Неологізми у творчості Ліни Костенко

 

ВСТУП

Незважаючи на достатній  запас лексики, наявний у кожній мові, у ній постійно виникають  і починають активно вживатися  як нові слова, так і нові значення вже існуючих слів – деривати. Їх поява може бути або природним  результатом розвитку мови, або наслідком  цілеспрямованого процесу творення носіями мови з певною метою в  певній ситуації. Такі слова називають  індивідуально-авторськими дериватами. Також, неологізмами, або оказіоналізмами. Оказіоналізми утворені, як правило, на основі наявного в мові слова  або словосполучення, іноді з  порушенням законів словотворення  чи мовної норми.

Вивчення причин, напрямків  та форм змін у лексичному складі мови, безперечно, належить до важливих проблем  лінгвістичної науки. В останні  десятиріччя всебічний аналіз оказіональних  слів – позасистемних мовленнєвих  явищ – викликає всебічний інтерес  у фахівців. Цим, а також відсутністю  аналізу індивідуально-авторських дериватів у поетичній мові Ліни Костенко зумовлюється актуальність нашого дослідження.

Проведене дослідження окреслить  основні шляхи лексико-семантичного збагачення української літературної мови, поповнення її тематичними групами  авторських дериватів, основні тенденції  та способи словотворення.

Обраний підхід до аналізу  лексико-семантичних змін у авторській творчості враховує досягнення лінгвістів, які вивчають процеси неологізації, адже варто зазначити, що інноваційні  процеси у лексиці є постійним  об’єктом аналізу в наукових працях учених. Зокрема, різні аспекти мовних змін досліджували І.В.Арнольд, Л.О.Кудрявцева, Е.В.Кузнєцова, М.В.Панов, Ю.С.Сорокін, Г.А.Уфімцева, Ф.П.Філін, М.М.Шанський, Д.М.Шмельов  та ін. Серед учених-україністів  теоретичними питаннями розвитку української  мови займалися М.П.Кочерган, О.С.Мельничук, В.М.Русанівський, Ж.П.Соколовська, О.О.Тараненко; динамічні аспекти розвитку лексико-семантичної  системи були предметом вивчення В.В.Жайворонка, М.А.Жовтобрюха, В.Т.Коломієць, Т.А.Коць, Л.А.Лисиченко, Д.В.Мазурик, О.Г.Муромцевої, Л.М.Полюги, І.А.Самойлової, О.А.Стишова  та ін. [24;25].

Але слід зазначити, що у  сучасній лінгвістичній науці залишається  багато нерозв’язаних питань, зокрема  відсутнє загальноприйняте визначення оказіонального слова, у дослідників  немає узгодженості у поглядах на природу авторських новотворів. Підтвердженням цього, на наш погляд, є дослідження  В.В.Лопатина, який подає детальний  перелік позначень лексичних  новотворів, який існує понад 30. Серед них такі: «індивідуальні слова»; «авторські», або «індивідуально-авторські деривати»; «деривати контексту», «одноразові деривати», «літературні деривати», «слова-експромти», «слова-метеори», «деривати поета», «поетичні деривати» [17,с.64].

Цілком погоджуємося з  думкою Л.Пустовіт, яка вважає, що «оптимальним способом опису нової лексики, зокрема, індивідуально-авторських дериватів, якими буквально насичена українська поезія ХХ століття, є створення  спеціальних словників нових  слів» [19,с.2].

Першою спробою укладання  таких лексикографічних праць в  українському мовознавстві є, очевидно, словник дериватів П.Тичини, створений  Г.Колесником [20].

Проте активізувалась робота у цьому напрямку лише протягом останніх десятиліть, коли з’явились словники авторських дериватів у вигляді  додатків до дисертаційних досліджень, напр., В.Герман (1999), Г.Сюта (1995), Т.Юрченко (2003), О.Жижома (2003), а також окремі лексикографічні видання – «Тлумачно-словотвірний словник оказіоналізмів» Жанни  Колоїз [21], «Короткий словник авторських дериватів в українській поезії ХХ століття» Галини Вокальчук [16], «Лексико-словотвірні  інновації: Словник» Анатолія і Сергія Нелюби [22].

