Голлівуд у романі "Майстер Корабля"

Прототипом Богдана є  дві реальні людини Г. Гричер та М. Габович. Гричер був одним із тих режисерів, з якими доводилося працювати Яновському. Історія життя Богдана та основні риси зовнішності належать саме йому. Саме про нього Яновський розповідає у своїх нарисах про кіномитців «Голлівуд на березі Чорного моря» («Морями на Сорочинці»). Свого часу Гричер побував у Монголії, Китаї, Калькутті, на Суматрі. Розповіді з життя Гричера, відтворені у нарисі, дуже нагадують розповіді моряка у романі, а сам його образ, який подається Яновським, є аналогічним образу Богдана.

Що ж щодо Габовича, то Богдан не схожий на нього ні зовнішністю, ні своєю історією життя, але саме ця людина стояла між Яновським, Довженком та Пензо, це чоловік «з півночі» (Москви), за яким вона «пішла» у реальному житті.

Отже, персонажі роману є  неординарними, цікавими, нетиповими та самобутніми образами в українській  літературі, вони репрезентують українське мистецтво кінця 20 – початку 30-х  рр.. ХХ ст., як яскраве  явище, як мистецтво, якому належить стати невід’ємною  частиною української культури.

 

2.3. Образи-символи роману «Майстер корабля»

Корабель та майстер корабля є образами-символами цього роману. Яновський невипадково акцентує увагу читача на тому, з якою старанністю та майстерністю будується цей корабель, з якою увагою добирається матеріал, з якого мають виготовлятися його частини (кіль, щогли, шпанти, мачти, палубні дошки та сволоки). Будівництво корабля очолює Професор, людина надзвичайно розумна та мудра. В певний момент він питає молодого То-Ма-Кі: «Чи маєте ви самi всю ту енергiю й завзяття, упертiсть i хоробрiсть, що ви їх збуджуєте в iнших?»[22, c. 129]. Саме це питання Яновський адресує новому молодому поколінню, яке запалене ідеями революцій, реформацій, національного відродження та незалежності, але залишається неспроможним до наполегливої праці та до дій, якими мають супроводжуватися ці ідеї. У романі такою дією і є будівництво корабля, який є образом-символом нової Держави. В будівництві корабля беруть участь кіномитці, які прагнуть своїм майбутнім фільмом пробудити вірність і любов до Батьківщини. Цей образ у своїй суті є утопічним та романтичним. Можливо, саме цим можна пояснити те, що корабель побудований для кінозйомок фільму не виходить у свою першу подорож, фільм не знімають. Читач чекає іншої розв’язки роману, що була б логічною відповідно до розвитку сюжетних ліній кіносценарію і будівництва корабля.   Яновський робить це навмисне, тим самим покладаючи надії на молоде покоління, яке здатне діяти, яке готове стати за штурвал збудованого корабля і вести його у відкрите море до нових непізнаних обріїв щасливого майбутнього.

У своїх спогадах про Яновського Іта Пензо говорить: «Більш за все на світі він любив Україну» [14, с. 298]. Він справді любив країну, але, можливо, його віра в народ була хиткою, він боявся, що народ ще не готовий стати за штурвал збудованого корабля. Очевидно, саме тому корабель так і не вирушає в подорож, залишаючись чекати в порту нових часів.

Важливим є те, як зображує майбутнє (70-ті рр.. ХХ ст.) Яновський: «Я бачу, як повиростали заводи i фабрики. Розмножилися дороги. Вода рiки вiддає свої мiльйони сил. Коло плугiв працює веселий народ. Сонце смажить радiснi обличчя. Армiї дiтей пищать по садках, голосять, спiвають, сьорбають носятами, плачуть, смiються, жують землю i поїдають трави» [22, с. 160]. Це картина щасливого радянського майбутнього, що нав’язувалося радянською владою. Але автор не обмовляється й словом про те, що корабель вийшов у плавання… Отже, автор вірить, що все ще попереду, адже автор синів героя-оповідача наділяє такими професіями: письменник і пілот – мистецтво і науково-технічний прогрес, що об’єднані однією спільною ідеєю, прагненням неба, нових висот, емоційного підйому та вдосконалення.

