне архаїзмами, або стилістичними архаїзмами, бо вони використовуються в літературних творах із стилістичною метою. Однак стилістична архаїзація слова досягається не тільки витісненням його з активного вживання іншими, а й збереженням у ньому давніх форм, невідомих сучасній мові, або фонетичних пережитків [4,с.57-59].

Таким чином, лексичний склад  мови формувався протягом тисячоліть. За своїм походженням лексика  неоднорідна, близько 90% становлять успадковані  слова, решта лексичного складу (приблизно 100%) – слова, запозичені з інших  мов [14,с.67]. За сферою вживання виділяють територіальні та соціальні діалектизми. За ознакою вживання слів у різних формах комунікативної діяльності маємо стилістично забарвлену та стилістично нейтральну лексику. За ознакою співвідношення активного і пасивного словникового складу лексику поділяють на активну і пасивну, межі яких постійно змінюються. Розглянемо деривати як складову лексики української мови.

Деривати як складова лексики української мови

Деривати (гр. neos «новий», logos «слово») – нові слова, словосполучення, фразеологізми, що з’являється в мові [15,с.78].

Наприклад, дериватами є  слова наркобізнес, бартер, рекетир, телетайп, дилер, імідж, грант, бистроплин, вітровіння, сміхобризний, бджолиність, безмір, помога, вицвіт та ін. [23,с.227].

З історії розвитку дериватів.

 Як пише у своїй  праці «Збагачення мови новими  словами» В.Т.Коломієць, поповнення  і вдосконалення словникового  складу мови, розгалуження і уточнення  словесних значень свідчать про  розвиток кожної мови. Поява нових  слів і зміни в значеннях  слів завжди зумовлюються потребами  життя, розвитком суспільного  виробництва, науки і культури, піднесенням побутового рівня  населення, ускладненням і вдосконаленням  стосунків між людьми.

Засвоєння нових слів, правильне  розуміння їх значень і доречне  вживання в мовній практиці є одним  із  важливих показників мовної культури кожного носія літературної мови. Активне оволодіння новими словами  іноді становить певні труднощі. Не завжди кожному мовцю відразу  вдається правильно зрозуміти значення якогось нового слова. Нерідко виникають  сумніви і щодо того, як правильно  вимовляти нове слово, як його писати. У вище зазначеній статті В.Т.Коломієць  наводить такий приклад: «… декому може здатися незрозумілим недавно  створене слово апоселеній – назва точки навколомісячної орбіти, найбільш віддаленої від Місяця Це слово утворене з грецьких слів аро «від, далеко від» і silene «місяць», подібно до здавна існуючого вже слова апогей «найбільш віддалена від землі точка навколоземної орбіти», утвореного з того самого грецького аро «від» і грецького ge «земля». Людям, недостатньо обізнаним з різними видами спорту, можуть бути незрозумілими значення таких слів, як біатлон «лижна гонка з стрільбою з гвинтівки», слалом «швидкісний спуск на лижах по звивистому маршруту», спурт «різке збільшення швидкості бігу під час змагання» [9,с.14].

Оскільки деривати є категорією історичною, їхня належність до пасивної лексики не вічна. Вони сприймаються як нові слова доти, поки названі  ними поняття не стануть загальновживаними. Коли поняття стають такими, слова  вже не сприймаються як деривати [14,с.78].

Наприклад, приблизно сто  років тому такі слова як суспільства, промисловість, мистецтво, винахідник, дослідник, споживач, читач та багато інших, що з’явились тоді в укранських виданнях, сприймались як деривати. Тепер вони стали звичними, загальновживаними словами, без них не можна обійтися [23,с.228].

Цитуємо О.Д.Пономарьова, який висловився щодо доцільності виникнення нових слів: «Поява й існування  дериватів виправдана лише тоді, коли є потреба у виконанні певної спількувально-називної або художньо-зображувальної функції» [14,с.78-79].

Джерела виникнення дериватів  бувають різні. Причому, в одних  випадках появу нового слова помічає  кожний, хто з ним уперше зустрівся, а в інших – нові слова входять  у вжиток багатьох носіїв мови так, що їх новизна залишається непоміченою. Найбільш виразно деривати фіксуються в свідомості носіїв мови тоді, коли вони запозичені з якоїсь неспорідненої  чи віддалено спорідненої мови. Такі запозичення можуть з’являтись разом  із занесенням з іншої країни нових  предметів побуту, технічних засобів, явищ, видів мистецтва чи спорту або з поширенням інформації про  специфічні явища суспільного життя  зарубіжних країн. Так, наприклад, для  кожного носія української мови в різні роки протягом післявоєнного  періоду виявлялись новими такі запозичені з інших мов слова, як лечо, аерозоль, антибіотик, бульдозер, бігуді, твіст, шорти, джинси, кліпси, бройлер, торшер, лазер, мазер, фен тощо.

Переважна більшість цих  слів з’явилась в українській  мові через посередництво російської, але це не позбавило їх характеру  новизни і незвичності для  української мови на першому етапі  їх засвоєння.