Метою курсової роботи є аналіз структурних, семантичних та функціональних особливостей дериватів у поетичній мові Ліни Костенко. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

• визначити особливості лексики різних груп, зокрема за

походженням, зі стилістичного  погляду, з погляду сфери вживання, за ознакою співвідношення активного  і пасивного складу;

• з’ясувати джерела виникнення дериватів та способи їх творення;
• встановити основні типи авторських інноваційних входжень, їх стилістичну роль;
• виявити тенденції поповнення словникового складу української літературної мови авторськими дериватами на прикладі поезій Ліни Костенко;
• схарактеризувати інтенсивність поповнення дериватами тематичних груп лексики;
• систематизувати деривати за способами й засобами творення, частиномовною належністю, продуктивними словотвірними типами.

 

 

Матеріалом дослідження є поезія Ліни Костенко.

Об’єктом дослідження є індивідуально-авторські деривати сучасної української мови.

Предмет дослідження – лексико-семантичні та словотвірні особливості дериватів у поезіях, їх частиномовна належність.

Теоретичне значення роботи. Аналіз лексики поезій Ліни Костенко дозволяє з’ясувати особливості процесу дериватизації сучасної української літературної мови, визначити способи й засоби творення дериватів та їх значення для розвитку і поповнення лексичного складу мови.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані у процесі викладання курсів лексикології та лексикографії сучасної української мови, у лексикографічній практиці, зокрема під час створення словника індивідуально-авторських дериватів в поетичній мові Ліни Костенко.

Методи дослідження. У курсовій роботі для всебічного вивчення інноваційних процесів у лексиці та словотворі сучасної української літературної мови використано описовий підхід, а функціональний та контекстуально-семантичний аналіз, словотворчий аналіз, компонентний аналіз. Частково використано кількісний аналіз.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ЛЕКСИКА  УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

 

Поняття лексики  української мови

 

Лексика (грец. lexicos «словниковий») – це словниковий склад мови з фразеологією включно. За допомогою лексики ми членуємо навколишній та свій внутрішній світ на частини і кожний із них присвоюємо назву-замінник. Розділ науки про мову, який вивчає лексику в усьому її обсязі, називається лексикологією.

Лексикою називають також  певну частину словникового складу мови: лексика абстрактна, лексика  термінологічна, лексика побутова, лексика емоційна тощо. Найбільше  багатство кожного суспільства  – його мова, а в мові – її словниковий  склад. Лексичне багатство мови свідчить про рівень розвитку суспільства. В  українській мові лише загальних  назв (разом із термінами) кількасот  тисяч. А якщо враховувати й те, що багато слів мають не одне, а кілька значень, то стане зрозумілим, наскільки  неосяжна лексика високорозвиненої мови [23, с.149-150].

Лексика – один з основних складників мови, найменш консервативний елемент мовної системи. У плані  порівняння можна відзначити, що найбільш консервативна галузь мови – фонетика. Якщо протягом своєї багатовікової  історії слов’янскі мови, наприклад, запозичили тільки одну фонему [ф], то в  лексиці становище зовсім інше. Одні слова виходять з ужитку (назавжди або згодом повертаються, набувши  нового значення), інші з’являються як питомні чи запозичені.

Одним із розділів мовознавства є лексикологія (від гр. lexikos словниковий і logos - учення), тобто наука, яка вивчає словниковий склад мови.

У лексикології слово вивчається не лише саме собою, а й у певному  зв’язку з іншими словами. Лексикологія досліджує словниковий склад мови з погляду походження (слово питоме, тобто створене на рідному грунті, чи іншомовне), з історичної точки зору (слово сучасне чи застаріле), у плані вживання (слово сучасне чи застаріле), у плані вживання (слово активного чи пасивного запасу) [14,с.45].

Підсумовуючи, цитуємо О.Д.Пономарьова: «лексика – це сукупність уживаних у мові слів, з якими пов’язані  певні значення, закріплені в суспільному  вжитку» [14,с.45]. Усі слова певної мови становлять її словниковий склад, тобто лексику. У лексиці знаходять  відображення зміни, що відбуваються в  житті нашого суспільства, багата і  славна історія українського народу, величезні досягнення в економіці  і культурному житті сучасної України.

Паралельно з терміном «лексика» вживається також рівнозначний термін «словниковий склад».

Словниковий склад мови досліджує  наука під назвою лексикологія.

 

Поділ лексичного складу мови

 

Лексика української  мови за походженням.

Як зазначає А.П.Грищенко, «словниковий склад української  мови – це відкрита, динамічна система  лексичних одиниць, різнопланових  за джерела і часом формування» [3,с.174]. Лексика української мови формувалась протягом тисячоліть. за своїм походженням вона неоднорідна.

