Метод проектів на уроках літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МЕТОД ПРОЕКТІВ НА УРОКАХ ЛІТЕРАТУРИ

(Методичні рекомендації  вчителям Білопільського району)

 

 

 

 

 

 

 

 

Горова Тетяна Сергіївна,

 

 

 

 

 

 

                                                      ПЛАН

ВСТУП…………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ І. МЕТОД ПРОЕКТІВ:ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ………..……..6

1. Метод проектів  в історичному аспекті……………………………….......6
2. Педагогічне проектування, його ознаки………………………………….8
3. Етапи проектної діяльності………………………………………………12
4. Типологія навчальних проектів………………………………………….15

РОЗДІЛ ІІ. ЖИТТЄВОТВОРЧІ ПРОЕКТИ НА УРОКАХ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………………….18

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………......21

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….23

ДОДАТКИ.…………………………………………………………….………...25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

На початку ХХІ століття в сучасному постіндустріальному інформаційному суспільстві відбуваються неоднозначні трансформаційні процеси, тому сьогодення означене складним пошуком нового світорозуміння, педагогічного світовідчуття, яке здатне було б зазирнути в майбутнє. Сучасна освіта покликана осмислити свої здобутки, уроки, освоїти нові цінності. Початок третього тисячоліття має свій смисл, свою філософію. Це час визначення стратегічних орієнтирів, народження нової якості життя, інноваційної культури.

Найважливішою педагогічною проблемою нині стало впровадження в освітній процес засобів і методик, які допомагають дітям "відкривати" себе, розкривати свою особистість. Критерієм успішності підлітка стає не стільки результативність у вивченні шкільних предметів, скільки ставлення людини до можливостей власного пізнання й перетворення природи, історії, самої себе.

Нині в освіті України спостерігаються такі тенденції: удосконалення традиційних методик і методів роботи з учнями та пошуки й розробка нових альтернативних технологій, більш ефективних, оптимальних, результативних, ніж ті, що існували в минулому. Освітяни виконують основне завдання, що ставить Національна доктрина розвитку освіти в Україні на найближчі двадцять п'ять років, переходячи до особистісно зорієнтованих технологій навчання. Змінюється зміст процесу отримання освіти: це вже не процес передачі суми знань або інформації, не повторення готових результатів, а формування компетентностей, досвіду, самореалізація на основі природних даних і розвитку здібностей дитини.

Із кожним роком українська освіта стає відкритішою. Усе більше розширюються прямі зв'язки між українськими й закордонними освітніми школами, усе частіше впроваджуються в Україні інноваційні методи, нові освітні проекти, навчальні курси й навіть освітні програми, які підтримуються міжнародними організаціями, транснаціональними корпораціями чи університетами. Завдяки цьому українська освіта швидко збагачується новим досвідом, підходами, освітніми технологіями та методами, які підвищують "конвертованість" у світі українських дипломів та атестатів. У результаті – поліпшення якості навчання в наших школах, знання нашої молоді стають конкурентноздатними. Одним із таких методів, що суттєво збагачує навчальний процес сучасної школи, є метод проектів, використання якого змінює традиційний підхід до навчання учнів.

 

 

РОЗДІЛ І. МЕТОД ПРОЕКТІВ:ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ

1.1. Метод проектів  в історичному аспекті

Метод проектів як метод планування доцільної (цілеспрямованої) діяльності у зв'язку з вирішенням навчальних завдань в реальних життєвих обставинах почав складатися наприкінці ХІХ ст. у США як "метод проблем". Він розвивався у педагогічних поглядах та експериментальній роботі Джона Дьюї в межах гуманістичного напряму у філософії та освіті. Сам термін "метод проектів" уперше з'явився в 1908-10 рр. у звітах масачусетських шкільних органів і був запозичений з агрономічної літератури. У методі проектів містилися ідеї побудови навчання на активній основі, через доцільну діяльність учнів, у співвідношенні з його особистим інтересом. В основі методу проектів лежать концепції навчання шляхом "дії" та "вільного виховання". Девізом Дж. Дьюї стала спроба допомогти учням розвинути свої здібності завдяки співпраці над певною проблемою за умови колективного пошуку й створення колективного проекту. Надзвичайно важливо було показати дитині її особисту зацікавленість у здобутті знань, де і яким чином вони можуть їй знадобитись у житті. Учні набували досвіду й знань у процесі планування й реалізації практичних завдань, які протягом навчання поступово ускладнювалися.