Сприймання таких слів як дериватів пояснюється тим, що кожне з них виявляється в  українській мові абсолютно ізольованим  з погляду словотвору, тобто не має в своїй структурі ніяких словотворчих ознак, які пов’язували  б його з іншими словами української  мови. Майже так само виразно сприймається новизна дериватів, запозичуваних  українською мовою з близькоспоріднених слов’янських мов, найчастіше з російської, якщо вони в цих мовах створюються  з іншомовних словотворчих компонентів  або за зразками іншомовних слів. Таким  є, наприклад, створені протягом післявоєнного  періоду в російській мові і запозичені українською слова космонавт, сурдокамера, селенологія, селенографія, відеотелефон, капрон та ін.

Проте більшість дериватів  становлять слова, утворені з власне українських словотворчих компонентів  – з основ широко вживаних українських  слів за допомогою звичайних для  української мови суфіксів і префіксів, подібно до вже існуючих в українській  мові форм. Такі деривати виникають  в українській мові незалежно  від будь-якого впливу інших мов, але нерідко поява їх зумовлена  наявністю відповідних слів в  інших мовах, зокрема в російській. У цьому останньому випадку слово  іншої мови, як правило, теж нове, відіграє лише роль стимулу для виникнення українського новотвору, тим часом  останній виникає на грунті власне українських словотворчих компонентів-коренів, суфіксів, префіксів. Так, наприклад, за зразками слів російської мови микрорайон, зернопульт, електробритва, дружинник утворено в післявоєнний період співвідносні з російськими українські слова мікрорайон, зернопульт, електробритва, дружинник. Спираючись на дослідження В.Т.Коломієць, можемо стверджувати, що слова з власне українських словотворчих компонентів виникають:

1. шляхом об’єднання двох чи рідше трьох-чотирьох простих слів у одне складне слово (корм завод, скловолокно, вертольотоносець, соломосилосорізка);
2. шляхом утворення нових слів від наявних за допомогою суфіксів чи префіксів (наприклад, картоплярство від картопляр, незатоплювач від незатоплювальний і под.). Обидва ці основні засоби творення нових слів можуть застосовуватись відразу чи послідовно один за одним. Так, слово водостійкість утворене за допомогою суфікса –ість від складеного з двох основ прикметника водостійкий, багаторазовість – від багатогазовий і т. ін.

Так само можуть утворюватися деривати й тоді, коли в одному новому складному слові поєднуються  основа власне українська з основою  запозиченого слова (звіроферма, енергооснащеність, вуглекомбайн) або коли власне український суфікс приєднується до запозиченої основи (синтетичність, гідрофобність, дискретність, макетування, вакуумування та ін.) [10,с.15-17].

Як відомо, мовний розвиток стимулює передусім безперервна  зміна мовних смаків та оцінок, які  не завжди збігаються з традиційними, усталеними, прийнятими та закріпленими узусом, що обов’язково спричиняє  появу в системі несподіваних окремих западин, які логічно  мають бути чимось заповнені. Наводимо слова Ж.В.Колоїз щодо змін у лексиці: «усі системні зміни починаються  з випадкового в мовленні, хоч, зрозуміло, не все випадкове фіксує система. Проте частина випадково  сконструйованих знаків згодом усе  ж таки стає нормою й удосконалює систему» [6,с.19].

Сьогодні можемо стверджувати, що у різних історичних умовах ставлення  до нового змінювалося досить різко. Українська лінгвістична традиція пережила сприятливі та несприятливі моменти оказіонального словотворення, схвальне і несхвальне сприйняття індивідуально-авторських дериватів як провідними науковцями, так і широким загалом. Проте саме завдяки узуально закріпленим результатам процесів дериватизації мовна система має своє минуле, теперішнє і майбутнє.

У лексичній системі мови на різних етапах її розвитку знаходить  відображення політична стабільність і нестабільність, розвиток парламентаризму  і зміни в політико-правовій організації  суспільства, економічні перетворення та досягнення науки і техніки, культурні  досягнення людства. За словами Ж.В.Колоїз, кожне «зовнішнє потрясіння»  в історії народу прискорювало еволюцію мови, яка, від найшовши «стан свободи», продовжувала свій нормальний плин. Попередня  епоха – епоха тоталітарного  режиму – надмірно гальмувала всі  мовні зміни, зокрема й ті, що могли  б виявитися цілком прийнятими. Мовець був позбавлений свободи вибору, а система (як режимна, так і мовна) нав’язувала йому свою волю: з можливих варіантів завжди доводилося вибирати тілько один, «єдино правильний», той, який не суперечив би кодифікованим нормам. Тим, хто намагався обстояти своє право на творчу свободу, довелося зазнати всіляких утисків і переслідувань. Специфіка сучасної епохи – свобода від різноманітних обмежень, відхід від колишніх стереотипів мислення, лібералізація і демократизація суспільства – загалом видозмінює й мовні смаки нашого покоління, що виходять за межі стандарту та активізують продукування оказіональних утворень [6,с.19-20].