На образ-символ майстра корабля скорельовано образ «фiгури, що стоїть пiд бугшпритом. Вона веде корабель, оберiгає його вiд рифiв i заспокоює хвилi» [22, с. ]. За В.Є. Панченком  майстер корабля – це «веселий народ, який творить свою Республіку»[14, с. 298]. Образ майстра корабля можна тлумачити і як образ, який уособлює в собі національну культуру: саме її вираженню у романі приділено багато уваги, він є неоднозначним, і як раніше нами зазначалося викликав у літературузнавців радянської доби негативну оцінку. Та все ж «феномен національної культури» як найповніше розкривається у словах-зізнанні То-Ма-Кі, про те що культура – це для нього наречена, для якої він ладен «бути у першій лаві бійців за її розквітання». І справді, у цих словах і криється те виправдання, з яким Яновський звертається до радянської влади, під чиїм суровим поглядом доводилося боротися за цю культуру. Або ж, можливо, до влади, з якою він ставав у двобій за культуру нації?

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

«Майстер корабля» умовно можна  віднести до течії неоромантизму,вони є новаторськими та досить своєрідними.

Роман Юрія Яновського «Майстер корабля» – новаторський  український  твір, який умовно можна віднести до течії неоромантизму. Цей твір зазнав жорстокої критики та цькування радянських літературознавців і представників тогочасної літературної богеми. У ньому «знаходили» біологізм, негацію соціальності, націоналістичне світосприймання, відірваність від радянського життя. У романі автор вдається до характеристики та описання українського кіномистецтва Одеси кінця 20-х початку 30-х рр. ХХ ст., його митців та процесу кіновиробництва на фабриці. Для «Майстра корабля» характерні вітаїзм, синкретичність, символізм, використання мариністичних мотивів, своєрідне бачення культури нації та народності, уславлення процесу творчої праці та натхнення, любові та наснаги до життя в усіх його проявах.

Цей роман – це своєрідний код дійсності, пережитої Яновським у період його роботи на Одеській кінофабриці, який автор дає можливість розшифрувати своєму читачеві; це літературна містифікація; це роман виправдання, роман-прощання з минулим Одеським періодом життя, з кінофабрикою та її працівниками.

В основі роману лежить певна образна  система, у якій центральним є  образ українського Голлівуду, він виділяється своєю багаторівневістю, динамічністю та полісемією.  Образу українського кіномистецтва Одеси кінця 20-х початку 30-х рр. ХХ ст.. підпорядковуються інші образи роману (просторові образи, образи-символи та образи-персонажі).

До просторових образів у  зображенні Голлівуду в романі «Майстер корабля» залучено образ Республіки (власне України), образ Моря (Чорного моря), образ великого розвиненого Міста (Одеси 20-30-х рр.), який стає епіцентром зображуваних у романі подій.

Персонажі роману є неординарними, цікавими та нетиповими образами в українській літературі, вони репрезентують українське мистецтво кінця 20 – початку 30-х рр.. ХХ ст., як яскраве  явище, як мистецтво, якому належить стати невід’ємною частиною української культури. Прототипами героїв роману стали реальні люди, працівники Одеської кінофабрики: О.Довженко (Сев), Г. Гричер (Богдан), П. Нечеса (Директор), В. Кричевський (Професор), М. Охлопков (Режисер), а також  знайомі Яновського Іта Пензо (Тайах), М. Семенко (Михайль) та і, власне, сам автор роману «Майстер корабля» (То- Ма-Кі).

Функцію символічного навантаження у романі виконують образи майстра корабля та, власне, корабель. У романі корабель– це держава, яку має будувати нове покоління, або ж яка побудована предками. Завдання ж молодого прийдешнього покоління у тому, щоб стати за штурвал збудованого корабля і вивести його у відкрите море життя. Якщо ж зменшити масштабність образу корабля у романі, то можна його розглядати як кіномистецтво, будівництвом якого у 20-х рр. ХХ ст., займалися українські кіномитці. Майстер корабля є символом, який уособлює в собі «народ», який має вести свою країну, також майстром корабля можна вважати «культуру нації».

«Майстер корабля» – роман про становлення та розвиток українського кінематографа кінця 20-х початку 30-х рр. ХХ ст., у романі автор розкриває власне бачення українського Голлівуду, кіномистецтва Одеси, «феномену культури нації», державності та національного відродження. Його погляди на ці явища є унікальними, дуже своєрідними та суперечливими.

