Голлівуд у романі "Майстер Корабля"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Юрій Яновський – одна із найпомітніших постатей української літератури ХХ століття. Його перу належать романи «Чотири шаблі», «Майстер корабля», «Вершники», «Мир» («Жива вода»), збірки романтичних новел «Мамутові бивні» і «Кров землі», поетична збірка «Прекрасна Ут», декілька кіносценаріїв («Гамбург», «Царський острів»,  «Зв'язковий підпілля», «Микола Гоголь»), п’єс та нарисів.

Мета:  визначення специфіки художнього зображення у романі «Майстер корабля» українського Голлівуду в Одесі кінця 20 – початку 30-х рр. ХХ ст..

Об'єкт дослідження: роман Юрія Яновського «Майстер Корабля» та збірка нарисів «Голлівуд на березі Чорного моря».

Предмет дослідження: образ українського Голлівуду у творчості Ю.Яновського.

Реалізація  поставленої нами мети передбачає розв’язання таких завдань:

• ознайомитися з біографією митця, передусім з факторами які вплинули на літературну творчість Юрія Яновського кінця 20 – початку 30-х рр. ХХ ст.;
• опрацювати літературно-критичні матеріали, присвячені творчості Ю. Яновського, означеного періоду, характер осмислення в них теми цієї роботи;
• проаналізувати художній текст роману «Майстер корабля» у визначеному темою ракурсі;
• розглянути образну систему та символіку твору;
• осмислити своєрідність зображення діяльності українського кінематографа у романі «Майстер корабля»;

У своїй роботі ми користуватимемося  такими методами дослідження як аналіз літературно-художнього тексту, його інтерпретація та узагальнення основних рис та особливостей, що стосуються нашої теми, метод аналогій, тобто співставлення реального українського кіномистецтва кінця 20 початку 30-х рр. ХХ ст. та його зображення у романі «Майстер корабля».

Роман «Майстер корабля» та збірка нарисів «Голлівуд на березі Чорного моря» – це твори не про популярні на той час ідеологічні речі, а зовсім про інше – про буяння молодості, краси, побудову нової сильної символічної держави, про мистецтво і роль митця у ньому. Символізм, вітаїзм, неоромантизм, пошук нових ідей та образів, зображення площин дійсності, героїка простої людини-трудівника, мариністичні мотиви, синкретичність – ось що характерно для творчості цього періоду Юрія Яновського.

Літературна діяльність Ю.Яновського мала значний вплив на розвиток як літературного процесу, так і кіномистецтва початку 20-х – кінця 30-х рр.. ХХ ст. Дослідженню його літературної творчості присвятили свої праці І.Р. Семенчук, А.А. Тростянецький, О.К. Бабишкін, О.І. Білецький, С.П. Плачинда, О.В. Килимник, В.Є. Панченко, І.К. Білодід, О.Т. Гончар, Н.І. Заверталюк, М.М. Гнатюк, Ю.А. Лавріненко, В.П. Агеєва, К.С. Дуб, М.К. Наєнко, Р.В. Мовчан та ін.. Дослідженням лінгвістичних аспектів, зокрема лексики, омонімії, словотвору, стильових особливостей творів письменника, займались І. К. Білодід, Ю.А. Лавріненко, О. І. Бондар, А.С. Ухов. Літературно-критичні праці, у яких розглядаються жанрово-композиційні особливості, образна система та художні засоби, якими користується письменник у своїй творчості, належать таким літературознавцям, як В.Є. Панченко, О.Т. Гончар, Н.І. Заверталюк, М.К. Наєнко, О.В. Килимник, К.С. Дуб, О.І. Білецький та ін..

 Актуальність цієї наукової роботи полягає у тому, що роман «Майстер корабля»  наприкінці ХХ ст. почав знову набувати своєї популярності. Деякі аспекти цього художнього твору ще залишаються не осягнутими літературознавцями, зокрема й образи українського кінематографа і його творців, роль у житті і творчості письменника його роботи на кіностудії та зображення життя Одеси як центру кіномистецтва у романі «Майстер корабля» та нарисах Юрія Яновського.

Практичне значення роботи полягає в тому, що вона може бути використана в подальшій розробці літературознавчих проблем з обраної теми, на уроках української літератури, при написанні рефератів, під час створення лекційних курсів з історії літератури ХХ ст.

 

 

 

Розділ 1. Роман «Майстер корабля» Юрія Яновського очима літературознавців

«… хочеться сказати до всіх нащадків, що ще не виходили з небуття (а вмруть, як і я), що я теж жив і дивився на ці зорі і думав я не тільки те, що написав у книжках» 

Юрій Яновський «Із  записних книжок» (1933 р.)