Сучасна лексика української  мови складається з питомих, незапозичених  слів, створених нашими предками, і  слів, запозичених у різні періоди  з інших мов.

Дослідження мовознавців  показують, що основну частину лексики  української мови становлять незапозичені українські слова. На думку І.П.Ющука, їх у мові приблизно 90%. До них належать успадковані найдавніші індоєвропейські слова, спільні для багатьох індоєвропейських мов (санскриту, грецької, латинської, романських, слов’янських та ін.); праслов’янські слова, спільні для всіх або більшості слов’янських мов; власне українські слова, утворені безпосередньо тією частиною слов’янської людності, яка сформувала українську націю [23,с.192].

Мова збагачується не лише завдяки розвиткові багатозначності  слів і постійному творенню нових  лексем, а й за рахунок запозичень.

Запозичення полягає в  засвоєнні слів однієї мови іншою [23,с.197].

Українська мова в різні  часи більшою чи меншою мірою запозичувала слова із слов’янських мов –  давньоболгарської, польської й  російської; з античних мов –  грецької й латинської, з тюркських  мов та із західноєвропейських –  французької, німецької, англійської, італійської тощо [23,с.201].

Стилістична диференціація  української лексики.

Уся лексика української  мови зі стилістичного погляду поділяється на стилістично нейтральну і стилістично забарвлену.

Стилістично нейтральна лексика є основою будь-якого висловлювання. Стилістично нейтральних слів у мові переважна більшість. Це звичайні назви явищ природи (вода, сніг, вітер), рослин і тварин (верба, явір, заєць, соловей), родинних стосунків (батько, мати), органів людського тіла (голова, око), будівель та їх частин (будинок, дах, димар), меблів (стіл, шафа), страв (борщ, каша) [23,с.210]. Мовознавець А.П.Грищенко називає таку лексику міжстильовою [3,с.221].

Стилістично забарвлена лексика розподіляється певною мірою за функціональними стилями.

У цілому стилістично забарвлена лексика поділяється на слова  піднесеного плану («високий» стиль) і слова зниженого плану («низький»  стиль).

До слів піднесеного плану належать: книжна лексика (доблесть, торжество), поетизм (небокрай, злото), офіційно-ділова лексика (вищеназваний, пропозиція), наукова лексика (передусім терміни).

До слів зниженого плану належать: розмовна лексика (балакати, вештатися), фамільярна лексика (варнякати, вшелепатися), вульгарна лексика (патякати, ляпати) [23,с.210-212].

Українська лексика  з погляду сфери вживання.

З погляду сфери вживання виділяють загальнонародну лексику та лексику обмеженого вживання.

Слова, відомі всім носіям мови, якими вони вільно, без будь-якого  обмеження користуються, належать до загальнонародної лексики.

Сюди входять назви  споріднених людей (батько, мати, дід); назви частин тіла (голова, вухо); назви свійських і широко відомих диких тварин (кінь, корова, вовк); назви культурних і широко відомих диких рослин (яблуня, слива, жито); назви, пов’язані з харчуванням (хліб, сіль, молоко); назви будівель, господарських предметів та домашнього начиння (будинок, двері); назви одягу і взуття (сорочка, шапка, черевики); назви почуттів (радість, щастя, жаль); назви, пов’язані з природним оточенням (гора, долина, річка); назви, пов’язані з часом (понеділок, вівторок, серпень, вчора, сьогодні); назви різних дій, станів (сидіти, мити, сіяти, хотіти, могти); назви кольору, смаку, розміру та інших якостей (зелений, блідий, солоний, кислий, великий, добрий, чистий) тощо.

Слова, активне користування якими обмежується певним середовищем, належать до лексики обмеженого функціонування. Серед неї виділяють насамперед територіальні й соціальні діалектизми [23,с.218].

Територіальні діалектизми відомі лише в певній місцевості. Це, наприклад, такі слова: глива (груша), коросліп (пролісок), жалива (кропива), бараболя, крумплі (картопля), ярець (ячмінь) та ін. [1,с.218-219].

Соціальні діалектизми притаманні окремим соціальним групам носіїв мови. Фонетика, граматика і такі частини мови, як числівники, прийменники, сполучники, частки – тут, як правило, загальнонародні. Відмінні лише іменники, прикметники, дієслова і прислівники.

До соціальних діалектизмів належать професіоналізми, жаргонізми й арготизми. Сюди слід віднести також  слова дитячої мови.

Професіоналізми вживаються в певному професійному середовищі. Ці слова ніби деталізують загальновідомі назви.