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Матеріали Всеукраїнської студентської наукової конференції «Слово про будинок “СЛОВО”»: літературне життя Харкова й розвиток української літератури ХІХ–ХХІ століть». Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2008. – 344 с.
2. Бондаренко Н.І., Вовк Л.В., Горбатюк˙А.І., Закіпна Г.В., Красножон А.В., Мельниченко Л.О., Розенберг Р.М., Суворова Н.А., Тарасенко О.А., Яворська О.Л. «Одесознавтво».. – Одеса, 2010 р. – 166 c.
3. Біла А. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки. Монографія. Видання друге, доповнене і перероблене. - К.: Смолоскип, 2006. – 209 c.
4. Юрій Яновський «Оповідання. Романи. Пєси» - К.: «Наукова думка», 1984 р. - 578 с.
5. Юрій Яновський. Життя и творча діяльність / О. В. Килимник . – К. : Держлітвидав України, 1957 . – 263 с.
6. Панченко Володимир. «"Морські вовки" в степах України» / Володимир Панченко// Літературна Україна. - 2012. - 9 серпня. - С. 6-7
7. Ю.О. Марковиченко, Н.П. Олійник «Своєрідність романтики та реалізму у романі Юрія Яновського «Майстер корабля»// «Матеріали студентської наукової конференції» – Д.,  – 2005, С. 246-249.
8. «Неоромантичний дискурс «Майстра корбаля» Ю.Яновського»// Міжнародний інститут лінгвістики і права. Вісник (літературознавча студія) – Вип.3. – К., 200. – С. 166-174.
9. Гнатюк М.М. «Два модуси авторства в романі Ю.Яновського «Майстер корабля»// «Мова і культура» - К., 2003, Вип.6, том VI, С. 45-53.
10. Дуб К.С. «Жанрово-композиційна своєрідність роману Юрія Яновського «Майстер корабля»// «Проблеми методу, жанру і стилю в українській літературі» – Д. – ДДУ, 1979 р. С. 96-105.
11. «Лист у вічність. Спогади про Юрія Яновського» Упорядник Т.Й.Стах – К.: «Дніпро», 1980 р.  -349 с.
12. Мовчан Р. Неромантична проза Юрія Яновського: "Майстер корабля", "Чотири шаблі" / Мовчан Р. // Дивослово. - 2001. - № 7 . - С. 59-67
13. Коробкова Н. Міфологічна алюзія як форма інтертекстуальності у романі «Майстер корабля» Ю. Яновського / Н. Коробкова // Зб. наук. праць з філософії та філології / гол. ред. І. М. Попова, О. І. Хома]. – Вип. 10. Стратегії інтерпретації тексту: методи і межі їх застосування. – Одеса : ОНУ ім. І. І. Мечникова, 2006. – С. 287-291.
14. Патетичний фрегат: Роман Юрія Яновського “Майстер корабля” як літературна містифікація/ Упоряд. В.Панченко – К.: Факт, 2002.- 344 с.
15. Н.І. Заверталюк «Неподільної краплі питома вага»: Літературознавчі студії. Матеріали до лекцій з курсу «Українська література ХХ – поч.. ХХІ століть». Для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів та аспірантів. – Дніпропетровськ: Пороги, 2011. – С. 101-106
16. Пінчук С., Регушевський Є. «Словник літературознавчих термінів Івана Франка»,  – К.: «Наукова думка», 1966. – 272 с.
17. Юрій Яновський «Вірші. Публіцистика. Роздуми про літературу. Листи» Упоряд. К.П. Волинський, – К.: «Дніпро», 1983 р. – 382 с
18. Пуніна, Ольга. Кіноконструкція в романі Юрія Яновського "Майстер корабля" / Ольга Пуніна // Слово і час. - 2010. - № 11. - С. 41-50
19. О. Бабишкін «Юрій Яновський»,  – Київ «Радянський письменник», 1957. – С. 48-58
20. А. Тростянецький «Юрий Яновский» Критико-библиографический очерк» Москва «Советский списатель», 1959. – С. 28-37
21. С.П. Плачинда «Юрій Яновський» Біографічний роман., В 67,  – Київ, ЦК ЛКСМУ «Молодь», 1986. – С. 62-125
22. Юрія Яновський Твори: в 5-ти т. Т. 2/ Упоряд. К.Волинський, М.Острик; Післям. М.Пархоменка. – К.: «Дніпро», 1983. – 424 с.
23. Ковальчук, Олександр. Жінка у візіях чоловіка: аберації зору : Роман Юрія Яновського "Майстер корабля" / О. Ковальчук (Введено зміст) // Дивослово. - 2004. - № 8. - С. 37-42
24. Пуніна, Ольга. Кіноконструкція в романі Юрія Яновського "Майстер корабля" / Ольга Пуніна (Введено зміст) // Слово і час. - 2010. - № 11. - С. 41-50