Юрій Іванович Яновський (1902-1952) –  поет, прозаїк та драматург. В українську літературу першої половини ХХ ст.  Юрій Яновський увійшов як натхненний романтик утвердження нового світу. Він добре усвідомлював, що сила  художньої прози – не тільки у романтизмі, тому поступово з середини 30-х рр. ХХ ст. він звертається до реалістичної конкретики життя, але при цьому він залишається романтиком. У його творчості тісно переплітаються романтизм та реалізм, юнацька щирість та мудра розважливість, сліпа закоханість у життя та розуміння того, що і воно має свою ціну. Його улюблені герої – трудівники і воїни, мислителі й митці, люди з розвинутим почуттям прекрасного, люди  високих духовних поривів і активної життєвої позиції. Він, з властивою йому жадобою до життя, до самовдосконалення та саморозвитку, працюючи у різних жанрах, великих та малих форм, намагався сповна реалізувати свій задум та якнайповніше викласти його своєму читачеві. Яновський працював натхненно та багато, на його робочому столі охайним почерком було виведено вислів його фаворита Льва Толстого «Жодного дня без рядка». Також у своїй творчості він орієнтувався на Чехова, Гоголя, Шолохова та Горького.

Що ж щодо приналежності Юрія Яновського до тих чи інших літературних напрямів та течій, то як стверджує В.Є. Панченко, він, під впливом зовнішніх факторів (радянського режиму, критики та жорстокого «ідеалістичного пресингу»), проходить тяжкий шлях від неоромантизму до соцреалізму; від вітаїзму, високих гуманістичних ідеалів та поглядів – до самозречення, відмови від власних принципів. В.Є. Панченко пише: «Режим розчавив його талант, змусивши цього самобутнього неоромантика зректися власного «Я»» [6, с. 7]. “Активний вітаїст”  Яновський, дійсно, піддається впливу тоталітарного міфу панівного соцреалізму. Але ж, мабуть, у цьому випадку треба говорити саме про вплив на підсвідомість, а не про остаточне її формування. Адже митець належить не лише суспільству, яке намагається підігнати його під певний канон, але й мистецтву, яке диктує йому свої закони. Зараз немає сумніву в тому, що творчість митців “розстріляного відродження” припадає саме на період “естетизації політичного життя” [13 с. 288].

Написані Юрієм Яновським романи періоду кінця 20 – початку 30-х рр. «Майстер корабля» та «Чотири шаблі» умовно можна віднести до течії неоромантизму,вони є новаторськими та досить своєрідними. Ці твори зазнали жорстокої критики та цькування радянських літературознавців і представників тогочасної літературної богеми. У цих його романах «знаходили» біологізм, негацію соціальності, націоналістичне світосприймання, тяжіння до старовини, відірваність від радянського життя… Обидва романи за своїм ідеологічним спрямуванням не відповідали вимогам «пролетарської літератури», вони, безумовно, були цікавими,  новаторськими, тематично та композиційно своєрідними. Саме тому їх оцінка критикою була вельми неоднозначною.

«Майстер корабля» – роман, який написано Яновським у 1927-1928 рр.. Роботу над романом автор почав в Одесі, закінчував – у Харкові. Роман відразу стає популярним, літературознавці дають йому неоднозначні оцінки, але в цілому роман сприймається схвально. Пізніше О.К. Бабишкін відзначить, що роман написано людиною надзвичайно «сильного поетичного почуття» [19, с. 48], твір є цікавим та оригінальним, привабливими є його герої, вони вольові та самодостатні. До негативних рис роману критик, у відповідності до вимог соцреалізму, відносить абстрактність письменника у розумінні національної культури, засуджується використання Яновським нових форм, шляхом деструкції класичних, що спричинило «невиразність» форми роману.  А.А. Тростянецький, О.В. Килимник також не сприймали поглядів письменника на культуру нації, називали міркування Яновського про неї невірними, невдалими, натуралістичними, бо як ними визначалося, вони відокремлюють роман від радянської пролетарської літератури.

Показовими у цьому плані  є слова О.В. Килимника, радянського літературного критика, який у книзі «Юрій Яновський. Життя і творча діяльність» (1957 року) говорить, що у романі «Майстер корабля» стверджується, «ніби біологічна природа людини має стати основою реалістичного мистецького твору, у якому сюжет не має особливої ролі, і що безсюжетні твори і є тими, до чого йде розвиток літератури і мистецтва» [15, с. 101]. А.А. Тростянецький у своєму критично-бібліографічному нарисі про Юрія Яновського, схвалюючи тематику роману, високо оцінюючи його як «гімн роботящим рукам і силу їх єдності», майстерність морських пейзажів, пише про те, що «Майстер корабля» – твір нерівний, ідейно нечіткий, його важко сприймати як художню цілісність [20, с. 28].

Згодом на довгий час роман все  таки «призабувається» вітчизняною  критикою, через свою невідповідність  пролетарській літературі. Саме ця «несхожість» та невідповідність радянським ідеалам стала причиною довгого  неприйняття радянським читачем  цього роману, відторгнення його, як «інородного тіла». Перший крок уже після повернення «Майстра корабля» до читачів та тривалого замовчування його радянською літературною критикою, зробив С.П. Плачинда, який відзначав, що роман «Майстер корабля» є  філософським, у значній мірі, публіцистичним, гострим, наступальним, він спрямований проти пошлості і ремісництва в літературі, проти бруду і міщанського несмаку в мистецтві [21, с. 20].