Одному з послідовників Дж. Дьюї - професору В.Х. Кілпатрику вдалося вдосконалити систему роботи над проектами, теоретично обґрунтувати метод, виходячи з принципу: "виховання є життя, а не підготовка до життя"; запропонувати першу класифікацію проектів (проекти створювані, споживчі, проекти розв'язання проблем, проекти-вправи). Під проектом у той час мався на увазі цільовий акт діяльності, в основі якого лежить інтерес дитини.

Подальшого розвитку ідея проектного навчання набула в роботах Коллінгса, який поглибив теоретичне обґрунтування методу проектів, запропонувавши використовувати в якості змісту шкільної діяльності досвід дітей, розуміючи під досвідом цікаві й плідні сторони їх життя. Ним створена власна класифікація проектів (ігрові, проекти розповідей, екскурсійні, трудові) та узагальнено досвід роботи американської школи з методу проектів протягом чотирьох років.

На початку 20-х років ХХ ст. у Росію та в Україну прийшов метод проектів як результат дидактичних пошуків ряду експериментальних шкіл щодо активізації навчальної роботи, зв'язку навчання з життям і виробництвом, здійснення трудового виховання учнів. Метод проектів став не лише однією з основних форм організації навчання у вітчизняних школах, а й визначав зміст усієї шкільної роботи. Але попри те, що цей новий метод навчання знайшов підтримку в учителів, він запроваджувався в школах без належного методичного забезпечення, теоретичного осмислення та експериментальної перевірки. Уже перший досвід його застосування виявив певні проблеми й ускладнення: зниження ролі вчителя в навчальному процесі, неекономне витрачання навчального часу, відсутність в учнів достатньої мотивації для такого типу навчання. Через це постановою ВКП(б) 1931 року "Про навчальні програми й режим у початковій і середній школі" метод проектів було засуджено й заборонено. Українська школа перетворилася на авторитарну, репродуктивно-орієнтовану, з панівною стандартизацією й уніфікацією засобів, форм і методик навчання.

У радянські часи проектна діяльність учнів була витиснута за межі уроку, зустрічалася переважно в позакласній гуртковій роботі. Наприкінці 80-х років відлуння проектної системи спостерігається в технології колективних творчих вправ (комунарська методика І. Іванова). З середини 90-х років метод проектів знову починає привертати до себе увагу педагогів російських та українських шкіл. [3; с.77]

З середини 90-х років метод проектів знову починає привертати до себе увагу педагогів російських та українських шкіл. Л. Варзацька й Л. Кратасюк розробили практичні методичні поради щодо організації проектної діяльності учнів на уроках української мови, Г. Токмань вважає проектування сучасною навчальною технологією викладання української літератури. Детальні методичні рекомендації з упровадження методу проектів у навчально-виховному процесі середньої школи розробили О. Онопрієнко (м. Київ), і    П. Кендзьор і О. Войтенко (Полтавська обл.). С. Коршок (м. Донецьк) і         Г. Бойко (Донецька обл.) обґрунтовують позицію, що в процесі розробки нових підручників з української літератури необхідно враховувати можливість використання вчителями-словесниками методу проектів. Педагогічну технологію метод проектів у своїй діяльності в Україні успішно застосовують: у процесі вивчення української мови – Л. Головко (АР Крим), І. Зозюк (Рівненська обл.), Н. Подранецька (м. Рівне); у процесі навчання української літератури – Л. Герус (м. Черкаси), Г. Присмицька                       (м. Севастополь), О. Дем'яненко (м. Харків).

 

 

1.2. Педагогічне проектування, його ознаки.

Освіта – потужний чинник розвитку духовної культури народу, відтворення інтелектуальних і продуктивних сил суспільства, запорука успіху держави.

Нова епоха повсякчас кидає нові виклики життю, тому змінюються підходи до навчання та виховання.

Сучасні проблеми модернізації навчально-виховного процесу в освітньому закладі нового типу реально можна розв'язати лише на основі впровадження в освітній процес інноваційних технологій, що стосуються і педагогічної діяльності. Сьогодні на одне з перших місць у теорії та практиці освітньої діяльності виходить метод проектування.

Метод проектів – це ідеї, практика, технології, що дозволяють перекинути місток між досвідом і проблемами педагогів першої третини     XX ст. та вимогами сьогодення.