Сучасними літературознавцями ( В.П. Агеєва) «феномен культури нації» розглядається з інших позицій. В.Є. Панченко у статті «Книга легка і життєжадібна» відзначає символічність образів корабля та майстра корабля, зіставляючи їх з образами країни та його народу.  [14, с. 298]. Як відзначає Н.І. Заверталюк, побудова корабля у романі і є, власне, символічним закладенням фундаменту для нової держави, а у тому, що корабель так і не виходить у відкрите море прихована «ідея драматизму національної бездержавності». На думку літературознавця, символи моря і корабля асоціативно співвідносяться з поняттями воля і держава [15, с. 104]. Також парадигму «корабель – держава» простежує у романі Л.І. Кавун, яка стверджує, що «в омріяній Яновським «ідеальній країні», коли творчість з’єднає людину, державу й Універсум і визначатиме стосунки між ними, найвеличніший пам’ятник стоятиме людині-творцю». Тобто, посередником між буденним, одноманітним життям і новозбудованою «ідеальною» країною, є саме творчість як втілення найвищої сутності людини [13, с. 289]. І справді, у своєму романі Яновський устами героя зізнається, що для нього культура – це наречена, «дама серця», він за її розквітання готовий бути у першій лаві бійців, саме до її ніг має впасти тяжкий якір корабля, корабля як символу нового життя, символу Країни, держави.

Цікавим є видання роману «Майстер корабля» разом із давніми та сучасними  літературними розвідками та інтерпретаціями  «Патетичний фрегат: Роман Юрія Яновського "Майстер корабля" як літературна  містифікація», упорядником якого  є професор Києво-Могилянської академії В.Є. Панченко.

Роман «Майстер корабля» Юрія Яновського – перший мариністичний роман  в українській літературі і перший твір, присвячений оспівуванню творчої праці людини у галузі кіномистецтва ХХ ст.. [7, с. 246]. Як сказав Є.Ф. Маланюк, заслуга Яновського в тому, що він «відкрив та завоював» море, але варто зазначити, що робив він це під певним впливом[14, с. 284]. Читаючи цей твір, не важко помітити його екзотичність, незвичайність, символічність та «відірваність від життя», відчутно й те, що його написано «не без західних впливів» [11, с. 64]. Він є новаторським, але наближеним до зразків модерністичних та імпресіоністичних творів світової літератури. Критики початку ХХ ст., та сучасні вчені відзначали типологічні сходження прози Ю. Яновського з творчістю Р. Кіплінга, Дж. Конрада, П. Морана, Мопассана (Г.О. Костюк), І. Бабеля (О.І. Білецький), К. Фаррера, Дж. Лондона, (М.А. Ласло-Куцюк, М.К. Наєнко), К. Паустовського, О. Гріна (Г.Д. Клочек, В.Є. Панченко).  Відзначено літературознавцями (зокрема О.К. Бабишкіним, В.П. Агеєвою, М.А. Ласло-Куцюк, В.Є. Панченком та ін..) перегук романістики Ю. Яновського із творами Дж. Дос Пассоса.

Предметом досліджень М.М. Гнатюк став «автобіографічний синерген» Яновського як вияв метатекстуальності у романі [13, с. 287].  У цьому контексті варто зазначити, що автобіографічний синерген у романі «Майстер корабля» реалізується через спогади, листи, зображення реальних ситуацій, завуальованих нестандартністю бачення і ускладненими вигаданими елементами, а також зображення і одночасне приховування реальних людей, прототипів, літературних героїв.

Мова та стиль прозової творчості Юрія Яновського є досить своєрідними. Дружина Яновського Тамара Юріївна пригадує: «Він писав романи, оповідання, п’єси, сценарії, поезії. Без віршів взагалі важко уявити його творчість. Вони впліталися в прозу, були супутниками майже кожної збірки, входили  складовими частинами в роман. Та й чимало його новел іноді здавалися віршами, такі вони були поетичні» [11, с. 81]. Свій літературний шлях Яновський розпочинав як  поет, що мало вплив на його подальшу прозову творчість, а особливо на рані її зразки, зокрема і на «Майстра корабля». Мова його творів  є дуже своєрідною, його образи символічно навантажені, його тропи романтичні та поетичні. Проза Яновського має певний ритм, неважко помітити, що якщо її розбити на короткі рядки, то вийдуть гарні верлібри. Саме це єднає його прозову творчість із кіномистецтвом. Відомо, що у кіносценарію фраза має бути влучною і лаконічною, сценаристи намагаються зменшити кількість розмов, для того щоб полегшити сприйняття глядачем картини в цілому, вони намагаються не обтяжувати свідомість реципієнта насиченими монологами та діалогами. Напевне, Яновський керується цими настановами у своїй творчості, мова його творів лаконічна і зрозуміла, образна та багата. Він учився у своїх попередників, головне його кредо – залишатися оригінальним, творити власний стиль та, у деякій мірі, деструктувати старі форми.