Метод проектів – це система навчання, гнучка модель організації навчального процесу, орієнтована на творчу самореалізацію особистості, розвиток її можливостей у процесі створення нового продукту під контролем учителя. Суть проектної технології полягає у стимулюванні інтересу учнів до розв’язання однієї або цілої низки проблем, що передбачає володіння певною сумою знань. Таким чином, встановлюється зворотний зв'язок між теорією та практикою в процесі навчання, виховання і розвитку особистості учня.

Під час використання проектної технології вирішується ціла низка завдань:

• розвиваються пізнавальні навички учнів;
• формується вміння самостійно конструювати свої знання;
• уміння орієнтуватися в інформаційному просторі;
• активно розвивається критичне мислення сфери комунікації.

Паралельно до проектування освітньої діяльності йде прогнозування. Прогнозування має ряд істотних відмінностей. Це насамперед систематичне дослідження Ні перспективи розвитку об'єкта. Якщо задатися метою провести паралель між прогнозуванням і проектуванням, то слід звернути увагу на відмінність у меті, результаті та критеріях оцінки. Основна мета прогнозування – опис характеристики майбутнього об'єкта, а  проектування – його побудова. Результатом прогнозування є абстрактне уявлення майбутнього об'єкта, а в проектуванні — конкретна, детальна його побудова. Прогноз оцінюється відповідно до дійсності, а проект — відповідно до наміченої мети (мета — ідеальне уявлення кінцевого результату).

Проектування потребує систематизації різноманітних знань: педагогічних, психологічних, філософських, соціальних, історичних, екологічних, медичних, технічних, інформаційних. Звернення до методу проектів викликане колосальною відповідальністю не лише за технологічний бік освітнього процесу, а й за психологічний етап учасників навчально-виховного процесу. Метод проектів дає можливість отримати необхідні для життя знання не в дискретному, а в синтезованому вигляді, що дуже важливо для адаптації молодої людини до оточення, яке постійно змінюється.

Методи проектування досить різноманітні, та добір. їх залежить і від проблеми, і від предмета проектування, і від особливостей суб'єктів, що беруть участь у проектуванні. До методів, які можна вважати ефективними в цільовому проектуванні, належать методи моделювання та кваліметрії.

Результатом проектування буде проект, функціональна специфіка якого залежить від таких умов: стану соціуму, особливостей суб'єктів, що працюють над підготовкою проекту, функціональних зв'язків між елементами проекту, реальних результатів, можливостей його використання.

Педагогічне проектування — не лише діяльність, а й процес послідовної зміни нових завдань, видів діяльності, рівнів упорядкування інформації. Класичним визначенням етапів проектування можна вважати твердження Дж.К. Джонса про те, що процес проектування проходить у своєму розвитку такі етапи:

1. дивергенції (розширення меж проектної ситуації з метою забезпечення достатньо широкого простору для пошуку розв'язання проблеми);
2. трансформації (створення принципів і концепцій);
3. конвергенції (вибір оптимального варіанта з багатьох альтернативних).

Отже, якщо виходити з класичних уявлень про сутність проектування, то під педагогічним проектуванням ми розуміємо цілеспрямовану діяльність зі створення проекту як інноваційної моделі навчально-виховної системи. Слід зазначити, що поняття «проектування освітньої діяльності» трактується набагато ширше, ніж поняття «модернізація навчально-виховного процесу».

Педагогічне проектування є діяльністю, що здійснюється в умовах освітнього процесу і спрямовується на забезпечення ефективного функціонування навчально-виховного процесу та забезпечує його розвиток. Цілеспрямована діяльність зумовлена необхідністю розв'язання актуальної проблеми, має творчий характер, а в освітній галузі — ціннісні орієнтації. Результатом діяльності педагогічного проектування буде модель об'єкта педагогічної діяльності, якій притаманні системні властивості, яка базується на педагогічних новаціях, тому що в її основі лежить новий спосіб розв'язання проблеми. Педагогічне проектування передбачає й можливі варіанти використання. Суть проектування — у виконанні соціального замовлення, що потребує ретельної конкретизації, тобто своєрідного прогнозу щодо того, чи можна взагалі досягти мети, якими саме методами.

Педагогічні проекти багатогранніші й мобільніші порівняно з технічними. Якщо в технічному проекті можна перелічити й описати всі елементи, то для педагогічного проекту це зробити дуже важко через різноманітність педагогічних явищ, індивідуальних особливостей людей як суб'єктів його реалізації.